23 січня у залі Парламентської асамблеї Ради Європи точилася непроста для України дискусія. Спершу в комітеті, а потім і у пленарній залі західноєвропейські депутати виступили категорично проти того, щоб у рішенні ПАРЄ була згадка про початок збройної агресії Росії щодо України у 2014 році. "Позиція Ради Європи полягає в тому, що російське вторгнення розпочалося у 2022 році", – щиро запевняв присутніх бельгійський депутат Крістоф Лакруа.

Тоді Україні все ж вдалося перемогти – але неможливо назвати цю перемогу переконливою.

Згадку про 2014 рік затвердили 47 голосами за, із 43 проти і 12 тих, хто утримався. Ще близько 20 присутніх вирішили взагалі не голосувати за цю поправку, щоб не показувати, якої позиції вони дотримуються. Тобто навіть після пояснень і умовлянь колег-українців їхнє твердження про те, що війна триває з 2014 року, підтримало набагато менше половини європейських парламентарів.

Ця історія доводить, наскільки важливим є рішення ЄСПЛ, яке з’явилося вже наступного дня.

25 січня Європейський суд з прав людини оприлюднив проміжний вердикт у так званій "великій справі щодо Донбасу".

Це рішення стало абсолютною, безперечною перемогою України.

Суд розставив крапки над "і" у питанні ролі РФ у гібридній агресії на Сході України. Він підтвердив, що з квітня 2014 року Росія здійснює військове вторгнення до Донецької та Луганської областей; що з травня контроль РФ на окупованих територіях став абсолютним; що влітку РФ перейшла до повномасштабного перекидання військ на Донбас. Що Росія несе повну і необмежену відповідальність за те, що відбувалося на окупованих нею землях.

Тепер юридично доведено, що війна РФ з Україною триває вже майже дев'ять років. Суперечки на кшталт тієї, що мала місце у ПАРЄ, більше не мають сенсу.

А окрім того, рішення Суду матиме реальний фінансовий вимір для багатьох українських бізнесів, а подекуди і для пересічних громадян, що постраждали від агресії РФ на Донбасі.

Ця стаття у запитаннях і відповідях пояснює зміст та наслідки історичного рішення ЄСПЛ.

Можна дуже коротко і просто пояснити, про що ця справа?

Якщо стисло та спрощено, то ЄСПЛ розглядає колективну скаргу двох держав (України та Нідерландів) проти третьої (РФ) у тому, що вона після окупації Донбасу у 2014 році системно порушувала права людини на цих територіях, або не розслідувала скоєні там порушення, і як держава-окупант повинна нести відповідальність за події на цій території.

Щоб винести рішення за цією скаргою, Суд мав відповісти на цілий комплекс питань. Чи була ця територія України окупованою? Чи контролює її Росія? На яку частину України поширюється російський контроль? Чи відповідальна РФ за злочини, скоєні у цій частині України, і за які саме зі злочинів?

Переважна більшість "звинувачень", тобто епізодів скарги, висунута українським урядом. Нідерланди у цій спільній справі опинилися через трагедію MH17, тобто збиття російським "Буком" авіалайнера, що летів з Амстердама. Нідерланди приєдналися до цього позову лише у 2020 році, і Україні це було на руку: як через долучення сильних нідерландських юристів, так і через те, що європейські судді також люди, а акцентування на трагедії MH17 робило справу ближчою до них.

Хоча для перемоги було важливо довести відповідальність РФ фактами. Самих лише емоцій тут недостатньо. Тому офіційний Київ передав до Страсбурга вражаючий масив доказів – протоколів допитів, відеозаписів, розвідданих тощо. Лише текстовий опис доказової бази, долучений до рішення суду, забрав понад 800 сторінок!

Чому ми стверджуємо, що Україна перемогла, якщо це "проміжне" рішення?

Формально Європейський суд з прав людини ще не завершив розгляд справи. Винесення фінального рішення забере ще кілька років. Суд має визначити, які саме статті Європейської конвенції з прав людини порушила Росія. Можливо, згодом Суд призначить також виплати (так звану "справедливу сатисфакцію") за ці порушення – але про це говорити зарано, Україна наразі навіть не подавала конкретних вимог щодо компенсацій.

Однак конкретно у цьому процесі головним був саме нинішній, "проміжний" етап.

Бо немає сумніву, що вбивства, викрадення, катування тощо, які у великій кількості відбувалися на Донбасі, є порушенням прав людини. Доведення цього навряд чи буде складним за тієї кількості доказів, які мають Україна та постраждалі українці – аби лише Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Натомість ключовим викликом було доведення того, що саме Росія має нести відповідальність за порушення, попри те, що вони були скоєні на українській території.

