Балканська поразка Росії: що дає Чорногорії шанс зберегти прозахідний курс

Розворот Чорногорії від західного курсу, який ще нещодавно здавався фактично непозбувним, несподівано загальмував.

Навіть більше, прозахідні сили цієї балканської країни несподівано отримали шанс на реванш. Провал із призначенням просербського та проросійського уряду означає, що вже незабаром у країні пройдуть дострокові парламентські вибори – те, чого довго та безнадійно вимагала прозахідна опозиція.

Та чи зможе опозиція скористатися цим шансом?

Адже ані Сербія, ані РФ відпускати Чорногорію не збираються.

Провал за крок до перемоги

Повзуче захоплення влади – саме так можна охарактеризувати останні кілька місяців політичного життя Чорногорії.

Гостра політична криза, що тривала близько пів року, несподівано завершилася відновленням попередньої коаліції, ключове місце в якій мала зайняти радикальна просербська партія "Демократичний фронт".

А у відповідь на спроби президента країни Міло Джукановича заблокувати призначення нового прем’єра Міодрага Лекича завершилася де-факто узурпацією влади.

Нова коаліція схвалила зміни до закону про президента, позбавивши главу держави права впливати на призначення нового уряду (тим самим, використовуючи відсутність у країні Конституційного суду, змінити позиції, прописані в основному законі).

На ситуацію не могли вплинути ані масштабні за чорногорськими мірками протести під будинком парламенту, ані дуже різка критика з боку Заходу.

Дійшло до того, що у США та ЄС почали відкрито критикувати такий спосіб призначення уряду, заявляючи, що його легітимність може в будь-який момент бути поставлена під сумнів.

Втім, здавалося, вже ніщо не може зупинити захоплення влади новою коаліцією. Особливо після того, як президент Джуканович вирішив не йти на порушення конституції та з другої спроби надав дозвіл на призначення Лекича прем’єр-міністром (згідно з конституцією, президент має право один раз відхилити подану кандидатуру).

Однак у ситуації, коли від перемоги нову коаліцію відділяло лише одне голосування, сталося неочікуване.

Несподівано від голосування відмовилася частина партій, що входять до нової коаліції.

А це означає, що дострокові парламентські вибори, яких останні пів року добиваються президент Міло Джуканович та його Демократична партія соціалістів (ДПС), з дуже великою ймовірністю все ж відбудуться.

"У Чорногорії більше немає часу на марнування часу. Дворічний хаос, який переживає суспільство в цілому, має завершитися. Тому ми закликаємо до діалогу та термінового узгодження як обрання суддів Конституційного суду, так і дати позачергових парламентських виборів", – йдеться у заяві ДПС.

Можливо, дострокові парламентські вибори пройдуть одночасно з президентськими – останні мають відбутися навесні цього року, проте точна їхня дата має бути визначена у найближчі тижні.

Не сторгувалися чи тиск Заходу?

"Уряду не буде. Хай громадяни вирішують, хто був налаштований серйозно, а хто ні. Чорногорія – на роздоріжжі. Деякі переможені 2020 року сили будуть радіти", – емоційно прокоментував провал свого призначення у прем’єри Міодраг Лекича.

Він натякає на президента країни Міло Джукановича та його партію ДПС – саме вони останні місяці були найбільшими лобістами проведення дострокових виборів.

Проте ані нова (чи вже колишня) коаліція, ані опозиція не дають відповіді на питання, що ж стало причиною відмови від голосування за нового прем’єра.

Точніше, є формальне пояснення, що кілька партій, що входили до коаліції, не влаштував запропонований Лекичем план спочатку голосувати за його призначення прем’єром, а вже потім проводити переговори про розподіл міністерських портфелів.

У "Демфронті" з цього приводу зазначають, що пропонували створити уряд із 20 міністерськими портфелями, половину з яких вони були готові віддати своїм молодшим партнерам. Проте, уточнюють там, у випадку, якщо якесь питання розколювало уряд навпіл, у прем’єра був би "золотий" голос. Там переконують, що ці питання були узгоджені і проблем не виникало до 4 січня, коли раптом виявилося, що кілька партій не підписали звернення до президента. 

Швидше за все, проблема виникла саме тому, що за цією схемою "Демфронт" та дружній до них прем’єр Лекич отримували б можливість провести будь-яке рішення, навіть якщо проти нього виступають інші партії.

Однак ця причина явно не виглядає повноцінним поясненням. Зрештою, цей розподіл обговорювався вже давно і не зустрічав особливого спротиву.

Тим більше, коаліційні партії 4 січня проводили кількагодинні наради. Вони могли би без проблем домовитися про інший розподіл міністерських посад.

Або, якщо це питання виявилося занадто складним, перенести голосування за прем’єра. Не ставлячи під сумнів єдність коаліції і не даючи жодних причин говорити про дострокові вибори.

Отже, є всі підстави казати, що причини конфлікту насправді набагато глибші, аніж намагається переконати коаліція.

Важливо і те, що ключовим "відмовником" стала партія URA, чиїм лідером є чинний виконувач обов’язків прем’єра Дрітан Абазович. Це додатковий аргумент на користь того, що дострокові вибори все ж відбудуться – вважається, що Абазовичу стратегічно вигідно вийти на них, зберігаючи статус прем’єра, хоч і технічного.

Разом із URA за прем’єра відмовилися голосувати партії SNP та Civis. Як і URA, ці політичні сили, на відміну від "Демфронту", мають репутацію прозахідних. 

І це дозволяє припустити, що причиною їхнього демаршу став тиск на них з боку Заходу. Виглядає дуже схожим на те, що, після двох років посилення у Чорногорії впливу Сербії та РФ, Євросоюз і насамперед США вирішили діяти. 

І якщо "Демфронт" міг дозволити собі ігнорувати безпрецедентно різкі заяви західних дипломатів, зокрема, про сумнівну легітимність уряду, що приходить до влади за нинішніх обставин, то його партнери проігнорувати це вже не могли.

Саме на це натякає Міодраг Лекич, який переконує, що йому "вдалося зберегти гідність країни", добившись, "щоб уряд Чорногорії визначався саме в Чорногорії, а не де-небудь ще".

Третя сила

Чи здатні позачергові парламентські вибори повернути Чорногорію (нагадаємо – члена НАТО та країни, що має найбільші шанси у найближчі роки вступити до ЄС) до прозахідного курсу?

Лише кілька місяців тому на це питання було складно дати позитивну відповідь.

Прочорногорські сили, а в першу чергу ДПС, непереконливо виступили на місцевих виборах 23 жовтня. А відповідно, шансів повернути собі більшість у них майже немає.

Проте ті самі місцеві вибори подарували "третю силу" – партію "Європа зараз". Цю партію було засновано двома ексміністрами та вихідцями з просербських сил Мілойко Спаїчем та Яковом Мілатовичем.

Однак ця партія має репутацію проєвропейської, що відрізняє її від "Демфронту".

Чи означає це, що у наступному парламенті проєвропейські сили зможуть створити коаліцію? 

Як і раніше, на перешкоді цьому стоїть токсична репутація ДПС, а в першу чергу – її лідера та президента країни Міло Джукановича. Як наслідок, ДПС, яка має своє ядро електорату, здатна отримати перше місце на виборах (хоча на наступних виборах повторити це буде непросто), та може не знайти достатньо союзників, щоб сформувати більшість.

Однак варто відзначити, що токсичність ДПС визначає в першу чергу сам президент Джуканович – людина, яка знаходиться при владі від відновлення Чорногорією незалежності і яка вже давно асоціюється з гучними корупційними скандалами.

Згода Джукановича піти з політики та не балотуватися на новий президентський термін могла би значною мірою вирішити цю проблему. А напевно – без такої відставки формування прозахідної коаліції є неможливим.

Наразі президент Чорногорії ще не оголошував, чи збирається він йти на другий термін. І це дає надію: не виключено, що західні союзники наполегливо рекомендують йому цього не робити.

Проте варто не забувати й інше: розворот Чорногорії вкрай потрібен і Сербії, і РФ. Як вже зазначалося, ставлення Сербії до Чорногорії дуже подібне на російське до України – популярна ідея відновлення "великої Сербії" можлива лише у разі повернення контролю над Чорногорією та отримання виходу до моря.

Тим більше, конфлікт навколо Косова, який тривав з вересня минулого року, поступово пішов на спад, і президенту Сербії Александару Вучичу потрібні нові зовнішньополітичні успіхи для підтримки свого рейтингу. 

І звичайно, в цьому Сербія може розраховувати на максимально можливу допомогу з боку РФ – у Кремлі зацікавлені у поверненні Балкан до зони нестабільності, що має відвертати увагу Заходу від війни в Україні. Також у Кремлі досі не відкинули сподівань, що новий потужний конфлікт у Європі змусить Захід піти на угоду з РФ – обміняти підтримку встановлення миру на Балканах на поступки по Україні. 

Тож боротьба за геополітичний курс Чорногорії ще далека до завершення та обіцяє бути гарячою.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"