В Україні знову заговорили про ймовірне звільнення міністра оборони Олексія Резнікова. Ширяться чутки про те, що це рішення ухвалять ось-ось, а самому Резнікову, мовляв, вже запропонували посаду посла України у Великій Британії.

Але у той самий день, як ця тема потрапила на сторінки українських ЗМІ, у самій Британії сталося майже те саме. 31 серпня у відставку відправили одного з найвідоміших і найвідданіших друзів України серед очільників військових відомств держав НАТО – британського міністра Бена Воллеса.

Воллес, який віддав останні чотири роки роботі в британському Міністерстві оборони, втілив давно оголошене рішення піти у відставку, а по тому – загалом з політики.

Наступник Волеса вже визначений. На посаду, що звільнилася, відразу призначили Гранта Шаппса – багаторічного депутата-консерватора й досвідченого управлінця, але без досвіду військової служби чи роботи в оборонному секторі. Досі він обіймав посаду міністра енергетики.

Чим викликана відставка Воллеса? 

І головне: чи є загрози для британської військової підтримки, яка до кінця 2023-го має досягти 4,6 мільярда фунтів стерлінгів, тобто понад $5,8 млрд?

Чому пішов Бен Воллес?

Перш за все, варто запевнити: відставка друга України зовсім не пов’язана з його заявами про "вдячність України", які свого часу зачепили багатьох і у владі, і поза нею. Ця історія не мала бодай якогось довгострокового ефекту на британську політику.

Між тим відставка Бена Воллеса з посади міністра оборони Британії не була несподіванкою, про неї справді стало відомо невдовзі після вільнюського саміту НАТО – у липні. Тоді Воллес сам підтвердив, що попросив прем’єра Ріші Сунака дозволити йому піти.

Воллес не захотів називати причин такого рішення – у своєму листі до Сунака лише зауважив, що перебуває в політиці з 1999 року (відколи вперше обрався до парламенту Шотландії) та волів би зосередитись на тих аспектах життя, на які не звертав уваги, та "розглянути нові можливості".

Але контекст, як завжди, дозволяє зрозуміти більше.

По-перше, можна пригадати, що Бен Воллес активно брав участь у непублічному змаганні за посаду генерального секретаря НАТО – і навіть дав програмне інтерв’ю The Washington Post, де виклав свої погляди на євроатлантичну безпеку. Але президент США Джо Байден тоді заблокував призначення Воллеса, і це навряд чи було для нього приємним. 

Утім, лідери Альянсу так і не знайшли заміни Єнсу Столтенбергу, який пробуде на посаді ще рік. Тож не можна виключати, що Воллес таки повернеться до політики у 2024 році, коли питання призначення генсека НАТО знову стане актуальним.

Інший чинник – давно запланована ревізія британського уряду перед загальними виборами, що мають відбутися наприкінці наступного року.

Усі ми пам’ятаємо, як лихоманило владну Консервативну партію, що минулого року пережила зміну двох лідерів за кілька місяців: від друга України Бориса Джонсона, що загруз у внутрішніх скандалах, до Ліз Трасс, яка провалила економічну політику, й до нинішнього прем’єра Ріші Сунака.

Хоча за Сунака консерватори принаймні не погіршили позицій (а сам прем’єр назагал не сприймається негативно серед британців), Лейбористська партія досі має відрив у 25 відсоткових пунктів, що для консерваторів означає втрату влади та перспективу провалу на наступних виборах, коли чимало їхніх депутатів зазнають поразки на своїх округах. А у Британії члени уряду водночас є й членами парламенту, тож мають щоразу підтверджувати свій мандат на виборах.

Та Даунінг-стріт не втрачає надію на покращення рейтингів торі і планує масштабні кадрові перестановки. Про них заговорили саме влітку після новини про очікувану відставку Воллеса.

Була ідея провести цю ротацію у вересні, але в останній момент Сунак вирішив відкласти більш масштабні кадрові рішення на зиму, а поки що обмежитися тим, що схвалити відставку міністра оборони.

Грант Шаппс – новий міністр оборони

Отже, Міністерство оборони Великої Британії очолить 54-річний депутат-ветеран, член Палати громад з 2005 року, що має тривалий досвід роботи в уряді. 

Уперше Шаппс став міністром у 2010 році, і відтоді очолював або входив до керівництва міністерства, що було аналогом МінЖКГ, Міністерства міжнародного розвитку (опікується допомогою бідним країнам, зараз увійшло до МЗС), Мінтрансу і навіть МВС (в останньому – недовго, лише шість днів; це був черговий уряд Ліз Трасс, який швидко розвалився). Далі було Міністерство з питань бізнесу енергії та індустріальної стратегії, у 2023 році він кілька місяців попрацював на чолі Міненерго, і от зараз перейшов до Міноборони.

Вражаюча за розмаїттям кар’єра, чи не так?

То розберемося, ким є новий міністр оборони Великої Британії.

Шаппс народився в місті Вотфорд, що в англійському графстві Гертфордшир, у сім’ї євреїв. Навчався в місцевих приватних школі й коледжі, після чого вступив до Манчестерського міського університету на програму з бізнесу й фінансів.

В одному з інтерв’ю Шаппс згадував, як у 20-річному віці під час поїздки до США потрапив в автомобільну аварію й тиждень пролежав у комі. Через десять років у нього виявлять лімфому, та після курсу хімієтерапії він подолав і її.

