17 березня президент Міжнародного кримінального суду (МКС) Пйотр Гофманський оприлюднив заяву, що стала, без перебільшення, поворотною в історії. Він оголосив у відеозверненні (доступний також український переклад) про рішення Палати досудового провадження схвалити ордер на арешт двох громадян РФ: чинного президента Владіміра Путіна та уповноваженої президента з прав дитини Марії Львової-Бєлової.

Для України ця новина стала повною несподіванкою.

І попри те, що українські посадовці за деякий час почали вітати країну та один одного з цією перемогою, насправді зараз ще рано говорити про те, чи вкладається ця історія в український план.

Адже це звинувачення відкриває низку нових можливостей – але також створює виклики.

Для тих, хто віддає перевагу відео, ми записали короткий блог із поясненнями.

А для тих читачів, хто віддає перевагу читанню – пропонуємо суттєво детальніший текстовий матеріал про те, що ж означає новий процес та чому є підстави говорити також про можливі проблеми.

Так, обґрунтовані звинувачення проти Путіна з Гааги – це, звісно ж, добре; але шанс на засудження диктатора за ними – украй низький, бо в цьому суді немає заочного провадження, тож Путіна мають видати в Гаагу для того, щоби справа зрушила з місця. А з видачею підсудних до МКС не все так райдужно.

Також у колах юристів-міжнародників вже з’явився сумнів про те, чи не підважує підозра Путіну, блискавично висунута в МКС, ідею міжнародного трибуналу щодо злочину агресії, яку просуває Київ.

Утім, є також ще один прихований позитив: стаття, за якою звинувачують Путіна, потенційно може бути розширена до звинувачень у вчиненні геноциду – найважчого злочину у світі.

Далі про це детальніше.

"Дитячий" злочин Путіна

Про те, у чому саме звинувачують російського президента, ви, напевно, вже чули. У Гаазі вирішили перевести на наступну стадію справу про масове викрадення українських дітей, щодо якої прокурор МКС зібрав достатньо доказів винуватості російського президента.

Наразі у документах, які пішли на наступну процесуальну стадію, є "кілька сотень" епізодів про те, як дітей з окупованих росіянами українських територій перевезли до Росії, розірвавши їхній зв’язок з Україною, пояснив президент МКС.

Через доведену доказами причетність до цих злочинів суд схвалив ордери на арешт вже згаданих російських посадовців – Владіміра Путіна та Марії Львової-Бєлової.

Це – все, що наразі відомо про конкретні епізоди справи. Інша інформація – конфіденційна.

"Зміст ордерів є засекреченим з метою захистити постраждалих... Водночас судді вирішили зробити публічною інформацію про існування таких ордерів – в інтересах правосуддя та для запобігання новим злочинам", – пояснив суддя Гофманський. Утім, навіть без детальної інформації від МКС загальна картина злочинів, які розслідуються, добре відома, а також є всі підстави вважати, що кількість епізодів на розгляді у Гаазі суттєво зросте.

Ще від весни, а особливо улітку 2022 року Росія почала активну та масову депортацію українських дітей з окупованих територій. Частину викрадених маленьких українців та українок переміщували в Росію, частину – в окупований Крим (але є підозра, що звідти також направляли в Росію).

І йдеться далеко не лише про дітей-сиріт.

Вихованців дитячих будинків серед викрадених – дуже небагато.

Частина вивезених з України дітей – це ті, в кого росіяни вбили одного або обох батьків. Значна частина – це ті, кого відібрали у батьків або родичів під час так званої "фільтрації", або ті, кого забирали у живих батьків нібито "на оздоровлення" і не повертали. Далі дітей розміщують у таборах і шукають для них "прийомних батьків", щоб інтегрувати в російське суспільство.  

Україна вже ідентифікувала понад 16 тисяч дітей, які були викрадені подібним чином.

6 тисяч епізодів верифіковані міжнародними партнерами України – ця цифра фігурує у рішеннях ООН, Ради Європи, документах уряду США тощо. Утім, реальна кількість може бути суттєво вищою. Достатньо згадати про те, що сама Росія у пропагандистських роликах восени 2022 року хвалилася тим, що вивезла з України 150 тисяч дітей, які "потребують усиновлення". А у звітах військового відомства РФ йшлося про понад 200 тисяч дітей, "евакуйованих" з окупованих частин України.

Крок до геноциду

Перш за все, підкреслимо: масове вивезення окупантами людей, а не лише дітей, є воєнним злочином, що передбачений Римським статутом МКС. Серед інших порушень законів та звичаїв війни, що є кримінально караними, статут виділяє "переміщення частини населення окупованої території у межах чи за межі цієї території".

Є величезна кількість доказів того, як окупанти насильно вивозили цілі сім’ї до РФ. Зокрема, є маса історій про те, як цивільні ставали жертвами таких злочинів, коли намагалися поїхати у Запоріжжя з оточеного Маріуполя. Далі ці родини розділеними везли до РФ, забираючи дітей у батьків.

