Ще на початку великої війни РФ проти України чимало держав світу заморозили російські активи, а з часом під арешт потрапили кошти частини пропутінських олігархів. Відтоді у державах Європи та світу триває дискусія про те, як можливо (та чи можливо взагалі) передати ці гроші Україні усупереч "мирному" принципу про недоторканність приватної, а тим більше державної власності.

Про цю дискусію ми писали не раз і розповідали про прогрес у питаннях конфіскації – хоча й не всюди.

Наприклад, Швейцарія, що сторіччями збирає кошти з усього світу, закриваючи очі на їхнє походження, не готова відмовлятися від цього принципу (до слова, ЄвроПравда готує окрему статтю про цю країну), натомість країни ЄС принципові: як мінімум активи самої Росії необхідно конфіскувати та передати Києву.

За цими дискусіями лишалося відкритим питання: хто отримає ці гроші?

Лише держава?

Але ж від рук російських солдатів, від російських бомб та ракет страждають пересічні українці!

17 травня на саміті Ради Європи на це питання уперше з’явилася відповідь.

Як виявилося, український Мін'юст разом із західними партнерами майже рік працював над розробкою спецмеханізму майбутнього розподілу коштів РФ між мільйонами українців, кому війна завдала шкоди. У Рейк’явіку, на зустрічі лідерів усієї Європи, ця домовленість переросла у міжнародний договір про заснування реєстру шкоди, завданої агресією РФ проти України.

"Європейська правда" має в розпорядженні копію документа. Він створює не тільки "реєстр злочинних дій РФ", а й перелік та сум компенсацій, які Росія має заплатити Україні як державі, пересічним українцям та українським підприємствам, що зазнали руйнувань.

На перший погляд може здаватися, що йдеться, як у приказці, про "поділ шкури невбитого ведмедя", і поки наявних грошей на рахунках немає, розмови про їхній розподіл є поспішними. Утім, це не так, і реєстр втрат та фінансових претензій до РФ треба запускати якнайшвидше – ви зрозумієте це, коли прочитаєте статтю.

"Європейська правда" пояснює, хто в Україні отримає право на частку російських грошей та як працюватиме новий механізм, схвалення якого на саміті РЄ стало безумовною перемогою України та її громадян.

Ми підготували також короткий відеоблог для тих, хто не бажає заглиблюватися в юридичні деталі.

Хто підтримав українців та хто злякався помсти РФ?

Перш ніж перейти до питання власне компенсацій, трохи політики (якщо вас політика не цікавить – можете відразу переходити до наступного розділу).

Документ, на церемонію підписання якого до Рейк’явіка прилетіли український прем’єр Денис Шмигаль та очільник Мін'юсту Денис Малюська – це дуже незвична міжнародна угода. Зараз під нею або підписалися, або пообіцяли підписатися 43 держави, плюс, як 44-й підписант, її підтримав Європейський Союз. І цей список, як чекають, має суттєво зрости.

Таке широке коло підписантів потрібно, щоб засвідчити: примусове вилучення і роздача грошей РФ є не забаганкою України, а позицією світової спільноти. І це допоможе на етапі, коли будуть ухвалювати юридичні рішення про конфіскацію.

Цю угоду не дарма проголошують саме на саміті Ради Європи.

По-перше, це додає їй політичної ваги. Адже на цьому заході у Рейк’явіку зібралися усі без винятку ключові лідери Європи. Рівень участі – небачений, особливо як для Ради Європи, якій на Заході зазвичай не приділяють забагато уваги. 38 з 46 держав-членів РЄ представлені в Рейк’явіку на рівні президента або прем’єра.

Хоча є також ті, хто свідомо приїхав на "антиросійський" саміт на дуже низькому рівні; про це трохи далі.

Друга причина, чому документ підписують саме на саміті РЄ – це те, що його оформили у дуже специфічному вигляді. Це не класичний багатосторонній договір з десятками підписів під ним, а "договір Ради Європи", створений нібито у межах організації (хоча це й не зовсім так). Цей прийом застосували для того, щоб уникнути обов’язкової ратифікації договору в цих державах – а отже, щоби прискорити його запуск.

У Мін’юсті стверджують, що провели консультації з ключовими підписантами, і ті запевнили: з їхнього боку затримки не буде.

Бо цей механізм усі хочуть запустити якнайшвидше. У світі погодилися з доводами України про те, що підготовка до повоєнного розподілу російських мільярдів – це те, що не може чекати.

То хто ж погодився підписати відверто "антиросійську" угоду, а хто ні?

Зараз підписантами документа або тими, хто дав гарантії підписання, є 40 держав Ради Європи, плюс США, Канада, Японія та ЄС як організація. Однак у Раді Європи 46 членів, на 6 більше!

За даними ЄвроПравди, перелік тих, хто наразі не з нами, є таким: Азербайджан, Вірменія, Боснія і Герцеговина, Угорщина, Сербія та Туреччина.

Всі вони свідомо обрали цей шлях.

Сербія, нещодавно публічно образилася на Україну, вже оголосила, що не буде підписувати жодних "русофобських" рішень, та показово проігнорувала саміт: туди не приїхав ніхто з Белграда, лише сербський посол прийшла послухати закриті дискусії західних лідерів.

Дарма додавати щось про Угорщину, де автократичний режим Орбана демонструє свою окремість від Європи та дружбу з Путіним.

Туреччина, представлена в Рейк’явіку на дуже низькому рівні заступника міністра, традиційно намагається не ображати Росію, і так само очікуваними є інші "непідписанти".

Але у Мін'юсті, який вів переговори з цього приводу, підкреслюють, що навіть цей результат – фантастичний успіх. "Лише два дні тому ми зрозуміли, що отримаємо більше 40 підписів. До 15 травня наші оптимістичні надії були до 35 країн", – зізналася в розмові з ЄвроПравдою заступниця міністра Ірина Мудра, що веде переговори про російські компенсації.

Кому заплатять компенсацію?

Договір, підписаний у Рейк’явіку, визначає, хто саме має отримати компенсації за завдану війною шкоду.

Головна ідея – це те, що Росія бомбить не лише Україну як державу і знищує не тільки державне майно. Тисячі й тисячі загиблих та поранених, мільйони людей, житло та майно яких зруйнували або пошкодили російські ракети або артилерія, величезна кількість знищених бізнесів, мільйони тонн вкраденого зерна тощо – все це має бути відшкодоване.

Ідея реєстру – в тому, щоб на момент завершення війни, на момент перемоги України вже мати перелік та суми цих відшкодувань.

А проривний характер угоди – в тому, що усі її підписанти погоджуються: суми російських виплат узгоджуються без участі Росії. Думка російської влади на цьому етапі вже не цікавить цивілізований світ.

Реєстр буде вести та суми виплат буде прораховувати не Україна, а міжнародна структура – і це має додати світові впевненості у тому, що ці підрахунки будуть сприйняті як коректні. І майбутня російська влада або погодиться з ними і заплатить усе добровільно, або її майно будуть системно конфісковувати. Принаймні, такою є ідея механізму.

Хто ж зможе отримати виплати?

Росія має заплатити родичам тих, хто втратив життя; тим, хто зазнав поранень; тим, хто втратив майно.

Угода передбачає три критерії.

Один з них обмежує простір: цей механізм включає фіксацію (та компенсацію) шкоди, завданої діями РФ на всій території України, включно з Кримом і Донбасом. Приміром, мешканець Бєлгорода, на будинок якого впала бомба чи військовий літак, не зможе претендувати на ці кошти, а власник луганського заводу, який рознесло вщент через детонацію складів з боєприпасами – матиме право на виплати.

Другий обмежує час: під цей механізм не підпадатимуть руйнування та шкода, завдана до 24.02.2022, тобто у перші вісім років окупації Криму та війни на Донбасі.

На жаль, розширити цей період не вдалося. Річ у тім, що до 2022 року на рівні ООН, на жаль, не вдалося "пробити" визнання того, що Росія веде агресивну війну проти України – а це головний юридичний важіль у рамках цього механізму. Втім, це не позбавляє Україну та українців можливості переслідувати РФ за її дії від 2014 року за допомогою інших механізмів – як-от арбітражі чи рішення ЄСПЛ.

Третій критерій стосується причин фінансових претензій до РФ.

У договорі це звучить дослівно так: до реєстру будуть вносити заяви "у зв'язку із завданням шкоди, непоправної шкоди або пораненням, завданими міжнародно протиправними діяннями Російської Федерації в Україні або проти неї".

Ці формулювання – доволі розмиті. І виникає питання: а чи не доведеться кожній людині доводити, що будинок чи автомобіль розбила саме російська ракета, а не, скажімо, уламки від української ракети ППО? В Мін'юсті запевняють, що цієї проблеми точно не буде. Формально методологія в договорі не прописана, її мають визначити міжнародний спецорган, що забезпечуватиме ведення реєстру, але держави-засновниці вже досягли домовленості: достатньо того факту, що майно зруйноване або шкода завдана війною.

До прикладу, попри те, що Антонівський міст у Херсоні прицільною зруйнувала українська артилерія – заплатити за його відновлення має Росія, бо без неї не було б війни і цих руйнувань.

То як це працюватиме?

Механізм реєстру буде повністю цифровим, без жодних паперових подань і потреби пересилати документи в Гаагу (де буде фізично розташований реєстр).

В уряді розраховують, що вже цього року – в ідеальній ситуації вже у листопаді – запрацює електронна база даних з ідентифікацією заявника, через яку можна буде заявити про те, що я, такий-то мешканець України або власник такого-то бізнесу, зазнав таких-то втрат, прямо пов’язаних з російською агресією.

Після запуску цього реєстру стане ясно, які саме докази він вимагає, тож про це говорити зарано. Це значною мірою визначить, хто реально може податися на відшкодування.

Можна передбачити, що найпроблемнішим питанням стане визначення суми компенсацій.

Для більшості випадків, у тому числі для компенсації за поранення, втрачені життя тощо, суму визначатимуть за певною загальною методикою (в ООН є такий досвід) і не всіх вона задовольнятиме.

Підписаний договір свідомо лишає за дужками питання про те, як саме буде здійснюватися виплата і якими будуть джерела – це буде вирішено на наступному етапі, у рамках "механізму компенсації". Але дуже важливо, що у нинішній угоді, схваленій 40 державами Ради Європи, є юридичне посилання на цей механізм (з позначкою про те, що його суть буде узгоджена окремо).

Річ також у тім, що лише після підрахунку і втрат українців, і наявних арештованих російських активів стане зрозуміло, як співвідносяться ці цифри. Напевно, втрати будуть суттєво вищими. І найкраща ідея, яка спадає на думку, як це виправити – це юридично змусити Росію поповнювати фонд для виплат багато років поспіль після її поразки у війні. Наприклад, відраховуючи туди частину нафтових доходів (так свого часу змусили робити Ірак).

Тож проблемних питань попереду ще багато і вирішувати їх буде непросто, це треба усвідомлювати. Але у Рейк’явіку ухвалили справді історичне рішення. "Створення Міжнародного реєстру збитків – для України це реальний крок у відновленні справедливості й притягненні Росії до відповідальності за агресію через виплату нею репарацій Україні та українцям", – пояснила Ірина Мудра.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", з Рейк’явіка