Північноатлантичний альянс дозрів до того, щоб хоча б частково виправити свою помилку, вчинену на саміті НАТО у Вільнюсі.

Утім, лише частково.

Нагадаємо, на саміті у Вільнюсі у липні Альянс – через опір лідерів США та Німеччини – не лише відмовився надати Україні запрошення до членства, але також встановив нову умову: для отримання запрошення Україна має виконати вимоги Річної національної програми (РНП).

Це загрожувало перетворити шлях України до членства на нескінченний процес, адже РНП у тому вигляді, який існував у останні роки, був абсолютно непідйомним документом на кількасот сторінок, виконання якого можна було хіба що припинити, але не завершити.

Тому ще тоді "Європейська правда" пояснювала, що головним пріоритетом і для України, і для її друзів у Альянсі має бути те, щоб змінити ставлення НАТО до цієї вимоги – детальніше читайте у липневій статті "Альянс без плану дій".

І схоже, що це вдалося зробити.

У цій статті – про те, чому це не лише прибрало один з нездоланних блоків на шляху до Альянсу, але також спростило майбутні вступні переговори. Утім, друга перепона – обережна позиція Байдена та Шольца – лишилася незмінною.

Ми проаналізували документ, представлений союзникам у Брюсселі.

У цій статті читайте про те, які саме реформи Україна зобов’язалася втілити на шляху до Альянсу, а також про те, що Угорщина позбавилася ще одного важеля впливу на Київ.

Дев'ять сторінок українських реформ

Попри те, що під час саміту у Вільнюсі президента Зеленського переконали відмовитися від жорсткої риторики на адресу НАТО через його позицію стосовно України, у Києві чітко усвідомлювали проблеми, пов’язані з вільнюським рішенням. Та й друзі України в Альянсі не надто приховували, що розчаровані власним рішенням.

Тому від першого ж дня почалася робота над тим, щоб переконати партнерів у їхній помилці і прибрати вимогу про РНП або принаймні мінімізувати її. Перше завдання втілити не вдалося, у НАТО відповіли, що рішення саміту – остаточне, і тут немає місця для дискусії.

А друга задача загалом завершилася успіхом.

"ЄвроПравда" має у розпорядженні копію документа, який міністр закордонних справ Дмитро Кулеба офіційно представив у Альянсі і отримав формальне схвалення. Цей документ, що має назву "адаптована річна національна програма", встановлює пріоритети реформ, які взялася втілити Україна для свого майбутнього вступу в НАТО. Це – цілком осяжний документ обсягом у дев'ять сторінок (плюс сторінка "вступу" – офіційного пояснення про суть документа).

Хоча, за інформацією ЄП, Україна прагнула досягти ще більшого. Спершу і в офісі віцепрем’єрки з питань євроінтеграції, і в МЗС наполягали, що документ має бути дуже короткий, лише на три сторінки.

Але це не зустріло розуміння у Брюсселі.

Зрештою план реформ, який Україна має втілити, щоб довести свою готовність до членства, помітно виріс. Але все одно він лишився осяжним і зовсім не схожим на ті нескінченні переліки завдань, які були у РНП досі.

А головне – те, що змінилася ідеологія документа. Тепер за кожним напрямком Україна має чіткі завдання до кінця 2024 року, виконання яких цілком реально проконтролювати.

А також є важливий приємний сюрприз для нас – і неприємний для Угорщини.

НАТО – це про оборону

Спершу – про одну дуже важливу деталь.

Неправильно говорити про те, що Альянс "затвердив" українську адаптовану РНП. У НАТО дали згоду на те, щоб формально, офіційно, єдиним автором Річної національної програми лишалася Україна (таке формальне схвалення відбулося у Києві 28 листопада).

А Альянс, мовляв, лише "братиме до відома" те, що передав їм Київ.

На практиці, утім, це працює інакше.

Українська програма реформ пройшла кілька кіл узгодження в Альянсі. Зі штаб-квартирою НАТО узгодили структуру документа, його головні елементи та ідеологію, а потім – передали до Брюсселя "майже фінальну версію", щоби програма реформ відповідала очікуванням НАТО. Далі генсек зібрав відгуки та пропозиції від усіх союзників, скомбінував їх у єдину пропозицію, яку передав Києву.

Так з’явилася фінальна версія РНП.

Офіційно – її привіз до Брюсселя міністр Кулеба. В реальності – це спільний документ України та Альянсу.

То для чого ж потрібна така складна процедура?

Бо вона дозволяє досягти того, щоби план реформ відповідав реальним вимогам усього Альянсу, і одночасно – відсіяти неадекватні вимоги окремих держав-членів. Йдеться, звісно ж, про Угорщину, яка тривалий час шантажувала і Альянс, і Київ, блокуючи рішення щодо України, аргументуючи це своїми вимогами щодо прав меншин.

Нова РНП вирішила цю проблему принципово: у ній взагалі немає вимог щодо політичних реформ. "Основна увага в Програмі на 2024 рік сфокусована на завданнях посилення спроможностей сектора безпеки і оборони України та розвитку відповідних систем управління, планування та контролю", – пояснює вступ до документа.

Схему, за рахунок якої цього вдалося досягти, можна назвати справжньою дипломатичною перемогою України.

Київ переконав брюссельських партнерів у тому, що всю політику – від законів про мову і про меншини до протидії корупції, від судової реформи до якісного державного управління – варто відокремити від РНП і передати контроль за цими реформами від НАТО до ЄС. А коли ЄС скаже, що Україна відповідає необхідним вимогам – Альянс орієнтуватиметься на цю оцінку.

Мовляв, усе одно вимоги ті самі, то навіщо дублювання?

"Заходи з впровадження згаданих реформ здійснюються у рамках підготовки до переговорного процесу із вступу України до Європейського Союзу", – пояснює РНП. І в НАТО на це погодилися. Так Орбана (а потенційно не лише його) позбавили додаткового важеля шантажу щодо політичного зближення з Україною.

А одночасно це додатково підвищило вагу нашого діалогу з ЄС.

А що з обороною?

Ухвалена РНП складається з п'яти розділів: політичні та економічні питання, оборонні та військові питання, ресурсні питання, питання безпеки та правові питання.

Чому саме такий перелік?

Бо п'ять розділів з такими назвами – це рамкова структура переговорів щодо вступу до НАТО нових членів. Тому за рекомендацією Альянсу РНП переробили під цей формат. Також під рамку переговорів про членство "підігнали" усі цілі в рамках кожного розділу.

Це саме по собі є позитивним сигналом – по суті, Альянс за допомогою РНП не просто висуває до нас абстрактні запити щодо реформ, а готує нас до переговорів. Щоб у момент, коли НАТО дозріє до того, щоб запросити Україну до вступу, Київ був до цього готовий, а процедура переговорів та оцінювання, в ідеалі, перетворилася на формальність.

Утім, навіть якщо говорити лише про оборону, то наявний зараз перелік реформ "формальністю" не назвеш.

І без тієї ж боротьби з корупцією не обійшлося – наприклад, розділ "Політичні питання" має містити цей пріоритет. Але, як і йшлося вище, політику лишили у стороні, а НАТО контролюватиме лише те, як реформуються закупівлі військового відомства. Це стало одним із пріоритетів РНП.

Зокрема, Україна гарантувала, що у 2024 році планує "завершити стратегічний огляд оборонних закупівель... з метою приведення системи оборонних закупівель України до євроатлантичних практик" та "забезпечити ефективне функціонування закупівельних агенцій Міністерства оборони", для яких будуть оновлені процедури. Успіх у втіленні цієї задачі буде важливим для того, щоб Альянс дав Україні "зелений сигнал" про виконання РНП.

Серед інших задач політичного блоку на 2024 рік є зобов’язання України "внести зміни до деяких законодавчих актів щодо посилення демократичного цивільного контролю над ЗСУ" та "завершення трансформації системи командування та управління відповідно до принципів та стандартів НАТО".

Утім, цей блок містить також вказівку на важливу деталь.

Україна й сама навіть не розраховує завершити виконання РНП у 2024 році.

Задачі розплановані на довший період.

Наприклад, "Ціль №1" у політичному блоці програми містить зобов’язання України оновити закон "Про національну безпеку" з метою посилення демократичного цивільного контролю та нагляду над ЗСУ та сектором безпеки і оборони загалом (а це має включати, зокрема, реформу СБУ). Але серед задач на 2024 рік цього немає.

Подібні ознаки того, що Україна розраховує на довший період реформ, є також в інших розділах документа. Наприклад, ціль "Реформування органів правопорядку як частини сектора безпеки і оборони України" на наступний рік містить лише розмиті задачі й мінімум конкретики. Схоже, що тут все лишається на майбутнє.

Інші задачі-2024

Чимало конкретних завдань на наступний рік Україна задекларувала у питанні розмінування.

Так, Київ пообіцяв, що за рік буде "створено національну систему гуманітарного розмінування", "забезпечено функціонування створеної системи протимінної діяльності в Україні під загальним керівництвом Міноборони" тощо.

У кількох розділах підкреслюється завдання наростити виробництво зброї та боєприпасів в Україні за допомогою союзників та західних виробників.

Можуть виникати певні запитання щодо цифровізації. Задачі на 2024 рік не видаються амбітними. Обіцянки у цьому блоці щодо того, що будуть "інтегровані засоби автоматизації для автоматизованої системи Центру оперативного керівництва ЗСУ" та "впроваджено і забезпечено використання Медичної системи ЗСУ в закладах охорони здоров’я", явно не відповідають усім очікуванням щодо цифровізації військового сектора.

А от у питанні підтримки військових та їхніх родин задачі на 2024 рік – доволі амбітні. Ось перелік:

• сформовано державні стандарти надання соціальних послуг для військовослужбовців;
• розроблено єдиний державний стандарт щодо переліку послуг у системі переходу від військової служби до цивільного життя, затверджено відповідний нормативно-правовий акт;
• запроваджено інститут помічника ветерана в системі переходу від військової служби до цивільного життя;
• створено цілісну систему психологічного відновлення/реабілітації, зокрема з метою медико-психологічного супроводження службової діяльності особового складу і персоналу складових сектора безпеки і оборони;
• забезпечено ефективне реагування при виникненні спалахів інфекційних захворювань, надзвичайних ситуацій у сфері громадського здоров’я в системі складових сектора безпеки і оборони.

Також документ ставить завдання у питаннях кібербезпеки, обміну розвідувальною інформацією, співпраці у боротьбі з тероризмом тощо.

Виникає запитання: що станеться, коли Україна виконає РНП?

Треба відразу зауважити: ані виконання цілей 2024 року, ані остаточне виконання РНП, яке, виходячи з цьогорічного плану, потребує кількох років роботи, саме собою не відкриє двері до НАТО. Ключовою перепоною для цього була і лишається позиція Берліна і Вашингтона. І тут, на жаль, немає позитивних новин.

Передусім з США.

Численні джерела стверджують, що Білий дім, у тому числі особисто Байден, є противником того, щоб надавати Україні запрошення до членства також на саміті у Вашингтоні. Тож зміна позиції США лишається головним політичним завданням. А виконання РНП дозволить досягти швидкого вступу, щойно ця позиція зміниться.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", з Брюсселя