У п’ятницю у Скоп’є, столиці Північної Македонії, завершилася міністерська зустріч ОБСЄ. Вона не стала історичною у тому сенсі, в якому її хотіли б бачити чимало українців: ОБСЄ не розвалилася й Росію з неї не виключили.

Однак – за допомогою тиску та аргументів України – організація зробила кілька кроків у цьому напрямку.

До того ж вдалося затвердити рішення, проти якого Росія категорично виступала. А нервова поведінка Лаврова на фінальній пресконференції якнайкраще доводила, що результатами поїздки до Скоп’є він лишився не задоволений.

"Європейська правда" дізналася цікаві деталі того, що відбувалося на міністерській зустрічі й навколо неї, а також розібралася, чого чекати надалі.

Про це ми розповіли у відеоблозі, який рекомендуємо подивитися.

А одночасно Україна отримала ще дві круті міжнародні перемоги.

За випадковим збігом, вони теж сталися саме цього тижня, й читачі "Європейської правди" мають дізнатися про їхні деталі. Тим паче, що ми з’ясували те, що досі не потрапляло в публічний простір.

Йдеться про те, як та завдяки чому Україні вдалося цього досягти та викликати істерику пресслужби російського МЗС.

І ми раді поділитися цими історіями перед тим, як розповісти про головну міжнародну подію останніх днів, тобто про міністерське засідання ОБСЄ, та про рішення, яке відклало кризу організації на 9 місяців.

Хімія перемоги України

У середу, коли в ОБСЄ лише готували вітальну вечерю, яка виявилася дуже успішною для України (про це розповімо далі!), в іншій організації Київ отримав потужну і – що не менш важливо – абсолютно несподівану для росіян перемогу.

Організація із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) вперше у своїй історії не обрала Росію до свого виконавчого органу – керівної ради.

ОЗХЗ – це одна з тих організацій, де Росія історично мала дуже великий вплив, і на відміну від привілейованого положення РФ у низці інших міжнародних структур, на користь цього є аргументи. Бо ж організація створена для того, щоб домовлятися про заходи, які б дозволили запобігти поширенню хімічної зброї та її застосування в конфліктах. Тому до керівних органів ОЗХЗ "за замовчуванням" входять усі ті держави, які мають потужну хімічну промисловість, яку можна переспрямувати на військові потреби (і багато з них мають також старі запаси власне хімічної зброї).

Тому всередині ОЗХЗ досі не лунало навіть дискусій про те, чи варто Росії бути в керівництві.

Як же вдалося її виключити?

Допомогла карта, спільно розіграна українським і литовським міністрами закордонних справ.

У Раді ОЗХЗ цього року звільнялись три місця за квотою Східної Європи. Одне з них, як вважали, "за замовчуванням" мала обійняти Росія; на два інші претендували Україна та Польща.

Загалом у цій організації найчастіше держав-кандидатів узгоджують наперед, але теоретично є право держав організувати змагальний конкурс. І саме це право використали противники Москви. Міністри Кулеба й Ландсбергіс домовилися про те, що Литва також подасться на цю посаду. Без гарантії перемоги – але з шансом покарати Росію.

Литва зробила це в останній дозволений регламентом момент.

А далі, як розповів "ЄвроПравді" поінформований український дипломат, Кулеба й Ландсбергіс почали узгоджено працювати з іншими державами для того, щоб вони підтримали також Литву. Мовляв, щоб у тієї був не нульовий результат.

"Під час голосування в ОЗХЗ ти не знаєш, як вирішили голосувати інші. І спрацював ефект несподіванки – багато хто вирішив дати голос і Литві, й Україні виходячи з того, що Росія, мовляв, все одно пройде, а ми побудемо "на світлій стороні". У підсумку Росії не вистачило голосів, що стало шоком для багатьох", – розповів співрозмовник.

Україна та Польща, як "давні" кандидати, отримали 126 та 123 голосів, Литва – 76, а Росія – 65. Тобто "російські" голоси розділилися навпіл і не на користь РФ.

Ця поразка стала для Москви настільки несподіваною, що там думали аж до наступної доби, щоб вийти із заявою-поясненням. Але визнати поразку у боротьбі з Литвою та Україною там не могли, тому у Лаврова оголосили про світову змову проти РФ. Мовляв, до поразки призвів "безпрецедентний політичний тиск, фінансово-економічний шантаж і, найчастіше, просто відверті загрози з боку "колективного Заходу" тим державам-учасницям, які могли б підтримати нашу країну", – йдеться у заяві МЗС РФ.

Хоча насправді причиною є радше самовпевненість росіян.

Росія? Геть з моря!

А вже тоді, коли міністерська зустріч у Скоп’є добігала кінця, Україна дізналася про нову перемогу дипломатів. Росія програла ще одні вибори – у Міжнародній морській організації (ММО).

