Рівно рік тому – 18 травня, коли вже була зрозуміла масштабність перших руйнувань, завданих російським агресором, коли увесь світ вивчив назви "Ірпінь" та "Буча", а Маріуполь лежав у руїнах і до його здачі лишалося пару днів, – президент підписав указ про створення робочої групи для "розробки механізмів відшкодування шкоди внаслідок збройної агресії РФ".

Тоді багатьом західним партнерам України ця ідея здавалася фантастичною, але за нинішніх подій "фантастика" часом виявляється реальністю.

Але дорогою до цієї мети знову з’ясувалася справжня позиція окремих "друзів" України.

Група противників російських компенсацій

Наприкінці осені 2022 року, коли на Заході вже почало з’являтися розуміння того, що Росію доведеться примусити до компенсацій постраждалим в Україні, партнери все одно казали, що досягнення домовленостей про таке – це довгострокове завдання, пригадує юрист-міжнародник Маркіян Ключківський, радник ОПУ та член цієї робочої групи.

Ми спілкувалися у Рейк’явіку під час саміту Ради Європи, де щойно оголосили домовленість про реєстр втрат та руйнувань, що міститиме суму компенсацій з боку Росії для кожного українця чи українського бізнесу, що напряму постраждав від агресії РФ (детальніше читайте у статті-поясненні "Гроші РФ для громадян України").

Те, що у цю міжнародну ініціативу ще на старті увійшли 44 держави, не лишало сумніву: точка неповернення у питанні компенсацій пройдена. "І ми змогли зробити це менше ніж за рік. Дивіться, зараз 17 травня, а нашу групу, яка почала придумувати цей шлях, створили лише 18 травня минулого року", – із захопленням пояснював Ключківський.

І справді, за цей рік світ змінився.

Багато країн зрозуміли, ким є Росія – але не всі.

Створення реєстру втрат від агресії РФ це наочно засвідчило.

"Європейська правда" вже розповідала: попри те, що цей договір юридично створили у рамках Ради Європи, знайшлося шість держав-членів цієї організації, які його не підписали.

Одна з них – це Угорщина, держава-член Євросоюзу та НАТО, що за чинної влади системно погано ставиться до України і відкрито дружить з Путіним, хоча публічно заперечує свою проросійськість. Друга – це Туреччина, що є вважливим партнером, але звикла "сидіти на двох стільцях" і заробляти також на "дружбі" з РФ.

Ще дві держави – це балканські Сербія, яка відкрито підтримує РФ і наперед оголосила, що ігноруватиме саміт з допомоги Україні, та Боснія і Герцеговина, в якій за блокаду антиросійських рішень відповідає сербська меншина, представник якої має право вето за боснійською системою ухвалення рішень.

І, нарешті, не стали підтримувати це рішення Вірменія та Азербайджан – держави, що воюють між собою, але у питаннях, пов’язаних з Росією, часто виступають в унісон.

Звісно, можна було би припустити, що вони керуються не ставленням до Росії, а мають претензії до самої схеми компенсацій, або ж до принципів реєстру втрат.

Але річ у тім, що історія з реєстром – не єдина, під час якої кілька європейських країн показали своє ставлення до Москви.

"Русофобія" не для всіх

Загалом саміт Ради Європи у Рейк’явіку вийшов дуже добрим, і це не перебільшення. У тому числі поза межами історії зі створенням реєстру.

Підсумкове рішення саміту – так звана "рейк’явікська декларація" – не лише чітко називає речі своїми іменами (там, зокрема, є і заклик "негайно, повністю і беззастережно вивести свої війська з України, Грузії та Молдови", а також визнання того факту, що російська війна триває не тільки проти України, що мета Путіна – знищити демократичний лад).

Це рішення також прямим текстом каже про притягнення Путіна до відповідальності та підтримує створення спецтрибуналу для переслідування лідерів РФ за злочин агресії.

