Українські уроки для Франції: як велика війна змусила Париж повірити в розширення НАТО

Рік тому, на початку лютого 2022-го, у Парижі відбувся перший форум Україна-Франція – який водночас став, напевно, останньою присвяченою Україні двосторонньою конференцією у західних державах перед початком повномасштабного вторгнення РФ. Тоді протягом дня представники влади й експертних кіл Франції спілкувалися про Україну з українськими колегами, намагаючись зрозуміти, що відбувається, якими є прагнення Києва та Москви.

І відчувалося, що розуміння України французьким елітам відверто бракує (детальніше читайте у статті "Нормандія з електрошокером").

Багато хто в ті дні – на восьмому році війни і на 31-му році незалежності – лише починав відкривати для себе Україну не просто як окреме утворення, а як державу, на яку треба дивитися не крізь російську призму. Хоча загальна підтримка України усупереч російським погрозам була у Парижі вже тоді.

"Торік було дві емоції – страх і співчуття", – пригадала це зібрання Альона Гетьманчук, директорка Центру "Нова Європа", коли відкривала у п’ятницю другий форум Україна-Франція.

Подія, що проходила одночасно на двох майданчиках, у Парижі та Києві, довела, що зміни у Франції, передусім у позиції влади, справді відбуваються. У тому числі було важливо почути, що французька дипломатія вже змінила думку про євроатлантичні перспективи України та відкрито каже про потребу "виправити помилку Бухареста".

Редактор "Європейської правди" Сергій Сидоренко стежив за дискусією.

Проти Росії та за перемогу України

Французькі еліти, а передусім президент Макрон, мають в Україні імідж тих, хто прагне примирення з Росією – і цей імідж не позбавлений історичного підґрунтя.

Це і поширена у французькому суспільстві романтизація Росії, яку Москва системно та багато років поспіль підживлювала (достатньо згадати про величезний російський культурний центр неподалік Ейфелевої вежі). Це і той факт, що серед відкритих друзів Кремля в Європі було чимало французьких політиків (нехай навіть опозиційних). Це і заяви Еммануеля Макрона, який кілька років тому підтримував ідею гарантування Росії особливого місця у світовій архітектурі. Цей фон створював підозріле ставлення до ініціатив Парижа (на кшталт телефонних розмов Макрона з Путіним), хоча у Єлисейському палаці постійно запевняли, що ведуть ці переговори з позиції підтримки України.

Насправді велика війна дійсно принципово змінила ставлення до російсько-українських відносин – і в експертних, і в політичних колах.

Протягом усього форуму Україна-Франція постійно відчувалося розуміння того, що відновлення територіальної цілісності України не має альтернатив.

"Українці не хочуть гібридного миру, який не буде стабільним і який дозволить Росії повернутися до своїх амбіцій – як це сталося після 2014 року, коли насправді й почалася ця війна", – заявила на початку форуму Тетяна Кастуєва-Жан із французького інституту міжнародних відносин (IFRI), який виконував роль французького майданчика для цієї події.

Представники влади Франції прямо казали: точка неповернення у відносинах з РФ давно позаду.

Ба більше, в чинному уряді визнають, що помилялися досі (такі визнання від політиків доводиться чути нечасто).

Міністерка з питань Європи Лоранс Бун, яка у 2014-2016 роках була радницею тодішнього президента Олланда з фінансових та економічних питань, зізналася у виступі, що усвідомити помилку чимало політиків змогли лише після початку великого вторгнення – попри початок агресії РФ ще у 2014 році.

"По суті, рожеві окуляри впали у багатьох. Адже навіть донедавна багато хто говорив про звичні комерційні відносини (з Росією)", – пояснила вона.

А парламентар Бенджамін Хаддад, голова групи дружби "Франція-Україна" в Національній асамблеї, запевнив, що зараз влада Франції готується підтримувати Україну зброєю до перемоги, а також після неї. Зокрема, Київ може розраховувати на нові постачання 155-міліметрових гармат "Цезар". "Виробництво "Цезарів" утричі прискорилось", – анонсував він.

"Як підтримувати Україну у довгостроковій перспективі навіть після того, як зброя замовчить? В єдиний спосіб – зробити так, щоб Росія перестала бути загрозою надовго. А для цього треба продовжувати надавати військову підтримку. Крім того, ми – французи, німці, поляки тощо – маємо озброюватися і самі", – додав парламентар, підтвердивши, що минулого ставлення до безпеки вже не буде.

А що робити з французькою "русофілією"?

Бенджамін Хаддад вважає, що ця проблема дещо перебільшена. Суспільний запит на примирення з РФ відсутній – а отже, навіть у разі зміни влади, яка в демократії є неуникною, розпочата зараз політика збережеться.

"Французи менше розділені у підтримці України, ніж еліти. Ці путінофілія, русофілія, які є у політичному класі, особливо у крайніх правих, у французькому суспільстві практично відсутні", – переконаний політик.

Вступ до НАТО як нова нормальність

Утім, якщо допомога Франції зброєю є затвердженою та вже стабільною політикою Парижа, то заявлене на форумі ставлення до євроатлантичних перспектив України стало безумовно важливою новиною.

Як відомо, у 2008 році тодішній лідер Франції Ніколя Саркозі разом із німецькою колегою Ангелою Меркель заветував надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Зараз у Парижі нарешті визнали, наскільки серйозні геополітичні наслідки це мало.

"Ми підтримуємо наближення України до НАТО. Звісно, через статтю 5 вступ під час війни неможливий, але є інші можливості зближуватися... Що стосується вступу (після завершення війни. – ЄП), то це має вирішуватися консенсусом. Але ми маємо винести уроки з Бухарестського саміту", – заявив Фредерік Мондолоні, директор Департаменту з питань континентальної Європи МЗС Франції.

