Україна, що опирається російській агресії, зараз навіть більше, ніж досі, схильна вважати, що світ сконцентрований на українських питаннях. І це до певної міри має сенс за умов конфлікту, що не має аналогів у історії за своїм впливом на світову безпеку. Міжнародна політика за цих умов видається стиснутою до питань постачання зброї з країн Заходу та антиросійських санкцій, які також запроваджують країни Заходу.

Утім, у реальному житті все суттєво складніше.

Так, Київ справді зараз намагається переконати західних друзів у своєму баченні того, як має відбуватися битва з РФ, і у Мюнхені справді стався суттєвий злам, про який буде йтися у цій статті. Важливий – хоча далеко не останній, якого потребує Україна.

Але підтримки держав Заходу недостатньо, зараз Україна та її партнери намагаються залучити на свій бік тих гравців, які не належать до "колективного Заходу". Бо виявилося, що без їхньої підтримки стримати Росію украй складно. Тому і під час Мюнхенської безпекової конференції (МБК) окремим об’єктом уваги стали Африка, Латинська Америка, Азія.

Переконати їх виявилося непросто.

"Європа повинна позбутися нинішнього мислення, за яким проблеми Європи – це проблеми всього світу, але проблеми решти країн світу не є проблемами Європи". Ця цитата індійського міністра закордонних справ Джайшанкара, наведена у так званому "мюнхенському звіті", звучала також у дискусіях політиків та дипломатів на Мюнхенській безпековій конференції. І це – реальна проблема сприйняття, з якою доводиться боротися.

Нарешті, надважливим гравцем лишається Китай.

Китайські заяви та зустрічі привернули особливу увагу у Мюнхені. Вже відомі основні обриси китайської "мирної пропозиції", яку Пекін представить цього тижня.

Тепер про все це детальніше.

Злам щодо перемоги України

Напевно, найдраматичнішим у сенсі підтримки України під час події у Мюнхені став захід на полях безпекової конференції – так званий "український ланч", який щорічно організовує у Мюнхені фонд Віктора Пінчука. Інтерес до нього підігріла ще й відкрита фондом виставка щодо російських воєнних злочинів поруч із головним залом конференції з украй недипломатичним перфомансом на ній.

Словом, були всі підстави для того, щоби "український ланч" привернув увагу – і саме це сталося.

Кількість гостей перевищила очікування організаторів, місць бракувало, а панелістами стали прем’єри відразу трьох держав (Швеції, Фінляндії та Естонії), очільник МЗС Дмитро Кулеба та обраний президент Чехії Петер Павел.

Навколо останнього в Україні склався такий собі позитивний ореол. Павел – відставний генерал НАТО; перший центральноєвропейський військовий, що дістався найвищої військової посади в Альянсі (у 2015-2018 роках він очолював Військовий комітет НАТО). Під час кампанії від нього лунали цілком проукраїнські заяви; натомість його опонент на виборах Бабіш боровся за президентську посаду під лозунгами пропаганди РФ.

На цьому фоні висловлювання Павела у Мюнхені прозвучали особливо дивно та неочікувано.

Новообраний глава чеської держави, коментуючи українські заяви про те, що війна має завершитися перемогою України та відновленням її територіальної цілісності, відповів, що Захід не має відкрито підтримувати прагнення України до такої перемоги – бо, мовляв, Київ ще може втомитися від війни та передумати. "Нам треба бути обережним у тому, щоби підштовхувати Україну до певного результату. Можливо, у якийсь момент Україна змінить своє бачення", – заявив він, додавши, надто однозначна перемога України може призвести навіть до розпаду РФ, а цей сценарій він вважає шкідливим.

І хоча інші учасники дискусії поспішили відмежуватися від заяв чеського колеги, лишилося питання: чи не є слова чеського генерала реальною позицією західних урядів, про яку інші просто не хочуть говорити?

І чи немає загрози, що від очікувань, мовляв, "можливо, Україна передумає і піде на поступки РФ" – партнери згодом перейдуть до спроб переконати Україну у потребі таких поступок?

Утім, останню загрозу можна сміливо відкидати.

Її виключив держсекретар США Ентоні Блінкен, змінивши у Мюнхені публічну позицію США щодо обрисів української перемоги.

Протягом останніх місяців представники Сполучених Штатів Америки ухилялися від відповіді на запитання про те, що вони вважають перемогою України та чи підтримають вони силове повернення Криму, проти якого РФ, звісно ж, заперечуватиме. Представники США раз за разом повторювали, що "обриси перемоги має визначити Україна", при цьому уникаючи будь-яких згадок про Крим, немов лишаючи "прийнятною" будь-яку опцію.

