У переговорах між Україною та західними партнерами щодо формату створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії минув переламний момент.

Офіційний Київ вирішив зробити публічним те, що вже тривалий час усвідомлювали представники української переговорної команди: Україні напевно доведеться йти на поступки щодо формату цього спеціального суду та процедури його створення. У ситуації, коли ключові партнери України (і це не лише США!) жорстко блокують класичний міжнародний трибунал, на Банковій вирішили послабити тиск на партнерів та публічно натякнути на згоду щодо створення "гібридного" суду.

І головне питання, яке лишається предметом дискусії, – чи зможе цей трибунал судити саме Путіна і за яких умов.

Із цим теж не все так очевидно, як бажала би Україна, і також через позицію партнерів. Практично всі вони вважають, що чинні глави держав повинні лишатися непідсудними до моменту відставки. Хай що вони вчиняють – проводять геноцид, їдять дітей чи розв’язують загарбницьку війну небаченого за останні 75 років масштабу, як це робить чинний російський президент. Україну намагаються переконати у тому, щоби суд особисто над Путіним розпочався лише після його відставки.

"Європейська правда" дізналася деталі переговорів про створення цього спеціального та безпрецедентного "гібридного" суду, який, виходячи з оновленої позиції Києва, цілком можна буде називати "гаазьким трибуналом".

Трибунал з модельною зовнішністю

Над створенням спеціального трибуналу щодо злочину агресії Україна працює вже майже півтора року. Ні, це не помилка – робота над цією ідеєю справді почалася ще у перші тижні повномасштабної агресії РФ, адже юристи від початку розуміли, що паралельно з основним фронтом гарячої війни Україні доведеться повоювати на фронті міжнародному.

Навіть коли для нас дії Росії є очевидно злочинними, у міжнародному праві, коли йдеться про покарання винних, стягнення компенсацій тощо, злочинність дій путінського режиму треба доводити. І це не завжди так легко.

Наприклад, у системі міжнародного права є прогалина щодо збройної агресії проти іншої держави. Формально загарбницька війна визнається міжнародним злочином, але не передбачено жодного покарання. Точніше, можна карати за агресію лише ті держави, які окремо ратифікували договір про свою відповідальність за такі дії (т.зв. Кампальські доповнення до Римського статуту МКС).

Росія цього, звісно ж, не зробила, розраховуючи, що зможе вчиняти агресію безкарно. Тож українська ідея була у тому, щоби створити спеціальний міжнародний механізм покарання Путіна і його близького кола. Тих, хто особисто брав участь у плануванні, ухваленні, координації зусиль щодо нападу на Україну.

Найпростіше це сформулювати так: у керівництва РФ повинен бути свій Нюрнберзький трибунал.

Спершу – навесні минулого року – ця ідея багатьом здавалася геть утопічною. Наші ключові західні партнери навіть чути про неї не хотіли, і тоді український уряд та експерти просували сам підхід, а не конкретику..

Потім, з появою доказів та свідчень про неймовірні злочини РФ з ознаками геноциду, почала зростати підтримка трибуналу, який покарав би не лише військових командирів, а й політичне керівництво Росії.

Побачивши паростки згоди, Україна розкрутила амбіції до максимуму.

Саме тоді з’явився набір вимог України до нового органу.

Українське МЗС запропонувало партнерам справді ідеальний трибунал, який міг стати справжнім явищем, вододілом у міжнародному праві.

Йшлося про те, щоб обійти російське вето у Радбезі ООН і ухвалити рішення Генасамблеї ООН про створення міжнародного спецсуду, окремої інституції для розслідування одного-єдиного злочину – російської агресії проти України.

Така фокусованість дозволила би спецтрибуналу працювати дуже швидко.

Його "спецпрокуратура" мала би визначити, хто ще, крім Путіна є відповідальним за розв’язування і здійснення агресії; якою є вина "рос-Геббельса" Лаврова, російських генералів, потішного Медведєва тощо. Цей спецтрибунал, на відміну від того ж Міжнародного кримінального суду, мав розглядати справи також in absentia, тобто заочно, щоби Путін отримав офіційний статус міжнародного злочинця просто зараз. А це означало також, що цей спеціальний суд мав отримати юридичне право судити чинних президентів та урядовців, попри їхній імунітет. І Київ запропонував схему, як це можна зробити.

Ця українська модель спеціального трибуналу мала стати історичною подією для всієї системи міжнародного права. Вона мала створити прецедент, коли світ об’єднується задля покарання злісного порушника міжнародного права.

Ця модель була справді красивою... але не мала шансів на життя.

Бо на практиці (насправді цілком очікувано!) виявилося, що інші світові лідери не зацікавлені у покаранні члена РБ ООН, нехай коли його назва – Росія (а його членство у Радбезі насправді під питанням).