Заява дипломата, а не політика, нехай і з керівною посадою – це, звісно, не той рівень, на якому держава зазвичай оголошує про зміну своєї політики з ключових питань. Утім, небагато сумнівів, що його анонс був погоджений (Мондоліні не "допитували" про це, він зробив цю заяву з власної ініціативи). Та й аудиторією це не було сприйнято як щось надзвичайне – схоже, що рух України до НАТО, який має завершитися членством, вже сприймається у Парижі як нормальність.

Ані ця теза, ані згадки про те, що війна має бути завершена лише повним відновленням суверенітету, включно з Кримом та окупованим Донбасом, не викликали жодних заперечень чи навіть запитань в аудиторії. Хоча останнє звучало більш ніж регулярно, а українська експертка Марія Золкіна присвятила майже весь час поясненню цього французам.

Членство у ЄС: місія можлива

Хоча вступ України до Євросоюзу є процедурно набагато складнішим, ніж до НАТО, але підтримка Парижем ЄСівської перспективи членства для України з’явилася значно раніше, ще минулого літа. Так історично склалося, що у першій половині 2022 року саме Франція головувала у ЄС, і у Макрона з’явився шанс проявити своє лідерство – яким він скористався.

"Саме Франція дала поштовх для ухвалення рішення (про початок розгляду української заявки) на саміті в березні 2022 року, коли ми ще не розуміли, чи Україна зможе вистояти як держава. Потім ЄС ухвалив низку рішень, які дозволили нам вижити. І ми дуже вдячні Франції за її роль у цьому", – наголосила українська віцепрем’єрка Ольга Стефанішина у своєму виступі на форумі.

В уряді Франції між тим визнають, що їхня країна вже пройшла період усвідомлення того, що це нова реальність. Хоча це був непростий зсув, адже Францію тривалий час і аж донедавна вважали однією з ключових держав-скептиків стосовно перспективи вступу України до Євросоюзу.

Тепер у Парижі є розуміння, що Україна є майбутнім членом ЄС.

"Визнання прагнення України до вступу в ЄС – це глибока зміна для Франції. Але зараз у зв’язках з Україною-кандидатом і Україною – майбутнім членом ЄС ми можемо обидві навчитися багато чого", – пояснив директор Центру аналізу, прогнозування та стратегії МЗС Франції Мануель Лафон Рапнул.

А Лоранс Бун оголосила, що, на думку Франції, Україна успішно виконує критерії, які ЄС встановив як ключову передумову початку переговорів про вступ.

Хоча автоматизму в цьому процесі немає. У Франції досі натякають, що реформа ЄС має відбутися до розширення.

"Я бачу, як Україна швидко працює (у виконанні рекомендацій) у порівнянні з Молдовою, це вражає. У нас в ЄС скоро буде зустріч для того, щоби розглянути прогрес, який демонструє Україна у виконанні наших рекомендацій. Зараз перейти від статусу кандидата до конкретних кроків (щодо вступу) – це шлях у двох напрямках. Так, Україна має пройти свій шлях, але ми також маємо зробити свою частину", – заявила міністерка Бун.

Інвестиції? Терра інкогніта

А от щодо французької присутності в Україні під час повоєнного відновлення запитань лишається значно більше, ніж відповідей.

Звісно, усі виступають за роль Франції; звісно, усі впевнені, що кошти також будуть. Але всі детальніші запитання лишалися на форумі без відповіді.

Наприклад, немає чіткого розуміння того, як відбуватиметься передача на відновлення України російських активів. Однак усі розуміють: цей процес хоч і є необхідним, але буде тривалим. "Ми вже обговорюємо можливості для інвестування за рахунок російських активів. Але передача коштів Україні – це довгий і складний шлях", – пояснює голова правління Французько-української торгово-промислової палати Бертран Барр'є.

Певний оптимізм у Франції є. Найліпший показник – поведінка приватного бізнесу, який бачить потребу присутності в Україні попри війну.

"Від початку великої війни жодне французьке підприємство не виїхало з України, хоча деякі реорганізувалися, – розповів Барр'є. – Ми думаємо, що вже присутні в Україні підприємства стануть одними з перших, хто захоче додатково інвестувати".

Окремий пріоритет для України – так зване "швидке відновлення", тобто критично важливі інвестиції вже зараз, поки триває війна. "А якщо у побудоване підприємство прилетить бомба?" – пролунало із зали. Відповісти взявся глава комітету ВР з економрозвитку Дмитро Наталуха, який брав участь у дискусії в Парижі: він пояснив, що Київ передбачає гарантії для страхування ризиків таких інвесторів, і йдеться про мільярдні суми гарантій.

Утім, цього замало.

"Я ніколи не бачив приватних інвесторів, які б інвестували лише через наявність гарантій. Важливо, щоби проєкт був привабливим. Навіть за повних гарантій інвестор буде вкладатися лише у разі, якщо буде впевнений, що це принесе йому дохід", – зауважив у відповідь П'єр Хайльбронн, колишній віцепрезидент ЄБРР.

І ось це, схоже, є головним викликом. Як переконати інвесторів, що Україна є привабливою для ведення бізнесу, що там можна отримувати прибуток і повертати його додому, не стережучись потенційного рейдерства? В уряді кажуть, що це станеться у межах наближення України до членства в ЄС, але схоже, що наразі це переконує не всіх.

Доведення цього виведе співпрацю на наступний рівень, коли в європейську Україну повірить не лише політичний клас, а й бізнес Франції.

Автор Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"