Польща вимагає "поваги": чим небезпечні поступки, яких Варшава хоче від Києва

Чи достатньо Україна вдячна Польщі за її підтримку під час повномасштабного російського вторгнення? І як взагалі має виглядати ця вдячність?

Ці питання стали особливо актуальними протягом останніх тижнів.

Між Києвом та Варшавою знову пробігла чорна кішка. Польська влада хоче зберегти дію обмежень щодо низки українських агротоварів, попри те, що вони мають бути скасовані 15 вересня. Натомість Київ заявляє про неприпустимість такого кроку, плануючи вирішити це питання на рівні Єврокомісії.

У відповідь у Варшаві згадали й про інші претензії до Києва. А щоб спонукати до поступок, стверджують, що без таких кроків назустріч з боку України підтримка польського суспільства продовжить знижуватися, що може мати вкрай катастрофічні наслідки для Києва.

Протягом останнього тижня на ЄвроПравді вийшло два тексти від польських політологів: Лукаша Адамського та Мацея Печинського, які узагальнювали претензії до України та зазначали, яких кроків від Києва наразі чекають у Варшаві.

Спробуємо проаналізувати аргументи польської сторони та знайти відповідь, чи варто Україні йти на ці поступки. Чи, може, доцільніше буде проявити твердість у відносинах із сусідом та дуже важливим союзником?

Боротьба на могилах

Попри те, що нинішнє погіршення відносин відбулося не на тлі політики пам’яті, їй присвячена значна частина польських претензій.

При цьому обидва автори визнають, що розмови про суперечливі сторінки українсько-польської історії можливі лише після завершення нинішньої війни з РФ (чи принаймні її активної фази). Наразі час для цієї розмови ще не настав.

Втім, і тут польська сторона чекає від України поступок щодо дуже важливого для себе пункту. Йдеться про чинну українську заборону на пошуково-ексгумаційні роботи, введену ще у 2017 році. Скасування цієї заборони – давнішнє завдання польської дипломатії.

Обидва польські автори однозначні: в польському суспільстві є консенсус щодо неприйняття української заборони. А відповідно, небажання Києва йти на поступки здатне суттєво послабити підтримку України всередині польського суспільства. Ця тема буде актуальною у відносинах двох країн незалежно від того, чи відбудеться за результатами найближчих виборів зміна влади у Польщі.

Із цими аргументами можна було б погодитися, якби не одне але.

Річ у тім, що Київ неодноразово заявляв про готовність скасувати цю заборону, проте лише після символічного кроку з боку Варшави – відновлення у початковому вигляді дошки на груповому похованні вояків УПА, що загинули у боях із НКВС, на горі Монастир. 

Тут треба нагадати, що цей мораторій був запроваджений ще за часів президента Порошенка у відповідь на низку знищень надмогильних пам’ятників на похованнях українців у Польщі. Причому часто ці руйнування були ініційовані представниками місцевої влади у сусідній країні.

Варто визнати, що з точки зору закону українські претензії мають суттєвий недолік. В більшості випадків демонтували пам’ятники, побудовані в останні десятиріччя, причому вони ставилися на підставі усних свідчень, що в цьому місці проводилося таємне поховання бійців УПА.

Відповідно, поховальні пам’ятники ставилися без проведення ексгумації, що дає змогу Варшаві відкидати звинувачення у паплюженні могил.

Саме тому позиція Києва зрештою була звужена лише до одного поховання – на горі Монастир. Це єдине поховання, повністю легалізоване у Польщі, а відповідно – таке, що перебуває під захистом польської держави.

Про готовність скасувати мораторій одразу після відновлення поховальної плити у Монастирі Київ заявляв ще за президентства Петра Порошенка.

Втім, тоді цей заклик не знайшов відгуку у Варшаві – йшло до президентських виборів, і у Польщі відверто чекали на зміну влади у Києві. А тому не збиралися давати Порошенку додаткові переваги, воліючи вирішити це питання вже з його наступником.

Так воно й сталося – одразу після президентських виборів в Україні цей надмогильний комплекс було відновлено. Причому це було приурочено до візиту в Київ польського президента Анджея Дуди.

Втім, як виявилося, ця реконструкція була проведена "з нюансами". На новому камені напис було змінено, а прізвища загиблих чомусь так і не були відновлені.

Тоді це здавалося випадковістю – тим більше, що, за свідченнями кількох українських посадовців, президент Дуда особисто пообіцяв Зеленському повернути пам'ятку до її початкового стану.

Втім, ця обіцянка так і не була виконана.

Замість цього ми чуємо, що Києву треба забути про цю вимогу і в односторонньому порядку скасувати мораторій.