Гібрид для Путіна

Чому ж Захід виявився не в захваті від ідеї сильного трибуналу для Путіна?

Реальна причина цього не є секретом, однак досі українські та іноземні дипломати та посадовці публічно відмовлялися від коментарів або обмежувалися обтічними фразами. Та цього тижня Банкова перервала це табу.

У понеділок у Києві відбулася міжнародна конференція щодо створення спецтрибуналу, і один з її ключових спікерів – заступник голови Офісу президента Андрій Смирнов – зробив кілька заяв, що далекі від дипломатичності, але, за даними ЄП, розкривають реальну картину переговорів із західними партнерами. А ще – відкрито пояснив, що українська модель "не злетіла", бо кілька західних столиць, включно з Вашингтоном, побоюються, що їх самих згодом покарають "за російською схемою".

"Доктрина міжнародного права перебуває в заручниках у глобальної політики, у геополітики. І окремі наші партнери побоюються, що цей прецедент буде використаний проти них, бо вони також проводять військові кампанії за кордоном. І про це треба чесно говорити", – заявив Смирнов.

"ЄвроПравда" і раніше розповідала про те, що Україна спершу намагалася тиснути на партнерів, пояснювати їм, вимагати... Але навіть публічні категоричні вимоги Києва не дозволили змінити позицію партнерів.

Стало очевидно: якщо не поступитися, то діалог зайде у глухий кут.

І Україна зважилася на ці поступки, уперше визнав Андрій Смирнов.

За його словами, Київ тепер вже не відкидає можливість створення так званого "інтернаціоналізованого" або гібридного трибуналу, на якому наполягають, зокрема, США. Єдина вимога України – це те, що у разі створення гібридного трибуналу його основою не має стати українська судова система, як партнери пропонували від початку.

Київ знайшов переконливі аргументи щодо цього. Зокрема, те, що українська Конституція не передбачає створення такого судового органу, не дозволяє іноземним суддям (що мали долучитися до українців) виносити рішення іменем України, та й взагалі прямо забороняє створення спеціальних судів (під розслідування одного злочину, як-от агресії РФ). А змінювати Конституцію задля цього Україна не тільки не хоче, але й не може: це заборонено робити під час воєнного і надзвичайного стану.

А суспільство вимагає справедливості вже зараз, не чекаючи на остаточне завершення війни.

Тому, за словами Смирнова, на переговорах з партнерами "витає у повітрі" такий варіант гібридного трибуналу, який вважають можливими і Україна, і партнери. Тож це – досяжний компроміс.

"Це (гібридний трибунал на базі українського законодавства. – ЄП) неприйнятна для України модель. Але створення інтернаціоналізованого трибуналу не обов’язково означає створення трибуналу в українській правовій системі... Тому компромісом може бути створення інтернаціоналізованого трибуналу як частини судової системи іншої країни, чия судова система викликає довіру", – заявив посадовець, додавши, що каже це "в якості анонсу".

Джерела "Європейської правди" оцінюють цей варіант як не просто "можливий", а як робоче рішення, яке тепер треба погоджувати у деталях.

Країна, в якій має запрацювати новостворений гібридний трибунал, також вже визначена.

Деталі "гаазького компромісу"

Отже, основні положення, які зараз, за даними "Європейської правди", видаються прийнятними для всіх.

Спецтрибунал щодо злочину агресії створюється у Гаазі і діятиме за нідерландським законодавством. Нідерландський уряд вже дав на це попередню згоду; Гаага також зручна через те, що там діють інші міжнародні суди, а також діятиме реєстр злочинів РФ, де будуть зібрані докази масштабів агресії. Нарешті, там вже був досвід проведення суду щодо міжнародного злочину силами національної системи правосуддя – йдеться про суд над причетними до збиття MH17. Для того процесу нідерландському парламенту довелося навіть вносити зміни до законодавства (наприклад, дозволяти процес англійською).

А ще в нідерландському праві є прийнятне визначення злочину агресії, перенесене зі згаданого на початку Кампальського документа, наголошують юристи (голландці, на відміну від США та деяких держав ЄС, ратифікували цей договір про покарання за злочин агресії).

Очевидно, до роботи долучаться також українські та інші судді, та й загалом склад цього інтернаціоналізованого суду доведеться сформувати – і тут є домовленість з Радою Європи про те, що вона допоможе з оргпитаннями, кажуть джерела.

У понеділок це дотично підтвердив юридичний радник РЄ (глава профільного департаменту) Йорг Полякевич, який спеціально приїхав на конференцію в Київ. "Рада Європи може допомагати у запуску трибуналу – наприклад, у відборі суддів", – пояснив він.

Як юридично буде створений цей "гаазький трибунал"?

