Від початку російського повномасштабного вторгнення західний світ загалом став на підтримку України і надає нам дедалі потужнішу військову допомогу.

Однак, як це часто буває, навіть серед європейських держав є кілька "особливих". Одна з них – це Швейцарія.

Ця держава, що не є членом ані Євросоюзу, ані НАТО і яка може відкрито виступати проти їхньої спільної політики, досі блокує не лише постачання в Україну своєї зброї, а й навіть реекспорт Україні того озброєння, яке хоч якось пов'язане зі швейцарським виробництвом або ж було швейцарською власністю у минулому.

Інша проблема – небажання Швейцарії вчиняти активні дії для розшуку і арешту російських "брудних" грошей.

Про все це ми поговорили у студії "Європейської правди" з Олександром Волковим з Українського товариства у Швейцарії.

А для тих, хто віддає перевагу читанню, ми підготували також стислий виклад розмови з представником української громади у цій державі.

Чому Швейцарія блокує постачання зброї Україні

Така блокада справді є. Швейцарія не тільки відмовилася постачати свої "Гепарди", про які просила Україна, а й заблокувала експорт снарядів для них, що перебували у Німеччини – через це німецькому концерну Rheinmetall доводиться будувати нові виробничі потужності, щоб забезпечити боєкомплектом техніку, поставлену в Україну.

Ця політика – хоч і не напряму – пов'язана зі швейцарським нейтралітетом.

Але безпосередньою підставою блокади є закон Швейцарії про експорт зброї та товарів подвійного призначення, обмеження якого були додатково посилені у листопаді 2021 року, тобто за декілька місяців до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Згідно з новою версією закону, Швейцарія дійсно не може експортувати і не може дозволити навіть реекспорт тієї зброї, яка була вироблена у Швейцарії, якщо її отримають країни, в яких зараз відбувається збройний конфлікт.

Це стосується не тільки України, а й будь-якої держави, де точиться війна.

Німеччина, що мала схожий принцип, змогла через нього переступити. Там відбувся Zeitenwende, тобто "злам епох", німці зрозуміли винятковість російської війни і зараз стали одним із найбільших постачальників зброї для ЗСУ.

У Швейцарії нічого подібного не сталося.

Утім, є виняток, коли швейцарська зброя дісталася України.

В Україні зараз з'явилися або ось-ось мають з'явитися надсучасні зенітні гармати Skynex.

Їхнім виробником є концерн Rheinmetall, але ці комплекси засновані на гарматі Oerlikon, яку розробляли у Цюриху, у Швейцарії.

Це дійсно надсучасна зброя, яка рекламується як швейцарська; рекламний ролик для неї знімали у дуже традиційному швейцарському кантоні Швіц, де більшість населення взагалі проти постачання зброї в Україну.

Поза тим, фабричні потужності, де виробляють Skynex, розташовані не у Швейцарії, а поруч, на півночі Італії. А заборони постачати в Україну зброю, розроблену у Швейцарії, але вироблену в іншій країні, в законі немає.

Чому влада Швейцарії зберігає цю заборону?

Обґрунтованість настільки жорстких обмежень на постачання зброї викликає дискусії навіть у самій Швейцарії.

Наприклад, Німеччина просила надати швейцарські "Мардери" їй, щоб вона віддала свої Україні, і отримала відмову на підставі закону про заборону експорту у воюючі держави.

Багато хто каже, що це занадто жорстке прочитання.

Але тут маємо іншу проблему. Так склалося, що чинний уряд Швейцарії є таким, що не готовий до сміливих рішень. Коли треба ухвалити щось важливе – не тільки щодо України, – цей уряд намагається сховатися за спину парламенту.

Зараз до парламенту внесений законопроєкт, який так і називається – "Lex Ukraine", тобто закон про Україну, який мав би дозволити реекспорт зброї.

А якщо парламент його ухвалить – дію закону негайно заблокують громадяни.

Це – особливості швейцарської системи влади, де керує пряма демократія.

У Швейцарії є стандартна можливість заблокувати новоухвалений закон, ініціювавши референдум щодо нього: треба зібрати лише 50 тисяч підписів після голосування у парламенті. Можна бути впевненим, що стосовно закону про експорт зброї цей механізм буде запущений.

Доки цей референдум не відбудеться, оспорюваний закон не набуває чинності.

Якщо ж на референдумі люди проголосують проти, то закон скасовується.

