Курс на Захід: чому Вірменія більше не є союзником РФ

Що таке план "Джорджо Армані" і як він пов'язаний з геополітикою?

Так неофіційно називають план, згідно з яким Євросоюз розглядатиме парну заявку на вступ від двох країн: Грузії та Вірменії.

Провали Росії у війні проти України роблять такий сценарій цілком можливим. Тим паче, що у Вірменії встигли розчаруватися в РФ та її союзницькій допомозі і вже шукають нагоди, щоб заявити про свої плани домогтися членства в ЄС і НАТО.

Наскільки реалістичним є такий план? І що йому може протиставити РФ?

Про це ЄвроПравда поспілкувалася з президентом Європейської партії Вірменії Тиграном Хзмаляном.

Нижче – лише розшифровка найцікавіших заяв вірменського політика. А тим, хто бажає розібратися в цій темі детальніше, зокрема дізнатися інсайди про перемовини з Азербайджаном, рекомендуємо переглянути це відео.

Не союзник, а окупована Росією країна

Вірменія все ще є заручником Росії. Говорити про те, що ми союзники Росії – це могло б бути смішно, якби не було так сумно.

Насправді Вірменія – окупована країна, ми все ще є колонією, яка намагається вирватися з-під цього колоніального гніту.

Я вважаю, що ви в Україні чудово це розумієте. Якщо ще пам'ятаєте, що було до нинішньої фази війни, ту кількість російських агентів, які були у ваших спецслужбах, в армії. Уявіть собі те саме у Вірменії, тільки у ще більших масштабах.

Сам же Пашинян (прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян. – Ред.) належить до останнього покоління людей 1988 року, коли у Вірменії почалися антирадянські виступи з вимогою про право Карабаху на вихід з Азербайджану. Це було ще за радянської влади.

Тоді виник цілий пласт нових політиків. Зараз ми розуміємо, що вони швидко потрапили під щільну опіку російських спецслужб.

Зрештою Пашинян був обраний народом як противага відкритим російським агентам. Однак на ньому висить багато особистих страхів, фобій. Його шантажують, бо економіка Вірменії все ще на дві третини належить російським держмонополіям або проросійським олігархам.

І тому Вірменії ще не вдалося вирватися з-під впливу РФ. А точніше – фаза відкритого протистояння Росії для Вірменії ще не настала.

"Пазуриста лапа Російської імперії"

Москва торпедуватиме будь-яку угоду, яка веде до миру.

Тому що єдиний спосіб Москви зберегти свій вплив – це війна.

Тому зараз головна мета Вірменії – прибрати російський вплив, усю цю чіпку, пазуристу лапу Російської Імперії, яка вчепилася нам у горло. Вона в економіці, вона в політичних партіях, вона у спецслужбах, в армії, в Генштабі – вона скрізь.

Росія сто років поспіль використовувала фобію перед геноцидом, щоб запевняти так званий "глибинний" вірменський народ у тому, що якщо Росія піде, то Вірменія загине.

Це дуже глибоко вбивалося зі школи, з дитячого садка. Зараз, після війни 2020 року, люди побачили, що насправді ми воюємо з Росією.

І зараз, якщо вважати, скажімо, барометром суспільства таксистів – я нещодавно продав машину, їжджу на таксі, – я бачу, що якщо два роки тому майже половина суспільства боялася уявити, що росіяни звідси підуть, то

зараз три чверті наших громадян молять Бога, щоб Україна перемогла і щоб Росія пішла.

Переважна більшість суспільства з кожним днем переймається розумінням, що ми повинні вирватися з лап РФ.

Тим більше, що зараз хватка Росії слабне. Москва слабшає, тому що вона втрачає позиції під героїчним опором українського народу.

І в цьому сенсі ми Україну розглядаємо як свого головного союзника.

Тому що наш шанс на свободу пов'язаний з вашою свободою.

Окремо перемогти нам не вдасться. І ми це чудово розуміємо.

Новий агент впливу Кремля

У РФ не вийшло з вірменським Медведчуком (йдеться про підтримку РФ експрезидента Роберта Кочаряна. – Ред.).

Тепер Росія та її спецслужби йдуть за планом вірменського Іванішвілі. Його ім'я відоме, це Рубен Варданян (російський бізнесмен вірменського походження, який нещодавно відмовився від громадянства РФ. – Ред.). Він теж своєрідний заручник, оскільки його капітали – в РФ.

У Грузії нинішня влада просто скуповує необхідну для перемоги кількість голосів. Щось подібне російські спецслужби спробують зробити у Вірменії.

