Цього тижня під Палацом Європи, що у Страсбурзі, припаркувався незвичний для європейців автомобіль. Цю машину швидкої допомоги привезли сюди з Харківщини, лише замінивши у ній прострілені колеса та замотавши розбиті шибки.

У вересні 2022 року цей Citroën став мішенню російського обстрілу, коли евакуював цивільних осіб.

У січні 2023-го він щодня нагадував європейським депутатам, що йшли на засідання, про те, що відбувається нині в Україні.

У порядку денному сесії українське питання також домінувало, причому з дуже специфічним наголосом. Цього тижня ухвалили три резолюції зі згадкою про потребу створити "трибунал проти Путіна": спеціальний кримінальний суд, завданням якого є покарання найвищих посадовців, що поділяють відповідальність за російську агресію проти України.

А головне – у нових рішеннях ПАРЄ уперше з’явилися деталі та обриси спецсуду. Цей орган, що доволі символічно, пропонують створити у Гаазі. А на лаві підсудних хочуть бачити не лише російське керівництво.

До чого тут Рада Європи?

Рада Європи – це пан’європейська організація, створена далекого 1949 року для захисту демократії та прав людини. Тоді, у повоєнні часи, засновники РЄ вважали її ключовим завданням збереження миру на континенті, але згодом це забулося, і організація довго наполягала, що взагалі не повинна мати справу з питаннями воєнних конфліктів.

Після нападу Росії на Україну у 2014 році РЄ пережила кілька трансформацій, шукаючи себе у новій реальності: спершу наклала санкції на Росію; у 2019-му під тиском Москви зняла їх, щоби "повернутися до діалогу". Лише після повномасштабного вторгнення 2022 року члени РЄ визнали, що діалог "не склався", а спроба умиротворення агресора була їхньої ганебною помилкою.

У березні Росію виключили зі складу Ради Європи, а Україна і допомога їй перетворилися на ключовий пріоритет навіть для тих політиків РЄ, що до того мали імідж проросійських – на кшталт президента ПАРЄ Тіні Кокса. (До речі, Рада Європи, хай як скептично до неї можна ставитися після подій 2019 року, лишається єдиною міжнародною організацією, що змогла виключити Росію зі свого складу через війну.)

Але РЄ не має танків чи винищувачів, не може надавати військову допомогу, тож обрала інший шлях.

В організації вирішили взяти на себе лідерську роль у майбутньому повоєнному правосудді над агресором. Причому публічним драйвером цієї ідеї стала саме Парламентська асамблея, немов згладжуючи свою політичну провину за те, що 3,5 роки тому саме вона так само була головним публічним лобістом "прощення" Росії.

Головний злочин війни

Ідею створення спеціального трибуналу щодо покарання за злочин агресії проти України звучить у рішеннях ПАРЄ доволі давно. Ще минулого квітня, на весняній сесії, згадка про неї з’явилася в офіційних рішеннях асамблеї.

Тоді ПАРЄ стала першим міжнародним органом, що взявся просувати цю ідею; вже згодом до неї долучилися Європарламент, Єврокомісія, ПА ОБСЄ та ПА НАТО, а також кілька європейських парламентів та урядів.

Але у Страсбурзі не планують віддавати "свою" ініціативу іншим.

Відразу у двох рішеннях, ухвалених цього пленарного тижня, з’явилася згадка, навіть вимога про це:

"Асамблея вважає, що Рада Європи повинна відігравати активну провідну роль у створенні спеціального трибуналу, брати участь у відповідних консультаціях і переговорах та надавати конкретну експертну і технічну підтримку процесу створення спеціального трибуналу".

Загалом ПАРЄ цього тижня у трьох своїх резолюціях поверталася до наслідків російської агресії і щоразу згадувала про потребу створити спецтрибунал. Це перетворилося на таку собі обов’язкову фразу, яка необхідна для того, щоби потреба спецтрибуналу укорінилася у думках європейських політиків.

Адже – це треба визнавати – не всім столицям ця ініціатива відразу була до вподоби. У тому числі через те, що ідея створення спецсуду, який опікувався би виключно злочином агресії, багатьом видавалася не надто зрозумілою і небезпечною.

Хоча ставлення до неї зараз змінюється. Зокрема – завдяки таким багато разів повторюваним поясненням.

Кожного разу, коли у резолюціях ПАРЄ з'являється згадка про агресію РФ, автори документа або українські депутати додають туди хоча б одну-дві фрази про спецтрибунал, адаптуючи їх під контекст.

Наприклад, у резолюції про сексуальне насильство у часи конфліктів наголошується на потребі "створення спеціального міжнародного трибуналу для переслідування злочину агресії проти України, оскільки сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, є наслідком злочину військової агресії".

Яким має бути "гаазький трибунал"?

Утім, на загальних фразах трибунал не побудувати.

Тому ПАРЄ цього тижня ухвалила також окрему резолюцію про юридичні складові російської агресивної війни, яка майже повністю присвячена потребі забезпечити правосуддя, у тому числі міжнародне.

Це – перший публічний документ, ухвалений на рівні міжнародної організації, в якому окреслені параметри майбутнього трибуналу. Отже, ПАРЄ підтримує створення спеціального трибуналу з такими обрисами:

По-перше, це буде "суд одного злочину".

Його юрисдикція буде обмежена покаранням за злочин агресії, вчинений проти України.

Важлива деталь: йдеться про "агресію, розпочату Російською Федерацією в лютому 2014 року".

Після непростих дебатів, у тому числі тих, що точилися цього тижня, асамблея нарешті погодилася визнавати, що агресивна війна РФ проти України почалася зовсім не у 2022 році. Це визнання саме по собі є значним здобутком нинішньої сесії ПАРЄ. Досягнути його, серед іншого, допомогло історичне рішення євросуду щодо Донбасу, яке за збігом обставин з’явилося також цього тижня і доповнило аналогічне "кримське" рішення ЄСПЛ.

Та повернімося до обрисів трибуналу.

Рішення про те, що він буде опікуватися лише злочином агресії, є свідомим. Річ у тім, що інші злочини, скоєні росіянами, може розслідувати Міжнародний кримінальний суд (МКС), а для розслідування російської агресії у нього немає повноважень.

Трибунал "буде доповнювати юрисдикцію МКС і жодним чином не обмежуватиме його юрисдикцію щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності та можливого геноциду, скоєних у контексті триваючої агресії", йдеться у рішенні.

Тобто російські злочини мають розслідуватися одночасно у двох міжнародних кримінальних судах, які доповнюватимуть одне одного.

По-друге, серед підсудних спецтрибуналу мають бути топ-політики, й не лише російські.

Рішення ПАРЄ наполягає, що у статуті спецтрибуналу повинно бути чітко зазначено, що чинні представники керівництва держави не матимуть імунітету від переслідування у цьому органі.

"Посада глави держави або уряду, члена уряду або парламенту, виборного представника або державного службовця в жодному разі не повинна звільняти обвинувачену особу від кримінальної відповідальності за злочин агресії або виправдовувати пом'якшення покарання для такої особи", – йдеться у рішенні, яке Парламентська асамблея затвердила одноголосно.

Це положення, утім, не обмежує перелік підсудних лише політичною верхівкою РФ. Підкреслюється, що як мінімум серед звинувачуваних мають з’явитися представники російської військової верхівки. А окрім того, логічно буде побачити звинувачення на адресу тих російських пропагандистів, хто системно розпалював вогонь війни. Їхня "самовіддана робота" мала ключове значення для того, що злочинна агресія отримала і зберігала широку підтримку російського населення.

Та на додаток, рішення ПАРЄ підкреслює, що йдеться не тільки про росіян.

Якщо у 2014 році РФ діяла самостійно, то в 2022 – отримала союзника. "Юрисдикція трибуналу має включати роль і співучасть лідерів Білорусі в агресивній війні проти України", – підкреслює асамблея.

По-третє, ПАРЄ уперше наголосила, де має відбуватися трибунал.

"Місцем його розташування має бути визначена Гаага, з метою забезпечення взаємодоповнюваності та співпраці трибуналу з Міжнародним кримінальним судом та іншими міжнародними судами та інституціями", – йдеться у резолюції ПАРЄ.

Цей пункт не є очевидним.

Всупереч поширеному в Україні стереотипу, міжнародні трибунали, що створюють для розслідування конкретного історичного епізоду, не завжди розташовані у цьому голландському місті. Наприклад, трибунал щодо Руанди проходив у сусідній Танзанії. А стосовно російського трибуналу від Києва вже лунали думки про його організацію у Харкові чи Маріуполі.

Утім, ідея про Гаагу, напевно, може бути затверджена. Перш за все – через аргумент про пов’язаність процесів у спецтрибуналі та в МКС.

"Новий Нюрнберг"?

Наразі пропозиції ПАРЄ не є офіційною затвердженою позицією світової спільноти, але високим є шанс, що спецтрибунал буде створений у повній відповідності до цього опису.

По-перше, через те, що створення такого органу, яке ще дев'ять місяців тому видавалося не надто реальним – тепер є дедалі більш імовірним. Спецтрибунал отримує підтримку ключових світових гравців. 

І тепер дедалі реальнішим стає ідея про те, що Рада Європи стане основним "просувачем" створення цього органу.

Ключовою подією на цьому шляху має стати саміт Ради Європи (надзвичайний, відбувається лише учетверте за 73 роки існування організації!), який запланований на 16-17 травня у Рейк'явіку.

Цього тижня ПАРЄ затвердила також "дороговказ" для підготовки до саміту – письмові рекомендації для комітету міністрів РЄ, про виконання яких цей орган має звітувати перед парламентарями. Асамблея наполягає, що робота над створенням трибуналу має стати основною задачею цього саміту. "Хоча Російська Федерація і була виключена з Ради Європи, питання її відповідальності має бути центральним на саміті... Злочини, скоєні проти України та її громадян у порушення міжнародного права, не повинні залишитися безкарними", – йдеться у документі.

А у поясненні до цього рішення депутати уточнюють: по суті, гаазький трибунал для Путіна та Лукашенка має стати "рімейком" Нюрнберзького трибуналу для верхівки нацистської Німеччини.

"Створення спеціального трибуналу для покарання за злочин агресії проти України натхненне Нюрнберзьким прецедентом. Пропонується, що держави погодяться надати такому спеціальному трибуналу юрисдикцію, що випливає з національних кримінальних кодексів та загального міжнародного права", – каже документ.

І хоча узгодження деталей цього механізму ще попереду, очевидно, що створення спецтрибуналу стає дедалі реальнішим. Сесія ПАРЄ підштовхнула цей процес ще на один крок.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",

зі Страсбурга