1 лютого на вулиці британських міст вийшли близько пів мільйона державних службовців і працівників державного сектора.

Це наймасовіший страйк у Британії за останні понад десять років. І не скидається на те, що ця хвиля припиниться – адже профспілки вже анонсували страйки щонайменше на лютий і березень.

Залізничники, водії автобусів, вчителі, поштарі, працівники швидкої допомоги, медсестри – це (далеко не повний) перелік працівників, що з літа 2022 року страйкують в Об'єднаному Королівстві.

Чим загрожує ця соціальна криза? І чи похитнеться уряд Консервативної партії, яку й без того лихоманить?

Британія у кризі

На відміну від сусідньої Франції, страйки у Британії – зовсім нечасте явище.

У британському законодавстві, на відміну від багатьох європейських країн, не закріплене право на страйк, а реформи Маргарет Тетчер 1980-х років суттєво урізали права профспілок – які, власне, й організовують страйки.

Щоб не потрапити під відповідальність за страйк аж до звільнення з роботи, профспілка повинна заручитися підтримкою більшості голосів на голосуванні, в якому бере участь щонайменше половина її членів. Причому для "важливих громадських послуг" потрібно подолати ще один поріг – аби за страйк висловились мінімум 40% профспілковців.

Тож той факт, що нинішні страйки з певними перервами тривають з травня 2022 року, вказує на серйозність ситуації у Британії.

Першими почали страйкувати працівники галузей, які потрапили під приватизацію кінця минулого й початку цього століття – залізничники, поштарі та інші. А, приміром, медсестри вирішили долучитися до страйків уперше в історії своїх профспілок.

Вимоги різних профспілок мають свої нюанси, та зводяться до двох взаємопов’язаних ключових речей – збільшити рівень зарплати (яка в окремих випадках не підвищувалась роками, а то й зменшувалась) і забезпечити належні умови праці.

Останні роки – а надто попередній – були економічно складними для Великої Британії. Вона – єдина країна з "Групи семи", чия економіка досі не відновилася до рівня, який був до пандемії COVID-19.

Минулорічна інфляція сягнула найгіршого за останні 40 років піка в понад 11%, тоді як реальні доходи населення зросли лиш на кілька відсотків (якщо взагалі зросли). 

На додачу російська повномасштабна агресія додатково загострила ситуацію з цінами на електроенергію.

Зрештою, Міжнародний валютний фонд прогнозує, що у 2023 році британська економіка єдина з великих економік скоротиться (на 0,6%) – це гірше, ніж навіть прогноз для підсанкційної Росії!

У такій ситуації продовження страйків лише поглибить кризу.

За оцінкою британського аналітичного Центру економічних і бізнес-досліджень CEBR,

у 2022 році британська економіка через страйки втратила принаймні 1,7 млрд фунтів стерлінгів.

Схожу оцінку дає аналітичний відділ агенції Bloomberg – 1,5 млрд фунтів.

Але нинішні оцінки не враховують потенційної ситуації у 2023 році, коли страйки вже стали масовішими й організованішими. Тож, імовірно, їхній вплив з плином часу буде більшим, діючи й на інші сектори.

Зокрема, страйки на залізниці понад пів року не лише зривають подорожі британців, а й б’ють по готельній індустрії – адже люди змушені залишатися вдома.

А ще під час страйку викладачів школи не працюють, діти змушені залишатись удома, а їхні батьки – не йти на роботу, щоб доглядати за ними. 

Відповідь: заборонити страйки?

Консервативні уряди, що вели перемовини із профспілками або брали в них участь разом із працедавцями, послідовно відмовлялися йти на вимоги страйкарів.

Їхній аргумент простий: підвищення зарплат вдарить по бюджету, в якому й без того утворився дефіцит у понад 5% ВВП через інфляцію й щедрі соціальні виплати під час пандемії. 

І нинішній прем’єр Ріші Сунак (на відміну від Трасс) діє в логіці фінансиста: спершу – закрити бюджетну "дірку", потім – усе інше.

Адже єдиний нині шлях уряду Сунака знайти кошти для підвищення зарплат – підвищити комусь (бажано багатим) податки. Що, звісно, суперечить консервативній ідеології.

Спершу розрахунок британського уряду полягав у тому, щоб дозволити профспілкам налаштувати населення проти себе. Мовляв, британці втомляться від нескінченних страйків, через які не можуть банально поїхати з одного міста в інше — й на цьому тлі профспілки будуть змушені відступити.