І якщо "хімічну" перемогу собі в актив може записати МЗС, то за "морською" стоїть радше офіс президента. Адже одним із переламним моментів став виступ (по відеозв’язку) президента України, про який вдалося домовитися із головуючою у ММО країною Саудівською Аравією (знову зіграла ставка на добрі відносини з саудитами, які Київ розвивав останнім часом, особливо після повномасштабного вторгнення РФ).

Це сталося ще 27 листопада.

"Це була перша за час повномасштабної війни сесія ММО, і ми працювали над тим, щоб на ній виступив президент, хоча промови президентів держав у цій профільній організації є дуже незвичними", – розповів ЄП дипрадник президента Ігор Жовква

Виступ Володимира Зеленського був, звісно ж, повністю присвячений морській агресії РФ. Він нагадав і про ракетні удари по портах, що тривають, і про атаковані торговельні судна, і про мінування Чорного моря, про штучне обмеження морського сполучення і про руйнування Росією "зернового коридору". А насамкінець – закликав зробити історичний крок і викинути Росію з ММО.

"Росії – не місце в Міжнародній морській організації, не місце в її керівних органах, бо ніхто за останні десятиліття не завдав шкоди більшої вільному мореплавству, ніж Росія. Вона повинна за це справедливо відповідати", – заявив він.

Варто додати, що виключення з організації – це був наперед нереальний запит, бо процедурно цього дуже складно досягти. Натомість реальною метою було викинути Росію з Ради ММО. Причому цього разу Україна не могла сама зайняти місце РФ – за класифікацією ММО ми перебуваємо в різних "корзинах".

"Тому була ідея в тому, щоби поставити замість Росії Ліберію, з якою ми домовилися. І замість затвердження списку Ради ММО з 10 країн, включно з РФ, ми зробили конкурс, де на 10 місць претендувало 11 кандидатів", – розповів Жовква.

Цього разу Росія розуміла загрозу втрати посади і боролася за неї, але її зусилля провалилися.

За даними, які отримала "ЄвроПравда", 8 "наперед запланованих" переможців, отримали 141-146 голосів; США, які нам допомагали, отримали підтримку 137 країн (певно, через помсту кількох друзів РФ); Ліберія, яку висунули як конкурента Росії, – 132 голоси, а Росія – лише 80!

Це був абсолютний провал для Москви – і перемога для України.

А тепер – до основної дипломатичної події.

Навіщо нам ОБСЄ?

Спершу відповімо на доволі логічне запитання, яке може поставити собі український читач.

До міжнародних структур часом є обгрунтовані претензії. Багато з них не адекватні чинним реаліям і їх треба змінювати – але робити це треба зсередини, отримуючи маленькі й великі дипломатичні перемоги над агресором. Для цього доводиться використовувати, а подекуди ламати чинні правила. І це – саме те, що робить Україна в Організації з безпеки і співробітництва в Європі, тобто ОБСЄ.

Ця організація була створена ще за радянських часів, а відтоді розрослася та має складові, користь яких складно заперечувати навіть критикам.

Наприклад, чи потрібний механізм міжнародного спостереження за виборами й порушеннями? Напевно, так; навіть в історії України були усім відомі випадки нечесних виборів, коли голос "міжнародників" був важливим. А це своєю чергою означає, що існує користь від БДІПЛ ОБСЄ (Бюро демократичних інституцій і прав людини) – ключової структури західного світу, яка встановлює стандарти вільних виборів і має останнє, або найбільш вагоме слово у їхньому визнанні "нечесними" у разі такої потреби. Також Бюро слідкує за дотриманням прав людини, стандартами верховенства права тощо.

В останні роки БДІПЛ перетворилося на непримиренного критика Росії, тому Москва на внутрішніх дискусіях виступає категорично проти того, щоб чинному директору БДІПЛ Маттео Мекаччі продовжили мандат, який спливає на початку 2024 року.

Одночасно завершуються повноваження спецпредставниці з питань медіа Терези Рібейру (яка теж стала одним із ворогів РФ), комісара з прав меншин та найвищого керівника в офісі організації – генсека ОБСЄ. Ці перепризначення стали одним з ключових питань у шантажі Росією з рештою держав-членів, і Лавров цього не приховував.

А враховуючи те, що більшість держав Заходу, включно зі США, не хочуть навіть чути про розвал чи перезапуск організації (як це пропонує Україна), то Лавров та його команда мають широке поле для шантажу. І цей шантаж зазвичай спрацьовує – як сталася на цьому засіданні, коли російському топдипломату відкрили двері для подорожі у Північну Македонію.

Таким, якщо коротко, був стан справ під час засідання у Скоп’є.

А тепер – про те, на чому вдалося "зійтися", та про подальші плани України.

9 місяців для боротьби з Лавровим

Очільник македонського МЗС, чинний голова ОБСЄ Буяр Османі у п’ятницю ввечері був щасливим і святковим. Він досягнув того, чого прагнув – закінчив головування (бо його могли лишити на другий рік, чого македонський політик не бажав), а також домігся того, щоб розвал ОБСЄ стався не на його "зміні", а згодом.

У пакет домовленості увійшло рішення про те, що новою головуючою державою стає Мальта, а четвірка керівників організації лишаються на посадах наступні 9 місяців. Росії, яка хотіла би зменшити цей термін, забракло аргументів, адже вона сама довела ситуацію до тупика: в ОБСЄ не могли наперед почати пошук кандидатів через ультиматуми РФ і невизначеність її дій.

Українські дипломати визнають, що це не та перемога, якої прагнув Київ.

Такий результат більше схожий на "бойову нічию". Або ж можна говорити про тактичну, тимчасову поразку РФ. А за 9 місяців на організацію чекає новий пік кризи.

"З погляду функціональності ОБСЄ – це перемога усіх тих західних держав, які прагнуть зберегти організацію (прим. ЄП: Росія такого бажання не має, про що Лавров говорить відкритим текстом). З погляду персоналій – це перемога України, адже росіяни відкрито говорили, що для них неприйнятне продовження повноважень Терези Рібейру і Маттео Мікаччі, а вони лишаються на рік.

Водночас росіяни "підвісили на гачок" ОБСЄ на ці 9 місяців, і в цей час їхня вага зросла, з ними всі будуть вимушені консультуватися. Зважаючи на те, що ми прагнемо повністю ізолювати росіян, тут для нас негатив", – зазнається Євген Цимбалюк, постпред України про ОБСЄ.

Хоча в США – більш оптимістичні та розраховують, що зможуть узгодити заміну "четвірки" й забрати цей козир у РФ. "За ці 9 місяців ми обговоримо, хто найкраще підходить для того, щоб очолювати організацію", – пояснив ЄП постпред США в ОБСЄ Майкл Карпентер.

Між тим для Росії в нинішньому рішенні позитивів немає.

Це було дуже помітно на підсумковій конференції Лаврова, куди той прийшов злий і очевидно знервований.

Особливо на початку пресконференції, коли кілька фраз від північномакедонських відеооператорів (бо хтось у залі високо підняв телефон – звичайна історія на пресконференціях) викликали в російського дипломата ледь не істерику: "Будь ласка, виступайте! Там хтось кричав, ви нікого не образили?" – підвищив він голос російською, не усвідомлюючи, що оператори його не розуміють.

Та й далі Лавров зривався на хамство.

Що могло так знервувати російського міністра – адже він нібито мав почуватися переможцем просто через той факт, що зміг зламати опір Європи й змусив її тимчасово "зняти санкції" заради свого приїзду?

Перш за все, це безпрецедентний для ОБСЄ бойкот Росії. Ще ніколи не було такого, щоби близько половини міністрів відмовилися брати участь у міністерській зустрічі. І сталося це суто через те, що вони не хотіли опинитися за одним столом із Лавровим.

Причому кілька міністрів змінили думку буквально в останню ніч! Це не перебільшення, адже навіть керівник дипломатії ЄС ще ввечері в середу, приїхавши до Скоп’є, заявляв журналістам, що прагне особисто передати сигнал Лаврову й не уникатиме зустрічі з ним, а у четвер вранці просто не пішов на засідання, надіславши замість себе всього лише посла (найнижчий рівень на таких зустрічах, за традицією ОБСЄ)

Схоже, що частину з них зміг переконати посол України Цимбалюк, якому дали слово під час урочистої вечері напередодні конференції. Він знайшов цілком логічний контраргумент для держав-"миротворців", які продовжують наполягати, що з Росією треба підтримувати діалог. Бо, мовляв, Радянський Союз та США теж одночасно були в ОБСЄ.

"Я у своїй промові дав пояснення, яке для мене видавалося абсолютно очевидним – але з’ясувалося, що для багатьох в Європі воно таким не є. Бо протягом вечері до мене підійшли 15 держав і попросили дати текст свого виступу для аналізу цих аргументів. То довелося цей текст терміново писати, бо я виступав "з голови", щоб відправити їм", – розповів український посол.

"Суть моїх пояснень полягала в тому, що історія, коли під час холодної війни в ОБСЄ могла об’єднувати і не однодумців, – перестає працювати під час війни гарячої. І що в нинішній ситуації діалог зі злочинцями треба обмежувати, а не підтримувати", – пояснив Цимбалюк.

Тепер перед Україною стоїть завдання донести це розуміння якомога ширше.

Бо саме варіант обмеження діалогу з РФ без її виключення з організації зараз видається найбільш реальним. Тобто Росія залишатиметься її членом, але матиме дедалі менше прав і важелів впливу усередині ОБСЄ. Що, власне, вже поволі відбувається в останні майже два роки.

А зважаючи на те, що часом Україна отримує потужні перемоги в міжнародних організаціях – хтозна, можливо, до цього дозріють і в ОБСЄ.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",

з Північної Македонії