Змагання за посаду президента США в таборі Республіканської партії нарешті стало цікавішим. 

Після кількох далеко не найпопулярніших фігур про свою участь у боротьбі за партійну номінацію офіційно оголосив Рон Десантіс – відносно молодий (44 роки) губернатор Флориди, якого ще після проміжних виборів листопада 2022 року називали альтернативою Дональду Трампу.

Десантіс довго вагався, чи починати кампанію, чи ні, й за пів року розгубив рейтингову перевагу над експрезидентом США: той випереджає його, за різними опитуваннями, на понад 30%. 

Та й старт гонки дав збій: Десантіс мав заявити про змагання за президентську посаду під час розмови з Ілоном Маском на платформі Twitter Spaces, але вона дала збій, та ще й звук постійно уривався. Крім того, про висунення американські ЗМІ повідомили за кілька годин до трансляції, помітивши, що Десантіс подав необхідні документи до Федеральної виборчої комісії США.

"ЄвроПравда" ще минулого року детально описувала шлях Рона Десантіса від вихідця з робітничого класу до зірки серед республіканців. Але тепер як потенційний конкурент на виборах президента США він цікавий передусім тим, що думає про зовнішню політику, надто – Росію та Україну.

Антикомуніст та ізоляціоніст 

Посада губернатора у США апріорі не передбачає активної зовнішньополітичної діяльності. Хоча такий досвід у Десантіса був – у 2017-2019 роках, до перемоги у Флориді, він був членом комітету із закордонних справ Палати представників.

А як губернатор Флориди Десантіс багато говорив про Латинську Америку. І це не дивно, адже цей штат має найбільшу у США спільноту американських кубинців і є головним місцем, куди прибувають кубинські мігранти.

Цілком прогнозовано Десантіс критикував кубинський комуністичний режим і підтримував нетривалі антивладні протести, що спалахнули там у 2021 році. Не оминула критика з його боку й венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро.

А коли у Флориді різко підскочила кількість мігрантів із Куби, губернатор – цілком очевидно, на контрасті з менш рішучою адміністрацією Джо Байдена – відрядив Нацгвардію, аби мігрантів затримати й прогнати.

Коли навесні 2023 року Десантіс фактично почав передвиборну кампанію, вирушивши в тур із презентацією мемуарів, то поступово почав розкривати свої погляди й на зовнішню політику США.

Приміром, жорстка позиція щодо Китаю – цілком типова для класичного, "рейганівського" крила Республіканської партії США. Так само Десантіс критикує авторитарні режими Ірану та Північної Кореї, хоча свого часу підтримав зустріч Дональда Трампа з диктатором Кім Чен Ином.

Знову-таки, цілком класичною є підтримка політиком Ізраїлю.

У березні він здійснив туди візит (вже вчетверте як політик), де виголосив палку промову на підтримку Держави євреїв і, що символічно, підписав закон про протидію антисемітизму. 

Він також виступає проти бойкоту ізраїльських компаній через ставлення до палестинців на окупованих територіях і скептично ставиться до перспектив мирної угоди між сторонами.

Та зовнішньополітична риторика Десантіса не лишилась осторонь і трампістського ізоляціонізму.

Він тривалий час виступає проти військових інтервенцій США в інші держави (до цієї тези ми ще повернемось): ще у 2013 році розкритикував прохання тодішнього президента Барака Обами втрутитись у громадянську війну в Сирії. 

Десантіс виступав проти військової підтримки угруповань, що боролися проти Башара Асада, бо, як пояснював, "на них не можна покласти відстоювання наших інтересів".

Дещо більше про свої погляди на зовнішню політику Десантіс пише у своїх мемуарах із показовою назвою "Мужність бути вільним: Флоридський план відродження Америки".

Він різко критикує зовнішню політику Джорджа Буша-молодшого, яку описує як "вільсоніанство на стероїдах". Ідеться про президента США Вудро Вільсона, який у часи Першої світової ухвалив рішення втрутитись у війну в Європі, а пізніше запропонував проєкт першої міжнародної організації.

"Невже виживання американської свободи залежить від того, чи ця свобода досягне успіху в Джибуті?" – іронічно питає Десантіс у книзі.

Підтримка України. Але з нюансами

Така риторика не могла не відобразитись на поглядах політика щодо України та Росії. Хоча їхня еволюція не менш цікава.

Ще у 2014-2015 роках, за президентства Обами, Десантіс як член Палати представників США активно підтримував Україну та критикував Росію через незаконне вторгнення й анексію Криму. 

А так званий кримський референдум він узагалі назвав "фарсом".

Тож у березні 2014-го Десантіс висловив підтримку українцям, які на півострові чинили опір російській окупації. Того ж року – підтримав резолюцію із закликом до РФ вивести війська з України, а ще проголосував за надання останній військової допомоги та запровадження антиросійських санкцій.

Далі, у 2015-му, Десантіс підтримав поправку, яка закликала заморозити фінансування виконання Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (того самого, в якому Росія недавно "призупинила" участь), поки Москва не припинить окупацію України. (Обама тоді наклав на закон вето.)

Також республіканець був співавтором резолюції із закликом до вільних виборів в Україні, присвяченій репресіям у Криму.

Десантіс прямо закликав надати Україні "наступальну та оборонну зброю", що президент відмовлявся робити через ризик ескалації з Росією. Щодо останньої – відстоював жорстку політику в тому-таки рейганівському стилі (саме Рональд Рейган, нагадаємо, назвав Радянський Союз імперією зла, а комунізм відправив на смітник історії).

"Я гадаю, що Обамова політика слабкості насправді збільшує ризик більш масштабного конфлікту. А от якби була Рейганова політика сили, то такі особи, як Путін, не хотіли б із нами жартувати", – так у 2015 році Десантіс висловився про війну в Україні та Росію.

Перемотаємо час років на сім уперед. На п’ятий день повномасштабного вторгнення РФ Десантіс підтримав спротив українського народу та водночас розкритикував Байдена за згортання енергетичних ініціатив Трампа, через що Європа стала залежною від енергоносіїв РФ і не змогла "вдарити (Путіна) там, де йому болить".

Але вже у березні, коли про його змагання за президентство почали говорити як про звершений факт, Десантіс раптом назвав війну "територіальною суперечкою", вплутування в яку не входить до "життєво важливих національних інтересів США".

А надсилання сучасної зброї, як-от винищувачів F-16 і далекобійних ракет, "ризикує втягнути Сполучені Штати в конфлікт і наблизити нас до гарячої фази війни між двома найбільшими ядерними державами світу".

Чи було це зміною поглядів, чи намаганням сподобатися виборцям Трампа?

Подібне питання тепер доводиться ставити все частіше. 

Пізніше, під тиском однопартійців, Десантіс помітно відкалібрував свою риторику, заявивши, що підтримує територіальну цілісність України ("Я б стовідсотково повернув території Україні, якби міг зробити це, клацнувши пальцями"), Путіна вважає воєнним злочинцем, а Росію – "бензоколонкою з купою ядерної зброї".

Але вже наступного місяця він почав заявляти про необхідність "перемир’я" в Україні – ще один шкідливий меседж, який українці небезпідставно називають приводом до замороження повномасштабної війни.

Єдиний стабільний меседж політика, який підтримує і чинна влада США – неможливість відправлення в Україну американських військових (хоча про це не йдеться в принципі в обговореннях подальшої військової допомоги Києву).

Що ж спонукало Десантіса облишити "рейганізм" і частково навернутись у "трампізм"?

Передусім – типовий прихильник Республіканської партії, все більше виборців якої вважають, що Сполучені Штати "надто багато" допомагають Україні. Вплив Дональда Трампа на політичну силу з часом так і не зник, як на це сподівалися демократи після перемоги Джо Байдена. Відповідно, й меседжі Десантіса щодо України також усе частіше схилялись до "трампізму", зокрема, коли йшлося про Україну.

А ще – кумедна деталь – відразу після оголошення виборчої компанії Десантіса спитали, як, зважаючи на свій військовий досвід, він бачить вирішення війни в Україні. І він відповів: "Викорінюватиму гендерну ідеологію в армії".

Токсичні знайомі

Інший тривожний сигнал – деякі вчинки Десантіса більше підштовхують до думки, що підхід business as usual є притаманним не лише Дональду Трампу. 

Ще на початку повномасштабного вторгнення демократи Флориди закликали Десантіса вивести 300 мільйонів доларів, узятих із пенсійного фонду штату, з російських компаній, зокрема "Сбербанку" та "Роснєфті". 

Губернатор заявив, що це б зашкодило фінансовим інтересам вкладників, і хоча в принципі він одноосібно не міг би ухвалити таке рішення, інші штати принаймні засвідчили бажання позбутися зв’язків із токсичним російським бізнесом.

Інший епізод сумнівних зв’язків Десантіса з Росією теж нагадує Трампа.

Як уже писала "ЄвроПравда", у 2019 році стало відомо, що кампанія Десантіса отримала 50 тисяч доларів пожертв від бізнесменів українського походження Льва Парнаса й Ігоря Фрумана, тісно пов’язаних із адвокатом Трампа Рудольфом Джуліані, який намагався вплинути на владу України для розслідувань проти Байдена (щоправда, після того Десантіс заявив, що повернув пожертви).

І хоча республіканець стверджував, що ніяких особливих відносин із Парнасом і Фруманом не підтримував, сам Парнас поділився з Reuters своїм листуванням із губернатором Флориди, яке доводить протилежне.

Нині засуджений бізнесмен стверджує, що саме через нього тоді ще потенційний кандидат у губернатори Флориди у 2018 році хотів заручитися підтримкою Трампа на виборах. Це не випадково: на початку він дуже відставав в опитуваннях від демократа Ендрю Гіллума.

Наскільки відчайдушно Десантіс потребував схвалення Трампа, свідчить його тодішній передвиборний ролик, де він навіть малолітнього сина вдягає в пелюшки з написом "Повернімо Америці велич!".

Співпраця Десантіса й Парнаса тривала успішно.

Зокрема, вони кілька разів зустрічалися, домовлялися про донорів, Парнас звів Десантіса із Джуліані, а той уже схилив Трампа підтримати молодого політика.

І тут на сцену виходить російський бізнесмен Андрєй Муравйов, якому прокуратура США оголосила звинувачення в незаконному фінансуванні передвиборчої кампанії на один мільйон доларів задля лобіювання бізнесу з вирощування канабісу.

І хоча Десантіс і Муравйов ніколи не бачились особисто (а така зустріч насправді планувалася), майбутній губернатор Флориди у розмовах із Парнасом обговорювали легалізацію канабісу у штаті. А після перемоги Десантіса Муравйов – ще один дивний збіг – написав Парнасу й Фруману, привітавши обох "із перемогою".

Після перемоги на виборах спілкування Десантіса й Парнаса майже повністю припинилося, й тепер засуджений за порушення політичного фінансування бізнесмен ображений на губернатора Флориди, якого називав "своїм другом". 

Оточення губернатора Флориди дуже неохоче коментує ту історію, та й у розслідуванні, наскільки відомо, він ніяк не фігурував. Муравйов переховується десь у Росії.

* * * * *

Що можна поки з певністю сказати про Рона Десантіса – то це те, що ані його шанси отримати номінацію для участі у виборах президента, ані його зовнішньополітичні погляди до кінця не визначені.

Можливо, його нинішня риторика – це банальне змагання за електорат Трампа, надто на тлі просілих внутрішньопартійних рейтингів. 

Не можна й відкидати, що до початку праймериз у 2024 році Десантіс отримає більше розуміння про ситуацію довкола України й повернеться до рейганівського підходу до збройної підтримки Києва.

А можливо, ми ще недостатньо знаємо про цього кандидата у президенти США.

Зокрема, Дональд Трамп ще минулого року обіцяв розповісти про Десантіса "щось таке, що його не дуже прикрашає" і про що не знає майже ніхто.

Автор: Олег Павлюк,

журналіст "Європейської правди"