Однак з усього масиву доказів та епізодів суд виділив лише "дитячі" депортації, не пояснивши окремо цей вибір; депортації дорослих, що відбувалися одночасно, предметом ордера та цього розслідування не є. Це, звісно, можна пояснити окремою доказовою базою щодо депортації дітей, але потенційно є також інше пояснення.

Річ у тім, що викрадення саме дітей потенційно дозволяє МКС згодом перекваліфікувати справу,

висунувши ще серйозніше звинувачення – у вчиненні геноциду.

Той самий Римський статут передбачає, що геноцид певної національної або етнічної групи може полягати не лише у вбивстві, фізичному знищенні представників цієї групи тощо. Окремим складом злочину геноциду є "насильницька передача дітей цієї групи до іншої групи", якщо така вчинена "з наміром знищити повністю або частково" національну/етнічну групу українців.

Наразі у повідомленнях прокурора МКС немає жодних вказівок на розслідування геноциду, і це не дивно. Стандарти доведення цього злочину є дуже високими, а доведення наміру вчинити саме геноцид є справді дуже складним.

Утім, розвиток подій або поява нових свідчень від учасників та очевидців злочинних дій може дати підстави повернутися до кваліфікації.

Зв’язок Путіна та Львової-Бєлової з цими злочинами, між тим, є доволі очевидним.

Річ у тім, що навіть у Росії, за доволі специфічного ставлення держави до норм та принципів права, поява в країні "нізвідки" багатьох тисяч дітей без правового статусу, без визнаних російською державою родичів та переважно без документів стала проблемою. Бо для незаконного усиновлення та інших кроків з асиміляції дітей у російському суспільстві треба мати хоч якесь документальне оформлення.

Тому у травні 2022 року Путін підписав указ про спрощене надання громадянства РФ дітям, вивезеним з України. Для цього достатньо заяви, поданої закладом, де опинилася українська дитина.

Львова-Бєлова, крім того, що брала участь у нормотворчості з цього приводу – тобто забезпечувала правові підстави для викрадення дітей, – була також натхненником і топ-пропагандистом у рамках цього процесу. Вона активно та публічно виступала саме за ту складову, яка стосується можливого звинувачення у геноциді – тобто просувала усиновлення дітей.

У численних коментарях вона розповідала, як непросто викорінити в дітей українську ідентичність, але це, мовляв, все одно треба робити. А ще Марія Львова-Бєлова особисто взяла участь у вчиненні цього злочину та усиновила 15-річного хлопчика з Маріуполя, який, за її словами, "незрозумілим чином" втратив батьків. Як вважають, це було потрібно, щоб довести іншим росіянам, що таке всиновлення є безпечним – мовляв, дивіться, навіть президентська уповноважена це зробила і їй нічого за це не було.

Невідомо, чи вплине початок розслідування в МКС і публічне оголошення імен підозрюваних на динаміку "усиновлень" викрадених українських дітей у Росії.

Що чекає на Путіна через звинувачення МКС?

Міжнародний кримінальний суд у Гаазі – структура, яка діє за складними правилами, але при цьому має надзвичайні повноваження.

МКС був створений багатостороннім договором, переговори у рамках ООН про його створення тривали навіть не роки, а десятиліття – і все для того, щоб у підсумку отримати справді наднаціональне правосуддя, здатне обходити обмеження, властиві судам окремих країн.

Зокрема, для МКС не діють жодні імунітети від кримінального переслідування. Навіть ті, що автоматично поширюються на всіх чинних глав держав (а також на прем’єрів та очільників МЗС). А отже, Путін може і навіть має бути затриманий та виданий в Гаагу – саме цього вимагає ордер, схвалений 17 березня.

Важливо зауважити, що справа проти Путіна ведеться не за українською скаргою чи позовом. В МКС в принципі держави не можуть ініціювати будь-яке провадження: це право має лише прокурор МКС, і робить він це на підставі доказів, зібраних його офісом у співпраці з іншими країнами, у тому числі з Україною.

Коли готова "підозра" (якщо застосовувати українську термінологію) проти конкретного підозрюваного у вчиненні міжнародного злочину, прокурор звертається до суду, а саме до спеціальної Палати досудового провадження у рамках МКС (український аналог – "слідчі судді"), щоб та дала добро на затримання, арешт та видачу підозрюваних у Гаагу. Оскільки повноваження МКС є надзвичайно широкими (нагадаємо, що не діють навіть імунітети топ-дипломатів і лідерів держав!), то вважають, що палата дає згоду на арешт лише тоді, коли попередні докази причетності людини до злочину здаються "залізобетонними".

Саме цей етап вже пройшов Владімір Путін.

Тепер його мають затримати у кожній зі 123 держав світу, що ратифікували статут МКС, якщо Путін полетить туди з візитом. Усі держави-учасники МКС ратифікували цю процедуру.

А тепер – велика "діжка дьогтю" до ложки меду. Це все – лише в теорії.

На практиці воно не завжди працює.

По-перше, Путін і без того давно не їздив за кордон, за винятком візитів до найближчих партнерів. Тепер, після публічного повідомлення про ордер МКС, його подорож до держав-учасниць Статуту є виключеною.

По-друге, 123 держави – це переважна більшість, але далеко не всі держави світу. Юрисдикцію МКС не визнають майже всі держави Азії, Північної Африки тощо. Подорож до Китаю, до Індії, до Ірану чи до дружної КНДР? Та будь ласка! Звісно ж, його не визнає сама Росія та її сателіт Білорусь. І навіть США не є учасником МКС, тож туди Путін за потреби може полетіти без загрози арешту за ордером з Гааги.

По-третє, навіть ті не надто демократичні держави, що є учасниками Суду, можуть закрити на нього очі: світ вже мав такий досвід.

Тож для того, щоб не мати завеликого розчарування, варто знати також недоліки міжнародної системи.

Як НЕ саджали інших злочинців

Владімір Путін став третім в історії світу чинним главою держави, щодо якого МКС видає ордер на арешт.

Другим був лівійський лідер Муаммар Каддафі, якого звинуватили у вчиненні воєнних злочинів проти цивільного населення під час громадянської війни у країні. Реалізувати цей ордер не вдалося, бо за чотири місяці Каддафі вбили.

А історія першого, суданського лідера Омара аль-Башира, набагато цікавіша.

Ордер проти аль-Башира МКС видав ще у 2009 році. Судан також не є членом МКС, тому тамтешній диктатор не надто переймався. Але для очільників держав важливо також їздити за кордон із візитами. Для лідера Судану, який на той час був найбільшою державою Африки, це тим більше важливо.

Відтоді більшість іноземних візитів аль-Башир здійснював до держав, що не є сторонами Статуту (для антидемократичної держави цей вибір був загалом нескладним). При цьому аль-Башир боявся, що його літак перехоплять європейські військові, тому в перельотах його зазвичай супроводжували суданські винищувачі.

Утім, іноді у суданського лідера виникала потреба поїхати до тих держав Африки, що є учасниками Статуту. Він літав до Кенії та Нігерії, де його мали б арештувати, але тамтешня влада оголосила, що не виконуватиме свої міжнародні зобов’язання за статутом МКС. 

Найцікавішим був його візит до Південної Африки на саміт Африканського союзу в 2015 році. ПАР претендує на статус демократичної держави, тому там не зважилися оголосити, що просто ігнорують ордер МКС. Місцевий суд ухвалив рішення про те, що суданському лідеру заборонено залишати країну, доки не буде винесене рішення щодо задоволення ордера МКС. Засідання суду щодо цього призначили, воно почалося… але суданський лідер не прийшов. Виявилося, що він після участі в саміті відлетів додому і ніхто його не зупиняв. Заявлена "заборона виїзду" була радше імітацією.

У 2019 році в результаті збройного перевороту аль-Башира скинули з посади, але досі так і не видали в Гаагу – нова влада Судану оголосила, що спершу він має пройти суд всередині країни. Зараз 79-річний ексдиктатор сидить у в’язниці і, будемо відверті, навряд чи доживе до процесу та вироку в МКС. Тим більше, що вдома йому загрожує смертна кара.

Ордер МКС як виклик для України

Міжнародне правосуддя – річ складна та тривала, тож немає причин дивуватися, що арешт лідерів держав – це настільки непроста процедура. Тут доречно процитувати інтерв’ю судді ЄСПЛ від України Миколи Гнатовського про те, що пріоритетом для переслідування РФ має бути саме українське правосуддя. "Міжнародні суди – це надбудова, а фундамент правосуддя – національні суди", – пояснював він.

Однак міжнародні суди все одно потрібні Україні.

Питання в тому, що потрібен НЕ ЛИШЕ МКС!

Річ у тім, що у цьому суді "наздогнати" Путіна дуже складно. Про те, що він не буде їздити у ризиковані країни, вище вже йшлося.  А заочного правосуддя у МКС немає! Тому Владімір Путін, найімовірніше, до смерті лишатиметься у статусі підозрюваного, вина якого не була юридично доведена.

Україна має інший пріоритет – створення спецтрибуналу щодо злочину агресії проти України, який, за задумкою, мав би дозволити також заочне засудження найвищого керівництва РФ – але домовленості про цей трибунал є непростими, і згоди з державами-партнерами щодо його обрисів ще не досягли.

Між тим вже зараз є побоювання, що частина партнерів використовуватиме аргумент "у вас вже є звинувачення проти Путіна в Міжнародному кримінальному суді, тож, можливо, додатковий трибунал не потрібен?"

НІ, він потрібен. І є сподівання, що українське керівництво та дипломатія, для яких це питання є пріоритетним, продемонструють принциповість. Потрібен вирок проти Путіна (нехай і заочний), а також украй важливо довести винуватість Лаврова, для якого подорожі по світу є більш пріоритетними.

А перше звинувачення проти Путіна в МКС є, безумовно, важливим. Але це – лише перший крок у міжнародному переслідувані держави-агресора. 

І поки він не виріс до звинувачень у геноциді, цей крок – радше іміджевий, ніж такий, що матиме юридичні наслідки. Нам потрібно усвідомлювати це.

Автор: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди"