Менш ніж два роки тому, на тлі непевності щодо перспектив членства у НАТО та ЄС, Київ шукав альтернативних допоміжних механізмів регіональної співпраці, які мали б компенсувати вимогливість та подекуди неповороткість Брюсселя.

Ці пошуки відобразилися у новій Стратегії зовнішньополітичної діяльності України, ухваленій у серпні 2021 року.

Серед іншого, вона передбачала розвиток тристоронньої співпраці між Україною, Польщею і Литвою у форматах "Люблінського трикутника", який вже на той момент містив у собі компоненти міжпарламентської співпраці (Міжпарламентська асамблея Україна – Польща – Литва) та військового співробітництва (литовсько-польсько-української бригади – ЛитПолУкрбриг).

Йшлося в Стратегії і про розвиток взаємодії у рамках "Асоційованого тріо" – тристороннього формату посиленої співпраці України, Грузії та Республіки Молдова з питань європейської інтеграції.

Окремо згадувалась необхідність подальшого розвитку відносин з Великою Британією та стратегічне партнерство з Польщею в європейському, євроатлантичному, регіональному та двосторонньому вимірах.

На початку лютого 2022 року ці пріоритети знайшли втілення у формуванні нового трикутника: України, Польщі та Великої Британії.

Тоді міністр закордонних справ Дмитро Кулеба зауважив: "Україна не може чекати безпеки та процвітання десь у майбутньому, коли стане членом ЄС і НАТО. Тому в такий спосіб вже сьогодні намагається досягти практичного зміцнення, гуртуючи дружні та близькі за духом країни у малі альянси".

Повномасштабна війна з РФ стала стрес-тестом для малих альянсів.

Хтось одразу затаврував їх як рудимент на тлі того, що членство у ЄС та НАТО стало ключовою і, певною мірою, навіть досяжною метою. Хтось, навпаки, впевнився у тому, що саме малі альянси стануть трампліном України на шляху до більших інтеграційних утворень.

Істина, як завжди, була посередині. Якісь альянси довели свою стабільність і продемонстрували ефективність, а інші натомість стагнують.

"Люблінський трикутник" – альянс довгої витримки

Найбільш ефективним форматом виявився "Люблінський трикутник". І цьому є декілька причин.

По-перше, "трикутник" ґрунтується на давніх історичних зв’язках між країнами регіону.

По-друге, в його основі – безпекова і парламентська співпраця, яка налагоджувалась роками.

По-третє, 

усі три країни "трикутника" мають дуже схожі уявлення про безпекову співпрацю та солідарність.

Згідно з опитуванням, яке "Українська призма" спільно з представництвом Фонду імені Фрідріха Еберта в Україні провела у жовтні минулого року, українці серед держав регіону найліпше ставляться до поляків (91% – дуже або здебільшого позитивно), та литовців і латишів (79% – дуже або здебільшого позитивно).

Таке ставлення взаємне. Серед країн з дуже або здебільшого позитивним ставленням до України на першому місці – Литва (74%), на другому – Польща (61%).

Окрім загального співчуття, громадяни країн "Люблінського трикутника" підтримують спільну з Україною долю під парасолькою Європейського Союзу та НАТО. Відповідно до опитування, українці, литовці та поляки згодні з тим, що Україна повинна стати повноправним членом Європейського Союзу.

Україна, Литва та Польща є у топ-трійці країн регіону за відповідями "так" (91% українців, 88% литовців та 82% поляків підтримують членство України в ЄС). Те ж саме стосується членства в НАТО. 90% українців, 87% литовців та 80% поляків вважають, що Україна повинна стати членом НАТО в майбутньому. 63% українців, 46% литовців та 35% поляків вважають, що це повинно статися вже протягом цього року.

Крім цього, країни "Люблінського трикутника" мають спільне бачення стосовно необхідності засудження Росії за її злочини в Україні. Більшість населення Литви та Польщі підтримують спільне засудження воєнних злочинів Росії в Україні (Польща – 79% однозначно або скоріше так, Литва – 78% однозначно або скоріше так).