Складно сказати, чому це питання раптом виявилося таким принциповим для польської влади. Особливо в ситуації, коли є пряма норма польського ж закону.

Можливим поясненням може бути те, що згода Києва на зміну пам'ятника дає зелене світло на аналогічні зміни щодо інших поховань українців часів Другої світової. У східній Польщі багато й легальних поховань, причому часто поховальні хрести несуть на собі символіку УПА, що не подобається полякам.

Тож згода Києва на польську вимогу може стати вкрай неприємним прецедентом, що здатний створити нові скандали у відносинах двох країн.

Тим більше, що звинувачення з Польщі, що українська сторона нібито не йде на жодні поступки у політиці пам’яті, не відповідають дійсності.

Минулого року львівська влада повернула до початкового стану меморіал на "Цвинтарі орлят" – чого також багато років добивалася Варшава. За українсько-польською угодою цей меморіал відбудовували без фігур левів, які сприймалися у Львові як символ імперської політики Польщі.

Попри це, в Україні пішли на поступки своєму союзнику – проте там про цей крок назустріч відразу ж забули.

Саме тому питання Монастиря сприймається в Україні як показник здатності Варшави дотримуватися свого слова. Це стає особливо важливо в ситуації, коли польська влада неодноразово відходила від домовленостей з Києвом у питаннях, пов’язаних із політикою пам’яті.

Заборона без права оскарження

Втім, немає сумнівів, що цього разу питання ексгумаційних робіт виникло швидше "на додаток" до головної суперечки, що стосується грошей та влади.

У Польщі не збираються скасовувати заборону на продаж на внутрішньому ринку низки українських агротоварів.

І при цьому там вкрай незадоволені бажанням Києва оскаржити це рішення на рівні Єврокомісії.

"Польща має право захищати своїх фермерів", – стверджують наші сусіди. І це правильна теза.

Проте й Україна так само має право захищати своїх фермерів.

Відповідну заборону щодо української продукції запровадили навесні Польща та ще кілька країн. Це крок міг розколоти єдину торгову політику ЄС. Тож у Єврокомісії пішли на поступки, запровадивши тимчасову заборону продажу української агропродукції в п’яти країнах ЄС (окрім Польщі, це Угорщина, Словаччина, Румунія та Болгарія) і оформивши це як терміновий захід. А відповідно, така заборона не може тривати довго.

Ба більше, у червні Єврокомісія продовжила дію цієї заборони – і Україна погодилася з цим за умови, що це продовження буде останнім.

Втім, Польщі вкрай невигідне скасування цієї заборони до парламентських виборів, що пройдуть 15 жовтня. Як результат, у Варшаві погрожують в односторонньому порядку продовжувати дію заборони (аналогічну погрозу нещодавно озвучили і в Будапешті). 

Тут є показовий момент: жодні вимоги ЄС не забороняють Польщі продовжити заборону. Проте цей захист має відповідати певним правилам, із чим у Польщі є суттєві проблеми.

Щоб легально ввести захисні заходи проти української продукції, польський уряд має довести шкоду, завдану зростанням українського агроекспорту національним виробникам.

Проте нічого цього так і не було зроблено – і це робить позицію Варшави дуже хиткою.

Тут треба нагадати, що початково обурення польських фермерів було спрямоване не проти українського імпорту, а проти дій польських урядовців. І щоб не допустити падіння рейтингів, у керівній польській партії вирішили спрямувати цей гнів проти українського збіжжя. Так Україна мимоволі стала заручницею польських виборів.

Ще один аргумент, який польська сторона часто декларує – українське зерно, насіння та кукурудза традиційно продаються у країнах Глобального Півдня, а не у Східній Європі. А транзит цієї продукції своєю територією Польща не забороняє.

А відповідно, переконують у Варшаві, незрозуміло, чому так образилися у Києві.

Проблема полягає у тому, що виконання польської вимоги створює інший небезпечний прецедент. Сусіди України отримують право особисто вирішувати, на яких умовах Україна має інтегруватися до спільного ринку Євросоюзу.

І якщо Київ погодиться із цим, ці умови будуть набагато гіршими, аніж були при вступі до ЄС інших країн.

* * * * *

Польща дуже багато зробила для України, в першу чергу – за останні півтора року.

Це дозволяє сподіватися на збереження стратегічних відносин із Варшавою і в майбутньому – альянс, який може бути корисним обом сторонам.

Проте відносини, в яких одна сторона має набагато більше прав, аніж інша, не мають доброї перспективи.

Саме про це мають пам’ятати у Варшаві: подібна зверхня політика здатна отруїти те піднесення відносин між країнами, що спостерігалося за минулі півтора року.

Було б дуже добре, якби й в Україні, й у Польщі вистачило розуму зупинитися та не йти цим шляхом.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"