"Сполучене Королівство та Європейський Союз, можливо, і мали суперечки в минулому, але ми союзники, торговельні партнери й друзі. Це стало очевидним за останній рік, коли ми об’єдналися з іншими державами для підтримки України. Це – початок нової глави у наших відносинах".

Ці пафосні слова прем’єр-міністра Великої Британії Ріші Сунака увічнили справді непересічну подію. 

Після кількох місяців публічних і не дуже переговорів Лондон і Брюссель досягли компромісу з чи не найболючішого питання двосторонніх відносин.

Документ, що отримав назву Віндзорська рамкова домовленість (The Windsor Framework), покликаний закрити найбільшу проблему, яка виникла через Brexit: питання торгівлі через Північну Ірландію. Попри те, що Лондон завершив вихід з ЄС ще у 2020 році, схему розв'язання цієї проблеми знайти не вдавалося. Це стало однією з причин багатомісячної політичної кризи в Британії й прохолоди у відносинах між Лондоном і Брюсселем, яка тяглася з часів Бориса Джонсона.

То що ж сталося зараз, як вдалося зняти болюче питання? У чому суть нового північноірландського компромісу та які наслідки він матиме для британських островів та для політичних перспектив нового британського прем’єра Ріші Сунака?

Пояснюємо у цій статті.

Як створювали конфлікт

Перш за все, нагадаємо, чому Віндзорську рамкову домовленість дійсно можна назвати проривом у відносинах між Лондоном і Брюсселем.

У далекому, як зараз здається, 2019 році тодішній британський прем’єр Борис Джонсон, намагаючись утілити свою обіцянку "to get Brexit done", зробив те, що його попередниці Терезі Мей не вдавалося – узгодив та уклав з ЄС угоду про вихід Великої Британії. 

Зробити це Джонсону вдалося завдяки тому, що найпроблемнішу частину домовленості про вихід з ЄС він виніс в окремий документ – Північноірландський протокол, який лишав відкритими відповіді на окремі питання. Домовленість набула чинності з 1 січня 2021 року й стала частиною міжнародного права.

Чому така увага до Північної Ірландії? 

Річ у тім, що у разі звичайного виходу Британії з Європейського Союзу на острові Ірландія мав би постати фізичний кордон з митними перевірками між Республікою Ірландія та Сполученими Королівством, складовою якого є Північна Ірландія (коли обидві країни були в ЄС, потреби у прикордонному контролі не було). 

Хоча реальною проблемою була не торгівля і не митниця як така.

Поява кордону загрожувала розірванням мирної домовленості, що поклала край тридцятирічному кривавому протистоянню в Північній Ірландії. Та угода, укладена 1998 року, для регіону зовсім не є історією. "Прозорість" кордону була однією з ключових її вимог (детальніше – у статті "Ірландський глухий кут").

Щоби проілюструвати, наскільки складним був пошук компромісу стосовно Brexit, достатньо згадати обсяг Північноірландського протоколу – це 1800 сторінок! За ним Північна Ірландія залишається в митній зоні Сполученого Королівства, але ПДВ й акцизи на ній збираються за законодавством ЄС. 

Та найбільш суперечливе положення, про яке домовився уряд Бориса Джонсона, стосується ввезення у Північну Ірландію британських товарів. 

Воно фактично створювало митний контроль між Північною Ірландією і рештою Британії, розділяючи Сполучене Королівство на дві частини. Причому протокол цього не визнавав, але мав саме такі наслідки: митні перевірки в портах із паперовою тяганиною, у рамках якої постачальник мав довести, що товар, який прямує у Північну Ірландію, не вирушить далі в Республіку Ірландія, тобто у Євросоюз.

Два опозиційні фронти

Такий сценарій не влаштовував, по-перше, прихильників жорсткого Brexit – адже Північна Ірландія, виходить, все ще частково підпорядковувалась європейському праву і на неї поширювалась юрисдикція Суду ЄС. Для "брекзитерів" це рівноцінно здачі британського суверенітету.

А по-друге, він обурив Демократичну юніоністську партію (ДЮП) – політичну силу в Північній Ірландії, що є традиційним союзником правлячої партії, британських консерваторів. Для неї митний кордон в Ірландському морі є абсолютною зрадою.

Наслідки для британської політики не забарилися 

Спершу на виборах до регіонального парламенту Північної Ірландії перемогу вперше здобула націоналістична республіканська партія "Шинн Фейн" із дуже непростим минулим. У цьому парламенті, Стормонті, є механізм балансування влади (він теж є частиною мирної домовленості 1998 року), за яким юніоністи і республіканці разом керують регіоном – але ДЮП відмовилася брати участь у процесі. Як наслідок, Стормонт так і не зміг призначити уряд Північної Ірландії, і з жовтня 2022 року регіон фактично керується напряму з Лондона, і лишатиметься у цьому стані аж до 2024 року.

Шукаючи вихід із власноруч створеної кризи, торік уряд Джонсона вирішив провести законопроєкт, який би дозволяв йому в односторонньому порядку переписувати Північноірландський протокол між Британією та ЄС, що є відвертим порушенням міжнародного права (протокол є ратифікованою двосторонньою домовленістю!).

Годі й казати, що ЄС на це відреагував дуже гостро – подав низку позовів проти Британії, а двосторонні відносини зайшли у ще глибшу кризу. І, здавалося, виходу з неї немає. Рух у будь-який бік обурив би одну зі сторін і ще більше підважив і так невисоку популярність правлячої британської партії та уряду.

Та новому британському прем’єру Ріші Сунаку вдалося знайти шлях.

