НАТО провалює "тест на сміливість". Вторгнення гелікоптерів до Польщі може мати серйозні наслідки
У перший день серпня Північноатлантичний альянс зіткнувся з викликом, якого не бачив вже тривалий час.
Наразі НАТО цей виклик успішно провалює.
Варто окремо підкреслити: йдеться про виклик для Альянсу загалом, а не лише для Польщі, кордон якої з Білоруссю вранці 1 серпня порушили два військові гелікоптери.
Ці гелікоптери формально належать до білоруської армії та мають її ідентифікацію, але основним містом, де спостерігають за реакцією на цей інцидент, є не Мінськ, а Москва.
А для Москви важливо, що йдеться про порушення не просто кордону Польщі, а захищеного і розхваленого "східного флангу НАТО", захист якого гарантували США. Тим більше, що Польщу за розподілом НАТО захищають саме американські війська високої готовності. Тому інцидент 1 серпня, який лишився без адекватної відповіді, дає Кремлю чіткий сигнал: можна безкарно підвищувати ставки і далі. НАТО та США обмежаться "занепокоєністю".
Після історії з гелікоптерами у Москві додатково переконалися, що Альянс готовий заплющувати очі навіть на ті дії РФ, що межують з агресією – аби лише не розізлити Кремль.
Тож немає сумніву, Росія підійматиме ставки і далі. Бо їй це дозволяють. Отже, будуть і наступні, ще масштабніші провокації.
І найбільше засмучує те, що Білий дім здатен діяти інакше. Торік у Вашингтоні один раз знайшли сміливість відповісти на російський шантаж публічно та жорстко, з позиції сили – і це тоді спрацювало, Росія відступила. Ця історія стосується ядерного шантажу Москви, який вдалося практично припинити.
Але чомусь тепер про цей успіх не згадують. Натомість схоже, що основою політики США та НАТО щодо Росії стали страх та обережність.
І це – серйозна проблема. У тому числі для України.
Черговий етап спіралі
Коротко про те, що ж сталося у Польщі та чому це не ізольований інцидент, а важливий етап у загостренні протистояння між РФ та НАТО.
Зазначимо, що цей епізод, схоже, розпочався ще тиждень тому. 23 липня самопроголошений президент Білорусі Александр Лукашенко на зустрічі зі своїм російським колегою Путіним публічно заявив, що бійці ПВК "Вагнер", розквартировані віднедавна у Білорусі, прагнуть порушити кордон Польщі та зробити марш-кидок до Варшави чи до Жешува.
Тоді мета цієї заяви лишилася незрозумілою.
Понад те, було невідомо, хто ж керує "вагнерівцями". Відтоді з’явилося дедалі більше сигналів про те, що "Вагнер" і досі підконтрольний РФ, а Білорусь із маріонетковим Лукашенком, який готовий зробити будь-яку заяву на прохання Москви – це просто зручніше місце розташування цих бойовиків. А публічна поява Пригожина у Петербурзі під час путінського саміту Росія – Африка додала відчуття, що розриву не сталося.
1 серпня вторгнення до Польщі сталося – але зовсім не у тому форматі, який анонсував Лукашенко.
Два військових гелікоптери з маркуванням ВПС Білорусі – Мі-24 з бортовим номером "14" та Мі-8 з номером "86" – перетнули білорусько-польський кордон на наднизькій висоті, заглибилися на кілька кілометрів углиб польської території, облетіли приватний сектор у містечку Біловежа – і без посадки повернулися до Білорусі. Фото від місцевих мешканців було стільки, що порушення кордону було очевидним, хоча Польща деякий час не визнавала цього.
А Білорусь заперечує це і далі, причому робить це у підкреслено хамській манері (детальніше далі).
Чи можна стверджувати, що насправді за білоруською гелікоптерною пригодою стоїть Москва? Ні, доказів цього наразі немає, хоча це й не виключено. Але незалежно від того, хто давав команду на порушення кордону, ця історія грає на руку саме російській стороні.
А останнім часом Росія активно провокує Захід (передусім США) на локальне військове протистояння.
У другій половині липня російські військові літаки мінімум двічі нападали на безпілотники США у небі над Сирією. Обидва епізоди, про які відомо, призводили до того, що американські безпілотники MQ-9 Reaper зазнавали пошкоджень в імпровізованому "повітряному бою", але їм вдавалося повернутися на базу. Цьому передували менш агресивні дії росіян у сирійському небі, які не призводили до пошкодження або втрати літальних апаратів.
Але на початку весни росіяни були агресивнішими, і дійшло навіть до того, що через їхній напад американці втратили Reaper.
А у квітні сталася історія зовсім іншого штибу: у Польщі знайшли залишки ракети Х-55, яка, найімовірніше, була випущена по Україні, але полетіла не туди та уразила безлюдну територію на півночі країни.
А до того був інцидент з імовірним порушенням румунського повітряного простору російською ракетою – утім, доказів цього немає, міжнародне розслідування не проводилося, а Румунія дані України заперечила.
"Альянс-відбувайло"
Ці епізоди – на перший погляд, дуже різні.
Але є одна деталь, яка їх об’єднує: це те, що кожного разу реакція держав-членів НАТО (як США, так і Польщі) була гранично м’яка.
Що зробила Польща після порушення повітряного простору військовими гелікоптерами? Спершу – намагалася приховати цей факт і до кінця дня заперечувала його. Потім, коли фотодоказів стало з’являтися аж надто багато і стало очевидно, що офіційна Варшава каже неправду – у Міноборони визнали інцидент. Але єдине, що зробили у відповідь – викликали до МЗС посла Білорусі на "коротку розмову". І ще – додали, що не бачать нічого особливого (цитуємо заступник міністра: "Такі речі трапляються в кожній країні").
В США також уникають різких заяв, про це свідчить "ніяка" реакція Пентагону.
Замирювальну риторику Варшави та Вашингтона не змінила навіть хамська заява білоруського МЗС, де відкинули усі звинувачення, а претензії на свою адресу охарактеризували фразою "одна бабця сказала".
Але найсумніше те, що така реакція – не виняток, а правило.
Коли російська ракета уразила Польщу – це приховували, аж доки уламки випадково не знайшли сторонні люди. Та й потім не було навіть притомних демаршів проти Росії через це.
Коли навесні російський винищувач, по суті, збив американський безпілотник вартістю близько $30 млн, навмисне зачепивши його над Чорним морем, в США обмежилися доріканням про "непрофесійне пілотування". Та яке ж воно непрофесійне, якщо росіяни досягли того, чого хотіли, і втопили "американця"!
Те саме відбувається під час нових нападів літаків РФ на американські Reaper. Єдине, на що зважилися у Пентагоні – це заява з проханням та закликами (навіть не вимогою!) до РФ "видати інструкції своїм військам щодо дотримання законів неба". Немов не розуміючи, що напади на американську техніку – це не самодіяльність пілотів РФ, а навмисні координовані дії, за які виконавці потім навіть отримують державні нагороди.
То як же треба було діяти?
"Жорстка відповідь" не означає "третя світова війна"
Як відомо, основою публічної позиції Вашингтона щодо дій під час російсько-української війни є теза про те, що за жодних обставин ця війна не має перерости у третю світову.
З цим не посперечаєшся. Прямий повномасштабний конфлікт НАТО-РФ або США-РФ – це явно небажаний сценарій для Заходу. Але чи означає це, що Захід в цілому і США зокрема мають уникати будь-яких жорстких дій?
Чи правда, що військова відповідь на провокації буде початком війни між РФ та НАТО?
Ні, неправда. І це багато разів доведено історією.
Навпаки, відповідь на порушення правил має бути жорсткою – саме для того, щоби противник повернувся до правил і щоб ескалація не стала неконтрольованою і не дійшла до стану відкритого протистояння.
Тому навіть у найгостріші періоди холодної війни була маса інцидентів, коли США/НАТО та СРСР збивали літаки та топили кораблі одне одного, що випадково порушували кордон.
Та що там часи СРСР: нещодавно відносини Альянсу та Росії пройшли через точно таку історію. У листопаді 2015 року літак F-16 турецьких ВПС збив російський Су-24, який на кілька хвилин залетів у турецький повітряний простір з Сирії. Один з російських пілотів був вбитий. І хоча збиття відбулося, коли російська "Сушка", як вважають, вже знову була над сирійською землею – Альянс тоді одноголосно підтримав правомірність дій турецьких ВПС.
І що, призвело це до нової світової війни? Ні.
Російська військова відповідь на цей інцидент була просто відсутня. Абсолютно. У Москві зважилися тільки на економічні та політичні санкції проти турків (відмова від турецьких овочів, зрив туристичного сезону тощо). Але це інша історія. Та й торговельні "російські санкції" для Заходу нині звучать, як анекдот: та ж Польща чи США лише подякують Москві, якщо вона самотужки додатково заблокує свою економіку від Заходу.
Натомість існує відповідь, що здатна вплинути на Росію
І у США її одного разу вже задіювали. Цілком успішно.
Йдеться про історію минулого року, коли Путін та його оточення після кількох воєнних поразок РФ в Україні вдалися до ядерного шантажу. Тоді заяви з натяком на застосування зброї почали лунати навіть особисто від російського президента, а його пропагандисти на кшталт Медведєва та ведучих російських ток-шоу напряму анонсували ядерну відплату.
Тоді Вашингтон нарешті зважився на жорстку відповідь та попередив Кремль про "катастрофічні" наслідки. Згодом у пресу "злили" також деталі того сигналу: Кремль попередили, що у разі будь-якого застосування ядерного інструментарію проти України США завдадуть по Росії конвенційного (неядерного) удару відплати, який знищить бази чорноморського флоту.
Тоді це подіяло. "Ядерні" заяви з Кремля моментально припинилися, речник Путіна почав говорити, що президента не так зрозуміли.
І тут немає нічого дивного.
У цьому – сутність путінської влади, яка зараз чудово знає, наскільки вона насправді слабка, якщо порівнювати із західними державами. Путін боїться реального протистояння із Заходом, розуміючи, що неуникно програє у ньому – тому жорстка відповідь його зупиняє.
Тому і зараз, і в історії зі збитими дронами набагато логічніше та ефективніше було би вийти з жорстким та конкретним попередженням. А у разі повторення нападів – втілити його. Втрата винищувача, який атакує американський дрон, отверезила би Росію якнайкраще.
На жаль, Захід цього так і не зрозумів і не стає на діалог з позиції сили, а натомість будує для себе пастку. Відповідаючи м’яко та безхребетно, США та Альянс в цілому показують, що бояться Росії, що не готові діяти, і тим самим запрошують Путіна до підвищення ставок.
На цьому тлі нові провокації стають просто неуникними. А військовий похід тих же "вагнерівців" до Жешува або до Калінінградської області територією Польщі та Литви дедалі менше видаються чимось нездійсненним.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"