Якщо пояснювати спрощено, то відповідальність за масові злочини на території іншої держави настає у разі, коли Суд доводить, що ця територія є окупованою, а держава-відповідач є окупантом (у термінології ЄСПЛ це має назву "здійснює на такій території ефективний контроль").

ЄСПЛ став першим міжнародним судом, який на підставі доказів, поданих Україною, юридично довів окупацію Росією частини Донбасу з 2014 року. Досі рішення про це ухвалювали лише політичні органи, які до того ж робили це під впливом українців або їхніми голосами (наприклад, для рішення ПАРЄ, про яке йдеться на початку статті, вирішальними були голоси української делегації).

А деталі рішення ЄСПЛ роблять перемогу України у цьому процесі ще вагомішою. Навіть українські урядовці, відповідальні за цей судовий процес, у розмові з ЄвроПравдою зізнавалися, що не чекали настільки переможного рішення.

То що ж вирішив Суд? Коротко про головне

Рішення Європейського суду у "великій справі Донбасу" є масштабним документом, обсягом у 230 сторінок, тож із нього варто виділити шість головних елементів:

 – визнання збройної агресії;

 – визначення дати початку російської окупації;

 – визнання контролю РФ на окупованій території;

 – визначення територій, за порушення на яких відповідає РФ;

 – дозвіл доводити вину РФ за наслідки обстрілів цивільних об’єктів на українській стороні від лінії зіткнення;

 – підтвердження того, що порушення з боку Росії (від вбивств та катувань до обмеження у сфері освіти) були системними, а не поодинокими.

За кожним із цих пунктів можна говорити про перемогу Києва.

Отже, по-перше, ЄСПЛ юридично підтвердив, що навесні 2014 року Росія здійснила збройну агресію проти України на території Донецької та Луганської областей, а ближче до кінця літа розпочалося масштабне вторгнення, яке Росія досі заперечує.

"Велика палата вважає встановленим поза розумним сумнівом, що російські військові активно діяли на Донбасі з квітня 2014 року. Російські солдати воювали у складі озброєних груп, а офіцери від початку керували сепаратистськими озброєними формуваннями. Найпізніше з серпня 2014 року в контексті битви за Іловайськ відбулося широкомасштабне розгортання російських військ (на українській території)", – йдеться у рішенні ЄСПЛ.

На підставі великої кількості доказів та пояснень (до них детальніше повернемося трохи згодом) Суд встановив, що з 11 травня 2014 року Росія отримує повний і абсолютний контроль на території, підконтрольній "ДНР" та "ЛНР". До слова, протягом усього рішення ці абревіатури вживаються у лапках – Суд підкреслює, що не вважає ці структури справжніми.

"Наявні докази підтверджують, що на момент проведення "референдумів" 11 травня 2014 року діяльність сепаратистів у цілому керувалася і координувалася Російською Федерацією", – йдеться у рішенні. А отже, від цієї дати і надалі непідконтрольна Україні територія вважається такою, що перебуває під контролем (окупацією) з боку РФ.

Треба окремо підкреслити, що обрання 11 травня як точки відліку не заперечує того, що збройна агресія та окупація на Донбасі почалися ще раніше, а ця дата стосується саме юридичної відповідальності РФ за окуповану територію. Про те, чому обрана саме вона та який це матиме вплив, зважаючи на те, що Україна просила визнати точкою відліку 30 квітня, детально пояснимо згодом.

Також дуже важливим елементом рішення стало встановлення так званої "адміністративної практики", тобто системності порушень прав людини з боку російської окупаційної адміністрації на Донбасі. Її Суд підтвердив за більшістю статей, на які скаржилася Україна. ЄСПЛ вважає доведеною системність російських порушень під час:

 – вбивств та побиття до смерті цивільних осіб та українських військовополонених;

 – катувань цивільних та військовополонених, включаючи сексуальне насильство, зґвалтування, нелюдські та принижуючі умови утримання під вартою;

 – організації примусової праці;

 – викрадень, незаконних арештах і тривалого незаконного утримання під вартою;

 – нападів на релігійному ґрунті;

 – переслідування журналістів та блокування українських мовників;

 – знищення приватної власності, крадіжок та мародерства, а також незаконного привласнення приватної власності без компенсації;

 – заборони освіти українською мовою;

 – переслідування осіб української національності або громадян, які підтримували територіальну цілісність України.

Тепер українська скарга буде розглянута за всіма епізодами з 11 травня 2014 року, які підпадають під ці статті.

На окрему увагу заслуговує рішення ЄСПЛ про територіальні межі юридично доведеного контролю РФ та злочинів, за які відповідає російська влада. Про це – наступний розділ.

Межі російської окупації

Коли ЄСПЛ розпочав розгляд скарги по суті, юристи українського уряду зізнавалися у розмовах з ЄвроПравдою, що у територіальному питанні позиція Києва має серйозні вади.

