Вже незабаром процес зміни влади у Польщі буде знято з режиму "на паузі".

13 листопада своє перше засідання проведе новообраний Сейм, а президент Анджей Дуда дасть доручення сформувати новий уряд.

Втім, інтрига зникла ще на початку цього тижня – 6 листопада президент Польщі оголосив, що "згідно з польською традицією" має намір делегувати право першому сформувати уряд чинному прем’єру Матеушу Моравецькому – як представнику партії "Право і справедливість", яка є формальним переможцем виборів.

У відповідь опозиційні партії, також не чекаючи початку роботи Сейму, оголосили про створення коаліції, представивши її програму.

Тож вперше в новітній історії Польщі відбудеться ситуація, коли

президент делегує формування уряду політичній силі, яка має майже нульові шанси отримати вотум довіри у Сеймі.

Навіщо польський президент йде на такий крок? Чи, може, у ПіС ще залишилися шанси на створення коаліції?

А разом із тим – про що домовилась польська опозиція і про що їй ще доведеться домовлятися?

Стратегія Дуди

Ще півтора тижня тому польські ЗМІ, посилаючись на свої джерела, повідомляли, що президент Дуда може проігнорувати традицію делегувати право формування уряду партії-переможцю.

Усі спроби ПіС знайти собі партнерів по коаліції (а точніше, умовити увійти в коаліцію Польську селянську партію (ПСП), яка є ідеологічно найбільш близькою до чинної влади) закінчилися фіаско – "селяни" неодноразово заявляли про плани утворення коаліції з "Громадянською коаліцією" Дональда Туска, партією "Польща-2050" Шимона Головні та блоком лівих партій.

Не допомогла навіть надзвичайно щедра пропозиція віддати посаду прем’єра лідеру "селян" Владиславу Косіняку-Камишу.

Таке рішення має щонайменше дві причини. По-перше, всі опозиційні партії йшли на вибори з обіцянками змінити владу ПіС, а не створювати з нею коаліцію. Тим більше, що соціологія показувала – виборці ПСП були проти коаліції із ПіС.

Друга причина – репутація самої ПіС. У них вже був досвід створення коаліції, після чого партії-партнери були маргіналізовані, а їхні виборці перетікали до ПіС.

Альтернативою для ПіС є пошук "тушок" – депутатів інших партій, які погодилися б перейти до них. Втім, до більшості у новому Сеймі ПіС не вистачає аж 37 мандатів.

За даними польських ЗМІ, Матеушу Моравецькому вдалося домовитися з декількома, шістьма чи сімома, опозиційними депутатами. Проте навіть якщо це і правда, цього явно недостатньо для створення коаліції.

Непрямі ознаки свідчать про те, що у ПіС вже змирилися з переходом в опозицію. Зокрема, вже оголошено, що парламентський клуб (фракцію) в новому Сеймі очолить чинний міністр оборони Маріуш Блащак – якби в нього були шанси залишитися в уряді, він би не давав згоду на перехід до парламентської роботи.

За таких розкладів Анджей Дуда вже почав коливатися. З’явилася інформація, що він готовий делегувати право формувати уряд Дональду Туску за умови, що опозиція підтвердить наявність необхідних голосів і вже в перший день роботи Сейму призначить нового маршалка (спікера).

Втім, зрештою президент пішов на зустріч рідній партії.

Що це дає ПіС, зрозуміло. Отримання мандата на формування уряду дає їм ще місяць перебування при владі (протягом двох тижнів новий прем’єр має сформувати уряд, а протягом двох наступних Сейм має проголосувати за вотум довіри йому). Цей час вкрай потрібен для завершення робіт із цементування влади, що має одночасно і ускладнити роботи нового уряду, і захистити в майбутньому партійців ПіС від кримінального переслідування.

Проте навіщо це було потрібно Анджею Дуді?

Пояснення цьому зазвичай шукають у планах президента після завершення його президентської каденції. Наразі Анджею Дуді 51 рік, а друга президентська каденція добіжить кінця вже за два роки.

Ставати в 53 роки політичним пенсіонером – явно не варіант. Тож у Дуди є дві опції, що робити після завершення президентства: або спробувати добитися призначення у міжнародні організації, або продовжити партійну роботу в ПіС.

Перший варіант вимагав мінімізації конфліктів та мирного співіснування з новим урядом. Схоже, що Анджей Дуда обрав другий варіант, тим більше, що вже незабаром місце голови ПіС має стати вакантним.

Цей вибір матиме наслідки й у короткостроковій перспективі. Ймовірно, останні роки на президентській посаді Анджей Дуда діятиме в першу чергу як політик ПіС, воюючи з новим урядом.

Коаліція з ротаційними посадами

Сподівання ПіС, що опозиції не вдасться сформувати коаліцію, з’явилися не на порожньому місті.

У нову коаліцію входять і праволіберали з "Громадянської платформи", і консерватори з ПСП та "Польщі-2050", і різні ліві сили – разом коаліцію складатимуть 11 партій.

Донедавна єдиною позицією, де вони досягли згоди, було делегування на посаду прем’єра Дональду Туску.

При цьому у ЗМІ потрапляла інформація про гострі суперечки союзників. Зокрема, у ПСП виступали категорично проти лібералізації абортів, тоді як це було ключовою передвиборчою обіцянкою для лівих.

Зрештою, нова коаліція вирішила не педалювати питання абортів, проте обіцяє зробити пріоритетом захист прав жінок. Це привело до того, що одна з лівих партій – "Разом" – вже відмовилася від входження в уряд, хоча й обіцяє підтримувати його ініціативи.

Не менше конфліктів викликав і розподіл портфелів – це показала підписана в п’ятницю 10 листопада коаліційна угода.

Зокрема, щоб задовольнити всі вимоги, Дональд Туск вирішив застосувати принцип ротації на найвищих посадах, чого ще жодного разу не було в Польщі.

Так, перші два роки спікером Сейму має стати лідер "Польщі-2050" Шимон Головня (для нього ця посада є важливою в контексті планів участі у президентських виборах 2025 року). А потім наступні два роки Сейм має очолювати один із лідерів "Нової лівиці" Влодзімеж Чажастий.

Аналогічно з посадою спікера Сенату – верхньої палати польського парламенту. Перші два роки його очолюватиме представниця "Платформи" Малгожата Кідава-Блонська. Хто має прийти їй на зміну – наразі невідомо.

На компроміси довелося йти і в уряді. Якщо раніше Туск планував лише одного віцепрем'єра, то тепер оголошено, що їх буде два. Ці посади відійдуть лідеру "селян" Владиславу Косіняку-Камишу та одному з лідерів лівих Кшиштофу Гавковському.

При цьому Косіняк-Камиш претендував на посаду віцепрем'єра та міністра економіки. Зараз, за даними ЗМІ, цю посаду має отримати Гавковський, тоді як лідер "селян" відповідатиме за оборону – вкрай важливий для України напрям.

Хто отримає інші міністерські посади, наразі невідомо. Ба більше, розклади постійно змінюються.

Зокрема, якщо раніше вважалося майже вирішеним, що Міністерство сільського господарства відійде ПСП, то тепер це не виглядає таким очевидним.

Так само досі невідомо, хто опікуватиметься зовнішньою політикою. Якщо раніше посаду голови МЗС пропонували віддати "Польщі-2050" ("ЄвроПравда" вже аналізувала кандидатів від цієї політсили на таку посаду), то тепер все частіше говорять, що цей портфель відійде "Платформі" (і навіть те, що на посаду міністра може повернутися Радослав Сікорський, який керував МЗС у 2007-2014 роках).

* * * * *

Пауза із призначенням нового уряду збільшує ризики, що стоять перед Польщею.

І не лише перед нею – загадати лише про блокаду українського кордону, що проводять перевізники під егідою ультраправої партії "Конфедерація". Очевидно, що вирішити цю проблему може лише повноцінний уряд Польщі – для тимчасового це є непосильним завданням.

Проте зі зміною влади Польща, швидше за все, перейде у режим політичної війни.

Покарання ПіС є пріоритетом для всіх партій нової коаліції. Невипадково вони вже оголосили, що не голосуватимуть за призначення на парламентські посади партійців ПіС, щодо яких можна очікувати на кримінальне переслідування. 

На це у ПіС (та у президента Анджея Дуди) відповідатимуть блокадою всіх ініціатив нової влади.

На щастя, гостре політичне протистояння не має вдарити по відносинах з Україною, особливо у питанні протидії російській агресії.

Це одне з небагатьох питань, де у ПіС та нової коаліції є повний консенсус.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"