За даними Міжнародної організації праці (МОП) 2017 року, структура зайнятості чоловіків та жінок в Україні суттєво відрізнялася.

Якщо 74,1% жінок були працевлаштовані у секторі послуг, то 51,4% чоловіків були зайняті у сільському господарстві та промисловості (у порівнянні із 26,0% жінок). Та й більш сучасні дані Держстату за 2021 рік вказують на те, що фізична робота у промисловому секторі – це галузь, в якій домінують чоловіки.

В Україні чоловіча та жіноча робоча сила виконують різні функції. Отже, цілком доцільно розглянути саме проблему дефіциту чоловічої робочої сили, що передусім позначилось на сільському господарстві та промисловості (зокрема, важкій).

Країни Заходу вже стикалися з подібними викликами після Першої та Другої світових війн.

Ми спробуємо скористатися їхнім досвідом, щоб з’ясувати, що може зробити український уряд, щоби подолати проблему дефіциту чоловічої робочої сили. 

Варіант 1. Не робити нічого

Під час Першої світової війни в США частка економічно активних жінок збільшилася (значно помітніше – у штатах з найбільшою кількістю мобілізованих).

Якщо йдеться про фізичну працю, то збільшення пропозиції жіночої робочої сили не супроводжувалося збільшенням попиту на неї. Більш того, оскільки виробники не розглядали жінок як повноцінну заміну чоловічій робочій силі (з огляду на нижчу продуктивність), заробітки жінок були значно нижчі.

У повоєнній Франції, зважаючи на низькі шанси на шлюб, а також падіння рівня якості життя, багато жінок також долучилися до ринку праці з подібними наслідками.  

Отже, за сценарію, коли держава не робить нічого, аби скоригувати ситуацію на ринку праці, збільшення кількості жінок з "чоловічими" професіями цілком імовірне. Проблема полягає та тому, що за відсутності необхідної кваліфікації та підтримки такий "жест відчаю" не призводить до ефективного використання жіночої робочої сили, значного зростання рівня виробництва чи покращення рівня життя працівників.

Назвати такий сценарій найбільш сприятливим аж ніяк не можна.

Варіант 2. Залучати жінок

Політика щодо жіночої робочої сили у США разюче змінилася під час Другої світової війни.

Цього разу жінок активно рекрутували долучатися до виробництва. Ба більше, охочі мали шанс на здобуття необхідної кваліфікації, а багато підприємств надавали додаткову допомогу працевлаштованим жінкам. Активно популяризувався образ жінки з червоною помадою та в робочому комбінезоні.  

Цей ефект був короткотерміновим, адже після війни більшість ветеранів повернулись на свої робочі місця, і частка економічно активних жінок значно зменшилася. Проте США втратили лише близько 0,3% мобілізованих під час війни.

Цілком можливо, в Україні статева структура робочої сили зміниться надовго.  

За такого сценарію залучення жінок до робочої сили супроводжується збільшенням попиту з боку виробників.

Крім того, політика надання необхідної кваліфікації охочим працювати добре позначається на якості робочої сили та збільшує частку економічно активних жінок (в Україні вона була досить низькою у порівнянні з чоловіками перед початком повномасштабного вторгнення – 42,9% проти 56,9% згідно з даними Держстату за 2021 рік).

Отже, політика активного залучення жінок має позитивний вплив на суспільство в цілому, на відміну від політики невтручання.  

Варіант 3. Примушувати, переконувати, маніпулювати заробітками 

У повоєнній Британії 1945-1949 років лейбористський уряд створив щось на кшталт державного планування для дефіцитної чоловічої робочої сили.

У 1947 році парламент схвалив наказ про контроль за зайнятістю. Згідно з ним, певні галузі промисловості, головним чином вугільна та експортна, були визначені як "основні" або "першочергові". Працівників з потрібним фахом схиляли працювати в ключових секторах; відмова могла потягти за собою правову відповідальність.   

Очевидно, така політика виявилась не надто вдалою, адже трохи згодом британський уряд вдався до іншої стратегії – вербування робочої сили з-за кордону.  

Провал "політики примусу і втручання" пояснити досить легко. Така стратегія руйнує механізми вільного ринку.

Крім того, субсидування зарплат у вибраних галузях створює тиск на державний бюджет і вступає в конфлікт з іншими задачами повоєнного відновлення.  

До того ж описана вище політика не вирішує проблему дефіциту чоловічої робочої сили в масштабах економіки, концентруючись лише на вибраних галузях.

Вона також не сприяє збільшенню робочої сили та покращенню її якості (тобто підвищенню кваліфікації робітників).

Варіант 4. Залучати робітників з-за кордону

Закон про британське громадянство 1948 року значно спростив доступ до Британії для громадян Ірландії та країн Співдружності націй (колишньої Британської співдружності). Це суттєво допомогло скоротити повоєнний дефіцит робочої сили.  

Залучення закордонної робочої сили – досить суперечлива тема.

Адже відкриті кордони часто асоціюються саме з напливом дешевої та низькокваліфікованої робочої сили. Тож збільшення пропозиції праці в цьому сегменті найбільше позначається на найменш захищених місцевих робітниках.

Саме тому ключовою характеристикою успішної політики залучення мігрантів є її вибірковість: перевага надається мігрантам з високою кваліфікацією або дефіцитними професіями. Необхідно чітке розуміння того, як виглядає ринок праці на поточний момент, а також яким чином він може змінитися в передбачуваному майбутньому.

Іншою ключовою умовою є стратегічне бачення і уявлення про те, в якому напрямку необхідно скерувати подальший розвиток.  

Нову Зеландію можна назвати сучасним прикладом політики вибіркової імміграції. У цій країні представники висококваліфікованих професій або менш кваліфіковані працівники дефіцитних галузей можуть скористатися зі спрощеної процедури міграції.

Це можливо лише завдяки регулярному і якісному моніторингу ринку праці, а також наявності та імплементації стратегії довготривалого розвитку.  

* * * * * 

Підбиваючи підсумки, з усіх можливих варіантів вирішення проблеми дефіциту робочої сили тільки дві стратегії здаються прийнятними.

По-перше, працедавці можуть залучати жінок до "чоловічих" професій та надавати необхідну підтримку.

По-друге, дефіцит можна подолати за допомогою вибіркового залучення мігрантів з високим рівнем кваліфікації або дефіцитними професіями.

Обидві політики вимагають тісної співпраці між державою та приватним сектором.

Крім того, вони можуть бути успішними лише за умови, коли розробники політики мають чітке розуміння того, що відбувається на ринку праці, та глобальне бачення довготермінового розвитку. 

Авторка: Яна Охріменко,

старша економістка Центру економічної стратегії