Байден у ролі Меркель. Чого хоче Україна на саміті НАТО та де досі лишаються перепони

Середа, 28 червня 2023, 15:50 — , Європейська правда
У той час як європейські члени НАТО (праворуч Емманюель Макрон) готові простягнути руку перспективі вступу України до Альянсу, президент США Джо Байден зберігає скептицизм. Associated Press/East News

Менше ніж два тижні лишається до зустрічі лідерів НАТО у Вільнюсі, яка має стати вирішальною у питанні членства України в Альянсі. Принаймні, офіційний Київ переконаний у цьому і вважає, що за два тижні зможе переконати лідерів держав-союзників проголосувати за те рішення, яке запропонувала Україна.

Письмова пропозиція Києва зараз вже є "на столі" у всіх столицях Альянсу, розповів дипрадник Зеленського Ігор Жовква, який курує питання євроатлантичної інтеграції. При цьому Україна вже визнає, що вступ до НАТО під час війни не відбудеться, однак це не заважає Альянсу політично запросити Україну до членства вже зараз.

Утім, попри оптимізм Банкової, це питання досі не вирішене.

І головна перепона цьому – позиція особисто Байдена.

Якщо на сумнозвісному Бухарестському саміті 2008 року євроатлантичне майбутнє України заблокували Берлін і Париж, у той час як республіканський президент США Буш був прибічником надання Україні ПДЧ – то зараз сторони, по суті, змінили одна одну, розповідають європейські політики.

Всупереч стереотипам, Франція та особисто президент Макрон тепер є лобістами запрошення України до НАТО. У Німеччині теж нарешті є принципова згода на це – хоча ще потрібна робота у Берліні. Однак США та особисто президент Байден лишаються головною проблемою на шляху до успіху Вільнюса.

І це, схоже, має бути основним пріоритетом для Києва та друзів України.

Звісно, проблеми саміту не вичерпуються цим питанням – зокрема, є принципові моменти, що стосуються гарантій безпеки. Але дипломатичну перемогу на саміті у Вільнюсі забезпечуватиме саме те, чи зможе Україна зробити якісний стрибок у питанні вступу в Альянс.

Кінець "епохи підтримки", початок "епохи членства"

"Мені подобається назва, вона відображає суть процесу", – поділився враженнями Ігор Жовква, коли прийшов на конференцію у дипакадемії МЗС, організовану Фондом "Відкрита політика" та київським офісом GLOBSEC. 

Ця назва була короткою та містила три виділених слова "від підтримки через перемогу до членства". І, як засвідчила дискусія, а також як підтверджують джерела ЄвроПравди – зараз офіційний Київ бачить суть процесу саме таким чином.

Підтримка – це слово, яке найкраще описує нинішню політику Альянсу стосовно України. Близьке партнерство, співпраця і підтримка "так довго, як знадобиться" – так постійно описують відносини з Україною посадовці НАТО.

У Києві вирішили, що цьому треба покласти край просто зараз – на саміті в Вільнюсі. Українські посадовці підкреслюють, що відкидають як неприйнятні будь-які пропозиції партнерів про те, що саміт у Вільнюсі запропонує Україні "новий формат", який за своєї суттю буде просто поглибленням існуючого партнерства. Навіть під вивіскою "підготовки до членства колись у майбутньому", на кшталт ПДЧ. "Нам не потрібно жодних планів, цільових програм і так далі", - категорично пояснив Ігор Жовква, що є заступником голови ОПУ і дипрадником президента з питання євроатлантичної інтеграції.

Членство у НАТО – це, очевидно нова мета України. Але щодо нього на заході прозвучала важлива заява. Чи не уперше посадовець, відповідальний на політику України у цій сфері, визнав, що Україна змирилася: до перемоги над РФ процес вступу України до Альянсу не завершиться.

Але початися він має невідкладно.

"Розуміючи, що питання членства не може бути вирішене  до перемоги, ми говоримо про те, щоби початок шляху відбувся на вільнюському саміті, де Україна має всі підстави отримати запрошення  до членства. Бо запрошення ще не означає членства (і застосування 5-ї статті про колективну оборону). Приклад Швеції та Фінляндії це доводить", - заявив Жовква.

Пропозиції України

Описуючи очікування Банкової, Ігор Жовква визначив два паралельні результати, яких прагне досягти Київ на зустрічі лідерів НАТО у Вільнюсі.

