19 червня у Кишиневі сталася подія, яка для подальшого розвитку Молдови може виявитися історичною. Влада Молдови оголосила про заборону діяльності та ліквідацію ключової опозиційної сили, партії "Шор".

Заборона діяльності опозиційних партій – це неоднозначний крок. У демократіях таке трапляється дуже рідко. Ще більш сумнівною стає заборона партії, яка є одним із лідерів опозиції та має дуже високі рейтинги.

Але це – в ідеалі, у країнах зі зрілим демократичним суспільством.

А у Молдові, у державі з шаленим гібридним впливом Кремля, вести кришталево чисту політичну гру практично неможливо. Тим більше, що цього разу йдеться про заборону політсили, яка є не звичайною національною партією, а слабо прихованим агентом РФ.

Отже, Конституційний суд Молдови оголосив "неконституційною" парламентську партію "Шор". Партію з російським фінансуванням, керівником якої є політик, засуджений за крадіжку з банку, який вже чотири роки переховується в Ізраїлі. Партію, яка є еталоном популізму, але змогла брехнею привабити багатьох виборців.

І хоча формально це рішення ухвалив "незалежний" суд, є всі підстави говорити, що насправді за ним стоять команда Санду та чинна влада в цілому. Офіційний Кишинів зрозумів, що російський вплив не побороти демократичними методами. Тож заборона "Шор" стала ще однією сходинкою у цьому процесі, який поволі перетворює традиційно проросійську Молдову на прозахідну країну.

Але чи спрацює заборона ФСБ-партії, до якої Росія наперед готувалася?

На запитання про все це, про "ідеї" партії "Шор", а також про те, до чого тут антисемітизм, ми спрощено відповіли у пояснювальному відео.

А тим, хто хоче розібратися у питанні детальніше і зрозуміти, що відбувається у Молдові, пропонуємо цю текстову статтю.

Що за "Шор"?

Спершу – коротко про головне. Чому влада Молдови зважилася на такий неоднозначний крок, як заборона партії?

Річ не в тому, що партія "Шор" є опозиційною, і навіть не в тому, що вона системно, вже багато місяців постіль виступає за відставку президентки Маї Санду та парламенту, де та має більшість. "Шор" – це приклад того, як Росії з легкістю вдається зламати демократію у бідних малоосвічених суспільствах. 

А для влади Молдови це – живе втілення найгіршого, що буває у в політиці.

Назва цієї партії – це прізвище її засновника, керівника (і, по суті, власника) Ілана Шора.

Якщо проводити аналогії з Україною, то Шор – це "Шарій на стероїдах".

Шор, як і Шарій, не живе у своїй країні. Він засуджений за причетність до крадіжки мільярда євро і через це втік до Ізраїля та керує своєю партією через відеозвернення та відеовиступи на мітингах.

На відміну від пройдихвоста Анатолія Шарія, "віртуальна партія" якого у 2019 році здобула непоганий рейтинг, але все ж не подолала виборчий бар’єр – Ілану Шору це вдається робити кілька виборів поспіль. Понад те, він постійно нарощує популярність, і до ліквідації його партія посідала другий-третій рядки в опитуваннях громадської думки.

Партія "Шор" не має ідеології та згуртована навколо обіцянок Шора та його соратників про те, що у разі перемоги вони збільшать зарплатні усій країні і зменшать ціни на все у країні, а також домовляться з Росією про дешевий газ. І от тоді, мовляв, Молдова стане процвітаючою.

Економічно це – повний абсурд. Починаючи з того, що уряд не встановлює зарплатні і має обмежений вплив на ціни.

Однак у бідній Молдові багато хто готовий у це вірити. Доходить до того, що люди готові голосувати за будь-кого, на кого вкаже Ілан Шор. Наприклад, на виборах керівника регіону Гагаузія нещодавно перемогла домогосподарка, яка геть нічого не розуміє в держуправлінні, яка не проживає у цьому регіоні і нікому там не знайома, яка зізнається, що змогла провести вибори, бо вдало вийшла заміж – але того факту, що її підтримав Шор і що він пообіцяв процвітання Гагаузії, виявилося достатньо, щоб зібрати більшість голосів. 

Але найбільшою проблемою є те, що якнайменше останній рік Шор виконує роль головного агента РФ у Молдові.

Ця партія здавна отримує російські гроші, а зараз пускає їх на антиурядові протести, мета яких – створити у Молдові політичну нестабільність. А також, звісно, підірвати владу проєвропейської Маї Санду та її команди. І ось все це призвело до того, що влада зважилася на радикальні кроки.

Руйнувати демократію заради демократії

Щоби пояснити, що відбулося, додамо трохи цікавинок з недавньої історії Молдови. Вони здатні здивувати читачів, а також пояснюють, як Молдова опинилася у нинішній ситуації.

Ця маленька держава подібна до України тим, що вона здавна є місцем зіткнення інтересів Росії та Заходу.

Але при цьому – звісно ж, "заради подолання впливу РФ" – офіційному Кишиневу дозволяють робить те, за що Київ мав би стикнутися з безкомпромісною, нищівною критикою.

Наприклад, у 2014 році на чергових парламентських виборах влада Молдови (яку тоді представляла "проєвропейська" за лозунгами, але корумпована коаліція) вирішила не допустити до парламентських виборів одного з опозиційних політиків-популістів Ренато Усатого. Для цього йому спершу не дозволили очолити "Нашу партію", яку він купив для входження в національну політику: Мін’юст просто відмовився реєструвати партійне рішення про зміну керівника. Тоді Усатий спробував створити нову партію "ПаРУс" – і той же Мін’юст знову загальмував процес.

Усатий подолав усі ці перешкоди і пішов на вибори від партії "Патрія" та зміг провести настільки ефективну кампанію, що став лідером перегонів... але за три дні до виборів партію знали з виборів! (Забігаючи наперед, можна додати, що це рішення ЦВК було явно незаконним, що потім підтвердив Європейський суд з прав людини.)

Ви уявляєте собі, якби це сталося в тогочасній Україні? Берлін, Париж та інші столиці, які тоді часто критикували Київ, просто розіп’яли б українську владу за це.

Але Молдові все зійшло з рук. 

Виявилося достатнім пояснити європейцям, що партія Усатого – проросійська (це справді було так) і що Молдова таким чином намагається зупинити Путіна. Зараз, щоправда, є популярною версія, що таким чином тодішній уряд грав у одні ворота і свідомо зробив так, щоби підняти на політичний Олімп сумнозвісного Ігоря Додона, адже після зняття "Патрії" той зайняв проросійську нішу і став переможцем виборів.

Але у Молдові відчули свою здатність переконати Захід закрити очі майже на будь-що, якщо вдало прикриватися антиросійськими лозунгами.

Згодом це стало головною стратегією Кишинева. Тодішній тіньовий лідер країни Влад Плахотнюк будував корупційну, антидемократичну вертикаль, водночас пояснюючи американцям і європейцям, що якщо не він – то до влади прийде Додон і буде ще гірше.

У 2020 році влада змінилася. Плахотнюка, який давно перейшов усі червоні лінії навіть для західних партнерів, скинули. Додон програв вибори. А на чолі країни опинилася Мая Санду, у щирості та прозахідності якої ніхто з партнерів не мав сумнівів.

Але виявилося, що і вона не проти скасування результати виборів, якщо "дуже треба".  

Так, у 2021 році представниця цієї ж партії "Шор" Марина Таубер упевнено перемагала на виборах мера міста Бельці, другого за величиною в країні, аж коли, вже після першого туру, ЦВК забрала у неї перемогу на доволі сумнівних підставах – як-от через те, що вона годувала своїх агітаторів, яких привезла до міста, і не відобразила це у звітності.

З точки зору демократії це нонсенс і підстава для гучного скандалу, але Захід знову вирішив це просто проігнорувати. Бо розумів, що інакше це занурить країну у проблеми популізму.

А тепер влада Молдови взяла "нову висоту".

"Найнезалежніший суд", що обурив МЗС РФ

Подання про те, щоби ліквідувати партію "Шор", уряд подав до Конституційного суду ще торік. Папери тривалий час лежали без руху, а потім справу дуже швидко розглянули і прохання уряду задовольнили.

І хоча "за паперами" партію анулювала не Мая Санду і не уряд, а суд – та у Молдові мало у кого є сумніви, що це рішення було також політично обумовленим. І через те, що КС Молдови здавна відомий своїм украй одіозними рішеннями. І через те, що кожний його склад залежить від політичних партій, які делегують туди частину суддів.

У КС зараз – лише 5 суддів (що спрощує вплив). Нинішній глава суду Ніколає Рошка був адвокатом партії Санду PAS. Суддя Домініка Маноле була навіть депутаткою цієї партії (саме вона була доповідачем у цій справі та аргументувала рішення суду). Ще одна суддя Люба Шова незалежна, але відома тим, що виступає проти проросійських комуністів. А ще два судді – Сергєй та Владімір Цуркани – голосували проти рішення щодо Шора. Але лишилися в меншості. За збігом, обох вважають такими, що є противниками чинної влади Молдови.

Чи є ці збіги випадковим? Можна лише здогадуватися, хоча повірити у це непросто.

А фактом є те, що Захід не має нічого проти ліквідації кремлівської партії.

Нехай навіть рішення не є кришталево чистим  точки зору дотримання демократичних стандартів.

Але, як каже відомий жарт, складно грати у шахи за правилами, коли твій опонент грає "у Чапаєва" – тож ніхто не проти, щоб із Шором, який ламає демократію Молдови, вчинили так, як він на те заслуговує.

Тому речник ЄС Петер Стано вже заявив, що за КС Молдови лишається останнє слово з цього приводу. А посол ЄС у Кишиневі навіть натякнув, що підтримує цю заборону, нагадавши, що для руху в ЄС Молдова має показати, що проводить деолігархізацію (а Шора вважають одним з олігархів цієї країни).

Чи не єдиним міжнародним гравцем, який виступив проти, стала Росія. Для роспропаганди ця історія перетворилася на ключову тему; речниця МЗС Марія Захарова нахамила президентці Санду, звинувативши її у бажанні стати "королевою".

Також проти рішення КС спільно виступили дві проросійські партії Молдови, соціалісти та комуністи, що спільно звинуватили владу у створенні небезпечного прецеденту, за яким тепер можна ліквідувати будь-яку партію. Ну і сама партія "Шор" заявила, що оскаржуватиме рішення у ЄСПЛ, у Страсбурзі.

Хоча треба визнати, що КС спробував оформити підстави для ліквідації опозиційної партії так детально, як тільки міг. Основа рішення – системність проблем із фінансуванням кандидатів партії, у тому числі за рахунок грошей російського походження. Також наводяться цитати, які за бажання можна протрактувати як заклик до повалення влади. Але, якщо покласти руку на серце, підстави не видаються юридично "залізобетонними".

Але повторимося, і Захід, і влада Молдови дозріли до того, щоби відійти від правил, коли твій противник ці правила системно ламає. А у тому, що політично "Шор" заслуговує на жорсткі заходи – немає жодних сумнівів.

Тим більше, що наслідки ліквідації партії будуть обмеженими.

Що це означає?

На початку цього тижня у парламенті Молдови було 6 депутатів від партії "Шор". За рішенням КС всі вони перетворилися на "позафракційних", але зберегли мандати. А якщо хтось із депутатів залишить парламент (наприклад, заступниця Шора Марина Таубер є звинуваченою у кримінальній справі), то нового депутата від партії замість неї не заведуть, місце лишиться вакантним.

Той самий принцип стосується фракцій та депутатів від "Шор" у місцевих радах.

Набагато більш вагомим є те, що партія не зможе брати участь у наступних виборах, у тому числі у місцевих, що відбудуться вже цього року. А ще соратники Шора, що за мить перетворилися на позапартійних, будуть дещо обмежені у політичній активності. А усе майно партії (включно з партійними офісами, де раніше зазвичай роздавали гроші за мітинги) переходить до держави.

Утім, немає сумніву, що Ілан Шор готувався до цього.

Кажуть, він вже має на прикметі невеличку партію "Відродження", в яку можуть перейти його основні партійці.

Але немає сумніву, що до жорсткої боротьби готова також влада Молдови.

А важелів, які обмежуватимуть партійне будівництво для нової Шор-структури, в уряду достатньо.

Крім того, історія із забороною партії показала, що попри шалену підтримку популізму з боку виборців, загалом у Шора дуже непевний і пасивний електорат. Рішення суду не збурило Кишинів.

Люди готові голосувати за обіцянки знизити ціни, але без грошей не готові виходити на вулиці. Пікет КС у день винесення рішення та мітинг з траурними вінками наступного дня були відверто малочисельними, і схоже, зібрали тих, для кого ці мітинги є оплачуваною діяльністю.

І саме це дає найбільше надії на те, що сміливі та жорсткі спроби Санду з очисники політичного поля від відвертих агентів РФ у підсумку матимуть позитивний вплив на Молдову.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"