"У регіоні розпочато антитерористичні заходи місцевого характеру з метою забезпечення та відновлення конституційного ладу Азербайджанської Республіки", – такою заявою від Міністерства оборони Азербайджан 19 вересня розпочав нову війну у Нагірному Карабаху.

А вже після кількох годин бойових дій у Баку озвучили умови зупинення вогню: "Незаконні вірменські збройні формування мають підняти білий прапор, здати всю зброю, а незаконний режим має саморозпуститися".

Гаряче у вівторок було й у Єревані.

Причиною стала заява прем’єра Нікола Пашиняна, що Вірменія не надаватиме військової допомоги карабаським вірменам.

"Вірменія не бере участі у військових діях, і хочу ще раз зазначити, що Республіка Вірменія не має армії в Нагірному Карабаху. Наразі ми не будемо робити жодних необдуманих дій", – заявив Пашинян.

Ця заява призвела до потужного мітингу опозиції в центрі вірменської столиці з вимогою відставки прем’єра, частина учасників якого намагалися прорватися в будинок уряду.

Чи стане ця війна довгостроковою? Чи призведе вона до остаточного встановлення контролю Баку над регіоном? Чи стане її наслідком падіння уряду Пашиняна? Чи навпаки – нинішній конфлікт остаточно розверне Вірменію на Захід?

Три роки після війни, але без миру

Нова війна у Карабаху стала очікуваною відразу після підписання у 2020 році лідерами Азербайджану, Вірменії та Росії тристоронньої заяви про припинення вогню.

За результатами Другої карабаської війни 2020 року Азербайджан зумів повернути контроль над усіма захопленими Вірменією територіями навколо Карабаху, а також над частиною самого Нагірного Карабаху.

Безпеку вірменському населенню Карабаху мали гарантувати російські "миротворці", які розміщувалися у регіоні на п'ять років з автоматичною пролонгацією мандата. Серед іншого, вони мали контролювати Лачинський коридор – транспортну артерію, що з’єднувала Карабах із Вірменією.

Натомість Вірменія мала гарантувати створення Зангезурського коридору – екстериторіального маршруту на своєму півдні, який з’єднуватиме Азербайджан із Нахічеванським анклавом. При цьому безпеку на цьому маршруті мали забезпечувати російські прикордонники.

При цьому угода 2020 року не містила відповіді про майбутнє самопроголошеної "Нагірно-Карабаської республіки", що дозволяло Єревану та Баку з протилежних позицій трактувати це питання.

Угода про припинення вогню не зупинила бойові дії – вони просто перейшли у режим низької інтенсивності.

Військові сутички розпочалися вже наступного року. При цьому більшість із них велася не у самому Карабаху, а на вірмено-азербайджанському кордоні.

Військовий тиск Баку часто пояснюють прагненням примусити Єреван до подальших поступок, у тому числі до згоди на відкриття Зангезурського коридору.

Вірменська влада довго та безрезультатно намагалася отримати підтримку від ОДКБ – створеної РФ безпекової організації. Натомість успішною стала допомога ЄС – розміщення спостережної місії на вірмено-азербайджанському кордоні дозволило стабілізувати ситуацію.

Вікно можливостей для нової війни: як розвивається конфлікт між Вірменією та Азербайджаном

Натомість наприкінці минулого року Азербайджану вдалося взяти під свій військовий контроль Лачинський коридор – російські "миротворці" не змогли чи не захотіли опиратися цьому. Блокада Карабаху тривала більш ніж дев'ять місяців і призвела до ще однієї важливої перемоги Баку – карабаська "влада" погодилася отримувати гуманітарні вантажі транспортними маршрутами, що повністю контролюються Баку.

Ще однією перемогою Баку стало визнання Єреваном Карабаху як території Азербайджану. На цю поступку Вірменія пішла в рамках мирного діалогу, що проходить за посередництва ЄС та США.

Втім, укладанню мирної угоди, яка поклала край затяжному конфлікту, перешкоджає питання про гарантії безпеки для карабаських вірмен. Баку вважає їх своїми громадянами, а тому заявляє, що здатний самостійно вирішити з ними усі питання. Натомість Єреван наголошує, що це питання потребуватиме міжнародного посередництва.

В очікуванні нової війни

Чому нова війна розпочалася саме зараз? Найімовірнішим виглядає пояснення, що це пов'язано зі зміною керівництва самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки.

1 вересня дещо несподівано у відставку подав "президент" Араїк Аратюнян. Це вже напружило Баку, адже попри те, що там не визнавали ці органи влади, у Аратюняна була репутація політика, з яким можна домовлятися. 

Менш ніж за тиждень, 7 вересня, вірменський прем’єр Нікол Пашинян вперше заявив про можливість нової війни. За його словами, Азербайджан зосереджує війська навколо Карабаху та вірменського кордону. В Баку цю інформацію очікувано спростували.

А вже 9 вересня самопроголошена республіка отримала нового "президента". Зважаючи на воєнний час, загальних виборів проводити не стали, провівши вибори у "парламенті". Новим "президентом" став Самвел Шахраманян, якого характеризують як відверту маріонетку Кремля. Показово, що він одразу почав робити заяви про незалежний статус "республіки", що явно суперечило останнім домовленостям Баку та Єревана.

Такі зміни істотно збільшили ймовірність нової війни.

10 та 13 вересня на вірменсько-азербайджанському кордону відновилися військові зіткнення. Зокрема, за результатами боїв 13 вересня сторони заявили про десятки загиблих.

Ці сутички змусили Пашиняна зробити найбільш антиросійську заяву часів свого прем’єрства. Він заявив, що Єреван "більше не може покладатися на Москву як на гаранта своєї безпеки". Цю заяву трактують і як останню спробу добитися гарантій безпеки від РФ, і як спробу залучитися підтримкою Заходу.

На декілька днів ситуація заморозилася, аж поки зранку 19 вересня у Карабаху на міні не підірвалися чотири співробітники МВС Азербайджану. У Баку стверджують, що міну напередодні підклала вірменська диверсійна група.

"Такі факти є продовженням цілеспрямованої та спланованої терористичної політики Вірменії щодо Азербайджану", – йдеться у заяві Міноборони Азербайджану.

Саме цей вибух і став формальним приводом до відновлення повномасштабних бойових дій у регіоні, які у Баку воліють називати "антитерористичними заходами місцевого характеру".

"Батіг та пряник" від Баку

За результатом першого дня бойових дій в Міноборони Азербайджану заявили про взяття під контроль 60 бойових позицій вірменських сил, знешкодження понад 40 артилерійських установок, понад 30 мінометів та двох ЗРК.

Своєю чергою влада самопроголошеної республіки заявила про загибель 27 осіб, включаючи двох цивільних, та більш ніж 200 поранених.

Військова перевага Азербайджану є цілком достатньою, щоб без особливих втрат взяти під контроль Карабах. Особливо зважаючи на те, що вірменська влада заявляє про невтручання у цей конфлікт.

Питання полягає лише в тому, чи буде тиск Заходу настільки потужним, щоб змусити Баку зупинитися. Наразі і Вашингтон, і Брюссель закликають Азербайджан терміново припинити вогонь та повернутися до мирного діалогу.

В цій ситуації наразі найбільш жорстко діє Франція, запросивши термінове засідання Радбезу ООН.

"Жодний привід не може виправдати такі односторонні дії, що загрожують тисячам цивільних осіб, які вже постраждали від багатомісячної незаконної блокади, і суперечать зусиллям міжнародної спільноти", – йдеться в заяві французького МЗС.

Проте у Баку чудово розуміють: здобуття повного контролю над Карабахом неодмінно призведе до масової загибелі цивільного населення.

А це суттєво збільшує шанси, що Захід буде змушений діяти більш жорстко.

У такій ситуації Баку діє з чередуванням бойових дій та пропозицій миру.

Вже на самому початку Азербайджан назвав наступні умови припинення вогню: капітуляція всіх військових сил самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки (у Баку часто воліють називати їх частиною вірменської армії, мотивуючи це тим, що Єреван фінансує значну частину бюджетних витрат Карабаху, а відповідно, й місцеву армію), а також розпуск усіх органів влади самопроголошеної республіки.

Втім, ближче до кінця дня з’явилися ознаки пом’якшення позиції Баку. В адміністрації президента Азербайджану заявили про запрошення "представників вірмен, які проживають в Карабаському регіоні" для обговорення питань реінтеграції. Причому вже без попередніх умов.

Згодом таку пропозицію озвучив й особисто президент Азербайджану Ільхам Алієв. Початок нових бойових дій він зустрів у Нью-Йорку на Генасамблеї ООН. Це дало можливість обговорити питання припинення бойових дій під час зустрічі Алієва з держсекретарем США Ентоні Блінкеном.

"Держсекретар підкреслив, що немає військового рішення і що сторони повинні відновити діалог для вирішення розбіжностей між Баку та етнічними вірменами в Нагірному Карабаху. Секретар відзначив висловлену Алієвим готовність припинити воєнні дії та провести зустріч представників Азербайджану та населення Нагірного Карабаху, наголосивши на необхідності зробити це негайно", – заявили у Держдепі після цієї зустрічі.

Російський інтерес

"Куди поділися російські миротворці?" – це питання 19 вересня найчастіше ставили у Єревані.

Російські "миротворці" й раніше уникали виконання своїх обов’язків – захищати цивільне населення. Проте зараз невтручання РФ стало особливо помітним.

Самі російські військові стверджують, що отримали від Баку повідомлення про початок бойових дій лише за кілька хвилин до оголошення "антитерористичних заходів", а тому не зуміли відреагувати. У російському МЗС навіть озвучили сподівання, що Вірменія та Азербайджан забезпечать безпеку цих "миротворців". 

Натомість у вірменських ЗМІ повідомляють, що росіяни заздалегідь знали про початок війни. Ба більше, стверджують, що вони напередодні передали Азербайджану координати вірменських військових об’єктів, а потім передислокувалися якомога далі від них.

Тож не дивно, що ще один мітинг у Єревані було проведено вже під російським посольством (серед іншого – заблокувавши вхід до нього), де вимагали від РФ забезпечити виконання "миротворцями" своїх формальних зобов’язань.

Що стоїть за нинішніми діями Росії: слабкість чи власні інтереси, які розходяться з інтересами її союзника Вірменії?

Останнє виглядає цілком імовірним, особливо якщо згадати, що за нинішніми протестами під будинком уряду (під час сутичок постраждали 16 правоохоронців та 118 цивільних осіб) стоять партії, які не приховують своєї проросійської спрямованості.

Схоже, що останні кроки вірменської влади, які дратували Кремль (окрім вже названої заяви, це вірмено-американські військові навчання, візит дружини прем’єра в Україну, курс на ратифікацію Римського статуту), змусили РФ активізувати зусилля зі зміщення Пашиняна.

Заяви карабаської "влади" про зраду Пашиняна та про його відповідальність за загибель мирних мешканців Карабаху мають забезпечити високу протестну активність у Вірменії.

А в тому, що заяви керівництва самопроголошеної республіки будуть саме такими, сумніватися не доводиться.

 І це не єдиний інтерес Росії у цій війні.

Показовою стала заява речниці російського МЗС Марії Захарової, в якій Баку та Єреван просто закликали повернутися до виконання угоди 2020 року. Це важливо, адже єдиною невиконаною нормою цієї угоди є відкриття Зангезурського коридору.

Від початку повномасштабної війни проти України та накладання санкцій Заходом зросло значення цього коридору для самої РФ, адже екстериторіальний шлях має спростити транспортування підсанкційних товарів з Туреччини.

Тож нинішня війна на Південному Кавказі дозволяє Росії добитися щонайменше двох цілей: покарати Пашиняна за дрейф на Захід та спростити транзит "санкціонки".

І це не кажучи про те, що ще одна війна відвертатиме увагу Заходу від ситуації в Україні.

* * * * *

Чи встоїть влада Вірменії після такого тиску?

Поки відповісти на це питання неможливо. Проте можна згадати, що всі попередні спроби Кремля не мали успіху.

Навіть за чималих претензій до Пашиняна вірмени відмовлялися підтримувати і партії двох попередніх президентів "Вірменія" та "Маю честь", і партію "Країна для життя", пов’язану з російським олігархом вірменського походження Рубеном Варданяном.

Тим більше, що ні в кого у Вірменії не залишилось ілюзій, що країна зможе витримати ще одну війну з Азербайджаном. І в ситуації, коли старий союзник Росія не виконує своїх зобов'язань, а нові союзники не з'явилися, така війна ставить під загрозу саме існування країни.

Тож не виключено, що Пашинян має рацію, стверджуючи, що метою цієї війни є втягування в неї Вірменії, щоб вирішити не лише карабаське, а й загалом вірменське питання. 

Одночасно нинішні події можуть остаточно дискредитувати курс на збереження союзницьких відносин із Росією. Особливо якщо нова війна буде зупинена зусиллями США та інших західних країн за пасивності Росії. 

Це може дати старт реальному розвороту Вірменії на Захід.

Досі такий розвиток подій виглядав малоймовірним не лише через безпекові ризики, а й через економічну залежність Вірменії від Росії. Проте в нинішній ситуації такі аргументи вже не видаються такими вагомими, як раніше.

Тож напевно можна стверджувати лише одне – з цього конфлікту регіон Південного Кавказу точно вийде зовсім іншим, аніж він був лише кілька тижнів тому.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"