У травні 2022 року на черговому форумі всесвітнього союзу консерваторів CPAC, що проходив у Будапешті, Віктор Орбан поділився рецептом успіху власного режиму, вклавши його у 12 пунктів. 

Четвертим пунктом у цьому списку значиться необхідність мати власні медіа, а п'ятим ​​– за допомогою цих медіа викривати своїх опонентів. 

Угорський прем'єр знає, про що говорить: останні 13 років, які він безперервно керує Угорщиною, Орбан ретельно вибудовує свою медіаімперію – монстра, що знищує усіх ворогів його режиму. 

Часто ця імперія затято бореться з ворогами, які ними не є, та героїчно долає проблеми, яких насправді не існує – свідомо вигадуючи їх саме для такої боротьби.

Зараз одним з публічних ворогів угорського уряду стала Україна.

Перед парламентськими виборами 2022 року Орбан та його команда дуже спритно переорієнтували свою кампанію з "засівання" виборців різними соціальними пільгами на воєнну, а насправді антивоєнну та ізоляціоністську тематику. 

У той час як чимало інших європейських урядів змагалися одне з одним щодо того, хто краще допоможе Україні, Будапешт обрав протилежну нішу. Машина пропаганди на повну силу запрацювала над поширенням і доведенням тези про те, що Угорщина має лишатися осторонь цієї війни і не ставати на бік жодної зі сторін. 

Чи не найганебніша теза, яку просуває уряд Орбана – це думка про те, що надання Україні зброї для захисту від російської агресії тільки продовжить війну, а відтак це треба припинити і негайно почати мирні перемовини.

А найцинічніше – те, що Орбан називає саму Угорщину ключовою жертвою цієї війни, а не Україну, очевидно аргументуючи це тим, що для нього саме його держава та її інтереси є на першому місці.

Ці та багато інших тез угорської пропаганди можуть видаватися абсурдними – але, повторені багато разів та з усіх угорських джерел, вони працюють. Чимало людей щиро вірять у вигадану реальність. І навіть якби уряд забажав – вже не може від неї так просто відмовитися.

Жодних сумнівів, угорська пропаганда часів Віктор Орбана вже увійшла в підручники з політології та PR. Наразі сумнів лише в тому, чи Віктор Орбан досі контролює цю пропаганду, чи навпаки ​​– сам став її заручником.

Головні угорські міфи про Україну

З України може видаватися, що в угорських медіа давно і багато говорять про нашу державу. 

Це не так. До 2022 року про Україну взагалі майже не писали в ЗМІ, окрім тем, пов’язаних з меншиною на Закарпатті. Та й загалом в угорському суспільстві, у експертів та у політиків немає системних знань про найбільшого сусіда.

А брак знань створює найкраще поле для міфів і маніпуляцій – їх щодо України більш ніж достатньо. Причому до їх створення та нагнітання спільно доклалися і Росія, і суто угорські політичні гравці. 

Це і міф про "штучну державу", яка нібито зіткана з історичних земель своїх сусідів, та про "сумнівне" існування української нації. І думка про те, що сучасна Україна це failed state, що вона ось-ось розпадеться та досі тримається купи лише завдяки "зовнішньому управлінню" Заходу, насамперед США. Також в Угорщині ви напевно почуєте впевнені твердження про те, що в Україні після Революції гідності постійно утискають нацменшини, бо до влади прийшли націоналісти (можливо, навіть нацисти), які хочуть усіх асимілювати та зробити українцями. 

Ну і звісно ж, улюблений російський наратив про те, що в Україні, мовляв, точиться "громадянська війна".

У це в Угорщині часто вірять навіть ті, хто щиро вважає себе противниками Росії та Путіна.

Ці кліше об’єднуються і перетинаються, зазнаючи модифікацій, і є настільки поширеними, що багато як пересічних угорців, так і представників "елітарних" професій не можуть навіть припустити, що це неправда.

Ілюстрація цього – нещодавній скандал, коли у підручнику географії за восьмий клас Україну описали як державу, де точиться громадянська війна та яку роздирають між собою Росія, США та Європейський Союз. На це звернули увагу саме угорські журналісти, влада тоді пообіцяла змінити підручник… але усе лишилося без змін.