Вони зберуть усю стару гвардію, усіх колишніх президентів зі своєю камарильєю, під одну шапку – під шапку Рубена Варданяна, назвуть якимось героїчним ім'ям і таким чином створять чергову маріонеткову прокремлівську партію.

Тому ми, як демократичні сили, повинні створити коаліцію демократичних сил.

Бійка буде велика і, повторюю, перемога в ній величезною мірою залежатиме від перемоги України.

Заявка на вступ до ЄС і НАТО

Якщо контроль Росії буде скинуто, у мене немає сумнівів, Вірменія піде на Захід.

Я можу сказати, що ще влітку 2022 року Вірменії, поки що неформально, було запропоновано претендувати на статус кандидата в члени Євросоюзу. Такий вступ мав відбутися одночасно з Грузією.

Є навіть жартівлива неофіційна назва такого проєкту – "Джорджо Армані" (від назв цих держав англійською – Georgia та Armenia. – Ред.).

Однак якщо раніше це був просто жарт, то зараз це обговорюють уже серйозно.

Найімовірніше, вже цього року – негайно після перемоги України – ми оголосимо про свій намір бути кандидатом у члени Євросоюзу.

Якщо цього не зробить Пашинян, тоді його знесуть, тому що це воля більшості вірмен.

Вірменія з Грузією, як і Україна з Молдовою, будуть спочатку кандидатами, потім членами і Євросоюзу, і НАТО. Це неминуче.

Чого Захід хоче від Вірменії?

У нас існує досить дивний формат спілкування з Пашиняном. Він влаштував структуру, яка називається "Позапарламентська опозиція". Раз на місяць ми збираємося – лідери п’яти-шести партій – і ми говоримо з ним цілий день про зовнішню і внутрішню політику.

Звичайно, це все залишається між нами. Але, по суті, я не розкрию великого секрету, якщо скажу: останні місяці, принаймні, від кінця 2022 року точно – тобто вже майже пів року – всі дії Пашиняна досить чітко корелюються, координуються із західними лідерами.

Насамперед це Франція, яка має якийсь певний символічний патронаж над Вірменією. Водночас це, за великим рахунком, позиція і ЄС загалом, і Сполучених Штатів.

У чому полягає ця позиція? Пашиняну дають зрозуміти: "йдіть у фарватері деескалації, тому що вся боротьба зосереджена в Україні".

Путіну дуже важливо створити другий фронт – де завгодно і за будь-яку ціну. Це може бути Малі або Судан, це може бути Іран, це може бути Карабах.

Другий фронт необхідний для того, щоб відтягнути політичну енергію Заходу від головного фронту, від України.

Тому регулярні ескалації у Вірменії, на вірменських кордонах і в Карабаху Азербайджан влаштовує не для себе. Наскільки ми розуміємо, це теж величезний тиск Москви на Баку. Оскільки часто їхні інтереси збігаються.

Чи готова Вірменія дотримуватися цих порад? Думаю, що так.

Ми вже зробили помилку, не приєднавшись до Заходу, і ця помилка дорого нам коштувала.

У 2018 році Джон Болтон, тодішній радник президента США з національної безпеки, був у Вірменії і запропонував стратегічний союз. Пашинян на це не наважився, він боявся втратити те, що є.

Але в підсумку Пашинян втратив ще більше, і це – стратегічна помилка. Як у тій максимі: "коли обирають між війною і безчестям, отримують і війну, і безчестя".

Переговори з Азербайджаном

У Вірменії немає територіальних претензій до Азербайджану. Тому мирний договір з кордонами 1991 року нас влаштовує.

Однак усередині національних кордонів нації та люди мають свої права. І держава, яка оголошує себе частиною цивілізованого світу, зобов'язана дотримуватися цих правил.

І тому це питання для всього світу. Чи можна дозволити диктатурі (а Азербайджан не є демократією) поглинути частину демократичного суспільства?

Адже не секрет, що те, що Азербайджан намагається зараз влаштувати в Карабаху, є саме геноцидом. У Баку заперечують право вірмен бути вірменами, так само, як Росія заперечує право України бути Україною.

Тому наша позиція полягає в тому, що щойно буде закрито переговори про кордон між Вірменією та Азербайджаном, потім вам, панове з Баку, доведеться мати справу з гарантуванням прав тієї частини вірмен, які живуть у Карабаху. Причому ці люди живуть там тисячі років, це їхня батьківщина.

Шанс на такий компроміс існує.

Зокрема, якщо новий президент Туреччини буде більш дружній до Заходу, аніж Ердоган, то знизиться і підтримка Баку, а отже, азербайджанська влада буде більш готовою до компромісів.

Інтерв'ю взяв Юрій Панченко,

відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"