Ця стратегія не спрацювала. На грудень 2022 року схвалення страйків профспілок у Британії принаймні не обвалилося. 

А місяцем потому громадська думка майже порівну розділилася у сприйнятті дій працівників (приблизно однакова кількість британців вважає, що страйки сприяють і шкодять Британії).

Особливу роль тут відіграють медичні працівники. 

Вони здобули образ героїв під час пандемії коронавірусу (чому сприяв, до слова, і британський уряд), що й забезпечує порівняно високий рівень підтримки їхнього страйку. А паралельно накопичувалась кризова ситуація у сфері охорони здоров‘я, де через гострий брак персоналу й хронічне недофінансування під кінець минулого року тривали численні затримки з прийомом пацієнтів — навіть невідкладних, як-от з інсультом.

На окремі кризові періоди — наприклад, Різдво — функціонування "важливих громадських послуг" підтримували військові, достоту як під час COVID-19. Але таке рішення не могло бути постійним.

Тож уряд Британії підготував законопроєкт про "мінімальний рівень соціальних послуг".

Документ насправді не стільки про страйки, скільки взагалі про протести, що перешкоджають роботі важливих соціальних служб, але таймінг явно вказує, проти чого він спрямований. Суть документа така: страйки в принципі не заборонені, та брати в них участь можна такою мірою, щоб це не зашкодило сфері соціальних послуг — передусім перевезенням і охороні здоров‘я.

Палата громад, де партія влади має більшість, встигла швидко проголосувати за законопроєкт. Але він стикнувся з опором у Палаті лордів, де поставили логічне питання: що таке "серйозне порушення роботи", за якого протести (читай страйки) може розганяти поліція? І чи не суперечить це Європейській конвенції про права людини?

Щоправда, з початку цього року стали з’являтися перші сигнали, що принаймні з деякими профспілками вдасться досягти компромісу.

Приміром, залізничники погодились розглянути колективну пропозицію понад десятка роботодавців щодо порівняно невеликого збільшення зарплати вкупі з посиленням соціальних гарантій і захистом від скорочення доходів. 

Невеликий, та все ж перший крок на шляху до примирення сторін.

Недовіра для прем'єра

Чи витримає уряд Ріші Сунака це випробування? Це питання можна поставити навіть ширше: чи призведуть страйки до переходу консерваторів в опозицію та приходу до влади лейбористів?

Відповідь можна дати з кінця. Дострокові вибори (а чергові відбудуться аж під кінець 2024-го) за нинішнього законодавства може ініціювати лише партія влади. А вона, маючи катастрофічно низькі рейтинги, на такий крок навряд чи піде.

Можливо, торі спробують вдатися до чергового перезавантаження уряду, яке частково допомогло в листопаді 2022 року позбутися негативного шлейфу Ліз Трасс?

Нині Ріші Сунак має річний "імунітет" від такого кроку. Та у ЗМІ вже з’явилися перші сигнали, що впливовий процедурний Комітет 1922 року може змінити правила, аби винести питання про недовіру до лідера партії – надто якщо вона провалиться на місцевих виборах у травні.

З іншого ж боку, особистий рейтинг Сунака наразі вищий, ніж у торі (хоча, заради справедливості, обидва нині знижуються). Й лишається питанням те, чи справді відставка лідера Консервативної партії буде їй на руку.

Здавалося б, на цьому полі може потужно зіграти Лейбористська партія, яку традиційно підтримували профспілки. Але ні.

Керівництво лейбористів останніх років намагалось позбутися ліворадикального шлейфу попереднього лідера Джеремі Корбіна, ідеї якого якраз профспілками й підтримувались. Іншими словами, партія все більше дрейфує в бік центру.

Як наслідок, її нинішній очільник Кір Стармер віддає перевагу парламентським методам боротьби, а члена своєї команди – тіньового міністра транспорту Сема Таррі, який пішов "на барикади" підтримувати страйкарів, – звільнив.

Тож, імовірно, в найближчі тижні страйкова активність у Британії продовжиться, а уряд консерваторів намагатиметься її перечекати, розраховуючи або на зниження підтримки з боку громадськості, або на "видихання" самих страйкарів.

Проте, як влучно підсумовує Bloomberg в огляді 100 днів прем’єрства Ріші Сунака, "Сунак виступає проти підвищення податків для припинення страйків працівників сфери охорони здоров’я – тоді як громадськість загалом підтримує їхні дії. Хтось має поступитися".

Автор: Олег Павлюк,

журналіст "Європейської правди"