На цьому тлі природними є результати самітів "трикутника".

26 листопада 2022 року прем’єр-міністри Польщі Матеуш Моравецький та Литви Інгріда Шимоніте під час візиту до Києва підписали з українським колегою Денисом Шмигалем спільну заяву, в якій закликали світ визнати спільною метою звільнення всієї території України.

11 січня 2023 року у Львові відбувся саміт "Люблінського трикутника". Президенти Володимир Зеленський, Гітанас Науседа та Анджей Дуда підписали спільну декларацію, що підтверджує багатовікові історичні зв’язки між трьома державами та визначає пріоритетні напрями співпраці "трикутника".

Серед цих пріоритетів: підтримка стратегічного курсу України щодо набуття повноправного членства в ЄС та НАТО, намір Литви та Польщі продовжити надання потужної військової, технічної, оборонної, гуманітарної та іншої підтримки Україні та підтримка скликання Глобального саміту "формули миру" задля консолідації міжнародної підтримки українського мирного плану.

Лондон–Варшава–Київ – бренд, сильніший за продукт

Парадоксальна ситуація складається із "трикутником" Україна – Польща – Велика Британія.

Держави-учасниці цього формату надають Україні найбільші обсяги допомоги, рівень політичних контактів найвищого рівня є стабільно високим, Лондон та Варшава є адвокатами суворого санкційного режиму.

Понад те, згідно з опитуванням, організованим "Українською призмою" у партнерстві з представництвом Фонду імені Фрідріха Еберта в Україні, 25% українців обізнані щодо цього формату співпраці.

Це при тому, що для експертів лишається загадкою, з якими саме аспектами співпраці обізнаний загал, бо у тристоронньому форматі її фактично не існує.

Лідери України, Польщі та Великої Британії не зустрічалися разом навіть на полях інших міжнародних організацій.

Можливо, хайпу ініціативі додала непересічна особистість експрем'єр Британії Бориса Джонсона, який мимоволі став "обличчям бренду" і чиї візити до Києва так запам’ятались українцям.

Проте у випадку цієї ініціативи бренд з’явився раніше за продукт.

Та цей недолік ще можна виправити. Наявність більшого партнера, навіть якщо він лише у непрямий спосіб підтримує коаліцію, є вкрай важливою.

Беручи до уваги додану вартість, яку могло б надати формату Лондон – Варшава – Київ членство Великої Британії в РБ ООН, G7 та НАТО, можна говорити про передумови для формування порядку денного об’єднання.

Його розвиток заслуговує на додаткові імпульси та ресурси.

Мінорна терція "Асоційованого тріо"

З форматом "Асоційованого тріо" України, Молдови та Грузії, який ще у 2021 році був сповнений потенціалу, а після 24 лютого 2022 року пішов у "круте піке", усе дуже сумно.

Чи не єдиним випадком прояву солідарності у форматі "тріо" стало те, що Грузія та Молдова слідом за Україною подали заявки на членство у Європейському Союзі.

На заваді розвитку "тріо" стало те, що Грузія (на відміну від України та Молдови) не отримала статус кандидата в ЄС.

Проблеми посилились на тлі тертя між урядами України та Грузії.

У таких умовах сенс існування формату може полягати лише у збереженні контактів на рівні громадянського суспільства як основного драйвера європейської інтеграції трьох держав.

Натомість як майданчик для міжурядової співпраці "Асоційоване тріо" дедалі більше втрачає сенс і дедалі менше вартує зусиль та ресурсів, відтак може бути законсервованим до моменту зміни влади у Грузії.

Забути чи зберегти?

Як бачимо, різні малі альянси продемонстрували різні рівні життєздатності. Тож таврувати їх як рудименти зарано.

Якісь із них ще цілком можуть прислужитися. Навіть більше, вони будуть не зайвими і на подальших етапах інтеграції України до ЄС та лобіювання інтересів України у Брюсселі.

Деякі можна наповнювати змістом, аби вони відповідали вже сформованому "бренду".

Ну а деякі можна і варто законсервувати до кращих часів.

Автор: Сергій Герасимчук,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"