Вранці 6 червня РФ вкотре шокувала світ, підірвавши дамбу Каховської ГЕС і створивши гуманітарну та екологічну катастрофу, масштаби якої важко осягнути, а наслідки доведеться долати десятиліттями. 

Цей злочин знову викликав логічне запитання: чи настане той день, коли керівництву Росії та виконавцям незчисленних злочинів проти українців доведеться відповісти за свої дії не тільки на полі бою, а й перед судом? 

Спецтрибунал щодо злочину агресії ще не створений, щодо нього тривають переговори. То, можливо, варто чекати результатів від прокурора Міжнародного кримінального суду? Точніше, перші результати тут вже є – МКС схвалив ордер на арешт Путіна. То на що ще може розраховувати Україна?

"ЄвроПравда" шукала відповіді на ці запитання під час поїздки до Гааги – "судової столиці Європи", де розташовані, зокрема, Міжнародний суд ООН та Міжнародний кримінальний суд. 

Про враження від зустрічей, які проходили у режимі не під запис, ви можете почути у дискусії журналістки "ЄвроПравди" Марії Ємець та редактора Сергія Сидоренка.

А для тих, хто віддає перевагу вдумливому читанню, ми пропонуємо текстову версію статті.

Міжнародне правосуддя: прогрес є

У березні 2023 року Україна побачила перший потужний сигнал про те, що міжнародне правосуддя живе та зовсім не бездіяльне. Міжнародний кримінальний суд на запит прокурора МКС видав ордер на арешт президента Путіна та російської "дитячої омбудсменки" Марії Львової-Бєлової за їхню роль у незаконній депортації (а простіше кажучи – у викраденні) українських дітей з окупованих територій.

Хоча шанси заарештувати і доставити Путіна до Гааги поки вкрай незначні, а судити його заочно в МКС неможливо, цей ордер недарма називають історичним. 

Це другий в історії цього суду ордер щодо чинного глави держави та перший – щодо президента ядерної держави і великого геополітичного гравця. Досі єдиним чинним главою держави, якого переслідував МКС ще під час його перебування на посаді, був суданський диктатор Омар аль-Башир, який зрештою опинився за ґратами у себе в країні.

Чому це важливо, попри примарні шанси заарештувати Путіна? 

По-перше, прокурор МКС таким чином продемонстрував, що не вагається ставити максимально високу планку, коли бачить явні докази. 

По-друге, справа проти Путіна та Львової-Бєлової у майбутньому може розширитися до звинувачень у геноциді і охопити більше представників російської верхівки (це дуже важливо, але до цього ми повернемося згодом).

По-третє, ордер від МКС для світу важить суттєво більше, ніж політичні заяви.

Навіть країнам поза межами колективного Заходу непросто ігнорувати той факт, що Путін офіційно є підозрюваним у скоєнні міжнародного кримінального злочину, і через це його мають арештувати у більшості держав світу. Наприклад, тепер стоїть питання, чи наважиться лідер Росії їхати на саміт БРІКС у Південну Африку, яка є країною-учасницею Римського статуту та формально зобов’язана була б заарештувати Путіна (хоча одного разу вже проігнорувала ордер на вже згаданого суданського диктатора аль-Башира). 

Отже, перший крок був справді сильним. 

Але як рухається розслідування далі? Коли можливі нові ордери? 

Нешвидка справедливість

Найперше, що важливо розуміти – на жаль, це "гра в довгу".

Для міжнародних судів завжди, а не тільки у справі проти РФ та Путіна, найвищий пріоритет має беззаперечне доведення, а не швидкість передачі справи до суду. 

Понад те, для МКС перший ордер щодо Путіна був майже блискавичним: зазвичай підготовка до висунення звинувачень забирає роки, а весь судовий процес до вироків є ще довшим – 10 років від початку до кінця процесу є доволі стислим терміном. 

Так, від перших жахливих злочинів у регіоні Судану Дарфур (2003) до ордера на арешт диктатора Омара аль-Башира (2009) минуло шість років. Але сам аль-Башир досі так і не потрапив до Гааги, хоча у власній країні він вже сидить у в’язниці. 

Аль-Хассан аг Абдул Азіз аг Мохамед аг Махмуд, якого звинувачують у низці злочинів у Малі протягом 2012 року, потрапив під ордер аж у 2018 році, але після того майже одразу здався та опинився на лаві підсудних. Зараз процес – на фінальному етапі.

Є, втім, також приклади досить швидкого притягнення до відповідальності.

Наприклад, вже засуджено учасника пов’язаного з "Аль-Каїдою" руху на півночі Африки Ахмада аль-Факі аль-Махді: злочини були скоєні у 2012 році, МКС видав ордер на арешт за три роки, а вирок оголосили у 2016-му. 

Варто згадати і трибунал щодо злочинів на теренах колишньої Югославії.

Слободан Мілошевич помер у Гаазі, так і не дочекавшись завершення процесу, а лідеру боснійських сербів Радовану Караджичу винесли фінальний вирок (після його розшуку, а далі – тривалого розгляду та апеляції) фактично через двадцять років після перших звинувачень. 

Чому все настільки довго?

У кожному випадку слідчі мають зібрати величезний масив доказів, щоби Палата досудового розслідування визнала їх достатніми підставами для звинувачення та ордера на арешт. Цей процес можуть ускладнювати проблеми з доступом до свідків та доказів через об’єктивні обставини або спротив сторони, від якої такий доступ залежить. І якщо на етапі висунення звинувачень потрібні "розумні підстави", то для обвинувального вироку провину особи треба довести безсумнівно. 

"Справу відкривають, коли, на думку прокурора, цей критерій "безсумнівності" виконується, коли є реальні перспективи обвинувального вироку. У нас є шанс забезпечити, що те, що ми передаємо до суду, пройде таку оцінку", – казав прокурор Карім Хан в одному з інтерв’ю минулого року. 

Велика перевага для нас – те, що Офіс прокурора МКС тепер має своє представництво в Україні.

Також важливо, що Україна зацікавлена в успішному розслідуванні та сприяє йому (так буває далеко не у всіх країнах). І, напевно, ще важливіше, що у цьому зацікавлений Захід, який гарантує наявність фінансування для розслідування та політичного імпульсу для МКС, щоб той зосереджував на Україні максимум зусиль. 

Справи люблять тишу

Хай би як не хотілося новин, про нові провадження та ордери на арешт до останнього знатимуть лише у команді прокурора МКС. 

Деталі тримають у таємниці і з метою безпеки постраждалих та свідків, і для того, щоб мати максимальний ефект несподіванки. У Гаазі інсайди, які потрапляють у ЗМІ ще до рішення – доволі рідкісна річ. 

Втім, певні очікування можна сформувати і без інформації "з-за лаштунків".

Передусім, варто розуміти, що прокурор не буде розслідувати увесь масив воєнних злочинів росіян в Україні (точніше, "можливих злочинів", як їх називають на етапі вивчення фактів). До суду надійдуть лише найгучніші та наймасштабніші епізоди.

Нам в Україні треба бути свідомими того, що МКС не замінює, а доповнює роботу національних судів і не має дублювати розслідування, які веде Україна (детальніше про це читайте у статті "Конкуренти Гааги", яку написали партнери ЄП з Коаліції "П’ята ранку").

Як пояснили "ЄвроПравді" кілька співрозмовників, знайомих з підходами МКС, зазвичай прокурор обирає для розслідування:

1) випадки, щодо яких є найкраща доказова база і високі шанси успішного результату;

2) справи проти тих осіб, звинувачення щодо яких будуть максимально значущими.

Цей підхід ілюструє перший ордер, що відповідає відразу обом критеріям: підозрюваним одразу став президент РФ і за цим злочином його особисту причетність довести найпростіше – він підписував укази про депортацію дітей.

Відтак далі найбільші шанси є побачити звинувачення щодо інших гучних випадків, щодо яких докази буквально "на поверхні", хоча й таких чимало. 

Цілком ймовірно, що у пріоритеті будуть і найгучніші та найкраще зафільмовані злочини росіян у Маріуполі, зокрема свідомий авіаудар по Драмтеатру, що був укриттям для цивільних містян, та пологовому будинку. Щодо останнього глава МЗС РФ Сергєй Лавров прямо визнав відповідальність Росії, хоч і наполягав, що це була військова ціль. 

Хоча є виклик у тому, що Маріуполь вже рік під окупацією і багато доказів безповоротно втрачено, навіть якщо росіян виб'ють з міста і слідчі зможуть потрапити туди – але цілком можливо, що зібраних доказів та свідчень виявиться достатньо.

Протилежна ситуація – з масовими вбивствами цивільних у Бучі.

Там слідчі почали роботу "по свіжих слідах", одразу після вигнання російських військ з Київщини. Але оскільки має йтися про звинувачення не проти Росії загалом, а проти конкретних осіб, відповідальних за ці злочини, то визначення топ-підозрюваних і доведення їхньої вини може виявитися не такою простою справою.

Підрив Каховської ГЕС вочевидь також увійде до списку пріоритетних розслідувань, адже справді йдеться про катастрофу давно не бачених масштабів, наслідки якої не обмежуються кордонами України. Президент України Володимир Зеленський повідомив, що генпрокурор України вже направив до МКС відповідне звернення, і "робота вже почалася".

У фокусі уваги майже точно будуть ключові російські пропагандисти.

Діяльність російських медіа та "ботоферм" цілком можна кваліфікувати як системне підбурювання до геноциду. Така оцінка вже неодноразово лунала від фахівців, а підбурювання саме по собі вважається злочином (незалежно від того, чи призвело воно до геноциду). Світ вже бачив прецедент покарання руандійських медійників за участь у геноциді у власній країні.

А доказів системної мови ненависті проти України та українців в ефірах найбільших російських телеканалах більш ніж достатньо.

То що ж з геноцидом?

Попри масштаби війни Росії проти України та прямі погрози "денацифікувати" всіх, хто себе ідентифікує як українців, звинувачення у геноциді проти когось із верхівки РФ поки видаються далекою перспективою. 

У співрозмовників ЄП у Гаазі запитання з цього приводу викликали різну реакцію – від обережних припущень, що це реально, до нерозуміння і скепсису. 

І хоча останнє можна пояснити недостатньою обізнаністю з риторикою російських топ-посадовців і пропагандистів, насправді скепсис має ґрунт. Те, що військові РФ скоїли в Україні численні воєнні злочини, не викликає жодних сумнівів. Але довести, що за цим стояв геноцидальний намір, спрямований саме проти українців як національної групи – набагато складніше завдання (шлях доведення злочину геноциду "ЄвроПравда" вже пояснювала в окремій статті "У геноциді винний не лише Путін").    

За словами одного зі співрозмовників "ЄвроПравди", прокурор МКС радше гарантовано доведе до успішного результату справу за звинуваченнями у кількох гучних воєнних злочинах, аніж підготує звинувачення у геноциді, ризикуючи отримати виправдувальний вирок.  

Але є й інші думки. Хоча в українській ситуації усе не настільки явно, як етнічні чистки у колишній Югославії чи геноцид у Руанді, багато з того, що сталося до і після 24 лютого, вказує щонайменш на ризик геноциду. Такого висновку доходять, зокрема, співавтори незалежної доповіді інституту стратегії та політики New Lines (США), американського аналітичного центру та Центру прав людини Рауля Валленберга (Канада), який готували із залученням близько 30 фахівців у питаннях воєнних злочинів та геноциду. 

Тут згадують увесь спектр таких опосередкованих ознак: сумнозвісна стаття Путіна "Про історичну єдність росіян та українців", публікація РИА Новости з фразою про "вирішення українського питання", системна мова ненависті у телеефірах, вишукування і переслідування на окупованих територіях аж до фізичного знищення українців, які якось демонструють патріотизм чи схожі на таких, тощо.

Свідчення з підтопленого лівобережжя Херсонщини про те, що окупанти відмовили в евакуації місцевим мешканцям, які раніше відмовились від російських паспортів, можуть стати вкрай промовистим доказом, якщо будуть належно підтверджені.

І насамкінець – вивезення українських дітей до Росії з метою асиміляції.

Тобто саме той епізод, за яким вже виданий ордер на арешт Путіна.

"Докази можуть досягти необхідного рівня для "безсумнівного доведення" того, що йдеться про геноцидальні наміри. І я не здивуюся, якщо ближчим часом прокурор МКС змінить звинувачення проти Путіна, додавши туди також геноцид", – коментує Мілена Стеріо, професорка Cleveland State University College of Law. 

Справа Путіна та Львової-Бєлової про незаконну депортацію дітей має особливу вагу через те, що у Конвенції про запобігання геноциду "насильницька передача дітей захищеної групи до іншої групи" є однією з можливих складових злочину геноциду, якщо це роблять з наміром "знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку".

"Якщо подивитися на контекст – кількість переміщених дітей, те, як вони це роблять, – вони наголошують, що хочуть русифікувати цих дітей, зробити їх проросійськими, щоб вони хотіли ідентифікувати себе як росіян. Це може бути дуже хорошим аргументом для прокурора, щоби подати цю політику як геноцид", – коментувала одразу після першого ордера МКС професорка Мелані О’Браєн з University of Western Australia. 

Чи вже допускає прокурор такі звинувачення у майбутньому, коли доказова база розшириться та зміцниться, лишається тільки здогадуватися.

Хтось може запитати: а який сенс так сподіватися на найтяжчі звинувачення проти російських топ-посадовців, якщо вони – щонайменше Путін – майже точно не опиняться у Гаазі?

У самій "судовій столиці" оптимізм з цього приводу більший, ніж можна було очікувати. "Коли ще лунала стрілянина, Слободан Мілошевич теж не міг уявити, що опиниться на лаві підсудних", – приблизно так реагують юристи високого рівня та знавці найгучніших справ, що пройшли через суди у Гаазі за останні кілька десятиліть. 

У президента Югославії, щоправда, не було ядерної зброї та блокуючого голосу у Раді безпеки ООН.  

Втім, карколомного повороту подій у Росії виключати також не доводиться. Тож в інтересах України і вільного світу – зробити усе можливе, щоб на той час Владіміра Путіна та інших відповідальних за злочини цієї війни вже чекали у Гаазі за низкою заслужених звинувачень. 

Авторка: Марія Ємець,

журналістка "Європейської правди",
Гаага – Київ