У 1990-му Шаппс відкрив власний поліграфічний бізнес у Лондоні, в якому досі має мажоритарну частку.

Того ж таки 1990 року він уперше пробує себе в політиці й балотується до міської ради Манчестера. Ця, а також три наступні спроби – як на місцевих виборах, так і парламентських – виявились невдалими. І лише у 2005 році Грант Шаппс уперше обирається до парламенту за округом Велвін Гатфілд, починаючи свою кар’єру члена Палати громад, яка відтоді триває безперервно.

З 2012 по 2015 рік Шаппс був навіть керівником (chairman) Консервативної партії – це технічна, а не лідерська посада, власник якої відповідає за позапарламентські питання. Що, втім, є дуже важливим для партії. Зокрема, саме Шаппсу приписували серйозну роль у перемозі торі на виборах 2015-го, які дозволили їм сформувати уряд без ліберал-демократів.

Потрапляв він і до скандалів.

У 2015-му Шаппс визнав, що вже під час роботи парламентарем займався бізнесом під псевдонімом – хоча раніше наполягав, що це неправда. Реальних наслідків, утім, це не мало, а бізнес зі створення й просування вебсайтів, про який ішлося, закрився ще у 2014-му.

У 2016 році Шаппс публічно виступив проти виходу Британії із ЄС, але після референдуму змінив свою думку й закликав колег підтримати Brexit. 

А у 2019-му році, після обрання новим лідером консерваторів Бориса Джонсона, він повернувся до роботи в уряді, і от зараз дійшов до посади, що важлива для України.

Чого чекати Україні?

У біографії Гранта Шаппса немає ані натяку на військову службу. Британські коментатори прямо кажуть, що його призначення в Міноборони – радше данина лояльності прем’єр-міністру. На таку важливу у нинішні часи посаду Сунак мав призначити того, кому довіряє.

Але це також означає, що новий міністр не матиме такого авторитету і незалежності у визначенні політики, які мав Воллес. Джерела британських ЗМІ у військовій сфері остерігаються, що Шаппс, зокрема не зможе продовжити політику Воллеса щодо збільшення оборонного бюджету в умовах інфляції.

Але британські журналісти також визнають, що новий міністр оборони має принаймні одну важливу перевагу – добре розуміння логістики. Адже його робота в Міністерстві транспорту Британії припала на період, коли це відомство значно розширило вплив і кількість ресурсів, яким розпоряджається. А ще це припало на період пандемії COVID-19, що дає досвід вирішення логістичних питань у кризових обставинах – навички, не зайві у часи війни. 

Крім того, Грант Шаппс – досвідчений управлінець і комунікатор, а для міністра це часто важливіше за навички та знання.

До слова, хай яким шанованим був Бен Воллес і хай як добре знався на питаннях оборонного відомства, але за його лідерства Міноборони не змогло подолати проблем із провалами оборонних замовлень. З останнього – кількарічна затримка з впровадженням системи обміну тактичною інформацією Morpheus вартістю 3,2 мільярда фунтів.

А як щодо військової підтримки України?

Адже на Воллесі багато в чому була зав’язана ініціативність Заходу в наданні Україні нових видів озброєнь – починаючи від танків Challenger до далекобійних ракет Storm Shadow.

Те, що в Шаппса є адекватне розуміння української тематики, не викликає сумнівів.

Зі своїм тоді українським колегою Олександром Кубраковим він як міністр транспорту Британії був на зв’язку в день повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого. Рівно через шість місяців британський міністр оголосить Кубракову про перший суттєвий пакет підтримки відбудови України.

Крім того, Шаппс одним із перших британських політиків прийняв у себе сім’ю з трьох біженців з України – мати Сніжану із семирічним сином Нікітою та 75-річну бабусю Ганну. До речі, він єдиний член британського уряду, хто таке зробив. А ще тоді міністр підтримував спрощення в’їзду до Британії українських дітей.

А минулого тижня, напевно, вже знаючи про своє майбутнє призначення, Шаппс відвідав Київ – уперше від початку повномасштабного вторгнення. Тоді він привіз фінансові гарантії для української атомної енергетики й відвідав дитячий садок, куди раніше ходив Нікіта – той хлопчик, що живе у нього вдома.

"На тлі варварського вторгнення Путіна наша підтримка України незмінна. Британія продовжує стояти пліч-о-пліч з Україною, яка відбиває російські атаки й відбудовує свою державу", – говорив тоді ще британський міністр енергетики.

У першій заяві після призначення в Міністерство оборони Шаппс віддав належне внеску Бена Воллеса в оборону та глобальну безпеку і пообіцяв "продовжувати підтримку Британією України в її боротьбі з варварським вторгненням Путіна".

Утім, заяв наразі мало. Перед наступником Воллеса стоїть непросте завдання: він має переконувати інших західних союзників не просто зберегти, а й посилити допомогу Україні. Зокрема, йдеться про далекобійні ракети Taurus й ATACMS у Німеччини й Сполучених Штатів відповідно. 

Чи впорається з цим новий міністр оборони Британії і чи переконає він долучитися до цього лобіювання також прем’єра Сунака – питання поки відкрите.

Автор: Олег Павлюк,

журналіст "Європейської правди"