Під час Мюнхенської конференції цей період завершився.

Блінкен чітко наголосив: для США та для світу є неприпустимим таке завершення війни, яке залишить під контролем Росії будь-яку частину окупованих нею територій. Пояснення цієї позиції не лишає різночитань: США не лише змирилися з тим, що Україна хоче повертати Крим, а й готові підтримувати її у цьому.

"Фундаментально суперечитиме інтересам будь-якої країни варіант, якщо агресор зможе силою відстояти якусь територію. Бо в цьому разі кожен агресор зробить висновок: якщо Росія може цього досягти – то і ми зможемо. Це – шлях до світу, заповненого конфліктами", – пояснив держсекретар.

Бо після такої чіткої публічної заяви Ентоні Блінкена США не зможуть "перевзутися" та змінити позицію.

До того ж думку США доповнюють заяви топових європейських політиків з різних країн – від Франції до Швеції і аж до новопризначеного очільника Міноборони Німеччини – які у Мюнхені однозначно позначили, що їхня мета – військова поразка Росії. "Червону лінію" щодо обрисів цієї поразку провів хіба що Макрон, але його зауваження видаються цілком логічними та відповідають офіційній позиції України: президент Франції вважає, що має йтися про звільнення України, а не про війну на території РФ на кшталт того, як це відбувалося з Німеччиною у Другі світовій війні. А Крим – це Україна.

Словом, за підсумками дискусій у Мюнхені новообраний (та поки що недосвідчений) президент Чехії Петер Павел лишився наодинці зі своїми натяками на українські поступки.

А Київ отримав у актив публічні та принципово нові заяви світових лідерів, які цілком відповідають прагненням України.

Непроста позиція Китаю

Утім, одночасно Мюнхенська безпекова конференція підтвердила, що світ нині перебуває у фазі гострого протистояння. На жаль, не лише через російсько-українську війну.

Ще до 24 лютого 2022 року оформилося протистояння по лінії Китай – США, чи навіть Китай – Західний світ. З початком російської повномасштабної агресії лунають підозри у тому, що Китай схиляється на сторону РФ. Хоча підтверджених доказів цього немає, і навіть у США визнають, що у окремих питаннях – як-от у запобіганні ядерної атаки – Пекін допоміг стримати Путіна. Довіри китайській владі у Вашингтоні від того не побільшало, а розвідка США просто зараз попереджає про можливе постачання китайської зброї та її компонентів до РФ.

Попри напруження за лінією КНР-США, в Мюнхені китайська делегація почувалася шанованою та бажаною. Організатори не приховували мрій про те, щоби схилити Китай на свій бік з російського питання.

Вольфганг Ішингер, відкриваючи вже згадану виставку про російські воєнні злочини, з гордістю розповів українським журналістам, що цього року в Мюнхен вдалося витягнути фактичного лідера зовнішньої політики Китаю, члена ЦК Компартії, а у минулому багаторічного очільника МЗС цієї країни Вана Ї. "Це свідчить, що Китай хоче брати участь у розробці нової безпекової архітектури світу", – пояснив він. Варто додати, що Росія у цьому діалозі не бере участі – її просто не запросили у Мюнхен. А у більшості держав світу схиляються до того, щоби взагалі виключити РФ з планування майбутнього світу (детальніше про це у статті "Світ без участі Росії: про який повоєнний порядок домовляються у Мюнхені").

Китайський гість не зрадив очікування.

Ван Ї анонсував "мирну ініціативу" до російсько-української війни. Тож розберемося, що та навіщо пропонує Китай.

Виступ китайського дипломата точно не можна назвати "проукраїнським". Він був просочений меседжами російської пропаганди.

Ван Ї, наприклад, у своїй промові жодного разу не засудив російську агресію, а натомість кілька разів називав її "українською кризою". А ще зі слів товариша Вана випливало, що Статут ООН, мовляв, порушили не дії РФ, а "створення ідеологічних альянсів" (з контексту виступу це звучало як камінь в город НАТО). А російська агресія, мовляв, була просто відповіддю на безпекові загрози.

Утім, усі ці абсурдні тези були сформульовані доволі розмито, лишаючи Китаю можливість для маневру. Ван Ї не звинувачував Росію, але і не виправдовував її. Напевно, лише дві тези були чіткими у його виступі. Перше – це тверде наголошення на тому, що ядерна зброя не може бути застосована за жодних умов. І друге – кількаразове повторення, що "територіальна цілісність усіх держав (а отже, і України) має поважатися".

Однак обидві ці тези є в інтересах України!

Річ у тім, що Пекін опинився у непростій позиції. З одного боку, він не може  підтримати Україну у цьому конфлікті, бо на українському боці – Сполучені Штати, що є головним противником Китаю. Та й стратегічне партнерство з Путіним, одним із небагатьох дружніх диктаторів, у Пекіні не хочуть підважувати.

З іншого боку, питання територіальної цілісності справді є наріжним для китайської влади, бо на ньому ґрунтується політика щодо повернення Тайваню. А тому там просто не можуть дозволити собі підтримати  агресію РФ.

Не дивно, що за цих умов "мирний план" Китаю виявився суперечливим, нереалістичним та неконкретним… але все одно шкідливим для України. Хоча його шкода обмежена, і ось чому.

Україні потрібен не лише Захід

Перш ніж перейти до деталей китайської пропозиції, важливо повернутися до тези з початку статті: у той час як Україна має дедалі більшу підтримку з боку держав Заходу (і у Мюнхені це стало особливо помітно!), їй потрібно більше.

За умов, коли Росія як постійний член ООН має повноваження блокувати зміни безпекових правил у світі, нам доводиться "ламати" систему. У тому числі через рішення Генасамблеї ООН. Практичний приклад: українська ідея про створення трибуналу щодо злочину агресії РФ, який поставить путінізм на один щабель із гітлерівським нацизмом, буде справді ефективною у разі, якщо створення такого трибуналу підтримає переважна більшість держав світу.

Україна прагне зробити перший крок до цього на засіданні ГА ООН 24 лютого, де Київ запропонує свій план виходу світу з безпекової кризи, що передбачає згоду ООН на покарання агресора.

А тепер – повернемося до Китаю та його "мирного плану".

Обриси китайської пропозиції вже відомі.

Деякі деталі розкрив у Мюнхені сам Ван Ї, про інші повідомили західні ЗМІ з посиланням на закриті переговори китайського дипломата. Ключові тези є такими:

– ядерна та неконвенційна зброя не мають розглядатися у принципі і Росія має відмовитися від ядерного шантажу. Процитуємо Вана Ї: "Ядерні війни не повинні мати місце і не матимуть переможця. Ми також виступимо проти нападів на ядерні станції та мирні атомні об’єкти. Ми також виступимо проти використання хімічної та біологічної зброї за будь-яких умов" (корисний для України пункт, що, серед іншого, вимагає від Росії звільнення Запорізької АЕС);

– бойові дії треба якнайшвидше припинити і домовлялися про виведення військ чи будь-що інше на переговорах, а не на полі бою (цей пункт є мрією Росії, яка потребує відновлення сил, тимчасово закріпивши свою окупацію частини України);

– однак територіальна цілісність та суверенітет мають поважатися (реверанс у бік України, який, утім, суперечить попередньому пункту);

– інші держави мають припинити постачання зброї у зони конфлікту (на що ніколи не погодяться ні Україна, ні Захід);

– у рамках переговорів "легітимні безпекові застереження мають сприйматися всерйоз" (повторення російського фейку про те, що НАТО несло загрозу Росії, і тепер Альянс має дати Москві якісь гарантії безпеки).

"План", побудований на цих принципах, Китай представить 24 лютого.

Утім, шанси на його затвердження – нульові.

На такі умови ніколи не погодяться ані Захід, ані Україна, а без згоди Києва про втілення "китайського плану" у принципі не можна говорити. Але його небезпека полягає в іншому.

Те, що Китай висуне свою пропозицію Генасамблеї ООН разом з українським планом, схоже, має на меті відтягнути частину голосів у документа, який представить Київ.

Адже, на жаль, у китайської ідеї про те, щоби "просто перестати стріляти", є чимало прибічників. Наприклад, у Африці. Так, у Мюнхені прем’єр-міністерка Намібії Саара Куугонгельва зі сцени затято переконувала всіх учасників у тому, що Намібія однаково любить Росію та Україну і не може підтримувати одну з них; а найкращим виходом із кризи було б, якби Захід просто перестав постачати зброю, а зекономлені кошти пустив на розвиток і України, і Африки.

Пропозиція Пекіна впаде на благодатний ґрунт у подібних країнах. І саме це – головна "китайська небезпека", яка є зараз. А ця історія зайвий раз засвідчує, що шлях України для переконання світу у своїй правоті не буде простим.

І здолати його можливо лише за чіткої підтримки та лобізму з боку наших партнерів, передусім США та ключових держав ЄС. На щастя, ця підтримка з часом стає лише чіткішою.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",
Мюнхен – Київ