Спершу він відкликав контроверсійний законопроєкт Джонсона, чим переконав ЄС у серйозності своїх намірів. Потім почав переговори, що проходили закрито, але з яких час від часу лунали обережні позитивні сигнали.

За даними інсайдерів, фінальне рішення було погоджене мінімум у січні 2023 року, але британський прем’єр перед оголошенням хотів на неофіційних зустрічах переконати однопартійців та партнерів підтримати знайдений компроміс. 

Три козирі Сунака

Лише наприкінці лютого процес офіційно запустили.

27 лютого усміхнені Ріші Сунак і президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн на спільній пресконференції у Віндзорі оголосили домовленість. Одразу варто зауважити: 29-сторінковий документ наразі не є юридичним рішенням чи проєктом договору. Це – політична декларація, під якою підписались офіційний Лондон і Брюссель. 

А отже, до остаточного врегулювання "північноірландського кейсу" можуть минути місяці.

Нова домовленість має мінімум три принципові зміни в порівнянні з нинішнім станом справ.

По-перше, для спрощеного руху товарів з Великої Британії до Північної Ірландії будуть запроваджені два митні коридори: "зелений", яким товари проходитимуть взагалі без перевірок (для товарів, що не будуть вивозитись за межі Північної Ірландії), та "червоний" (для товарів, що можуть потрапити до ЄС). На товари, які йдуть другим шляхом, поширюватимуться перевірки відповідності євростандартам, як і зараз. Постачальник сам обиратиме коридор.

По-друге, ПДВ й акцизи на території Північної Ірландії встановлюватиме Лондон (досі вони відповідали нормам ЄС, хоча й збирала їх британська сторона).

І по-третє, парламент Північної Ірландії матиме можливість блокувати нові норми ЄС за кількарівневою процедурою, яку можливо запустити лише якщо її спільно ініціюють представники двох партій, юніоністів та республіканців. Це – дуже важливе положення, адже зараз на Північну Ірландію поширюються норми єдиного ринку Євросоюзу, на формулювання яких вона не має жодного впливу. Передбачено, утім, що цей механізм можна запускати лише у разі дуже серйозних питань, а не "тривіальних" рішень Євросоюзу (хоча ясності у тому, де пролягає межа, немає). 

Ще є більш дрібні моменти – наприклад, безперешкодне ввезення ліків, рослин і тварин (зараз для всього цього потрібні сертифікати відповідності нормам єдиного ринку ЄС).

Згадані три пункти – беззаперечне переговорне досягнення Сунака. 

Вони майже повністю відповідають пропозиціям ще Бориса Джонсона, які тоді ЄС відхилив.

Що ж отримує натомість Європейська комісія? За Віндзорською домовленістю, Північна Ірландія продовжить дотримуватися більшості норм єдиного ринку Євросоюзу, і в цих питаннях на неї – а також на можливі спори, в яких буде залучена Велика Британія, – юрисдикцію продовжить мати Суд ЄС. А ще Британія зобов’язалася відмовитись від ідеї Джонсона про односторонній перегляд своїх домовленостей з ЄС.

А це напевно створить у парламенті Британії групу незгідних – прибічників жорсткого Brexit. 

Чи "злетить" новий компроміс?

Відповідь на це питання залежить від позиції Демократичної юніоністської партії та правого крила Консервативної партії – тобто від тих, хто був проти ще "джонсонівської" угоди.

Перші заяви лідера ДЮП Джеффрі Дональдсона були неоднозначними. "В низці сфер було досягнено значного прогресу. Але не можна приховати той факт, що в окремих секторах нашої економіки в Північній Ірландії буде діяти законодавство ЄС", – розмито зазначив він, повідомивши, що детальніший аналіз пропозиції триває.

Стурбованість ДЮП викликає питання про те, які саме норми єдиного ринку ЄС продовжать діяти в Північній Ірландії і чи не поставить це в невигідне становище місцевий бізнес, якщо у Великій Британії відповідні вимоги будуть послаблені

А по-друге, наскільки ефективно буде діяти "гальмо Стормонта", тобто право північноірландського парламенту зупиняти рішення ЄС. Адже у разі, якщо дійде до його багатократного застосування, то регіон де-факто перестане дотримуватись торговельних правил ЄС, і це призведе до нової кризи, бо Єврокомісія буде змушена відреагувати...

Немає єдності і в лавах партії прем’єра Британії. Хоча окремі "брекзитери" публічно підтримали Віндзорську рамкову домовленість, більшість із них заявили, що орієнтуватимуться на (поки що не сформовану) позицію ДЮП.

Свою роль може зіграти й Борис Джонсон. 

Поки що він скептичний. Лишень минулого тижня Джонсон висловив сумнів у тому, що може підтримати угоду Сунака – і закликав не скасовувати свій законопроєкт про односторонню зміну Північноірландського протоколу (що, зрештою, і сталося). Також, за чутками, Джонсон підштовхував членів ДЮП до відмови від домовленості.

Утім, наразі схоже, що голосів за угоду не забракне. Лідер Лейбористської партії Кір Стармер уже пообіцяв підтримку домовленості, що має покласти край кризі у відносинах Британії та ЄС. 

Але Джонсон цілком може мати зовсім іншу мету.

Бо навіть якщо він не зірве угоду, то підточити авторитет і популярність свого наступника Ріші Сунака в умовах, коли за неповні п’ять місяців прем’єрства той уперше представив вагоме політичне досягнення, дії Бориса Джонсона цілком можуть.

Автор: Олег Павлюк,

журналіст "Європейської правди"