18 вересня 2023 року в Гаазі почалися слухання в особливій справі. Україна та ще 32 держави світу – від Норвегії до Нової Зеландії – спільно звинувачують Росію у порушенні Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, однієї з ключових конвенцій, на яких базується так званий повоєнний світовий порядок.

Цей спільний позов, у якому Україна вже виграла перший етап, розглядає Міжнародний суд ООН (МС ООН) – найвища судова інституція у світі.

Слухання у цьому процесі триватимуть два тижні, але вже зараз сталася перша сенсація: Росія, яка на початку уникала цього процесу, вирішила брати участь у слуханнях. До Гааги прибула міжнародна команда юристів, що представляють РФ. Утім, навіть склад цієї юридичної команди засвідчив, наскільки кепські справи у Росії з міжнародною підтримкою. Навіть ті західні юристи, які до останнього були готові захищати РФ, не увійшли до "геноцидального" процесу.

А агент РФ побудував свій виступ на фейкових історичних твердженнях про нацистську Україну, а на додаток звинуватив у підтримці нацизму особисто Зеленського.

Загалом шанси на виграш України у цьому процесі видаються непоганими, але вони не гарантовані. Це рішення буде прецедентом: таких позовів, як український, суд не розглядав ніколи в історії, конвенція використана дуже "креативно", і Росія на це тисне.

Між тим навіть юридична перемога, в яку Україна продовжує вірити, буде лише проміжною – на її основі Київ планує подати також позов про компенсацію матеріальних збитків, які завдала війна, розпочата з гаслами Путіна про геноцид.

Також варто розуміти обмеження цього суду.

Наприклад, те, що цей процес не завершиться ув’язненням винних. Вчинені росіянами злочини взагалі не будуть розглядатися у цьому процесі – що, втім, не робить його менш важливим. А перемога у ньому є принциповою для України та понад 30 держав, які приєдналися до позову.

У чому звинувачують Росію? Позиція України

Цей процес тягнеться від лютого 2022 року. Він розпочався як реакція України на повномасштабне вторгнення РФ до України, а позов був поданий з космічною, як для міжнародного права, швидкістю: заява України була надіслана до Гааги 26 лютого, тобто за два дні після початку вторгнення.

У ті дні "Європейська правда" детально відстежувала цей процес та розповідала і про українське подання до Гааги, і про перше рішення, яке Міжнародний суд виніс безпрецедентно швидко, у березні 2022 року.

Та оскільки у ті буремні часи не кожен слідкував за міжнародними судовими справами, є сенс коротко нагадати її обриси.

Тим більше, що ця справа – безпрецедентна та дуже "креативна".

Як відомо, у міжнародному праві не можна почати розслідування проти іншої держави просто на основі того, що ця держава вчиняє злочин – саме тому ми не можемо позиватися проти РФ через те, що Кремль вчиняє злочин агресії. Можна говорити, що це несправедливо, але так побудоване міжнародне право. Повинна існувати якась конвенція, яку ратифікувала ця держава і яка передбачає судову процедуру для вирішення спорів (що є далеко не в усіх угодах).

Українські юристи знайшли такий шлях та підготувати позов до РФ на підставі Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього – однієї з ключових у сучасному світовому порядку, укладеної на самому початку існування ООН, у 1948 році, яка дозволяє судити державу навіть без її згоди.

Але головна креативність українського позову тоді полягала у тому, що Україна не звинуватила Росію у здійсненні геноциду як такого. Це доведення дуже складне, непевне (навіть Сербія після Сребрениці виграла процес у Суді ООН, довівши, що всю державу не можна звинувачувати у геноциді), і найголовніше – у перші дні вторгнення "залізобетонних" доказів геноциду з боку РФ ще не було.

То про що ж цей позов?

Річ у тім, що російські посадовці, намагаючись виправдати агресію проти України, у ті дні публічно звинувачували в "геноциді" саму Україну. Неіснуючий, надуманий ними "геноцид на Донбасі" став однією з публічно оголошених причин, що мали виправдати вторгнення до України. Про це згадували і президент Путін, і глава МЗС Лавров, і посли Росії при ООН та ЄС, які при цьому послалися саме на цю конвенцію.

Тож Україна попросила Суд ООН визнати:

– що Україна не вчиняла жодного "геноциду" на Донбасі;

– що Кремль зловживає Конвенцією щодо геноциду для виправдання своїх дій.

Обидва твердження видаються очевидними для нас, але з їхнім юридичним доведенням не все виявилося просто. Про це – далі.

