Майже паралельно з Контактною групою з питань оборони України в Брюсселі два дні тривала зустріч очільників оборонних відомств країн НАТО.

Тоді як "Рамштайн" був цілком зосереджений на військовій підтримці України (детальніше читайте в матеріалі "Європейської правди"), міністерська зустріч НАТО – хай українська тема там і лунала – більше була присвячена безпеці самого Альянсу.

Ключовий її висновок, який ЄвроПравда чула від колег і спікерів, можна звести до однієї тези: потрібно більше вкладати в оборону (що, власне, й не дивно з огляду на повномасштабну війну в Європі).

Зокрема, на "міністеріалі" було погоджено план подальшої розбудови оборони Альянсу, захисту критичної інфраструктури, обговорено можливі шляхи збільшення військових видатків.

І – несподівано – одним із ньюзмейкерів стало питання вступу Фінляндії та Швеції в НАТО, що вже кілька місяців не рухалося з місця.

Більше про це – в матеріалі "Європейської правди" з Брюсселя.

Вікно можливостей для України

Що привертає увагу – то це відсутність конкретних оголошень про військову допомогу Україні.

Йдеться навіть не про винищувачі – "Рамштайн" показав, що Альянс та інші союзники України не вважають це питання нагальним, натомість зосереджуються на засобах протиповітряної оборони та важкій техніці, необхідній для контрнаступу українських сил.

На важливості цих двох пунктів у всіх своїх виступах наголошував і генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг.

"Вітаю нові зобов’язання щодо підтримки України, зроблені членами Альянсу. Зокрема – більше важких озброєнь і військової підготовки. Це дуже важливо. Україна має вікно можливостей для того, щоб змінити баланс сил на свою користь. І час має вирішальне значення", – заявив він на підсумковій пресконференції.

Та конкретних оголошень про таку військову допомогу було небагато, та й у кулуарах НАТО їх не оголошували.

Хіба президент Польщі Анджей Дуда, який у середу зустрівся зі Столтенбергом, заявив, що переданої Заходом Україні важкої техніки має вистачити на "одну механізовану бригаду".

Поки важко сказати, наскільки це відповідає дійсності.

Адже, приміром, очільник Міноборони Німеччини Борис Пісторіус стверджує, що поки не вдається зібрати Leopard 2 навіть на один український танковий батальйон: готові лише 14 німецьких і три португальські танки, а 30 польських, за його словами, потребують серйозного ремонту.

Підготовка до "статті 5"

Натомість багато й більш конкретно говорили про внутрішню оборонну політику Альянсу.

Так, генеральний секретар НАТО, нагадавши про саботаж "Північних потоків" у Балтійському морі восени минулого року, анонсував створення Координаційної групи з питань критично важливої підводної інфраструктури, яка співпрацюватиме з цією метою з приватним сектором.

Також він побіжно згадав про "багатонаціональні проєкти" зі складування боєприпасів та розбудови наземної протиповітряної оборони.

А ще члени Альянсу затвердили нові політичні керівні принципи для оборонного планування. Це – документ, який, якщо спрощено, визначає напрямок розбудови оборонної спроможності НАТО на наступні кілька років.

Зміст документа – засекречений. Та, як стверджує Bloomberg, він передбачає дії на випадок конфлікту високої інтенсивності – коли Альянсу доведеться задіювати статтю 5 Північноатлантичного договору, а також якщо ця стаття не має задіюватись.

ЄвроПравді не вдалося підтвердити зміст політичних керівних принципів. Тим не менш, привертає увагу, що у своєму рішенні міністри оборони країн НАТО також погодились надати "спеціальну підтримку" країнам-партнерам для розбудови оборонних спроможностей – Молдові, Грузії та Боснії і Герцеговині.

Показово, що ці три країни так чи інакше зазнають системного впливу Росії, а Кишинів лише нещодавно прямо назвав Москву організатором кампанії з дестабілізації ситуації в країні.

А президент Польщі (біля кордонів якої лише нещодавно трапився інцидент із російськими літаками) у Брюсселі заявив, що очікує нових безпекових планів для країн східного флангу, "які призведуть до такого сценарію, що якщо будь-яка країна на східному фланзі НАТО зазнає нападу, то НАТО негайно відреагує, посилаючись на статтю 5".

Як Альянсу продовжити посилювати власну безпеку й при цьому всіляко уникати навіть натяків на те, що йдеться про відкрите протистояння з Росією – ця проблема, схоже, буде на чільному місці в найближчі місяці й роки.

Більше видатків на оборону

Війна в Україні оприявнила дефіцит запасів військового обладнання на складах членів Альянсу, насамперед боєприпасів.

У часи найбільшого загострення українські військові використовували п’ять-шість тисяч боєприпасів на добу. І хоча Росія вистрілювала набагато більше (до 20 тисяч), це все одно надто велике число.

