11 червня у Чорногорії відбудуться дострокові парламентські вибори. Як очікується, ці вибори стануть другим – та фінальним – етапом повного перезавантаження влади у країні.

Перший етап відбувся 2 квітня, коли президентом країни став Яков Мілатович – представник створеної лише рік тому партії "Європа зараз".

Нові вибори мають завершити процес зміни влади – немає сумнівів, що ця партія, яка досі не була присутня у парламенті, матиме достатньо голосів, щоб якщо не мати монобільшості, то стати основою для нової коаліції.

Як ця зміна влади вплине на зовнішню політику Чорногорії? В першу чергу – щодо підтримки України.

І які нові ризики для цієї країни можуть виникнути протягом найближчих років?

Історія глибокої кризи

Політична криза у Чорногорії триває вже три роки – вона почалася одразу після проведення попередніх парламентських виборах.

Ці вибори принесли сенсацію: на них перемогла Демократична партія соціалістів (ДПС) тодішнього президента Міло Джукановича, проте не змогла сформувати коаліцію та пішла в опозицію – вперше в новітній історії цієї балканської країни.

Проблема полягала в тому, що на місце ДПС прийшли партії, що представляють інтереси національних меншин, і в першу чергу блок "сербських" партій "Демократичний фронт". Ці партії, хоча формально підтримували курс на вступ до ЄС, однак саботували євроінтеграцію, а головне – відкрито підігрували Сербії та Росії.

Натомість Міло Джуканович, який у перші роки свого перебування у чорногорській владі активно співпрацював із Владіміром Путіним, від початку російської агресії проти України почав проводити геть інший курс, позиціонуючи себе як гаранта чорногорської незалежності та національної ідентичності.

Невипадково у 2016 році російські агенти спробували реалізувати державний заколот у країні, відсторонивши від влади (чи навіть вбивши) Джукановича.

Протистояння прозахідного (але корупційного) президента та проросійського уряду загострилося від початку повномасштабної війни РФ проти України. Зокрема, уряд лише формально приєднався до санкцій проти Росії, але не збирався їх виконувати.

Критика з боку Заходу призвела до розвалу коаліції під керуванням "ДемФронту". Новий уряд меншості, якого підтримувала голосами ДПС, швидко розблокував євроінтеграцію, повністю приєднався до санкцій ЄС та надавав посильну допомогу Україні. Втім, вже незабаром цей уряд пішов на вагомі поступки Сербській православній церкві, що спричинило нове загострення в країні.

Втім, три роки перманентної політичної кризи, схоже, змінили настрої чорногорців.

Досить несподівано у першому турі виборів президента вилетів кандидат від "ДемФронту" Андрія Мандич, якого вважали фаворитом перегонів.

А у другому турі чинний президент Джуканович вже не мав шансів на перемогу – проти нього та за його опонента Якова Мілатовича об'єдналися всі політичні сили країни, від проєвропейських до проросійських та антизахідних.

Важливо, що напередодні президентських виборів Джуканович зумів проштовхнути рішення про проведення дострокових виборів до парламенту. Тоді це рішення виглядало як тактична перемога в його протистоянні з "ДемФронтом".

Але воно стало можливістю для нового президента завершити переформатування чорногорської влади, причому – в максимально сприятливій формі, адже ефект від перемоги на президентських виборах ще не зник.

Коаліція єврооптимістів

Результат виборів 11 червня Євросоюз зможе сміливо записати як свою перемогу. Немає сумнівів у тому, що новий уряд буде проводити погоджену із Брюсселем політику та сприяти найшвидшому вступу Чорногорії до ЄС.

Після перемоги Мілатовича різко зріс і рейтинг його партії "Європа зараз" – з 18% до 44%. Щоправда, останні опитування показують зниження підтримки цієї партії – до 29%.

Однак і цього буде достатньо для перемоги. Адже найбільший переслідувач – вже згадана ДПС, навпаки, після поразки Джукановича різко втратила популярність. Наразі її підтримують лише 24% чорногорських виборців.

При цьому ДПС продовжує залишається токсичною партією – наразі з нею ніхто не хоче створювати коаліцію. В майбутньому це може змінитися – після поразки на президентських виборах Джуканович заявив, що йде з політики, та відмовився від керівництва партією.

На нинішні вибори ДПС веде виконуючий обов’язки партійного голови Даніель Живкович. Це дає партії шанс на оновлення (якщо виборці побачать, що Джуканович дійсно пішов, а не продовжує керувати партією з тіні), однак наразі ймовірність входження ДПС у нову коаліцію є вкрай низькою.

Натомість коаліцію з партією-переможцем зараз готові погодити всі без винятку політичні сили, що беруть участь у виборах.

Виникає питання: хто стане коаліційним партнером "Європи зараз"?

З великою впевненістю можна казати, що цим партнером навряд чи будуть сербські партії, що раніше входили до блоку "ДемФронту" (на цих виборах вони вирішили йти окремо).

Адже хоча ці партії формально підтримують європейський курс (щоправда, заявляють, що "заради Європи не збираються ставати на коліна"), однак їхня справжня позиція вже давно ні для кого не є таємницею.

У ЄС не радили попередньому уряду повертати "ДемФронт" до коаліції, і явно не радитимуть це й "Європі зараз". А зважаючи на те, що ця партія обіцяє прискорити набуття членства у ЄС, там явно не будуть йти на такий конфлікт із Брюсселем.

Швидше за все, партнерами "Європи зараз" стануть такі партії, як URA нинішнього технічного прем’єра Дрітана Абазовича, "Демократична Чорногорія" Алекси Бечича або Боснійська партія, що представляє інтереси цієї національної меншини.

За такого сценарію є вагомі підстави очікувати, що Чорногорія нарешті стане для ЄС "історією успіху".

Але певні питання все ж залишаються відкритими.

Випробування Україною

"Глобальний контекст багато в чому задає напад Росії на Україну. Не має бути і не буде ніякого відхилення від наших стратегічних зобов’язань, до яких входить і Чорногорія як частина євроатлантичної родини", – заявив під час своєї інавгураційної промови Яков Мілатович.

Це дає підстави вважати, що курс Чорногорії не зміниться, і новий уряд продовжить підтримувати Україну.

Втім, варто зазначити, що цитована заява стала ледь не єдиною, де чорногорський президент напряму згадує РФ. У більшості інших, зроблених вже на посаді глави держави, Мілатович засуджує агресію проти України, проте уникає називати ім'я агресора.

Це може вважатися дрібницею, проте може свідчити про неготовність остаточно "спалювати мости" з РФ.

Але не виключено, що така обережність має суто передвиборчий характер і вже незабаром заяви чорногорської влади стануть різкішими.

Втім, залишається ще одна проблема – внутрішньочорногорська.

Партія "Європа зараз" має репутацію "сербської", адже її засновники є етнічним сербами. Це ще одна з причин, чому на перемогу цієї партії чекають у ЄС – в тому числі у контексті складних відносин із Сербією.

Перемога у Чорногорії "хороших сербів" має показати, що європейський шлях є цілком прийнятний і для Сербії.

Однак виходить, що майбутню коаліцію знову складатимуть партії, що представляють інтереси національних менших. Тоді як представники інтересів титульної нації знову відправляються в опозицію.

На цьому розколі довго спекулював колишній президент Міло Джуканович. Тож не дивно, що нинішня виборча кампанія пройшла майже без згадок про національну політику – всі партії, навіть ДПС, зробили ставку на обговорення економічних питань.

Проте ця проблема аж ніяк не є штучною. А тому її ігнорування, в тому числі з боку ЄС, вже за кілька років може спричинити нову політичну кризу.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"