Це питання лишається відкритим, на столі – кілька опцій. Чи то суд затвердять рішенням РЄ, відкритим до долучення інших сторін, як ми вже бачили нещодавно в іншій "антиросійській" ініціативі; чи то це буде міжурядовий договір України та Нідерландів, чи буде ширше коло...

Але для української сторони важливо, щоби після того, як "гаазький трибунал" буде створений, він отримав "благословіння" з боку Генасамблеї ООН, схвалення його дії окремим рішенням. І якщо, скажімо, 100 держав підтримають роботу такого суду та його задачі – то цей орган де-факто стане міжнародним.

Для США такий варіант видається прийнятним, розповіла нещодавно в інтерв’ю виданню "Бабель" представниця Держдепу США з глобального кримінального правосуддя Бет ван Скаак. "Якщо Україна створить інтернаціоналізований трибунал, ми можемо звернутися до Генасамблеї з проханням ухвалити резолюцію", – заявила вона, наголосивши, що варіант, на якому наполягала Україна, – коли Генасамблея сама своїм рішенням створює трибунал – вона вважає нереальним. І хоча причини не пояснюються, вони відомі: в українському варіанті буде створена політично сильна міжнародна інституція в обхід РБ ООН.

А гібридний трибунал – це трохи нижчий статус, і США після тривалих роздумів вирішили на нього погодитися. До речі, радимо прочитати "між рядків" наведене вище інтерв’ю ван Скаак, якщо вам цікаво відчути позицію Штатів.

"Трибунал для Путіна", що не судитиме Путіна?

Але головна непогоджена наразі деталь – це те, чи опиниться серед підсудних трибуналу чинний президент держави-агресора.

На конференції у понеділок усі без винятку неурядові українські спікери були категоричні: якщо Путін не буде об’єктом цього кримінального процесу, то який сенс створення трибуналу? "Притягнення Путіна до відповідальності стане індикатором, чи є щирим бажання створити трибунал", – пояснила, зокрема, лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук.

Утім, жоден з урядових представників не був настільки категоричним, і все зводили до того, що цей варіант є радше бажаним, ніж екзистенційним.

А Смирнов також нагадав, що треба бути реалістичними.

Що треба чесно визнати: фізично на лаві підсудних Путіна ми не побачимо.

Бо Росія його не видасть.

"Ми маємо тверезо говорити, що зі створенням трибуналу ми не зможемо забезпечити фізичну присутність Путіна на ньому... Але обмеження його пересування кількома країнами (через страх арешту) – це вже ефективний результат. Така жорстка ізоляція працює!" – заявив президентський юрист.

Причина такої обережної позиції – неформальне вето США, яке Києву так і не вдалося зламати.

Вашингтон категорично проти того, щоби судовий процес проти Путіна розпочався ще тоді, коли він є президентом. Бет ван Скаак також про це згадала. І причина не в тому, що, мовляв, "Байден стережеться подібної долі", зовсім ні. Все набагато тонше. І опір ідеї засудження Путіна ще під час перебування на посаді йде не лише з Вашингтона, а фактично з усіх столиць держав-членів G7.

Ба більше, питання не в Путіні.

Річ у тім, що відносини з президентами-покидьками є нормальною практикою міжнародних відносин, подобається нам це чи ні. Африканські диктатори та навіть лідери хунт, що затрималися при владі; порушники прав людини в Азії та по всьому світу, і навіть північнокорейський диктатор Кім Чен Ин – усі вони до певної міри лишаються рукоподаваними у світі. З ними доводиться домовлятися про доступ до ресурсів, про голосування в міжнародних організаціях, про регіональні проєкти…

Прецедент того, що всі ці лідери зможуть стати офіційними підсудними, а потім засудженими з вимогою видачі в Гаагу, лякає багатьох представників дипкорпусу тих держав, що грають у геополітику. Все це б’є по наших спробах засудити Путіна якнайшвидше. Наші дипломати чують натяки і прямі висловлювання, що, мовляв, треба знизити накал і усвідомити, що суд над Путіним можна буде почати лише наступного дня після того, як він піде з посади.

Те саме обмеження стосується ще двох високопосадовців РФ, що захищені суверенним імунітетом – це прем’єр Мішустін і глава МЗС Лавров. Усі інші винуватці агресії – Шойгу, Герасимов і далі за списком – подібних протестів не викликають.

Наразі діалог про це не закінчений. Рішення не ухвалене, з боку Києва у тому числі. Але треба констатувати, що у разі, якщо перед нами стоїть завдання зібрати максимум голосів у Генасамблеї ООН, поступки з українського боку не виключені. Головне – збалансувати їх такими деталями, які забезпечать ефективність спеціалізованого трибуналу в Гаазі. Навіть якщо до закінчення терміну чинного президента РФ цей суд не можна буде називати "трибуналом для Путіна".

 Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"