"Ми вітаємо міжнародні зусилля, спрямовані на притягнення до відповідальності політичного та військового керівництва Російської Федерації за її агресивну війну проти України".

Ці слова – доволі очевидні для нас, українців. Але ж як їх змогли підтримати русофільські країни у складі організації?

Відповідь – ніяк. Вони знову виступили проти. Цього разу виявилося п’ять держав, не готових ставити підпис під рішенням.

І знову серед них опинилася лише одна держава ЄС – Угорщина.

Важлива деталь: за процедурами РЄ голосування "проти" ніде не фіксується, воно лишається частиною внутрішніх процесів. Часто й голосування як такого не проводиться – але держави-противники висловлюють свою незгоду чи то заперечення проти тих положень, які для них неприйнятні.

Угорщина висловилася проти лише одного з 45 пунктів декларації – того, що каже про відповідальність "політичного та військового керівництва РФ". Дипломатія Орбана навіть у закритих дискусіях не приховує, що саме вони передусім захищають.

Також проти низки пунктів, включно з положенням про кримінальну відповідальність Путіна та спецтрибунал для нього, висловилися Туреччина та Азербайджан. А Сербія з Вірменією, як кажуть, вирішили просто проігнорувати обговорення та "голосування запереченнями". Боснія цього разу випала з числа противників; є значний шанс, що через свою систему ухвалення рішень у столиці так і не дійшли консенсусу про те, проти чого ж їм виступати.

"Список ганьби"

Звичайно, про "поділ Європи" з українського питання говорити некоректно. Врешті-решт, коли йдеться про позицію лише 5-6 держав з 46 членів Ради Європи – це не "поділ", а лише невелика група русофілів. Хоча, звісно ж, хотілося б, щоб її не було, і звісно ж, деякі держави бачити у ній сумно.

З іншого боку, примітно, що дедалі більш проросійська Грузія наразі не може собі дозволити такі голосування на користь РФ.

Однак ця проблема з єдністю Європи все одно привернула суспільну увагу.

Зокрема, це питання стало основним і повторилося кількаразово на підсумковій пресконференції саміту в Рейк’явіку, тож лідерам довелося виправдовуватися за ті країни, які очевидно випадають з простору спільних європейських цінностей.

"Ми не чекали, що рішення щодо реєстру підпишуть країни. Кількість підписантів перевищила наші очікування", – зізналася прем’єрка Ісландії, держави-господарки саміту Катрін Якобсдоттір. "Для демократичної організації нормально, що думки різні, і ми готові обговорювати, пояснювати публічно", – додав Едгарс Рінкевичс, який  у травні перебирає головування у Раді Європи.

Утім, сам той факт, що навіть невелика частка "русофілів" привертає увагу журналістів, і це змушує виправдовуватися – це добре. Бо це – додатковий тиск на ті держави, що коливаються у позиції під російським тиском. Опинитися у списку, який публічно будуть обговорювати медіа Європи як перелік "друзів Путіна" – неприємно для будь-якого лідера, окрім тих, хто вже давно вбив повагу до себе та репутацію, на кшталт Орбана.

А крім того, тут ще раз варто повторитися, таких держав лишається дедалі менше. А до протилежного списку – тих, хто публічно стоїть на боці України – долучаються нові гравці. Як, наприклад, Мексика, що доволі несподівано доєдналася до договору про реєстр збитків від російської агресії... лише за годину після завершення саміту.

Представниця мексиканського МЗС, присутня у Рейк'явіку, отримала повноваження від свого уряду і підписала документ.

Як писала ЄвроПравда, в України тут амбітна мета – переконати мінімум половину членів ООН долучитися до договору і зробити його зобов’язуючою міжнародною реальністю за умови, коли робота Ради безпеки ООН, тобто органа, який мав би це робити, заблокована через вето держави-агресора.

Що ж, за нової реальності Україні доводиться бути креативною, а також ставити завдання, які раніше здавалися абсолютно недосяжними.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", з Рейк’явіка