У 2014 році межі непідконтрольної уряду території змінювалися щотижня, а то й щодня. Київ, звісно, передав до Страсбурга карти свого контролю на Донбасі у різні періоди, але був свідомий того, що це не вирішує проблему: не буде ж Суд указувати у своєму рішенні щоденні GPS-координати меж відповідальності РФ.

Ситуацію додатково ускладнювало те, що у рішенні за схожою справою "Грузія проти Росії" щодо подій війни 2008 року Суд взагалі відмовився від розгляду подій у період російського наступу і ведення бойових дій. З поясненням, що в цей час у Грузії був "туман війни", коли принцип ефективного контролю не діє. Формально Суд мав би скористатися тим самим підходом і щодо України, бо в ЄСПЛ діє прецедентне право. Однак під час окупації частини Грузії бойові дії тривали лише п'ять днів, а на Сході України активні воєнні зіткнення не припинялися місяцями! (Детальніше про це читайте у статті "Перемога Грузії, пастка для України: які загрози несе рішення ЄСПЛ про російську агресію".)

Словом, рішення щодо цього команда українського Мін'юсту чекала з нетерпінням та тривогою.

Були думки, що рішення щодо території можуть відкласти до розгляду скарги по суті (так свого часу сталося з грузинською скаргою проти Росії), або ж обмежаться тією територією, яка після окупації Донецька та Луганська не змінювала контроль і де не велися активні бойові дії. А це – набагато менше, ніж уся територія ОРДЛО.

Але рішення Суду перевершило навіть найоптимістичніші очікування.

До зони відповідальності РФ включили всю територію, яку контролювали так звані "ДНР" та "ЛНР", оскільки "всі ці території, починаючи з 11 травня і надалі, перебували під ефективним контролем Російської Федерації".

Цікава деталь: Суд мав у розпорядженні детальні докази, надані Україною, щодо кадрового, політичного, економічного та військового контролю Москви над рішеннями де-факто влади у Донецьку та Луганську, переважно датовані 2014-15 роками. Тож судді мали потребу довести, що повний контроль з боку Москви зберігався і надалі. Зробити це допомогла… російська влада! У червні 2020 року уряд РФ у відповідь на запит зі Страсбурга надіслав письмову відповідь про те, що суть відносин Москви з сепаратистськими режимами "не змінилася". А отже, за відсутності доказів протилежного, Суд вирішив, що повний контроль РФ на окупованих територіях зберігався як мінімум до зими 2022 року.

"Дії та бездіяльність сепаратистської влади є частиною відповідальності РФ так само, як дії та бездіяльність будь-якого органу місцевої влади в РФ", – пояснив Суд.

Що робити зі змінами меж контролю "Л/ДНР"?

Так, вона відбувалася. Тому Суд дав Росії право подати заперечення на стадії розгляду справи по суті, якщо Україна заявить порушення "на території, яку сепаратисти насправді не контролювали... або якщо конкретні дії конкретних сепаратистів не можуть бути приписані РФ".

Ідеальне для України формулювання, зважаючи на те, що Росія ухвалила рішення ігнорувати процес – а отже, не буде заперечувати взагалі нічого!

А що ж з територіями, де велися бойові дії?

Зовсім закрити очі на своє рішення у грузинській справі ЄСПЛ не зміг, тому вирішив протрактувати його особливим чином. Суд справді може виключити зі скарги ті епізоди, які стосуються воєнних дій, але не всі, а тільки ті, де "ворожі військові сили прагнуть встановити контроль над територією в умовах хаосу". Наприклад, порушення прав людини під час штурму якогось села або міста не може бути розглянуте. А збиття MH17 не було в умовах хаосу, бо місце, звідки відбувався запуск ракети, у той момент ніхто не атакував, пояснив Суд – і тому щодо цього епізоду юрисдикція ЄСПЛ підтверджена. По суті, це робить прийнятними практично всі епізоди української скарги.

І насамкінець.

Окремими положеннями ЄСПЛ дозволив взяти до розгляду також епізоди, коли РФ здійснювала артилерійські обстріли підконтрольних Україні територій, тобто завдавала збитків українцям та підприємствам поза межами "Л/ДНР". Рішення про прийнятність кожного окремого такого епізоду Суд ухвалить під час розгляду по суті.

Це рішення є абсолютною перемогою українських юристів.

Чекайте, але ж Росія вийшла з Ради Європи і не визнає ці рішення! 

Це так. Точніше, вона не вийшла, а її вигнали з організації.

Однак на судові процеси, що стосуються подій 2014-2022, це не впливає: РФ лишається відповідальною за порушення прав людини, вчинені нею в минулому. Таке зобов’язання РФ взяла на себе 25 років тому, коли ратифікувала документи Ради Європи.