Що стоїть на кону? Чого ми вимагаємо?

На запитання, що Україна має отримати як рішення Суду ООН, будь-який дипломат відповість: ми прагнемо справедливості.

Річ у тім, що основною функцією міжнародних судів не є "покарання" держав. Це в кримінальному правосудді можна чекати, що суд винесе рішення і злодій опиниться за ґратами та перестане тероризувати сусідів. Але всю державу, навіть путінську, за ґрати (на жаль) не посадиш і від світу її не ізолюєш жодним судовим рішенням.

Тому саме по собі встановлення справедливості, тобто визначення, хто правий – це справді перша мета тяганини у Гаазі.

Але не єдина. На кону дещо більше.

По-перше, "творчий" позов України не дарма включає вимогу до Суду ООН підтвердити, що твердження РФ про "геноцид на Донбасі" є брехнею.

Річ у тім, що Москва і надалі системно поширює та використовує цей фейк, посилається на нього на міжнародних майданчиках, і у державах Глобального Півдня та серед тих, хто любить "дослухатися до обох сторін суперечки", він часом працює. Мовляв, Київ каже одне, Москва інше, то, може, "правда десь посередині"? Рішення найавторитетнішого суду на планеті буде неспростовним аргументом Києва і може змінити баланс у цьому питанні.

По-друге, якщо Міжнародний суд юридично підтвердить, що Росія здійснила напад під надуманим приводом, це полегшить задачу України в усіх інших процесах проти РФ.

Навіть у комерційних арбітражах можна посилатися на рішення МС ООН як на безумовний авторитет. Не кажучи вже про політичні майданчики.

По-третє, навіть позитивне рішення суду не зупинить судове переслідування РФ.

В Києві не приховують, що після цієї перемоги планують подати до МС ООН наступний позов – про фінансову компенсацію. Мовляв, якщо ви напали без підстав та з порушенням конвенції, то маєте компенсувати завдані збитки. Але цей позов буде можливий, лише якщо формулювання рішення суду дасть таку можливість.

І, насамкінець, Україна просто не може дозволити собі програти.

Це тепер – іміджеве питання.

Можна лише уявити міжнародні наслідки, а також масштаб того, як РФ маніпулюватиме рішенням у разі своєї перемоги у Гаазі. У тому числі розкручуючи свої фейкові геноцидні звинувачення на адресу України.

Ба більше, це буде програш не лише Києва.

"Геноцидна" справа України проти РФ стала світовим прецедентом не тільки через свою креативність, а й через те, наскільки масову підтримку отримала наша держава у суді.

32 держави світу (!!!) приєдналися до позову, задекларувавши, що вважають себе постраждалими від дій Росії, оскільки використання брехливих звинувачень у геноциді для початку збройної агресії руйнує той світ, який усі знають. А отже, це стосується не тільки Києва.

Годі й пояснювати, що одночасний програш усіх цих держав агресору матиме наслідки.

"Ви нас не так зрозуміли!" Позиція Росії

У понеділок, 18 вересня, Росія представила свою позицію у Суді ООН. І треба визнати, що Москва підготувалася набагато серйозніше, ніж того хотіла б Україна.

Варто нагадати, що перші слухання щодо "попередньої прийнятності" справи та щодо тимчасових заходів, які проходили у березні 2022 року, Москва проігнорувала – тоді слухання у Гаазі відбулися за участю тільки "обвинувача", тобто України. Як розповідала тоді "ЄвроПравда", однією з причин стало те, що навіть безпринципні західні юристи, які роками обслуговували інтереси РФ, після 24.02.2022 вирішили, що це вже занадто і що співпраця з Путіним під час великої війни буде надто токсичною.

До цього додалися і хвилі санкцій, якими Захід почав бити РФ та її партнерів.

Словом, у березень-2022 Росія увійшла з розумінням того, що захищати її у Гаазі нема кому. Та минув рік, і в Москві знайшли альтернативу.

Віднедавна на уряд РФ працює команда фахівців з країн "вісі зла". Її основа – іранський та китайський проурядові професори у галузі міжнародного права. Ці держави і ці юристи мають тривалий досвід ламання світового порядку, і тепер їхні вміння стали у пригоді РФ.

Цікава деталь: донедавна Росію у "брудних справах" продовжував представляти британський колись іменитий адвокат Міхаель Свейнстон, який з 2014 року більшу частину часу проводив у Росії. Але на справі щодо геноциду не виявилося і його.

А ще від процесу посунули африканського адвоката з французькою ліцензією Жана-Шарля Чікая, низький фаховий рівень якого компенсувала готовність захищати будь-яку наволоч. Чікая досі працював як адвокат найодіозніших африканських диктаторів і віднедавна доповнив портфоліо захистом РФ ("ЄвроПравда" про нього вже розповідала). Він і зараз приїхав до Гааги, але права на виступ від імені РФ не отримав.

Це ще один показник: у Москві розуміють, наскільки серйозне питання на кону.

Отже, Росія та її радники обрали, напевно, єдину ефективну тактику: вони взялися довести суду, що насправді звинувачення у "геноциді на Донбасі" не були причиною війни.

Щоб довести це, російським дипломатам довелося піти на дуже нетиповий для себе крок і оскаржити слова особисто Путіна і Лаврова на додачу. Протягом усього дня представники та захисники РФ пояснювали, що політичні заяви лідерів РФ, які цитує Україна, не несуть юридичного навантаження. Мовляв, Росія напала з зовсім іншої причини – для реалізації права на самооборону. І байдуже, що це абсурдне твердження – за процедурами суду, РФ не зобов’язана його доводити.

Головне – переконати якомога більше суддів, що питання не в "геноцидній конвенції".

Представники РФ переконували їх, що це Київ маніпулює і "намагається нав’язати суду своє бачення того, що ж було причиною спеціальної військової операції" (це цитата одного з доповідачів РФ, перуанського юриста Альфредо Кросато. А щоб цинізм був довершеним, він додав: мовляв, якби Україна підтвердила, що скоювала геноцид на Донбасі, то можна було б дискутувати, чи не порушила Росія зобов’язання запобігти геноциду або зупинити його. Але ж Україна "чомусь" заперечує, що вісім років бомбила Донбас.

А раз так, то позов треба визнати неприйнятним.

А представник російської юркомпанії "МЗС" Кирил Удовиченко, що завершував російську частину слухань, доповнив: суд має відмовити також у відповіді на запитання Києва про те, чи були геноцидальні дії на Донбасі, про які розповідали політики. "Україна просить суд оцінити, чи був геноцид. Але цей суд не має ролі проводити такі розслідування", – заявив російський представник.

Шанси на перемогу України

Звісно, були в доповідях росіян і смішні моменти – особливо у промові представника "МЗС". Він, на відміну від міжнародних радників, значною мірою побудував промову на доведенні маячні, яка лише послаблювала російську лінію.

Ми вже публікували новину про те, як він присвятив значний шмат своєї промови псевдоісторичній розповіді про "нациста" Зеленського та трьох "батьків українського нацизму". А також розповів стару казку про "нацистський переворот" 2014 року, "під час якого скинули законну владу, а ключові позиції забрали неонацистські екстремісти" під керівництвом "західних кураторів".

Та хай як абсурдно і навіть смішно звучить повторення Москвою цієї маячні, лише на цьому Україні не виграти процес.

Загалом юридична лінія України зрозуміла. Юристи та юридичні радники українського МЗС мають максимально переконливо, з цитатами доводити, що російські твердження про "геноцид російськомовних на Донбасі" були чітко пов’язані з російським вторгненням. Що це – реальне, а не уявне порушення.

І козирем України тут стане допомога цивілізованого світу.

Ми вже згадували, що 32 держави торік приєдналися до нашого позову і також звинуватили РФ у порушенні Конвенції про геноцид. Це означає, що не лише Київ, а й ще 32 столиці переконані: звинувачення серйозні. І відкинути їх на цьому тлі суддям буде набагато складніше. Ба більше: саме для цього, напевно, Захід і вирішив масово підтримати український позов.

Чия позиція буде переконливішою для суддів? Дізнаємося доволі скоро. Ця справа рухається безпрецедентно швидко (як для Суду ООН), і неможливо виключати, що рішення ухвалять ще цього року чи на початку наступного. А поки судді продовжать слухати доводи України, РФ та держав, що нас підтримали. Слухання розплановані на поточний і наступний тижні.

P.S.:

А на завершення варто додати, що за держави встали на бік України у цій суперечці.

Це три демократії з-поза меж Європи – Канада, Австралія і Нова Зеландія; три європейські держави з-поза меж ЄС – Велика Британія, Норвегія і Ліхтенштейн; а також 26 з 27 членів ЄС. Тобто у Євросоюзі нас підтримали ділом усі держави, крім однієї. Яка саме країна не схотіла доєднуватися до протидії агресору – здогадатися нескладно.

Так, це Угорщина, яка знову довела, що є стабільним союзником Путіна усередині ЄС.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", з Гааги