Міжнародний суд, розташований у Гаазі, готується оголосити рішення у справі "Україна проти Росії". Ще у 2017 році Київ звинуватив Москву в порушеннях конвенцій про заборону фінансування тероризму та про протидію расовій (у нашому випадку етнічній) дискримінації. Після тривалих попередніх процедур та майже двотижневих слухань судді перейшли до винесення рішення по суті.

Вже за пів року перше рішення може стати реальністю.

Передбачити вердикт Суду наперед неможливо. МС ООН взагалі дуже консервативний у "засудженні" держав, а Україна будувала свої позови, доволі творчо трактуючи міжнародне право. Тож якщо в окремих елементах ми отримаємо відмову – це не буде трагедією. Головне, щоби Росію у принципі визнали порушницею. У тому числі – державою, яка порушує заборону фінансування тероризму.

І дуже схоже, що в Москві готуються до поразки у ключових питаннях.

Бо вже зараз схоже, що Росія готує спецоперацію проти цього рішення.

Вона почалася непомітно, заявою речниці МЗС Росії. У п’ятницю ввечері та оголосила, що вже визначена дата, коли Суд винесе рішення у справі: мовляв, це станеться 29 січня 2024 року. Але кілька джерел ЄП стверджують, що це брехня. Цей календар не встановлений; дату неможливо наперед спрогнозувати, адже судді ще не дійшли рішення.

Понад те, є підстави розраховувати, що МС ООН впорається із завданням швидше. І ось це може стати для Москви зачіпкою, щоби звинуватити Гаагу.

Наразі можна лише стверджувати що Росія нагнітає інфохвилю. Вона оголосила про "погрози смертю" з України членам її юридичної команди, які Суд нібито має взяти до розгляду (МЗС РФ додатково це повторило). Ці звинувачення виявилося повною брехнею – але коли це зупиняло Росію?

Словом, процес у Гаазі всерйоз нервує РФ. Тому варто детальніше розібратися, що лунало на слуханнях, які закінчилися минулого тижня.

Тим більше, що там чимало цікавих, абсурдних, а подекуди й смішних деталей.

Хто погодився захищати путінізм?

Кожен клієнт має право на захист, скаже вам будь-який юрист. Навіть найбільший злочинець, навіть людожер, очевидно винний у скоєнні геноциду, повинен мати свого захисника. Через це є базовий принцип: ототожнювати адвоката і клієнта не можна, тож юристи мають братися за захист клієнта, не зважаючи на його імідж.

Це стосується також права на захист держави-агресора, Росії, якій довелося шукати захисників за кордоном.

Річ у тім, що Міжнародний суд – це найвища, найавторитетніша у світі судова інституція, де держава-учасник обов’язково залучає до процесу визнаних міжнародних фахівців та юристів-науковців. Це потрібно і задля ефективності (в команді має бути той, хто мислить як судді МС ООН), і за традиціями Суду (до аргументів, виголошених світилом міжнародного права, зазвичай більше довіри, ніж якщо те саме скаже просто дипломат).

У Києва це не викликало проблем – агентові України допомагала міжнародна команда адвокатів, сформована ще у 2016 році, а то й раніше, за участю Гарольда Коу, професора школи права Єльського університету, та французького професора-міжнародника зі світовим ім’ям Жана-Марка Тувенена.

А от Москві було складніше.

Виявилося, що існує червона лінія, після якої "рівність у праві на захист" стає теорією.

А на практиці юристи найвищого ґатунку не хочуть мати у своєму послужному списку запис на кшталт "був захисником Росії у Міжнародному суді". Ситуація ускладнюється тим, що лінія захисту, яку визначає клієнт, тобто уряд РФ – абсурдна. І навіть ті, хто не перебирає клієнтами, не готові у своїх виступах у Гаазі повторювати російську маячню про нацистів в Україні й тому подібне.

Тому всі четверо міжнародних радників РФ, які були у цій справі до 2019 року, відмовилися.

Росії довелося шукати нових, і компанія вийшла красномовна.

Замість фахових, але неперебірливих професорів з Франції, США та Британії, що починали справу у 2017 і вели до 2019 року, тепер державу-агресора у Гаазі представили професори міжнародного права з Ірану і Китаю (трохи бракувало представника Північної Кореї, але там ситуація з науковою школою все ж складніша).

Також РФ прагнула залучити хоч когось з Європи. Цю роль виконав Міхаель Свейнстон – одіозний, але у минулому іменитий британський адвокат, який з 2014 року більшу частину часу проводив у Росії і відтоді регулярно озвучує найбільш трешові та абсурдні заяви на міжнародних процесах. Наприклад, у складі делегації РФ доводив у Страсбурзі, що Україною керують фашисти та Захід.

Четвертим міжнародним радником РФ став адвокат-африканець з французькою ліцензією Жан-Шарль Чікая.

Це – особливо смішна історія.

Чікая не є світилом юридичної науки і взагалі не є авторитетним юристом. Переконатися у цьому дуже просто – достатньо глянути на його вебсайт, зверстаний немов у 1990-х роках. А коли він почав виступати у Гаазі, то склалося враження, що росіянам був потрібен будь-хто – аби лише африканського походження. Бо його головним завданням було донести думку: "Я знаю, що таке расова дискримінація, і Росія на таке не здатна".

"Росія – не кажучи вже про Радянський Союз – відігравала свою повноцінну роль у боротьбі з расистськими режимами. Я з Африки, де всі це знають. А Україна намагається штучно прирівняти ситуацію в Криму до одіозних злочинних режимів", – доводив він суддям.

Утім, Чікая – не просто ноунейм. У його біографії є дуже цікаві справи та клієнти. Наприклад, він представляв інтереси диктатора з Екваторіальної Гвінеї Теодоро Обіанга Нгуєми та його родини. Це виключно негативний персонаж, що вже 44 роки (!) керує країною і є еталоном політичної корупції навіть за мірками Африки. Свого часу ЄвроПравда навіть писала про його сина у статті "Тачки, яхти, діаманти: як Франція переслідує іноземних лідерів за незаконне збагачення".

Чікая був адвокатом і родини Нгуєми, і держави Екваторіальна Гвінея, і родини ще одного африканського диктатора, нині заарештованого президента Кот-д-Івуара Лорана Гбагбо. Тож говорити нісенітниці від імені путінської Росії для нього – цілком природна роль.

До слова, не можна говорити про шалений успіх процесів за його участю. Та часом схоже, що у справі "Україна проти РФ" у Гаазі Москва не впевнена в успіху. Хоча робить для цього усе можливе. У тому числі – силами однієї з ключових адвокатських компаній Росії, яка за іронією долі має назву "МЗС та партнери" (це не жарт) та заснована дипломатами-випускниками "МГИМО".

"Маємо право на помилку"

Ще раз підкреслимо, що передбачати рішення Суду ООН – справа невдячна. А от про зміну тактики Росії у процесі можна говорити як про доконаний факт.

Російська команда почала зі звичних наративів, та й документ з "доказами" по суті українських звинувачень містив звичні для нас речі, які всерйоз не сприймає практично ніхто у світі. Наприклад, один з перших розділів аргументації РФ про те, чому вона не порушувала Конвенцію про фінансування тероризму, має назву "Переворот у Києві" (The Coup D’état In Kiev).

Неясно, як це могло б аргументувати дії РФ з точки зору міжнародного права – але Росія не могла не вилити на суддів те, що зазвичай ллє російська пропаганда. "Київ не має морального права висувати такі звинувачення. Цей режим прийшов до влади в результаті насильницького перевороту 2014 року на плечах націоналістів, прямих нащадків нацистських колабораціоністів часів Другої світової війни. Нинішня українська влада не цурається прославляти та вшановувати нацистських воєнних злочинців як героїв України", – доводив російський посол у Нідерландах Александр Шульгін, якого визначили одним з агентів РФ у процесі.

Також він та інші доповідачі від РФ заперечили будь-яку участь Росії у війні проти України на Донбасі з 2014 року.

Але якщо на попередніх етапах, у 2017 та 2019 роках, позиція Росії обмежувалася запереченням та пропагандою, то тепер з’явилося дещо нове та дуже важливе. Значну частину часу РФ присвятила доведенню того, що усі воєнні злочини на Сході України мали випадковий характер і не планувалися наперед.

Ви спитаєте, як Росія могла би з певністю зробити ці висновки, якби вона не контролювала так звані ДНР та ЛНР? Питання правильне і точно не позбавлене сенсу. Але відповіді на нього не було.

Але річ у тому, що в рамках цього процесу контроль РФ над окупованими територіями України не досліджується, і МС ООН не зможе робити юридичні висновки з цього приводу. А політично – будемо відверті, зараз ні в кого немає сумнівів, що саме Росія контролювала так звану "владу" України в Донецьку та Луганську.

Тому мета Росії була проста: розбити конкретно цю міждержавну справу.

Використати усі процедурні важелі, щоб довести, що саме за Конвенцією про фінансування тероризму Росію притягнути не можна.

Чи не найбільша увага обох сторін була до історії з авіалайнером MH17, збитим з російського зенітного комплексу "Бук". Цей епізод забрав добрячу частину українського виступу і документів – у Києві відчули, що вину Росії тут довести найпростіше, бо є і рішення суду, і результати міждержавного розслідування, і десятки проведених експертиз… І так само на цьому зосередилася Росія, відчувши, що тут її слабке місце.

В РФ взялися доводили, що авіалайнер збили помилково, а отже, це не було тероризмом.

"Пані президенте суду, шановні судді, є міжнародний консенсус про те, що невдале цілеспрямування – особливо в ході збройного конфлікту – не є тероризмом. Варто лише поглянути на сумнозвісний список випадків, коли пасажирські літаки збивають помилково", – доводив Міжнародному суду посол РФ зі спецдоручень Геннадій Кузьмін, відповідальний за питання Міжнародного суду ООН.

"Ніхто ж не пропонує вважати тероризмом помилки в ціленаведенні!" – додав він.

Друга лінія захисту РФ – доведення того, що на Донбасі тривала війна, тобто збройний конфлікт (представники РФ тут, звісно, додавали, що йдеться про війну з "ЛДНР", але в цьому контексті це не має значення, та й Суд ООН у цьому процесі не може цього досліджувати). А під час війни, як переконані в російському МЗС, не може йтися про тероризм, а лише про супутні жертви серед цивільних громадян.

"Ніхто не пропонує розглядати військові дії під час збройного конфлікту як тероризм. Є широко поширений консенсус, що конвенції про тероризм не охоплюють дії під час збройного конфлікту", – переконував суддів Кузьмін.

"Отже, по-перше, немає терористичного наміру, коли хтось у збройному конфлікті припускається помилки. Також немає терористичного наміру, коли помилка допущена в мирний час або під час конфлікту. А по-друге, існує загальний виняток військової діяльності з тероризму", – доводив посол МЗС Росії.

Україна цей підхід категорично заперечила.

Тероризм є тероризмом. Чи в мирний час, чи у воєнний. Навмисний обстріл цивільних має на меті їхнє вбивство і не є інструментом ведення війни.

"Постріл у цивільну особу має на меті вбивство або поранення цієї особи. Обстріл натовпу цивільних осіб, навіть якщо там є кілька військовослужбовців, має на меті вбивство або поранення цього натовпу", – пояснював Суду професор Жан-Марк Тувенен з української команди.

Ключовий аргумент України

Фундаментальна суперечка адвокатів України та Росії стосувалася не тільки збитого MH17. Обстріл "Градами" автобуса з людьми на цивільному КПП, обстріл житлових кварталів у Маріуполі тощо – у всіх випадках, коли Україна засвідчила, що російська військова техніка прицільно вела обстріли саме цивільних об’єктів, Росія побудувала лінію захисту на тому, що це були помилкові цілі.

Мовляв, військові теж люди, вони мають право на помилку (це майже дослівна цитата).

А паралельно вони намагалися довести, що ці всі цілі насправді не були суто цивільними.

До прикладу, якщо у Волновасі поруч з КПП стояла легка бронемашина, яку використовують українські поліцейські – то можна спробувати довести суддям, що це важка бронетехніка (прим.: це відразу спростували українські юристи) і це робить весь КПП "легітимною військовою ціллю", попри наявність у черзі лише цивільних машин та автобусів.

Якщо поруч з обстріляними житловими кварталами у Маріуполі у полі є кілька виритих траншей, то їх можна зазвати "воєнними фортифікаціями" (прим.: і це відразу спростували українські юристи) і оголосити, що військові цілилися туди, але просто промазали, і потім шкодували про це.

З політичної точки зору те, що наговорили представники Росії – це мегасенсація і "постріл в ногу".

По суті, МЗС РФ не виключило, що це могли бути і російські війська.

Але з юридичної точки зору не все так просто. І "відмазки" росіян на межі фолу можуть спрацювати, якщо Суд визнає, що усвідомлений намір здійснити на Донбасі саме теракти під час обстрілу Маріуполя, Авдіївки, Краматорська тощо не є доведеним.

Однак в України є потужніший козир.

Значна частка пояснень України стосувалася того, що Росія не розслідувала підозри у здійсненні терактів, ігноруючи прохання та юридичні запити інших держав – від Нідерландів (які багато разів зверталися із запитами про допомогу, про допит росіян, причетних до збиття MH17 тощо) до України.

Наприклад, як пояснили українські представники у Суді, підтвердивши це документами – Україна просила РФ про правову допомогу з допитом "православного олігарха" Константіна Малофєєва, який був активно долучений до фінансування окупаційних адміністрацій та армій на Донеччині та Луганщині. З Генпрокуратури РФ на це відповіли, що "не змогли його знайти", а за пару тижнів по тому Малофєєв приймав журналістів у своєму офісі в Москві, де він, як виявилося, працював і до того.

І за Конвенцією про тероризм Росію, найімовірніше, "покарають" саме за це – за небажання розслідувати акти тероризму, а не за те, що вона сама є державою-терористом. Бо останнє політичне звинувачення Суд ООН, схоже, не вважає таким, яке він може підтвердити або спростувати.

І лишається сподіватися, що подібні процедурні, але "залізобетонні" зачіпки українські юристи зможуть прив’язати і до порушення Росією Конвенції про заборону дискримінації. Бо тут Україна знову стикнулася зі знайомою проблемою: відвертою брехнею РФ. "Кількість студентів, які отримують освіту кримськотатарською мовою, насправді зростає, а не падає, як каже Україна... Немає жодного непропорційного переслідування саме кримських татар чи інших груп... Що стосується зниклих безвісти, то більшість з них – росіяни, а не кримські татари, як стверджує Україна", – доводила Суду заступниця представника РФ у ООН Марія Заболоцька.

І тут лишається сподіватися, що попри відсутність доступу України до реальної статистики цих подій у Криму, наведений Києвом масив зникнень, переслідувань, заборони Меджлісу тощо – стануть переконливими для суддів.

Що буде у підсумку?

Вердикт Суду у першій справі "Україна проти Росії" буде відомий приблизно за пів року. Можливо, навіть швидше.

І хоча перемога Києва ще не гарантована, Москву ця перспектива лякає, і та намагається використати всі процедурні можливості та всі шанси, щоби зупинити процес.

Часом – за допомогою відвертої брехні.

Наприклад, представник команди РФ, одіозний британський адвокат Свейнстон перед завершенням слухань, коли Україна вже не мала права на контр виступ, спробував переконати суд у тому, що Україна порушує правила судових процесів. "У відповідь на мій останній виступ перед вами у цьому суді, я зіткнувся з погрозами вбивства на сайті "Миротворець"", – немов перелякано повідомив він. Суд, утім, не поспішив вірити на слово і Україна матиме можливість письмово на це відреагувати.

Та й самі судді, якщо вирішать зайти на "Миротворець", то побачать, що це брехня від початку до кінця. Бо сторінка Свейнстона на "Миротворці" є ще від 2019 року та зовсім не стосується останніх виступів. І найголовніше, жодних погроз там немає – а натомість є звинувачення у брехні та маніпулюванні. Чим британець та його російські клієнти справді займаються.

Україна сформувала цілу низку позовних вимог, які перерахувала, закриваючи слухання, керівниця профільного департаменту МЗС, співагент України Оксана Золотарьова. Але оскільки подібна справа розглядається у світі вперше (Конвенція про заборону фінансування тероризму взагалі ніколи не задіювалася), то наразі зарано прогнозувати, яка частина з них буде задоволена Міжнародним судом.

Серед них – вимога "заморозити або заарештувати активи осіб, підозрюваних у постачанні коштів терористичним групам в Україні, та здійснити конфіскацію активів", "виплатити Україні фінансову компенсацію за шкоду, яку Україна зазнала внаслідок порушень Росією Конвенції про боротьбу фінансуванням тероризму, у тому числі за шкоду, якої зазнали її громадяни, постраждалі внаслідок терористичних актів", "виплатити моральну шкоду Україні" тощо.

Але головним буде те, що Міжнародний суд, по суті, визнає Росію державою – міжнародним злочинцем. Це може здаватися дрібним кроком, але це буде перший прецедент, який згодом буде критично необхідний для юридичної ізоляції Росії, який змусить її платити не поодинокі компенсації, а системно відшкодувати ті втрати, яких зазнали Україна та українці від російської агресії – і, що важливо, облік має вестися не з 2022, а з 2014 року.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"