Важлива деталь: у цій справі РФ до останнього брала участь у процесі, подавала докази і заперечення, була присутня на слуханні (відбулося в січні 2022 року) тощо. Лише у листопаді-2022, за тиждень до засідання, на якому судді винесли рішення (тобто у момент, коли розгромна поразка РФ у цій справі стала очевидною для членів суду!), суддя ЄСПЛ від Росії Михаїл Лобов оголосив про вихід зі справи. Але ухвалення рішення це не зупинило.

Тож нинішнє рішення було ухвалене у змагальній процедурі. І це насправді дуже важливо для його міжнародної легітимності.

Річ у тім, що рішення ЄСПЛ, оприлюднене у середу, немає потреби виконувати. Його основна цінність в іншому: у тому, що ЄСПЛ став першим міжнародним судом, що визначив часові та територіальні межі російської окупації на Донбасі. Міжнародне правосуддя працює таким чином, що рішення одного судового органу зазвичай визнають або враховують інші. І тому для світової спільноти, а також для інших судових процесів відтепер стало доведеним фактом, що російська збройна агресія на Сході України та російська окупація частини східних областей розпочалися навесні 2014 року, а так звані "ДНР" та "ЛНР" були повністю підконтрольні Москві.

Що ж стосується розгляду цієї справи по суті – то він також відбудеться, навіть без російського судді. ЄСПЛ призначить йому заміну.

Що з того українцям? Ми і так знали, що РФ – агресор.

Насправді дипломатичні перемоги важливі для всіх, бо це впливає на країну, тому недооцінювати те, що світові доведеться визнати реальність щодо окупованого Донбасу, не варто.

Але є й інший, більш осяжний вплив.

Визнання того, що саме Росія юридично відповідальна за події на Донбасі, є важливим для тих українських підприємств, які втратили власність. Зокрема, де-факто влада так званих "ДНР" і "ЛНР" проводила експропріацію майна та бізнесів українських власників. Частина майна та обладнання заводів Донбасу була вивезена до Росії, частина – знищена. Тепер у власників з’явився шлях стягнути ці збитки з РФ.

"Це рішення відкриває дорогу для інвестиційних арбітражів", – пояснила Ірина Мудра, заступниця міністра юстиції, що була на оголошенні рішення у Страсбурзі.

Звісно, стягнення коштів з РФ через арбітраж не є простим процесом, але для великого бізнесу цей шлях доступний. Тим більше зараз, коли дедалі більше держав світу готуються до експропріації майна Росії та росіян для погашення збитків України. У цьому процесі і держава зможе заявити про більші компенсації, врахувавши втрати з 2014 року, і власники бізнес-активів зможуть долучитися до розподілу арештованих коштів РФ.

Крім того, рішення щодо юрисдикції у справі Донбасу розблоковує розгляд багатьох скарг проти РФ, поданих раніше до ЄСПЛ через події на Донбасі. Причому виграти у цих справах можна цілком реально, зважаючи на дуже широкі межі юрисдикції. Але треба бути свідомим того, що стягнути з РФ компенсації, присуджені у Страсбурзі, найближчим часом буде нереально. Росія відмовляється добровільно виконувати рішення ЄСПЛ. Реальна надія – хіба що на комплексну домовленість, яка включатиме погашення боргу РФ перед позивачами за рахунок конфіскованих активів.

А чому РФ є окупантом лише від 11 травня? Звідки ця "зрада"?

Цей пункт рішення – один із небагатьох, за яким очікування України не були повністю задоволені, адже Київ вважає, що втратив контроль над частиною Донбасу не пізніше ніж 30 квітня.

Однак ЄСПЛ у своїй аргументації обрав іншу дату – день проведення так званих "референдумів" щодо створення "ДНР" та "ЛНР", тобто 11 травня 2014 року. Оскільки ці голосування були оркестровані Москвою, а потім отримали відкриту підтримку влади РФ і стали точкою відліку для утворення окупаційних адміністрацій "республік", з російськими представниками у складі, то Суд вирішив, що саме цей день є точкою відліку.

І найголовніше тут те, що від такого вибору дати Україна, по суті, нічого не втрачає.

Для звернень у інвестиційні арбітражі немає різниці між квітнем і 11 травня, бо усі рішення про експропріацію були оголошені та втілені пізніше. Більшість, якщо не всі злочини, скоєні російськими окупантами на Сході, щодо яких є скарги у ЄСПЛ – також датовані більш пізнім періодом.

Тому це не є "зрадою", особливо на тлі абсолютної перемоги за іншими пунктами.

Тож українську юридичну команду, яка з 2014 року працювала над тим, щоб це рішення стало реальністю, можна лише привітати. І побажати такого ж успіху в інших міжнародних процесах проти держави-агресора.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",
зі Страсбурга