Ще перед міністерською зустріччю НАТО Єнс Столтенберг попередив: темпи, з якими Україна використовує боєприпаси, в багато разів перевищують їхнє виробництво. І навіть якщо замовлення зробити просто зараз, на його виконання в галузі піде два з половиною (!) роки.

Один зі шляхів подолання цього дефіциту – застосування українськими військовими тактики, за якої потрібно менше боєприпасів. І про це, як уже писала "Європейська правда", говорилось на зустрічі у форматі "Рамштайн".

Крім того, принаймні чотири країни – Сполучені Штати, Франція, Німеччина, Норвегія – нещодавно ухвалили контракти з промисловістю про збільшення виробництва снарядів калібру 155 міліметрів

Але йдеться й про більш глибоке та болюче для НАТО питання – інвестиції в безпеку.

А це потребує значних коштів.

Як відомо, після початку російської агресії проти України у 2014 році члени Альянсу на саміті в Уельсі ухвалили рішення підвищити оборонні бюджети до рівня 2% ВВП до 2024 року.

Минали роки, а виконувати це рішення мало хто поспішав, хоча й обговорювалось це щороку. За останніми даними, 2% ВВП або більше на оборону витрачають лише дев’ять із тридцяти членів Альянсу. І деякі з них, наприклад Німеччина, вже визнали, що не вкладуться у дедлайн 2024 року.

Та й не схоже, щоби країни НАТО і ЄС були готові переходити на економіку "воєнного часу", про що прямо говорив, приміром, очільник військового комітету Альянсу Роб Бауер.

Натомість генсек НАТО прагне до ще більшого зростання видатків – причому погодити нову ціль мають на саміті у Вільнюсі цього літа.

"Моє бачення цього полягає в тому, що замість зміни показника у 2% треба рухатись від визначення верхньої межі витрат до нижньої межі у 2% ВВП… Коли ми бачимо потреби в боєприпасах, підготовці, готовності тощо, очевидно, що 2% недостатньо", – розповів генсек НАТО журналістам.

І публічно міністри оборони Альянсу висловлювали цьому підтримку – включно з Борисом Пісторіусом із Німеччини, який прямо сказав, що 2% недостатньо.

Тож, схоже, ідея Столтенберга має все більше шансів на втілення на липневому саміті у Литві. Але й тут, звісно, грають роль часові межі її реалізації.

"Розділене" розширення НАТО

Ще одне питання, яке стало темою обговорень і дискусій на міністерській зустрічі, – вступ до НАТО Швеції та Фінляндії.

Не секрет, що обидві країни, які разом подали заявку на членство в Альянсі, мали намір разом туди вступити. Та на заваді стала позиція Туреччини, яка незадоволена недостатньою (на її думку) боротьбою Стокгольма з тероризмом.

І тому в останні тижні Анкара почала публічно просувати тезу про можливе схвалення вступу Фінляндії – без Швеції.

Хмизу в багаття дискусії підкинув генсек НАТО Столтенберг, який у вівторок несподівано заявив, що такий варіант у принципі допускається.

"Питання не в тому, чи будуть ратифіковані протоколи про вступ Швеції та Фінляндії разом. Питання в тому, щоб ці протоколи були ратифіковані якнайшвидше. І я впевнений, що вони стануть повноправними членами НАТО, й наполегливо працюю над тим, щоб це сталося якнайшвидше", – сказав він перед зустріччю у форматі "Рамштайн".

І вже наступного дня про можливість "роздільного" вступу в НАТО говорив міністр оборони Швеції Пол Йонсон, який сказав, що поважатиме рішення Анкари розглянути заявки двох держав окремо.

Та чи цей сценарій справдиться – ще питання.

Адже й Стокгольм, і Гельсінкі воліли б отримати членство в Альянсі одночасно.

Фінські колеги, з якими поспілкувався кореспондент ЄвроПравди, побоюються, що розділений у часі вступ підірве тісні шведсько-фінські відносини – чого у Фінляндії аж ніяк не хочуть допустити, особливо на тлі загрози ескалації з боку Росії.

Тож обидві держави сподіваються на вікно можливостей між запланованими виборами в Туреччині у травні й самітом у Вільнюсі в липні, де, як розраховують, таки стануть повноцінними членами Альянсу.

* * * * *

НАТО постав одночасно перед кількома викликами на внутрішньому й зовнішньому фронтах. Та досі він успішно їх долав і, як виявлялось, гуртувався ще більше.

І нинішні події – черговий тест на трансатлантичну єдність, від результатів якого, як видається, залежатиме майбутнє Альянсу.

Автор: Олег Павлюк,

журналіст "Європейської правди", з Брюсселя