Ці наративи часто підтримує особисто Віктор Орбан, регулярно називаючи Україну "нічийною землею", "фінансово неіснуючою державою" та стверджуючи, що Україна не зможе перемогти у війні.

Є й інші, неймовірно цинічні неправдиві наративи, що були навмисно створені владою Угорщини вже під час повномасштабної війни. Наприклад, серед угорців поширена думка про те, що Україна, щоби фізично знищити меншину, навмисно призиває до ЗСУ саме етнічних угорців і кидає їх у найгарячіші точки. Як продовження цієї цинічної неправди, є міф про те, що на стоянках на Закарпатті є рефрижератори з тілами угорців, бо їх так багато, що їх не зважуються відразу передати у морг Берегова.

І це не якась маргінальна маячня. Ці міфи підживлюють найвищі угорські посадовці, включно з Орбаном і Сійярто, які час від часу роблять заяви про угорський народ як жертву російської війни та виступають з вимогами припинити насильний призов угорців.

А для того щоби суспільство було здатне повірити у будь-яку брехню, включно з цією, в Угорщині вже багато років діє витончена та багаторівнева система урядової пропаганди.

Як уряд Орбана створював державну машину пропаганди

Віктор Орбан не завжди був майстром відвертих маніпуляцій.

У одкровенні на CPAC, згаданому на початку статті, лежать уроки гірких поразок його партії "Фідес" на виборах 20-річної давнини. 

У 2002 році "Фідес" показав відмінний результат: отримав понад 41% голосів та найбільшу фракцію у парламенті – але не зміг сформувати більшість і втратив посаду прем'єр-міністра, яку вперше отримав у 1998-му. Потім – ще одна поразка, у 2006-му, також з понад 40% підтримки. 

Вину за ці два провали угорський політик, серед іншого, покладав на ЗМІ, адже, за його версією, угорські медіа переважно працювали на його конкурентів. 

Тому відразу після повернення до влади у 2010-му у "Фідес" взялися за медіа.

20 грудня 2010 року парламент ухвалив новий закон про ЗМІ з дуже розмитими та суперечливими положеннями, створивши окрему інституцію (NMHH – Nemzeti Média és Hírközlési Hatóság), яка б наглядала за ЗМІ та навіть могла їх штрафувати. Єврокомісія та ОБСЄ тоді відразу виступили із застереженнями щодо запровадження цензури, і Угорщина, яка саме головувала у ЄС, зрештою поступилася та внесла зміни до скандального закону. 

Але згодом з’ясувалося, що Орбан просто вирішив "їсти слона частинами". 

У першу чергу він взявся за державні ЗМІ. 

У 2011 році уряд Угорщини створив фонд MTVA (Médiaszolgáltatás-támogató és Vagyonkezelő Alap), який інтегрував усі державні ЗМІ. Під одним дахом зібрали вісім державних телеканалів — M1-M5, Duna тощо, сім радіостанцій на чолі з Kossuth Radio, низку вебпорталів на чолі з Hirado та головну інформаційну агенцію країни MTI, яка стала монопольним першоджерелом державної інформації і лишається ним досі.

По суті, зараз ця інформаційна агенція виконує також роль пресслужби усіх урядових органів. 

А у її роботі відсутні будь-які ознаки вільних медіа. ЄвроПравда, що перетиналася з "кореспондентами" MTI на подіях в Україні та за кордоном, може стверджувати це із певністю.

Щоби привабити журналістів, відсутність свободи слова компенсують неймовірними бюджетами. До прикладу, в 2017-му річний бюджет MTVA складав близько 80 млрд форинтів (близько €258,5 млн), а у виборчий 2022 рік — близько 132 млрд форинтів (близько €314 млн).

При цьому цей медіахолдинг-монстр позиціонується як незалежний суспільний мовник, але в реальності він є рупором влади, функція якого – повідомляти позитивні новини про уряд. 

Достатньо згадати, що Віктор Орбан щоп’ятниці дає компліментарні ранкові "інтерв’ю" на Kossuth Radio, які насправді є радше його монологами. 

Натомість для опозиції суспільні медіа в Угорщині є закритою територією. Якщо її і згадують на ресурсах MTVA, то зазвичай у негативному ключі. Інколи висміюють. Частіше – просто ігнорують. 

У ході виборчої кампанії 2022 року доступ до суспільних медіа був однією з топ-тем опозиції, і зрештою її спільний кандидат у прем’єри Петер Маркі-Зай отримав аж 5 хвилин у прямому ефірі на М1.

Брат-близнюк державного медіамонстра

Ще в опозиції Віктор Орбан почав будувати приватну медіаімперію для підтримки своєї партії. Спочатку цим займався Лайош Шимічка – сусід Віктора Орбана по кімнаті у студентському гуртожитку, а також політичний союзник та фактично головний олігарх "Фідес" до 2014 року.

Шимічка володів каналом Hír TV, газетами Magyar Nemzet та Metropol, Lánchid Rádió тощо. 

Згодом до партійного холдингу увійшли TV2, Origo, 888.hu та інші ЗМІ, але ними прямо чи опосередковано володіли вже інші союзники Орбана, а саме друг дитинства та один з найбагатших угорців Лоренц Месарош, консультант з піару Арпад Габонь та кінопродюсер Ендрю Вайна.

Після розриву між Шимічкою та Орбаном у 2015-му саме ці троє стали формальними власниками медіаімперії "Фідес". Керувати ж нею почав глава кабінету прем’єра Угорщини Антал Роган, за що отримав прізвисько "міністр пропаганди".

Чергова перемога "Фідес" на виборах 2018 року завершила процес створення медіамонстра №2. Ключовим суперником партії Орбана на тих виборах була партія "Йоббік", яку підтримав згаданий уже Шимічка зі своєю медіаімперією. Зазнавши поразки, він позбувся медіаактивів, ключові з яких — Magyar Nemzet та Hír TV — опинилися в руках наближених до "Фідес" людей. 

Також соратники Орбана концентрували вплив над іншими, до того незалежними ЗМІ, такими як Origo або Index.

28 листопада 2018 року стало відомо, що близько 450 угорських ЗМІ, загальнонаціональних та регіональних, об'єднуються у фундацію Közép-Európai Sajtó és Média Alapítvány, або просто KESMA. 

А тепер найцікавіше та найабсурдніше: усі їхні власники передали свої медіа під управління створеного фонду абсолютно безкоштовно.

Звісно ж, лише в інтересах свободи слова та задля незалежності цих медіа.

За тиждень, 5 грудня, Віктор Орбан підписав розпорядження уряду, згідно з яким створення KESMA має державне значення, а тому не повинно блокуватись антимонопольними органами Угорщини. 

Ось так просто. 

Мабуть, зайве казати, що в KESMA увійшли майже всі ключові приватні медіа, про які було відомо, що вони пов’язані з людьми Орбана. 

Коли двох монстрів замало

На чергових місцевих виборах 2019 року партія "Фідес" готувалася до легкої перемоги. Однак, здобувши більшість в усіх регіональних радах, "Фідес" програв у ключових містах, включно з Будапештом.

За версією "Фідес", одна з причин поразки – брак роботи з молоддю, зокрема в соціальних мережах. Відтак улітку 2020 року "Фідес" створив ще одного медіамонстра. 

Це – мережа блогерів, коментаторів та інфлюенсерів, об’єднаних новою структурою під назвою Megafon. До весни 2022 року, коли відбулися чергові парламентські вибори, витрати Megafon на рекламу у Facebook сягнули понад 1 млрд форинтів (€2,7 млн). 

Megafon проплачує рекламу потрібних повідомлень потрібних людей, які за дивним збігом обставин хвалять уряд, просувають "культурні війни" проти лівих та лібералів, проповідують християнський консерватизм або навіть захищають будівництво китайського заводу акумуляторів у Дебрецені – але саме тоді, коли це стає одним з інформаційних повідомлень уряду та партії влади.

Одночасно зі створенням цієї Megafon-мережі "Фідес" інвестував неабиякі ресурси в перетворення на Facebook-інфлюенсерів усіх своїх ключових партійців, як-от Петер Сійярто, Юдіт Варга, Барна Пал Жигмонд, які стали ключовими персонами "соцмережевої" складової машини пропаганди Орбана. Наприклад, пости одіозного для нас Сійярто, очільника МЗС, для угорської аудиторії часто стають першоджерелом новин, збираючи тисячі лайків та багато сотень коментарів.

Утім, мало створити інфраструктуру для медіапропаганди, важливо її постійно наповнювати контентом, який захоплюватиме серця мільйонів та блокуватиме критичне мислення. 

Орбан і сам, навіть без допомоги армії ботів та тролів, є вправним оратором. Це було помітно від початку його кар’єри, коли молодий Віктор ще був ліберальним політиком, що підтримував демократію та свободу. Так само ліберальною тоді була його партія. 

Те, що згодом і Орбан, і "Фідес" немов за помахом чарівної палички змінили погляди на протилежні й перетворилися з ліберальної сили на консервативну, але виборці загалом не сприйняли це як зраду їхніх інтересів – це ще один факт, який необхідно знати, щоби зрозуміти, як працює цинічна урядова машина пропаганди в Угорщині.

Казки та міфи Орбана

Від початку кар’єри Орбан у своїй грі з електоратом спирається на почуття угорської гідності, а також антирадянськості. Але дуже швидко у риторику "Фідес" увійшла тема єдності нації та подолання травми Тріанона. 

Однак після невдачі на виборах 2002 та 2006 років Орбан зрозумів, що цього недостатньо. 

У 2008 році він почав співпрацювати з американськими політтехнологами єврейського походження Артуром Фінкельштейном та Джорджем Бірнбаумом. Їхні поради допомогли Віктору Орбану повернутися до влади в 2010 році з конституційною більшістю, тож у всіх трьох наступних, переможних парламентських кампаніях він використовує ті самі, вже перевірені методи.

Що це за методи? 

По-перше, зосереджуватися не на собі чи власних обіцянках, а на дискредитації опонентів та деморалізації їхніх виборців. 

По-друге, знайти або вигадати ворога і демонізувати його настільки, щоб найбільш лінивий виборець захотів прийти і проголосувати проти цього ворога (та за Орбана, який із ним бореться). 

По-третє, цей ворог має бути персоніфікований, тобто ви повинні воювати не тільки проти лібералів, а проти "лібералів-ліваків на чолі з Джорджем Соросом". 

По-четверте, при цьому не треба боятися поляризувати суспільство. Навпаки, поляризація грає на руку Орбану, бо посилює відчуття того, що міфічні вороги – справді існують, і загроза від них є реальною. 

По-п’яте, усі ці дії мають бути системними і тривалими у часі настільки, щоби перемога "Фідес" була очевидною ще до офіційного початку виборчої кампанії.

У цій схемі ключовими інструментами управління суспільною думкою стають страх та конспірологія. Так, це має певні обмеження – наприклад, віра у конспірологію більш властива менш освіченим мешканцям провінції. Але цього цілком достатньо, щоби виграти вибори – і Орбана це задовольняє. До того ж на користь владі грає викривлена "напівмажоритарна" система виборів, за якою не треба мати підтримку більшості угорців, щоби взяти під контроль парламент. 

На трьох парламентських виборах "Фідес" мав від 45% до 54% голосів, але за рахунок "мажоритарників" не зі столиці він щоразу отримував понад дві третини місць у парламенті, тобто конституційну більшість. Мешканці Будапешта традиційно голосували проти – але лишалися у меншості.

Та повернімося до "ворогів" Орбана, яких насправді часто просто не існує.

Це – продумана тактика.

Бо ідеальним є той ворог, якого ти можеш бити постійно і який при цьому не може дати здачі. 

Саме так в угорському політичному дискурсі останнього десятиліття з’явилися Сорос та "план Сороса" з ледь не окупації Угорщини мігрантами, всесвітня змова лівих та лібералів проти Угорщини, боротьба проти зовнішнього управління та брюссельської бюрократії (нічого не нагадує?).

А ще – традиційні для крайніх консерваторів теми, як боротьба проти ЛГБТК+ та за традиційну сім’ю. 

Щоби фейки та маніпуляції, які живлять цю "боротьбу", видавалися більш природними, їх часто проводять під виглядом урядових інформаційних кампаній, як це було під час демонізації Сороса або Єврокомісії. 

А у 2022 році цю роль "випробувала" Україна. Наприклад, восени 2022 року, коли "Фідес" запустив чергові "національні консультації" (це такий угорський винахід – пропагандистські кампанії, витрати на які офіційно фінансує уряд). Угорщину тоді буквально завішали банерами з зображенням бомби, яка падає, і написом "Санкції Брюсселя руйнують нас". Годі й говорити про етичність подібних порівнянь у той час, коли Росія саме проводило масовану ракетно-бомбову атаку на Україну, реально, а не фігурально вбиваючи українців. Але навіть якщо забути про мораль, то санкції, запроваджені проти Росії, містили винятки для Угорщини у ключових для неї секторах і слоган цієї реклами був просто неправдою. 

Однак контроль над медіапростором, який має команда Орбана в Угорщині, дає можливість переконати багатьох у правдивості будь-якої брехні. Історії про "сотні та тисячі тіл закарпатських угорців у рефрижераторах" та подібні їм наочно підтверджують це.

Понад те, не лише виборці, а й значна частина "Фідес", а також, схоже, сам Орбан почали в неї вірити, тобто сприймати свої ж міфи як об’єктивну реальність, яка уже не викликає жодних сумнівів. Навіть коли у підсумку це б’є по угорському народові.

Наприклад, протягом останнього року Віктор Орбан постійно згадує, що на Закарпатті живе "близько 200 тисяч угорців", яких Україна хоче "асимілювати". 

Але правда є зовсім іншою. 

Якщо до 24.02.2022 тут і проживало бодай 100 тисяч угорців – це була б добра новина. І зовсім не через "асиміляцію". Угорці їдуть із Закарпаття. Причина – бідність та неможливість реалізуватися в Україні через мовний бар’єр (на подолання якого, до слова, і спрямований критикований Угорщиною освітній закон). До того ж Будапешт паспортизував свою нацменшину, відкривши для угорців шлях до легкої еміграції. Це є сумною правдою: ставлячи за мету зберегти угорську меншину на Закарпатті, Будапешт своїми діями досягає рівно протилежного.

Те саме у відносинах із Заходом.

Творення Орбаном іміджу ворога для Євросоюзу спершу мало прагматичну мету – він так працював на свої вибори, а паралельно по-дрібному шантажував Брюссель, вибиваючи у нього переваги, винятки і преференції для Угорщини. Спершу навіть успішно. Але з плином часу антиєвропейська пропаганда Орбана, що перетворилася у його країні на "альтернативну реальність", почала бити по інтересах самого Орбана. 

"Свята боротьба з Брюсселем", у якій уряд навіть за бажання не завжди може дати задню, вже призвела до фактичної ізоляції Угорщини та роздратованості союзників, а відтак до пошуку шляхів, як юридично обходити постійні блокади та шантаж Будапешта. І паралельно – як стримувати подальше сповзання Угорщини з точки зору демократії та верховенства права, і саме тому Єврокомісія заморозила Угорщині кілька десятків мільярдів євро. За лінією НАТО – те саме: нещодавно в Альянсі зважилися на безпрецедентне для себе рішення ігнорувати угорське вето. 

Спіраль пропаганди затягує, і зістрибнути з неї складно, тим паче, коли вона дає Віктору Орбану просто захмарні рейтинги (до 50% станом на травень 2023-го) протягом 13 років безперервно. 

Саме рейтинги, а отже, утримання влади в Угорщині є абсолютним критерієм для Орбана, і це сьогодні є поганою новиною для України, для Європи та для самої Угорщини.

Автор: Дмитро Тужанський,

директор Інституту Центральноєвропейської стратегії,
для "Європейської правди"