Досвід Хорватії, яка зуміла перемогти сепаратистів та відновила свою територіальну цілісність, часто згадують як приклад для України (принаймні, згадували до повномасштабного вторгнення РФ).

Проте насправді цей досвід не є однозначно позитивним – заради інтеграції колись окупованих територій хорватській владі довелося піти на болючі компроміси, які й досі впливають на країну.

На які компроміси пішла Хорватія заради примирення? Чи було досягнуто примирення?

На всі ці питання "ЄвроПравді" відповів директор Хорватського меморіально-документального центру Вітчизняної війни (так у Хорватії називають війну за незалежність у 1991-1995 роках) професор Анте Назор.

Виявлення воєнних злочинів

Головне завдання Центру – збирання документів, пов’язаних із Вітчизняною війною у Хорватії.

Друге завдання – ці документи мають бути опрацьовані з наукової точки зору.

При цьому аналіз цих документів досі дозволяє знаходити винних у злочинах, що відбувалися на окупованих територіях.

Зокрема, в нас зберігаються численні поліцейські документи Сербської Країни (самопроголошеної "держави" на окупованій території Хорватії. – Ред.).

Вони були впевнені, що ця територія ніколи більш не стане хорватською, а тому фіксували злочини, в тому числі – скоєні їхніми військовослужбовцями. А коли Хорватія повертала собі ці території, наступ проходив настільки швидко, що ці архіви не встигли ані знищити, ані забрати з собою.

І завдяки цьому ми отримали докази численних злочинів, що відбувалися на окупованих територіях.

Ось приклад одного з таких документів. Сербський військовослужбовець пішов у село, де залишалося цивільне хорватське населення, вбив стару жінку і кинув її тіло в колодязь. Вбивцю затримали, він провів під вартою два дні, але потім суд сепаратистів прийняв рішення відправити його в якості покарання на передову.

Таких документів насправді чимало – в яких фіксуються конкретні злочини, імена та прізвища злочинців, але ми бачимо, що вони не понесли справжнього покарання.

В таких випадках ми повідомляємо про факт злочинів до прокуратури. Втім, нагадаю, що наш Центр створений не стільки для пошуків документів про злочини, скільки для збирання історичних документів.

Інша річ, що серед цих історичних документів трапляються і свідчення про злочини, і тут ми не маємо діяти самостійно, а звертаємося до прокуратури.

Професор Анте Назор

Деяких злочинців все ж вдалося засудити, і вони відбувають покарання у Хорватії. Але це стосується тільки тих, хто залишився у країні, потрапивши під амністію.

Інша частина таких злочинців наразі перебуває у Сербії, яка відмовляється розмовляти про їхню екстрадицію.

До речі, дослідження документів дозволяє встановити й злочини, вчинені хорватськими військовими. Це поодинокі випадки, але вони також були.

Проте в цьому випадку більшість злочинців вдалося притягнути до відповідальності. Лише у кількох випадках вони змогли втекти від правосуддя.

Переосмислення історії війни

Під час самої війни серби, а також хорвати, які сумували за Югославією, намагалися очорнити тодішнє хорватське керівництво.

Вони поширювали чутки, що Вуковар (місто на кордоні з Сербією, облога якого була одним із ключових моментів хорватської війни за незалежність. – Ред.) був фактично проданий сербам, що окуповані території були просто здані хорватською владою, і багато іншого подібного до цього.

Зокрема, під час битви за Вуковар поширювалося багато дезінформації про ймовірні злочини хорватських сил проти сербів, особливо жінок і дітей, з метою позиціонувати хорватську державну владу як злочинців та нацистів.

Загальновідомою брехнею, яку поширювала сербська сторона, було те, що хорватські військові "вбили 41 дитину сербського походження віком від 5 до 7 років у початковій школі в передмісті Борово". Цю жахливу брехню транслювало навіть незалежне британське телебачення ITV.

Згадана брехня мала слугувати "виправданням" для нападу та знищення Вуковара та Хорватії, а особливо для виправдання злочинів, скоєних сербськими силами під час нападу на Вуковар та після його окупації.

Тепер, коли ми маємо можливість вивчати документи того часу, ми бачимо, що і президент Франьо Туджман, й інші представники хорватської влади не були досконалими, але ніхто з них не був ані зрадником, ані злочинцем.

Вони діяли, виходячи із ситуації, що склалася, і робили все можливе для захисту держави. Зрештою, саме це згодом і дозволило нам перемогти та відновити територіальну цілісність.

Результати говорять самі за себе: те, що Хорватії вдалося встояти на початку війни, сприймалося як диво.

Причому це стосується й опозиції – в Хорватії були партії, які закликали до утворення нової Югославії. Йдеться про соціал-демократів, вони голосували за незалежність Хорватії, але розглядали це як перший крок до нового державного об’єднання, яке, на їхню думку, буде більш справедливим. Вони стверджували, що Хорватія не зможе існувати самостійно, що її ніхто не визнає.

Однак, що важливо, ці ідеї вони озвучували до початку вторгнення, а після нього змінили свою позицію. І саме тому вони й досі присутні у політиці та представлені у парламенті.

Втім, у Саборі (хорватському парламенті. – Ред.) присутня й партія, яка є фактичною правонаступницею політсили, що була ініціатором відторгнення території (ймовірно, йдеться про Самостійну демократичну сербську партію, засновану 1997 року. – Ред.)

Ба більше, серед її членів є як ті серби, що залишилися лояльними хорватській державі, так і ті, хто в роки війни перебував на окупованій території та намагався сприяти її відділенню від Хорватії.

На жаль, такою є ціна мирної інтеграції частини окупованої території (хорватського Подунав’я. – Ред.).

Поступки заради інтеграції

Лідери сепаратистів, такі як Милан Мартич, були засуджені Гаагою і відбувають покарання.

Проте це стосується лише самої верхівки сепаратистів, адже в Гаазі не розглядали навіть середню ланку злочинців.

Зрештою, навіть не всі злочини лідерів сепаратистів вилилися в обвинувальні вироки Гааги – значна частина воєнних злочинів, вчинених у Вуковарі, залишилися без покарання.

Що стосується сепаратистів нижчого рівня, то тут Хорватія використала інструмент аболіції (прощення), звільнивши від кримінальної відповідальності всіх, хто не був замішаний у воєнних злочинах. Точніше, проти кого немає свідчень про такі злочини.

Це було дуже непросте рішення, адже персона, що отримала прощення, отримала усі права, включаючи й можливість обиратися до хорватського парламенту та працювати в органах влади.

Ви чудово розумієте, наскільки тяжким було це рішення і як воно фруструвало хорватське суспільство, а особливо військових. Ті, хто носив гармату на сербські позиції і навіть стріляв з неї по хорватських військових, отримали можливість ставати мерами чи депутатами.

Особливо це стосується звільнених територій, де таких представників влади дуже багато.

Усе це – та ціна, яку заплатила Хорватія за інтеграцію, і це досі є проблемою для суспільства.

Зокрема, це досі перешкоджає поверненню на ці території хорватів, що були змушені тікати від сепаратистів та агресора.

Я знаю історію жінки, яка була зґвалтована на окупованій території, вона знає, хто її кривдник, впізнала його, проте не може довести цей злочин. В тому числі – через те, що місцеве суспільство стоїть на боці цього злочинця, створюючи йому алібі. І це не поодинока історія. І тому це досі фруструє хорватське суспільство.

А ще проблемою є те, що лідери хорватських сербів досі відмовляються визнати акт агресії проти Хорватії. Навіть більше, живучи у Хорватії, вони досі стверджують, що операція "Буря" (операція зі звільнення окупованих сепаратистами хорватських територій. – Ред.) є злочином. Щоб вам було зрозуміло, це те саме, якби вам хтось сказав, що звільнення Херсона від росіян є злочином.

Звичайно, якщо я почую від свого співрозмовника щось подібне, я просто припиню розмову. Проте кримінального покарання за такі заяви немає – і це також досі розколює наше суспільство. Зокрема, праві сили час від часу ставлять питання криміналізації таких заяв.

Та наразі існують лише поодинокі випадки таких покарань.

Зокрема, коли під час виборів у Вуковарі одна з сербських партій розклеювала плакати з написом, що повернення цього міста до складу Хорватії є геноцидом сербського народу. Організаторів цієї кампанії вдалося покарати.

Також цього року був випадок, коли сербські туристи співали пісні, під які в роки війни вбивали хорватів, розміщували сербські прапори у місцях пам’яті тощо. За це вони були покарані, але лише штрафом.

Хороші серби

Важливий момент: Хорватія не має проблем із сербами. Проблеми є лише з "великосербами" – тими, хто заражений вірусом сербського імперіалізму.

На жаль, ця пропаганда виявилася ефективною, а головне, залишається ефективною навіть зараз.

Але, на щастя, є й протилежні приклади. Зокрема, значна частина сербів під час війни залишилася лояльною хорватській державі.

Ба більше, понад 9 тисяч сербів воювали в лавах хорватської армії проти сепаратистів та агресора.

Ці серби сприймали Хорватію як свій дім і разом із хорватами захищали його від агресора.

І люди в Хорватії цінують таких сербів набагато більше, аніж тих хорватів, які з початком війни раптом опинилися десь у Мюнхені.

Розмовляв Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди", Загреб – Київ

Подорож автора до Хорватії була організована за сприяння Фонду миру Астамура Гумба