І це все – на додачу до того, що навіть у парламенті зібрати голоси буде непросто: ця ідея викликає у парламенті дуже бурхливі дискусії, єдності на нашу користь там точно немає.

І це – попри те, що у парламенті зараз немає відвертих "друзів Путіна".

Вони були там донедавна – і у нижній палаті, і у верхній, але декілька років тому відкрито пропутінські депутати програли вибори. Напевно, є партії з прихованими інтересами, як-от націоналістична Швейцарська народна партія – але стверджувати, що у Швейцарії є яскраво виражені агенти Кремля, також не можна.

Про російські гроші у Швейцарії

У Швейцарії є фундаментальний підхід, що можна охарактеризувати фразою "гроші не пахнуть". Зараз його додатково посилюють побоювання швейцарців за стан швейцарської фінансової системи через банківську кризу, що розпочалася – через це загострюється відчуття небезпеки відтоку грошей у разі, якщо розпочати полювання за російськими активами.

Але навіть якби кризи зараз не було, у швейцарців цей принцип все одно закріплений на рівні культури. Мовляв, ми надаємо якісні послуги з керування активами, і їх невід'ємною складовою є швейцарська банківська таємниця.

У швейцарців цей підхід виховують майже з дитинства.

Мовляв, "ми не прагнемо знати нічого того, що нам не обов'язково знати". Брудних російських грошей це також стосується: тут не прийнято цікавитися походженням грошей, а без цього не дізнатися, чи справді вони "брудні".

Словом, "гроші не пахнуть".

Наслідок – те, що у Швейцарії зараз заарештовано 7,5 млрд євро російських грошей, у той час як незалежні оцінки говорять, що у швейцарських банках зберігається від 150 до 200 мільярдів євро походженням з Росії.

Українська діаспора зараз намагається тиснути на швейцарський політикум, щоби ті почали цікавитись походженням грошей. Для цього треба створити якусь інституцію, якийсь Task Force, що почне шукати гроші, які можуть бути пов'язані з Путіним або іншими людьми, які зараз є розпалювачами цієї війни. І поки ця ідея не має підтримки.

Але навіть попри це самі росіяни вже не сприймають Швейцарію як безпечну гавань. Ті представники РФ, які хочуть сховати свої гроші, зараз точно не ховатимуть їх усі у Швейцарії, а повезуть у Дубай, Сінгапур чи, можливо, навіть у Пекін.

І так само зі Швейцарії поїхали представники пропутінської еліти, зокрема Кабаєва, яка чи то проживала, чи то народжувала дитину чи декілька дітей в італомовному кантоні Тічино. Зараз для них Швейцарія небезпечна, бо тут все ж діє міжнародне право, є загроза арешту за запитом України тощо.

Як швейцарці ставляться до України

Попри заборону експорту швейцарської зброї, громадяни Швейцарії мають право допомагати ЗСУ, у тому числі закупівлею чи постачанням зброї або спорядження – звісно, якщо це напряму не порушує законодавство щодо експорту швейцарської зброї і товарів подвійного призначення. Швейцарія – демократична країна, тому там нікому не цікаво, що роблять приватні особи, доки їхні дії напряму не суперечать закону.

І швейцарці це роблять – наприклад, активно донатять, у тому числі на українську армію, а ще більше – на гуманітарну допомогу.

Підтримка з боку швейцарського уряду не видається достатньою  (особливо якщо порівнянні, з тим, що українцям надає та ж Естонія чи Латвія), але з боку пересічних людей підтримка справді є. Швейцарці досі з великою симпатією ставляться до українських біженців, яких у Швейцарі перебуває до 70 тисяч.

Словом, можна впевнено казати, що швейцарське суспільство – на боці України.

Тут цінують свободу і розуміють прагнення українців бути вільними.

І це означає, що їх можна і треба переконувати з огляду на можливий референдум щодо постачання зброї.

На будь-якому референдумі агітація "за" і "проти" дуже часто будується на емоційних асоціаціях. І ми майже впевнені, що та сторона, яка буде виступати проти постачання зброї України, будуть переконувати людей, мовляв, це "руйнує основу безпеки Швейцарії", та "ставить під загрозу нейтралітет, який так допомагав нам вже більш ніж 100 років". Вони напевно будуть апелювати до почуття безпеки рядових швейцарців.

Отже, ми розуміємо, що буде бруднувата компанія, і з якою боротися буде важко – але необхідно.

Розмовляв Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди",

відео Володимира Олійника