Вірменське суспільство радикально змінило своє ставлення до РФ – тепер майже ніхто не вірить російським обіцянкам про партнерство і захист.

Та чи достатньо цього для виходу Вірменії зі сфери впливу РФ і розвороту на Захід?

Тим більше, що гостра критика дій (а точніше, бездіяльності) РФ з боку прем'єра Нікола Пашиняна поки що не призвела до реальних змін зовнішнього курсу країни.

Чи не означає це, що розворот Вірменії на Захід так і залишиться на словах?

Усі ці запитання "ЄвроПравда" в Єревані поставила Мікаелю Золяну, політологу і колишньому депутату від партії Пашиняна "Громадянський договір".

Рекомендуємо подивитися запис цієї розмови на YouTube-каналі "Європейської правди". А для тих, хто віддає перевагу читанню, нижче – ключові тези цієї розмови.

"Токсичні відносини" з РФ

Вірменія стратегічно свій вибір вже зробила. І цей вибір полягає в тому, що чим далі вона перебуватиме від Росії, тим краще.

І це вибір не стільки уряду, а, як мені здається, усього суспільства.

Останні кілька років особливо показали, що так званий союз із Росією нічого доброго Вірменії не приносить. Ба більше, вже зараз у Вірменії є усвідомлення, що він ніколи не був союзом. Це швидше якась неоколоніальна залежність, і хоча все було оформлене як союз, але насправді союзники так не поводяться.

Інша річ, як Вірменії вийти з цих токсичних стосунків без подальших важких наслідків.

Ми вже отримали етнічну чистку в Нагірному Карабаху, яка пройшла за мовчазної участі так званих російських миротворців. При цьому в Росії залишається чимало інших важелів тиску, які вона може використати проти Вірменії.

Тому влада Вірменії намагається максимально обережно вести цей процес.

Однак якщо подивитися на динаміку заяв офіційних осіб буквально за останній рік, або від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, то помітно, що це дуже швидкі зміни.

Ті зміни, які Україна пройшла років за десять, у Вірменії сталися буквально за півтора року.

Вихід з ОДКБ

У Вірменії значна частина громадянського суспільства виступає з вимогами вийти з ОДКБ, вийти з Євразійського економічного союзу, заявити про бажання вступити в ЄС і навіть у НАТО.

Поки що ці сили не представлені в парламенті, проте все може змінитися.

Наприклад, на останніх виборах до Єреванської спілки старійшин партія, яка більше за інших заявляє про необхідність розвороту на Захід і домагатиметься членства в ЄС і НАТО (Європейська партія Вірменії. – Ред.), отримала 11% та увійшла до коаліції з партією влади.

Цей приклад уже показує певні зміни суспільної думки. Але коли влада перейде від слів до дій, поки що сказати складно.

Нинішня політика вірменської влади спрямована не на наш вихід з ОДКБ, а на те, щоб нас самих звідти вигнали.

Плюс є певні витоки, що наші західні партнери самі не радять прискорювати процес розставання з РФ.

Річ у тім, що якщо Вірменія зараз дуже різко заявить про вихід з ОДКБ, то будуть якісь наслідки з боку Росії. Відповідно, Заходу доведеться розбиратися з цими наслідками, отримавши ще одну кризову ситуацію, що для них вкрай небажано.

Тому я думаю, що наші західні партнери не кваплять Вірменію з явним розривом з РФ.

Незважаючи на це, хоча терміни передбачати дуже складно, проте я на 99% впевнений, що Вірменія вийде з ОДКБ. Якщо процеси розвиватимуться своїм природним ходом, то я думаю, що за рік-два ми побачимо дуже великі зміни.

І навіть за останні кілька місяців, якщо просто подивитися, які заяви робилися, які зустрічі відбувалися, навіть ось за останні два місяці можна побачити дуже серйозну динаміку.

Помста Кремля

Найочевидніший крок з боку Кремля – це навіть не прямі дії, а скоріше відмашка Азербайджану на нову військову ескалацію. І це дуже серйозна небезпека для Вірменії.

Також залишаються економічні важелі. Тим більше у Вірменії, яку сферу не візьміть: транспорт, економіку, фінансовий сектор – є дуже серйозна залежність від Росії.

Тому тут правильний шлях – це не стільки говорити голосно якісь слова, як працювати для зменшення цієї залежності. Десь уже є успіхи, десь вони незначні, а десь, на жаль, ця залежність лише посилилася.

У цьому плані, звичайно, для Вірменії можуть настати дуже важкі часи.

Але ось у чому парадокс: що радикальніших заходів вживатиме Росія, то далі Вірменія від неї відходитиме.

Можна відключити Вірменії газ – і кілька місяців будуть дуже важкими. Але потім Вірменія, наприклад, почне імпортувати газ з Ірану. До слова, вона і зараз імпортує іранський газ, але в недостатньому обсязі, щоб повністю замінити російський.

Тому якби в Москві ухвалювали раціональні рішення, то вони б не пішли на такий тиск. Але коли там діяли раціонально?

При цьому варіант зовнішнього перевороту і приходу до влади проросійських сил зараз видається малоймовірним, однак у Вірменії нічого не можна виключати.

Ми знаємо, що в історії у Вірменії були подібні епізоди, як, наприклад, терористичний акт 27 жовтня 1999 року, коли були вбиті прем'єр-міністр і голова парламенту.

Тому у Вірменії ми всі подібні сценарії сприймаємо дуже серйозно, і терористична загроза, і загроза державного перевороту – це все є. Хоча й переоцінювати ймовірність таких подій також не потрібно.

Спроби організації протестів і зміни влади з використанням вірменської опозиції та проросійських сил закінчилися повним фіаско.

На такому тлі ризикованим видається і залучення до конфлікту російських військових, які перебувають у Вірменії.

Навіть для Москви це буде надто ірраціональне рішення, тим паче, що є інші способи. Наприклад, відключити газ або вдарити по вірменській діаспорі в РФ.

Періодично російські офіційні особи говорять про те, що в Росії живуть 2 мільйони вірмен. Я думаю, що в якийсь момент, найімовірніше, будуть або депортації, або якесь витіснення вірмен із Росії.

Прозахідний розворот і проросійська електоральна база

Партія Пашиняна спочатку була досить широким союзом дуже різних людей, які підтримали революцію 2018 року.

Тому спочатку там не було програми відходу від Росії в бік Заходу. Всупереч заявам російських ЗМІ, які вважають, що Пашинян від самого початку прийшов до влади, або точніше – був посланий Соросом, щоб відірвати Вірменію від Росії.

Це не так, на жаль чи на щастя. У 2018 році блок Пашиняна являв собою об'єднання дуже різних людей – від дуже проєвропейських до тих, які не те щоби проросійські, але є прихильниками так званого зовнішньополітичного реалізму, і тому відстоюють позицію, що з РФ краще не сваритися.

Але позиції цих людей зараз постійно слабшають – просто через те, що Росія поводиться так, що для її захисту дуже важко підібрати аргументи.

Тому я думаю, що і сама партія Пашиняна вже більше схиляється в бік прозахідної орієнтації. Також змінюються суспільні настрої.

Чим далі, тим складніше у Вірменії виступати з проросійських позицій.

Як показали останні вибори мера Єревана, стеля для проросійських сил – у межах 20%, при цьому ці вибори відбулися за кілька днів до останньої війни в Карабаху, після якої проросійські настрої знизилися ще більше.

Ще одна особливість Вірменії – що в провінції рівень підтримки чинної влади ще вищий, ніж у столиці. Там більше довіряють Пашиняну, бо отримали реальні зміни у своєму житті після революції 2018 року.

Тому в регіонах не варто очікувати зростання якихось приємних для РФ настроїв – там живуть люди, які часто були заробітчанами в Росії та на своїй шкірі відчули расизм, дискримінацію та весь цей абсурд, що відбувається там щодо людей іншої національності.

Як наслідок, ми бачимо, що ніша для проросійських партій постійно звужується.

Якщо на парламентських виборах 2021 року такі сили сумарно набрали близько 25%, то тепер ніша проросійських виборців не перевищує 15-20%.

І цього явно недостатньо для зміни курсу країни.

Шанс на вступ до ЄС

У Вірменії, звісно, завжди було суперництво з Грузією: у кого краще вино, коньяк, їжа тощо. Це суперництво стало частиною нашої ідентичності.

Але що стосується можливого отримання Грузією статусу країни-кандидата в члени ЄС – то у Вірменії просто зраділи цьому.

Тому що зрозуміло, що з погляду Вірменії набагато вигідніше бути сусідом країни, яка йде в ЄС.

Тим більше, якщо Грузія не отримає цього статусу, то нинішній грузинський уряд, найімовірніше, ще далі піде в бік Росії. І після цього завдання Вірменії позбутися залежності від РФ стане взагалі нереальним.

Отже, ми дуже пов'язані з Грузією, і чим далі Грузія піде шляхом євроінтеграції, тим вигідніше це нам.

Чи можливо, що Вірменія піде цим шляхом? Так, але не слід забувати, що якщо Грузія має Угоду про асоціацію, то Вірменія – лише Договір про співпрацю з Євросоюзом.

Проблема також полягає в тому, що десять років тому у Вірменії теж була вже практично готова Угода про асоціацію з Євросоюзом. Але під тиском Москви Вірменія відмовилася від цього договору, і це, звичайно, викликало дуже серйозну проблему довіри.

До цього розвороту уряд Сержа Саргсяна постійно переконував європейських партнерів: не хвилюйтеся, ми все підпишемо, Росія на нас не тисне, все нормально. А потім буквально за одну ніч позиція змінилася: Саргсяна викликали в Росію, після чого він заявив, що тепер ми йдемо в Митний союз із РФ. І це говорилося так, ніби все нормально, все абсолютно природно.

І ця спроба зберегти гарну міну за поганої гри, напевно, і створила відчуття в Європі, що Вірменія – ненадійний партнер.

Після цього відбулася революція, змінилася влада, змінилася уся політична еліта, але все одно, навіть тепер, коли ми зустрічаємося з європейськими офіційними особами або з експертами, нам усе ще нагадують про події 2013 року.

Тому Вірменії потрібно ще подолати ці наслідки.

І хоча останніми роками у нас відбувся дуже серйозний прогрес у сфері демократії, нам все одно потрібно ще дуже багато працювати, щоб досягти рівня Грузії, або України, або Молдови, які просунулися в бік членства в ЄС.

Розмовляв Юрій Панченко,

"Європейська правда", Єреван – Київ