Цього тижня очільниця російської дипломатичної пропаганди Марія Захарова присвятила Молдові свій черговий потік гніву. Вона звинуватила офіційний Кишинів у "антиросійському курсі", який, на думку Захарової, "не знаходить підтримки в широких колах громадськості Молдови".

Приводом для обурення РФ стало те, що прикордонники кишинівського аеропорту не пустили до країни російського високопосадовця, президента Татарстану Рустама Мінніханова. Це одіозний політик, що перебуває під санкціями США та Канади, тож те, що його "розвернули" на кордоні, насправді не викликало подиву. Особливо коли стали відомі обставини його візиту.

Навпаки, було б дивно, якби за цих умов представника російської верхівки пропустили у країну.

Але виникає питання: як він взагалі дістався аеропорту Кишинева?

Хто надав дозвіл літаку підсанкційного політика у часи, коли російську авіацію не пускають до ЄС?

Варто також пояснити, навіщо пропутінському мультимільйонеру взагалі знадобилося летіти у Молдову?

Відповідь на ці та дотичні питання виявилася неочевидною. Бо насправді це – історія про те, як Молдова стала полем для боротьби одне з одним... різних центрів впливу у РФ та їхніх молдовських агентів, які намагаються довести Кремлю свою ефективність перед виборами у маленькій, але стратегічно важливій Гагаузії.

Про це детально – у відеоблозі на каналі ЄвроПравди, на сповіщення якого варто підписатися, щоб отримувати відеопояснення швидше, ніж ми публікуємо їхню текстову версію.

А якщо ви віддаєте перевагу читанню та детальному опису, то для вас, як завжди, ми підготували також статтю про історію, в якій є місце і для позитивних висновків.

VIP-агент впливу на Україну та Молдову

Про інцидент, що стався у міжнародному аеропорту Кишинева, стало відомо із заяви президента Татарстану. У понеділок пообіді російські пропагандистські ЗМІ та телеграм-канали поширили відеозаяву Мінніханова, яку той записав на борту бізнес-джета, стверджуючи, що робить це на злітній смузі летовища у столиці Молдови і що йому щойно відмовили у в’їзді до цієї країни.

Те відео не містило елементів, які би підтверджували, де здійснюється запис, але в ілюмінаторі було помітно характерні сині вінглети на крилі літака, до чого ми ще згодом повернемося.

Дуже скоро, втім, з’явилася заява прикордонної служби Молдови, яка підтвердила: Рустам Мінніханов справді намагався потрапити до країни і отримав відмову у в’їзді. Молдовська влада не надала жодних деталей і спробувала применшити важливість цього інциденту – мовляв, щодня вони розвертають купу росіян та представників дружніх до РФ країн; за минулу добу видали майже пів сотні відмов у в’їзді, тож забагато честі виділяти з них якогось Мінніханова.

Утім, усі розуміли, що це не так.

Президент Татарстану не надто відомий в Україні, хоча й у нас його знають усі, хто цікавиться нафтогазовою галуззю. Бо у ній, а також у російській регіональній політиці його вага – непересічна.

З 2010 року він є президентом/главою республіки Татарстан. До того з 1998 року був прем’єр-міністром цього російського регіону, тобто керує ним вже понад 25 років.

А Татарстан для Росії – особливий регіон. Тим більше під час війни.

Тут розташована виробнича база КамАЗу, що має непересічну вагу для російської воєнної промисловості, бо на шасі цієї вантажівки побудовано чимало найменувань військової техніки в РФ. А ще тут розташований авіазавод, що будує стратегічні бомбардувальники з сімейства "Туполєва".

Але і це – похідна від того, що Татарстан – дуже багатий російський регіон. Тут зосереджені значні нафтовидобувні потужності, які Мінніханов контролює особисто: з 1998 року він очолює раду директорів компанії "Татнефть".  А ще, на відміну від Тюмені чи далекої півночі, у Татарстані не йдеться суто про видобуток. Наприклад, татарстанська хімпромисловість має стратегічне значення для країни (наприклад, тут виробляють близько половини усього поліетилену в РФ).

І вся ця потужність комбінується з тим, що це – національна республіка, де росіяни навіть за офіційними даними перепису складають лише під 40% населення. Тож для Кремля ще від 90-х було важливо, щоб Татарстану не набридло бути донором федерального бюджету, щоб він не став на шлях самовизначення та виходу з РФ.

Це все – тематика окремого дослідження, а ми коротко згадали про це лише для того, щоб  показати, якою є вага Рустама Мінніханова для Кремля та для збереження путінізму в РФ. А отже, він має і відповідну повагу в Кремлі та виконує особливо відповідальні місії.

Так, за пів року до повномасштабного вторгнення Мінніханов несподівано очолив ПАТ "Туполєв". Вага цього стала зрозуміла лише коли стратегічна авіація РФ стала одним з основних інструментів путінської війни. Формально саме це стало причиною санкцій США та Канади проти нього у 2022 році.

Хоча історія злочинів Мінніханова проти українського народу тягнеться з 2014 року. Він брав безпосередню участь в анексії півострова – Путін призначив його відповідальним за роботу з кримськими татарами. Тоді, схоже, у Кремлі вирішили: оскільки татари та кримські татари – це тюркські народи, то вони домовляться. На початку окупації Мінніханов кілька разів літав до Криму, але так і не зміг довести кримським татарам, що він "свій". Тому довелося пробувати рейдерити кримськотатарське самоврядування, створювати пропутінські альтернативи Меджлісу тощо. Хай там як, у Москві його роботою лишилися задоволені, лідер Татарстану отримав "за Крим" державну нагороду від Путіна.

Зараз він отримав схоже завдання у Молдові. Політик прямував до Гагаузії – невеликої автономії на півдні Молдови, де панують проросійські настрої. Гагаузи – це також тюркська народність, тож "роботу" з ними знову доручили Мінніханову.

То як він зміг долетіти до Кишинева?

Питання Гагаузії і того, що Кремль планує з нею зробити – окрема тема, до якої ми повернемося. А перед тим варто відповісти на запитання про його візит.

Російські літаки зараз під забороною майже по всій Європі; є лише кілька винятків з особливими відносинами з РФ, як-от Сербія та Туреччина. У Молдові також діє неофіційна, але цілком ефективна заборона на усі рейси в Росію – навіть молдовським компаніям забороняють такі польоти з посадкою у Кишиневі (тут розташований єдиний діючий міжнародний аеропорт країни).

Тому Мінніханов не міг прилетіти з Казані до Кишинева на особистому (а за документами – урядовому, тобто купленому коштом татарстанського бюджету) бізнес-джеті.

Щоб обійти цю заборону, пересічні росіяни літають до Молдови з пересадкою через Єреван, а також, найчастіше, стикувальними рейсами "Турецьких авіаліній" (і все одно тих, хто не має молдовського паспорта і не може пояснити мету візиту, буквально десятками розвертають на молдовському кордоні).

Але для татарського мультимільйонера регулярний рейс не був прийнятним варіантом.

Тому рано-вранці у понеділок він попрямував на люксовому Falcon 7X p бортовим номером RA-09616 з Казані до старого стамбульського аеропорту "Ататюрк", де на нього вже чекав інший готовий до вильоту бізнес-джет, орендований у турецької компанії ACM Airlines. Цей дещо скромніший Gulfstream IV  з бортовим номером TC-GVB попрямував з VIP-пасажиром до Кишинева.

І для зовнішнього спостерігача виходило так, ніби у Молдову летить не російський, а турецький чартер. Але ж Рустам Мінніханов від того не перестав бути громадянином РФ з токсичним шлейфом!

До слова, цей турецький чартер прибрав будь-яку деталізацію щодо рейсу з опізнавальних сигналів, які транслюють пасажирські літаки під час польоту (у компанії ACM, що возить VIPів, так вчиняють часто). Але Мінніханов все одно зняв усі сумніви у тому, що саме він був на борту: елементи так званої "лівреї", тобто фарбування літака, було добре видно на відео, яке він записав з салону.

Цікава деталь.

Якби президент Татарстану прилетів рейсовим літаком, то мав хоч якісь шанси пройти контроль. Прагнення до розкоші зробило це неможливим.

Річ у тім, що формальні підстави для перетину кордону в нього були: росіянин їхав як гість форуму в Гагаузії, і це було підкріплено запрошенням від чинного депутата парламенту Молдови Александра Суходольского.

І суто теоретично, у потоці пасажирів зі Стамбула ці документи могли визнати достатніми – за умови, якби він не став також наголошувати на своєму становищі у чинній системі влади РФ.

Але коли пасажир летить чартером, то його перевірка проходить за спецпроцедурою. Прізвище передається перевізником в аеропорт призначення, і прикордонники мають змогу зрозуміти, що за "шишка" до них прямує.

Тож на момент посадки на гостя вже чекали.

За словами Суходольского, татарстанському президентові не дозволили навіть зійти на землю. За даними авіаційних трекерів, оформлення відмови у в’їзді зайняло з пів години, після чого літак з Мінніхановим був змушений летіти назад у Стамбул до свого власного лайнера, а звідти – у Росію.

А влада Молдови отримала "у копилку" ще одну перемогу та право обґрунтовано говорити, що зупиняє спроби путінського впливу.

Після істерики Марії Захарової уряд Молдови додатково пішов у наступ і повідомив росіянам, що готується вислати з країни російського дипломата – виходячи з пояснень, причетного до організації цього візиту, що не відбувся. Пояснення просте: ані дипломати, ані іноземні гості не мають бути залучені до внутрішньої політики та передвиборчої агітації.

Додон не хоче на смітник історії

Уся ця історія з "викликом" до Молдови Мінніханова, чартерами, форумами тощо сконцентрована навколо виборів у маленькій Гагаузії – автономії у складі Молдови, що розташована на півдні країни.

А 30 квітня гагаузи обиратимуть керівника місцевої влади – башкана. Причому це має бути нова людина, бо чинний башкан пропрацювала на посаді два терміни і не може балотуватися.

На папері населення Гагаузії складає понад 150 тисяч людей, в реальності – дещо більше сотні тисяч. Та цей маленький регіон важливий для Росії тим, що він допомагає їй зберігати деструктивний вплив на національну політику Молдови.

Гагаузія – специфічний регіон, який на початку 90-х ледь не пішов шляхом Придністров’я (не без допомоги товаришів з Москви). Гагаузи, що є його ендемічним населенням, тоді також говорили про можливість відокремлення – але Кишиневу вдалося з ними домовитися. За цією домовленістю Гагаузія отримала статус автономії в унітарній Молдові (згадуємо про Крим!); право впливати на частину рішень центральної влади; отримала право на свою виконавчу і законодавчу владу.

Але у Кишинева так і не з’явилося цілісної політики щодо регіону та його інтеграції.

По факту за минулі десятиріччя Гагаузія культурно та соціально відірвалася від центру. Тут ігнорували та не бажали вчити румунську мову. Тут регулярно лунали думки про те, що правила Молдови для них не указ.

А ще тут усі роки буйним цвітом квітла безмежна русофілія.

У часи великої війни вона дещо згасла, але не зникла зовсім.

У цьому сенсі гагаузи виявилися протилежністю кримським татарам. Попри те, що за сталінських часів гагаузи були об’єктом репресій та "ворогами народу", це не створило у цього народу обережності у сприйнятті Москви.

Зараз у Гагаузії не має шансів на регіональне лідерство жоден політик, який не є відкритим прихильником дружби з РФ та Путіним.

То навіщо ж Росії інвестувати зусилля у ці вибори, якщо наперед відомо, що переможе лояльна до РФ людина? А тому що не просто лояльних, а 100% "своїх людей" серед кандидатів виявилося двоє. Просто кожен з них є "своїм" для частини російської еліти. І боротьба за владу в маленькій Гагаузії перетворилася на боротьбу цих російських груп, кожна з яких доводить здатність визначати вибори принаймні у середовищі молдовських русофілів.

І одночасно це все переросло у боротьбу проросійських сил у Молдові, що намагаються довести, що саме у них надалі треба інвестувати гроші РФ.

Один з кандидатів – Григорій Узун, якого підтримує Партія соціалістів Республіки Молдова на чолі з Додоном – сумнозвісним експрезидентом Молдови, який зараз перебуває під слідством і тривалий час був під домашнім арештом. За Узуна особисто "топить" Ігор Додон, на нього працює партійна машина тощо.

Другий кандидат – Віктор Петров, якого, всупереч рішенню соцпартії, офіційно підтримали двоє депутатів-соціалістів... у тому числі згаданий на початку статті Суходольський. Той самий, який намагався привезти Мінніханова до Молдови!

Зараз вже відомо, що Мінніханов прямував на агітаційну зустріч, де мав підтримати згаданого Петрова. Звісно, запевнивши, що за цією підтримкою стоїть Росія.

Окрім того, на Петрова працює державна машина російської пропаганди: "РИА Новости" щодня згадує його і бере у нього (та лише у нього) коментарі до усіх подій, що стосуються Молдови.

Для нас, тобто для України, немає значення, хто виграє у цій битві "чужого проти хижака" (натомість для нас у цій історії важливо те, що влада Молдови спрацювала зразково у протидії російському політичному впливу).

А от для  експрезидента Додона ці вибори є визначальними. Він не міг уявити, що проти його кандидата колись працюватиме машина роспропаганди, а тепер це стало реальністю.

Тож після того, як Додон втратив посаду глави держави, більшість у парламенті та основне фінансування, вибори у Гагаузії для нього є, можливо, останнім шансом довести Кремлю, що соцпартія Молдови ще жива і може претендувати на розпил російських грошей, без яких проросійська колонна у Молдові просто не здатна існувати.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"