За останні роки двосторонні відносини між ЄС та Китаєм деградували та стали більш напруженими.

Питання прав людини, неоднозначна позиція Пекіна щодо російської агресії проти України, дискримінація європейського бізнесу на своєму ринку – ось дуже скорочений перелік проблем, що непокоять ЄС.

Чи можливе за таких умов збереження прагматичних економічних відносин?

Як зараз Євросоюз сприймає Китай та яке майбутнє у європейсько-китайських відносин?

Претензії до Китаю

Традиційно основним драйвером розвитку європейсько-китайських відносин була торгівля, проте останнім часом очевидною стала тенденція до їхньої політизації.

Євросоюз, який сповідує ліберально-демократичні цінності та велике значення надає питанню дотримання прав людини, минулого року погодив введення санкцій щодо Китаю за систематичні порушення. Зокрема, це стосувалося геноциду уйгурів та представників інших етнічних та релігійних меншин у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, а також у Тибеті.

Китай запровадив санкції у відповідь, а Європейський парламент відклав ратифікацію угоди про двосторонні інвестиції, яка була результатом багаторічних переговорів між Китаєм і ЄС.

Таке погіршення відносин сприяло сіноскептицизму серед європейських політичних еліт.

Окрім питання прав людини, на відносини впливає і звинувачення Китаю в розповсюдженні коронавірусу та вимога ЄС провести незалежне розслідування, відкинута Пекіном; загострення політичної ситуації у Гонконгу у 2019 році; посилення військової присутності КНР у зоні Тайванської протоки та у Південно-Китайському морі.

Ці суперечності поглибилися після обрання Джо Байдена президентом США, а також із приходом до влади нового уряду в Німеччині та його прагненням – зокрема, "Зелених" – відійти від прагматичного підходу до Китаю, характерного для Ангели Меркель.

Поворотним моментом стало повномасштабне вторгнення РФ в Україну, оскільки КНР не засудила агресивні дії російського керівництва та продовжує інформаційно підтримувати Москву.

Деградація політичних відносин явно проявилася на саміті ЄС-Китай, який відбувся 1 квітня цього року та не мав суттєвого успіху.

Також зміни відображаються і в офіційній риториці.

Так, високий представник ЄС із закордонних справ та політики безпеки Жозеп Боррель неодноразово наголошував на негативних проявах китайської політики, зокрема на придушенні демократичних свобод і плюралізму думок, що, на його думку, має вплив на європейський бізнес у Китаї та ускладнює діалог між сторонами.

Партнер чи загроза?

Парадоксально, проте негативна тональність політичних відносин між ЄС та КНР супроводжується стабільними економічними зв’язками.

Тут найбільше занепокоєння ЄС викликає асиметричність торговельного балансу з Китаєм: минулого року він був найбільшим постачальником товарів на європейський ринок.

Двосторонній торговельний баланс становив 695,5 млрд євро при негативному сальдо в 248,9 млрд євро. Така нерівність залишається найважливішою, хоч і не єдиною проблемою двосторонньої торгівлі.

На ЄС зараз припадає трохи більше ніж 15% зовнішньої торгівлі Китаю. Євросоюз також виступає одним із ключових джерел прямих іноземних інвестицій у Піднебесній.

За даними Eurostat, до 2021 року обсяг накопичених за останні 20 років прямих інвестицій з ЄС становив $176 млрд (при цьому накопичені прямі іноземні інвестиції з Китаю в ЄС досягли $155 млрд).

КНР у відносинах з європейськими країнами прагне не просто нарощувати валові обсяги торгівлі та інвестицій, а й залучити передові технології та відомі бренди, а також співпрацювати в інноваційних галузях, наприклад у сфері "зеленої" енергетики.

Однак Китай обережно ставиться до розширення доступу європейських прямих інвестицій до країни.

Бізнес-спільноти та політики ЄС регулярно відзначають численні офіційні інституційні та неофіційні перешкоди, що обмежують масштаби інвестиційної активності та доступність ринку Піднебесної.

Показник індексу закритості економіки КНР для прямих іноземних інвестицій залишається дуже високим як за мірками найрозвиненіших економік, та й загалом порівняно із середнім світовим рівнем.

Європейці особливо наголошують на закритості рибної галузі, медіасфери, галузі засобів комунікацій та транспорту. Наголошується на неформальній дискримінації європейських компаній, яким вдалося зайти на китайський ринок.

КНР своєю чергою активно користується значно вільнішим доступом на ринок ЄС, особливо у країнах Центральної та Східної Європи.

Ще одна важлива особливість економічних відносин ЄС та КНР полягає у неготовності Китаю йти на поступки європейським партнерам у сфері захисту прав працівників.

Для підтримки конкурентоспроможності своєї продукції Пекін поки що не має наміру підвищувати вимоги до умов праці всередині країни, тому гальмує прийняття вимог Міжнародної організації праці та відмовляється від ратифікації Конвенції МОП про застосування принципів права на об’єднання у профспілки та на ведення колективних переговорів.

За таких умов держави ЄС практично одностайно виступають за захист європейського ринку від зростаючих обсягів дешевого та неякісного експорту з КНР.

З цієї причини європейці не лише ввели антидемпінгові мита на окремі види китайської продукції, а й відмовлялися надати КНР статус ринкової економіки в рамках СОТ.

З оглядом на США

Водночас ЄС, як і раніше, готовий до взаємодії та співпраці, враховуючи вирішальну роль Китаю у розв’язанні глобальних проблем.

Європейський підхід до Китаю є багатошаровим. Піднебесна є "партнером зі співробітництва у різних напрямках політики", з яким ЄС має близькі цілі, наприклад у питаннях глобального управління, врегулювання міжнародних криз (Афганістан, М’янма, Корейський півострів), міграції, сфери впливу в Африці або тероризму.

Пекін – це й "партнер з переговорів", з яким необхідно знайти баланс інтересів, наприклад у боротьбі зі змінами клімату.

Водночас це "економічний конкурент", який прагне технологічного лідерства, та "системний суперник, що просуває альтернативні моделі управління" (боротьба демократії та авторитаризму).

Китай більшою мірою, ніж ЄС, зацікавлений в активізації двосторонніх політичних контактів.

Натомість у політиці ЄС щодо Китаю домінують ціннісні орієнтири у політичному вимірі та прагматичний економічний інтерес.

Для Євросоюзу одним із найважливіших завдань на китайському напрямі є гармонізація торговельно-економічних відносин, захист прав інтелектуальної власності, відкриття китайських ринків та банківського сектора для європейських товарів та інвестицій.

Сприятливим для Пекіна є той факт, що політика ЄС щодо Китаю, попри існуючі двосторонні розбіжності, заснована переважно на спробах взаємодії, а не ізоляції.

Одночасно Брюссель має нагальний запит на зміцнення суб’єктності у світовій політиці та реалізацію "стратегічної автономії". В цьому контексті Євросоюз зацікавлений у співпраці з Китаєм у питаннях, коли це може бути вигідно та актуально Брюсселю.

При цьому ЄС буде виходити з того, аби подальша стратегія щодо Пекіна не вплинула негативно на набагато більш важливі відносини зі Сполученими Штатами.

Автор: Аліна Гриценко,

головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень