Король Великої Британії Чарльз III хотів зробити символічний крок – свій перший державний візит здійснити саме до Франції.

Втім, символізму не вийшло. Візит, який мав розпочатися 26 березня, скасували через масштабні протести.

Це рішення не стало неочікуваним – французькі депутати вже закликали президента Еммануеля Макрона попросити про перенесення дати візиту. Попри це, такий крок Парижа став демонстрацією того, що ситуація у країні дійсно дуже непроста.

Протести проти пенсійної реформи розпочалися у січні – і не думають завершуватися.

У перші дні протестів на вулиці по всій країні виходило більше мільйона мітингарів (за даними профспілок, рекордним за чисельністю стало 31 січня, коли на вулиці вийшли 2,8 мільйона противників пенсійної реформи).

І хоча згодом масштаби протестів почали знижуватися, прийняття пенсійної реформи (а особливо – спосіб її ухвалення) дав протестам "друге дихання". І це не дивно – соціологи свідчать, що проти пенсійної реформи виступають більш ніж 70% французів.

Одночасно країною проходять масові страйки: зупинився громадський транспорт у низці міст, включно зі столицею, страйкують вчителі, працівники залізниці та авіасектора, заблокований вивіз сміття.

А через вимоги безпеки були вимушені зачинити для відвідування низку музеїв та туристичних пам’яток (зокрема, Ейфелеву вежу та Версальський палац).

Навіщо президент Макрон пішов на ухвалення такого непопулярного рішення? І які в нього шанси перемогти у цьому протистоянні?

Пенсійна проблема Франції 

"Ця реформа, вона справді потрібна. Мені це не приносить задоволення, я б не хотів її проводити, але я взяв на себе зобов'язання це зробити… Мені не треба переобиратися. Якщо сьогодні доведеться миритися з непопулярністю, я з нею змирюся. Між короткочасними результатами опитувань громадської думки та суспільним благом й інтересами країни я вибираю ці інтереси", – згодом після прийняття пенсійної реформи пояснював свої дії президент Макрон.

Останнього разу пенсійний вік у Франції підвищували у 2010 році (з 60 до 62 років) – і ця реформа стала однією з головних причин зниження рейтингів тодішнього президента Ніколя Саркозі, що не дозволило йому піти на другий термін.

Втім, навіть після цього підвищення пенсійного віку у Франції він залишається нижчим, аніж у сусідніх країнах.

Для порівняння, в Іспанії на пенсію виходять у 65 років, у Великій Британії – у 66, у Німеччині та Італії – у 67. 

А сам процес підвищення пенсійного віку має проходити дуже поступово, триваючи до 2030 року

Але й це не все – багато професій мають власний термін виходу на пенсію, у деяких випадках, наприклад у залізничників, це 50 років, і це створює додаткове навантаження на пенсійний фонд.

А головне, у Франції діє солідарна пенсійна система (так само, як і в Україні), що означає, що гроші на пенсії сплачуються з податків нинішніх працюючих. Ця система добре працює лише у суспільствах зі стабільним зростанням населення, що дозволяє постійно збільшувати кількість робітників, які сплачують відрахування до пенсійної системи.

Натомість у Франції (як і в Україні) ситуація геть протилежна – передовсім через зростання очікуваної тривалості життя, стрімко зростає чисельність пенсіонерів.

Як пояснював логіку своїх дій президент Макрон, в часи, коли він розпочинав трудову діяльність, у країні було 10 мільйонів пенсіонерів, тоді як зараз їх вже 17 мільйонів.

На відміну від України, таке збільшення кількості пенсіонерів призводить не до зменшення належних їм виплат, а до посилення податкового тиску на працюючих. Як наслідок, економісти свідчать, що рівень життя середнього французького пенсіонера перевищує рівень життя середнього працівника, що забезпечує їхній добробут.

А до 2030 року кількість пенсіонерів у Франції має перевищити 20 мільйонів, що стане непосильним тягарем для економіки.

Є лише дві альтернативи збільшенню пенсійного віку, переконує Макрон: або зменшення пенсій, або посилення податкового тиску заради фінансування розривів пенсійної системи. Звичайно, ніхто з французьких політиків не запропонує урізати пенсії (пенсійна реформа навіть пропонує їхнє збільшення), тоді як пропозиція збільшити податки для багатіїв для фінансування пенсій – звична риторика лівої опозиції.

Проте Макрон переконаний, що це не вихід, адже подібні кроки "суперечать курсу уряду зі стимулювання внутрішнього попиту". А відповідно, альтернативи підвищенню пенсійного віку просто немає.

Друга спроба Макрона

Еммануель Макрон вступив на президентську посаду 2017 року з обіцянками масштабних реформ, що мали оздоровити французьку економіку. І звичайно, в переліку пріоритетів була й пенсійна реформа.

Більш того, початковий варіант реформи передбачав набагато більше підвищення віку виходу на пенсію – аж до 67 років. Таку сміливість новообраному президенту давав як мандат від французів, так і (головне) – контроль за парламентською більшістю, що давало можливість ухвалювати всі необхідні реформи.

Втім, тоді реформаторський "турборежим" Макрона зіткнувся із масовими протестами "жовтих жилетів", а потім – із пандемією COVID-19. Тож, хоча за перші роки президентства йому вдалося здійснити ряд реформ, зокрема з лібералізації ринку праці, зменшення оподаткування, охорони здоров’я тощо інші амбітні плани були відкладені.

Попри це, на президентські вибори 2022 року Макрон пішов з обіцянками відновити реформи, ставлячи на перше місце за актуальністю саме пенсійну. А відповідно, за його логікою, перемога на цих виборах означає, що французи знову надали йому мандат довіри на складні реформи.

З останньою тезою не погоджуються в лівій опозиції. Там нагадують, що багато з тих, хто минулого року у другому турі віддав голоси за Макрона, насправді голосували проти Марін Ле Пен, і вже точно не голосували за реформу пенсійної системи.

Але найбільша проблема полягала в тому, що минулого року партія Макрона (тепер вона має назву "Відродження") втратила більшість у Національній асамблеї.

А відповідно, у своїй другій каденції президент Франції став набагато вразливішим, аніж у попередній.

Відсутність парламентської більшості та залежність від голосів опозиції дозволяли очікувати, що президент буде вимушений відмовитися від масштабних реформ. Проте Макрон показав себе принциповим політиком, який не побоявся ризикнути, вдруге внісши проєкт пенсійної реформи на розгляд парламенту.

Другий проєкт, на перший погляд, набагато менш радикальний – пенсійний вік планувалося підняти не на п'ять років, а лише на два – з 62 до 64. Підвищення пенсійного віку триватиме до 2030 року, щороку збільшуючи вік виходу на пенсію на три місяці.

Втім, реформа має й інші нововведення. Зокрема, збільшення мінімального трудового стажу, який дозволяє претендувати на пенсію. З 2027 року він має складати 43 роки. А відповідно, далеко не всі французи матимуть змогу вийти на пенсію в 64 роки.

Цю норму активно критикує ліва опозиція, зазначаючи, що вона ставить у нерівне положення жінок, адже вони часто вимушені робити перерви у роботі для догляду за дітьми.

А на додачу реформа уніфікує умови виходу на пенсію, прибираючи більшість винятків. А зважаючи, що за кожним винятком стоїть профспілка, ця норма теж була сприйнята вкрай вороже.

Очікувано, що запропонована реформа викликала шалений опір лівої опозиції – там підготували тисячі правок до законопроєкту, щоб заблокувати його розгляд.

Попри це уряд Елізабет Борн передав законопроєкт на розгляд Сенату (верхньої палати французького парламенту), не дочекавшись завершення його розгляду у палаті нижній.

11 березня Сенат схвалив законопроєкт про пенсійну реформу – голосами допомогли сенатори від опозиційних, проте близьких до Макрона у баченні економіки "Республіканців".

Голосів "Республіканців" теоретично мало вистачити й для схвалення законопроєкту в Національній асамблеї (нижній палаті парламенту).

Проте існував істотний ризик, що далеко не всі депутати-республіканці погодяться голосувати за законопроєкт Макрона, адже одна з їхніх парламентських груп, попри інструкції партійного керівництва, відкрито виступила проти реформи. Більш того, була ймовірність, що законопроєкт не підтримають і деякі власні депутати. Адже це Макрон після завершення другого президентського терміну гарантовано йде з політики.

Натомість багатьом з його партії хочеться й надалі продовжувати політичну кар’єру, а підтримка непопулярного законопроєкту суттєво це ускладнює.

Макрон йде на загострення: як заради пенсійної реформи Франція увійшла в політичну кризу

Зважаючи на ці розрахунки, президент вирішив задіяти суперечливий інструмент – статтю 49.3 конституції, яка дозволяє уряду схвалити законопроєкт в обхід нижньої палати, але при цьому взявши на себе відповідальність за нього.

На практиці це означає, що пенсійна реформа була схвалена без голосування в Національній асамблеї, але депутати отримали можливість поставити питання вотуму недовіри уряду Борн.

Попри те, що вотум недовіри уряду також мав стати потужним ударом по Макрону, ймовірність такого сценарію оцінювалася набагато нижче, аніж провал голосування за пенсійну реформу.

Річ у тім, що багато критиків пенсійної реформи насправді розуміють її необхідність і насправді не бажали її провалу – але за умови, якщо відповідальність за ухвалення непопулярного закону візьме хтось інший. У французькому парламенті, де з літа 2022 року широко представлені радикальні праві і ліві сили, процвітає популізм.

Так воно і сталося. Уряд Елізабет Борн пережив два голосування про вотум недовіри.

При цьому при першому голосуванні для відставки уряду не вистачило лише 9 голосів, тоді як прогнозувалося, що не вистачатиме набагато більше – близько 20.

Це означає, що голосів за пенсійну реформу в парламенті точно не було б.

Макрон ризикнув – і виграв парламентську боротьбу.

Проте суперечливий спосіб схвалення пенсійної реформи (ст. 49.3 часто називають антидемократичною, хоч і цілком законною) обурив багатьох французів, що дало "друге дихання" вуличним протестам та страйкам.

А на додачу різко обвалився рейтинг глави держави: популярність Макрона впала до найнижчого рівня з часів протестів "жовтих жилетів", наразі його роботою задоволені лише 28% французів. 

"Вузьке" вікно реформ

Крапку в пенсійній реформі ще не поставлено.

Скандальний законопроєкт ще має розглянути Конституційний суд – він може повністю відхилити реформу або її окремі положення. Тож масові протести мають сенс – можливо, такий тиск на вищий судовий орган країни й спрацює (але найімовірніше, ні).

Натомість якщо закон в цілому визнають відповідним конституції країни, реформа набере чинності вже до кінця року.

Французькі профспілки обіцяють продовження протестів і після оголошення рішення КС. Проте видається сумнівним, що їм вдасться довго тримати високий градус протистояння. І тим більш малоймовірне тривале продовження страйків.

Своєю чергою старт пенсійної реформи дозволить Макрону, як і було обіцяно, оперативно підвищити розмір мінімальної пенсії – вона зросте до 1200 євро, і це має послабити критику на її адресу.

Крім того, президент Франції вже оголосив, що визнає, що реформа потребує доопрацювання, і публічно доручив уряду опрацювати її найслабкіше місце – проблему високого безробіття серед працівників старшого та перед пенсійного віку. Очевидно, що пенсійна реформа лише посилить цю проблему.

Тож Макрон має всі шанси вийти переможцем із цього протистояння.

Він ризикнув впроваджувати непопулярну, але вкрай потрібну реформу, не маючи більшості в парламенті. І цей ризик виправдав себе.

Тому не виключено, що, запустивши пенсійну реформу, Еммануель Макрон візьметься й за інші "хвости" своєї першої каденції. Втім, часу для реформ у нього не так вже й багато.

Попри те, що президент Франції може стверджувати, що готовий пожертвувати своїм рейтингом, багато членів його партії мають геть інші плани.

Побоювання, що опір всередині власної партії може завалити пенсійну реформу, змусив Макрона використати суперечливу конституційну норму – яка додатково посилила опір вулиці.

Швидше за все, проблема опору партійців лише посилюватиметься. А відповідно, якщо президент Франції хоче увійти в історію як успішний реформатор, йому доведеться все більше й більше ризикувати.

Автори:

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди",

Надія Коваль, завідувач інформаційно-аналітичного відділу Українського інституту