"Ми маємо всі шанси на доволі перспективні, важливі для України рішення Вільнюського саміту. Це політичне рішення про початок процедури запрошення України до членства і рішення щодо отримання гарантій безпеки", - заявив він.

Тож варто розібратися, що вкладає Київ у кожен з цих пунктів, та якими є ключові перепони.

Як виявилося, очікування та навіть вимоги стосовно рішень, які Україна вважатиме прийнятними, вже визначені і в Альянсі про них знають.

І Київ не готовий до компромісів, попередив Жовква.

 "Рівень тих формулювань, які Україна хоче отримати у Вільнюсі, так звані deliverables, є на столі у кожного з лідерів держав-членів НАТО. Всі про них знають і всі відчувають, що Україна буде наполягати на них до останнього дня перед проведенням саміту", - пояснив дипрадник президента.

Детальні формулювання цього документу не розкриваються, але загальні обриси відомі.

По-перше, Україна наполягає, що має бути застосований алгоритм вступу Швеції та Фінляндії, за яким Альянс офіційно визнає українську "заявку на вступ", подану минулої осені та зафіксує, що подальше членство має відбуватися без проміжних етапів на кшталт ПДЧ. Як відомо, стандартна процедура, передбачувана правилами НАТО (та, через, яку, зокрема, пройшли всі держави-члени зі  Східної Європи), вважає, що ПДЧ є обов’язковим етапом до членства, і взагалі не передбачає такого документа, як "заявка" від держави-апліканта.

По-друге, Київ погоджується на те, що попри негайний початок процедури вступу України, вона не буде швидкою. Тут розглядаються різні варіанти – наприклад, назвати нинішнє запрошення "політичним", а остаточно вступ України до НАТО схвалити, наприклад", на саміті 2024 у Вашингтоні. Це, до речі, є найоптимістичнішим варіантом – який утім вимагає завершення бойових дій з РФ до 2024 року.

І по-третє, фінальне рішення про членство України в НАТО пропонується ухвалити у момент, "коли це дозволять безпекові умови". Цю фразу (яка стикується із заявою Жовкви, що членство буде лише після перемоги) вже записали у одно- та двосторонні заяви про підтримку вступу України з боку 20 держав-членів Альянсу. Хоча не можна виключити, що це формулювання зміниться. Зокрема, за інформацією ЄвроПравди, нещодавно з’явилася ідея про те, щоби записати в рішення НАТО трохи іншу фразу: вступ відбудеться, коли це дозволять "безпекові міркування", а не "умови".

Це може здаватися дрібницею, але насправді має вагу для того, щоби обмежити вплив Кремля на майбутнє України.

Наприклад, у разі, якщо Росія буде і далі час від часу обстрілювати Україну, якщо триматиме складне розмінування тощо – "безпекові умови" в Україні будуть лишатися складними, однак це не повинно давати Росії право вето щодо нашого вступу.

Варіанти "відкладеного вступу" мають також західні експерти.

Так, Ян Бжезінський, старший науковий співробітник Atlantic Council, каже про реальність планів щодо вступу України до НАТО на саміті 2024 року.

"Я вважаю можливим запрошення для України  з подальшою політичною, безпековою оцінкою. Це може призвести до вступу на Вашингтонському саміті", - заявив він, додавши також окрему опцію у разі, якщо деокупувати всю територію виявиться неможливо. "Я також припускаю таке рішення, за яким після вступу України до НАТО 5-та стаття  (про спільну оборону) поширюватиметься лише на ті території, які займає Україна", - заявив Бжезінський.

Проблема Байдена

В ОПУ визнають, що попри "позитивні очікування" в Альянсі ще немає консенсусу на підтримку пропозицій України, але не йдуть у деталі.

Це підтверджують і в МЗС. Профільний заступник міністра Євген Перебийніс у середу на конференції визнав, що про цей сценарій доводиться згадувати зі словом "якщо". "Вільнюський саміт можна буде вважати успішним, якщо союзники зроблять рішучий крок від розмитих формулювань про те, що Україна стане членом НАТО, до чіткого алгоритму, який покаже, як і коли це станеться", – пояснив він.

Між тим, численні українські джерела "Європейської правди" розповідають, що наша головна проблема у питанні НАТО – це президент США Джо Байден та його команда, де досі бракує усвідомлення, що якнайшвидший вступ України до Альянсу є геополітичним кроком, який потрібен передусім самому Альянсові.

Певні запитання є також до позиції німецького канцлера Олафа Шольца, але це питання – другорядне.

Західні політики, до слова, мають точну таку оцінку.

Литовський депутат та дипломат Жигімантас Павіліоніс, зокрема, запевнив "Європейську правду" на конференції, що він підтвердив точно таку інформацію у діалозі з Парижем і Берліном.

Важлива деталь: Франція під керівництвом Макрона перетворилася на лобіста членства України в НАТО.

"Кілька тижнів тому Макрон сказав дуже чітко, що він за відкриття шляху до НАТО для України. Я перевірив це минулого тижня, коли був з візитом у Парижі – це повторили абсолютно усі мої співрозмовники", - заявив Павіліоніс, який очолює комітет у закордонних справах у Сеймі Литви.

З Німеччиною ситуація є дещо складнішою.

У німецькому парламенті є чітка підтримка запрошення України до членства в НАТО.

"До мене саме приїхав колега, голова комітету Бундестагу, і він переконує, що Бундестазі щодо цього є єдність. А в Німеччині безпекові рішення ухвалюються коаліцією. Це означає, що Шольц зрештою скаже "так", навіть якщо зараз він каже "ні"", - пояснює Павіліоніс.

Литовський дипломат, який був заступником глави МЗС у 2008 році та брав участь у саміті у Бухаресті, пригадує ті часи та з сумом констатує: зараз США виконують ту роль, яку 15 років тому мали французи з німцями.

"В Бухаресті нас (прибічників надання ПДЧ Україні та Грузії - ЄП) ізолювали Німеччина і Франція. Зараз Німеччина і Франція з вами, але де Америка?", - дивується він.

Утім, переговори з США тривають.

Ігор Жовква, зокрема, нагадав, що минулими вихідними відбулися чергові переговори президентів Зеленського і Байдена, які додають Україні оптимізму. "Ці розмови (не лише з Байденом, а і, зокрема, з канадським прем’єром Трюдо) можна оцінити у контексті НАТО як оптимістичні", - запевнив він.

Також США намагаються переконати друзі України у Європі.

Є і позитивна новина. Жоден зі співрозмовників ЄП не бачить небезпеки угорського вето – звісно, у  разі, якщо Угорщина лишиться наодинці. "Якщо Байден скаже так, то ніхто не буде проти, і Угорщина не буде проти", - запевнив, зокрема, Павіліоніс.

"Після перемоги" - це коли?

Імовірні та очікувані здобутки України на саміті НАТО, утім, лишаються під питанням також через те, що наразі дуже складно уявити їхню практичну реалізацію в деталях.

А саме у цих деталях може бути "захований диявол".

Наприклад, ми говоримо про завершення вступу до НАТО після перемоги. Але коли саме настане цей момент?

Або ж інша тема, за якою Київ чекає на успіх під час саміту НАТО – домовленості про безпекові гарантії для України. Жовква згадав, що Україна потребує гарантій безпеки для запобігання нової агресії РФ. Але з якого моменту агресія РФ буде вважатися "новою"? Навіть якщо відбудеться звільнення всієї території України, але Росія буде продовжувати обстріли, то що це – нова війна чи продовження нинішньої?  Або ж якщо відбудеться тривале перемир’я з РФ – то чи запускає воно механізм гарантій?

 "Безпекові гарантії у разі відновлення бойових дій означають, що для запуску їхнього механізму спершу необхідне припинення бойових дій. Тож питання стоїть в тому, на яких умовах Україна погодиться на припинення вогню. І це питання до України", - прокоментував французький генерал Мішель Яковлєфф, заступник начальника штабу Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі до 2016 року.

Тож ці деталі ще мають бути узгоджені.

І єдине в чому наразі можна бути впевненим – це в тому, що Київ зараз не припускає думок про "часткове звільнення" окупованих територій. "Однозначною вимогою суспільства та позицією влади є відновлення територіальної цілісності, включно з Кримом і Донбасом. З точки зору військової науки це можливо зробити ще у 2023 році, і залежить лише від обсягу військової допомоги, яку ми отримаємо. Але досягнення точки нуль на землі не означає автоматичної перемоги. Я не думаю, що Росія буде готова підписати капітуляцію, погодитися на виплату репарацій тощо відразу після того, як Україна відновить кордон на землі. Для цього мають відбутися довші процеси", - визнала Аліна Фролова, колишня заступниця міністра оборони, яка зараз представляє українську аналітичну організацію Центр оборонних стратегій.

 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: