Протягом більше ніж року Україна виконувала так звані "7 кроків", тобто сім блоків умов ЄС для початку вступних переговорів. Про існування цих семи кроків, чи то критеріїв, чи то вимог ЄС за цей час в Україні чув, напевно, кожен (хоча назвати увесь перелік могла б абсолютна меншість).

Але якщо попросити пересічного журналіста чи читача назвати "без гугла" задачі України – то серед варіантів ви неодмінно почуєте про "боротьбу з корупцією". Завдання, що ховалося під третім номером у переліку ЄС, у суспільній та медійній свідомості перетворилося на абсолютний пріоритет.

Та й не лише в Україні.

У листопаді, коли Єврокомісія надала оцінку прогресу, виявилося, що "антикорупційний блок" лишився єдиним, до якого у Брюсселя є змістовні запитання.

І все це – на тлі затримань топкорупціонерів, аж до голови Верховного суду.

То чи насправді ситуація настільки критична? Чи є прогрес? Та чи не мають, бува, рацію ті, хто вважає, що Україна зайшла у період "самобичування", підсилюючи відчуття проблеми до рівня, який не відповідає реальності?

Ці запитання стали особливо важливими напередодні історичного для нас саміту ЄС, де Україна – після оцінки її успіхів – може отримати рішення про відкриття переговорів щодо вступу до Євросоюзу, або ж навпаки, отримати відмову.

Щоби відповісти принаймні на частину з них, Антикорупційна ініціатива ЄС (EUACI) за партнерства "ЄвроПравди" організувала телеміст "Київ – Брюссель", співорганізатором якого з європейського боку став авторитетний брюссельський центр CEPS. Запрошуємо переглянути також короткий відеоогляд дискусії.

Спільні висновки, яких дійшли українські та брюссельські посадовці, дипломати та експерти, варті не просто уваги, а часом зміни світогляду.

У тому числі є консенсус щодо того, що проблема корупції в Україні суттєво перебільшена через те, що вона постійно на слуху. При цьому – хай як це парадоксально звучить – висока ефективність правоохоронців та антикорупційної вертикалі не вирішує, а посилює цю проблему. Ба більше, лунали навіть думки, що покарання топзлочинців не є ефективною відповіддю на проблему системної корупції в країні.

Про це, а також про зв’язок корупції з біговим спортом та про потребу іноземного контролю за антикорупційними активностями – у репортажі "ЄвроПравди".

Марафон проти хабарництва

Те, що Україна зрештою виконала усі антикорупційні вимоги ЄС в рамках "7 кроків", зараз не викликає сумнівів ні в кого. Останні законодавчі вимоги Верховна Рада ухвалила конституційною більшістю, і президент відразу їх підписав. Про виконання критерію говорять і антикорупційні активісти, зазвичай критичні до дій уряду.

Але так само всі погоджуються, що попереду – ще більше завдань.

Так склалося, що телеміст між Києвом і Брюсселем пройшов у спортивній термінології. Дипломат представництва ЄС в Україні Асьєр Сантільян Лузуріага – керівник профільного відділу, що опікується питаннями верховенства права в Україні, – порівняв боротьбу з корупцією та біг на довгу дистанцію, марафон.

Порівняння добре "зайшло", хоча напівжартома учасники посперечалися про деталі. Наприклад, про те, чи є це саме марафонською дистанцією на 42 км 195 м, чи доречніше порівнювати радше із тріатлоном, що поєднує біг, плавання та велоспорт, адже Україні доводиться боротися з корупцією дуже різними методами.

Але повна згода була у тому, що у цьому марафоні Київ ще дуже далекий від фінішу.

"Часом вам може здаватися, що траса коротша, що фініш близько, але ні, це 42 кілометри, і вам треба думати про перспективу... Адже у цьому марафоні ви зараз десь на перших 10 кілометрах", – пояснює європейський дипломат.

Але є і добрі новини. Наступні кілометри можуть бути легшими.

Звісно, якщо Україна і дали лишатиме це питання пріоритетним.

"У марафоні важливо не лише те, як багато вам лишилося, але й те, як швидко ви біжите. Останні місяці Україна біжить досить швидко. Ми бачимо це за зростаючою кількістю відкритих кримінальних справ, за зростаючою кількістю вироків. Україна ухвалює важливі політичні та законодавчі рішення", – пояснює Аллан Паг Крістенсен, керівник антикорупційної ініціативи ЄС в Україні (EUACI).

Трошки відмінне пояснення, але з точно такими висновками має Асьєр Сантільян Лузуріага.

"Річ у тім, що для початку марафону треба також тренування. Тож в останні роки багато ваших зусиль пішли на "тренування", тобто приготування, ви створили інституції", – пояснив він. А отже, те, що на "перші 10 кілометрів" пішло майже 10 років, не означає, що решта марафонської дистанції потребуватиме ще три десятиліття роботи.

Одна з основних задача Антикорупційної ініціативи ЄС (по центру – керівник EUACI Аллан Паг Крістенсен) – шукати, де і як Україні буде корисний європейський досвід протидії корупції (ліворуч - представник дипмісії ЄС Асьєр Сантільян Лузуріага)

Є, утім, і погана новина – це те, що, на відміну від звичайних змагань, в антикорупційному марафоні України "фініш" буде постійно відсуватися.

"У спорті, коли ви добігли марафон – то це все, можна відпочивати. Але тут інакше, навіть з отриманням членства в ЄС протидія корупції не може зупинитися", – пояснив представник брюссельського Transparency International Роланд Папп, що також брав участь у дискусії. Він нагадав, що низка держав Центральної та Східної Європи, досягнувши відповідності критеріям на момент вступу, після того стали відомими через імовірну корупцію в держзакупівлях. І тепер ЄС особливо уважно стежитиме за сталістю змін у нових країнах-членах – тобто і в Україні.

"Вступ до ЄС точно не є фінішем цього "бігу". Адже і в ЄС немає жодної країни, яка би повністю позбавилася корупції", – погодилася Ірина Шиба, заступниця керівника EUACI.

Додатковий виклик – те, що законодавча база Євросоюзу змінюється, і у питанні боротьби з корупцією ці зміни особливо стрімкі. Ближчим часом ЄС планує ухвалити антикорупційну директиву, дискутується можливість того, щоб уніфікувати вимоги тощо.

А це означає, що Україні як державі-кандидатці з часом доведеться знову коригувати своє законодавство.

Хоча у багатьох аспектах ми вже зараз маємо більш жорсткі антикорупційні норми, ніж їх планує встановити для себе ЄС. І це – ще один парадокс України.

Корупція чи її сприйняття?

У дискусії часом створювалося суперечливе враження. Усі говорили про вражаючі успіхи України у боротьбі з корупцією. Але що робити з рейтингами (наприклад, міжнародним рейтингом сприйняття корупції від Transparency International), за яким Україна – ледь не найбільш корумпована держава регіону?

При тому, що в самому Transparency International не заперечують успіхи Києва. "Багато в чому Україна вже попереду ЄС", – визнав у обговоренні Роланд Папп.

Корінь проблеми у тому, що "відчуття корупції" з боку українців дає значно гіршу картину. Навіть ті, хто жодного разу не стикався з корупцією за останні роки, можуть говорити в опитуваннях, що точно знають про "тотальну корумпованість" держави.

"У нас склалася парадоксальна ситуація, – каже Олена Галушка, член правління Центру протидії корупції. – Коли НАБУ і САП показують добрі результати і затримують когось, то це часто сприймається не як позитивний знак – "антикорупційна інфраструктура добре працює", а як підтвердження тривоги – мовляв, "о боже, подивіться, скільки ж в Україні корупції, як тут можна працювати?".

Але навіть ті європейські посадовці, хто усвідомлює наявність цієї проблеми, кажуть, що Україна не має іншого шляху, окрім як продовжувати боротися з корупцією.

Аж доки в суспільстві не з’явиться довіра до роботи НАБУ і САП, до вироків за корупцію тощо.

"Показник сприйняття корупції не обов'язково дає правильну картину рівня корупції. Сприйняття формується також під впливом ЗМІ та соціальних мереж. В Україні, де існують вільні та критичні ЗМІ, випадки корупції займають чільне місце в інформаційному просторі порівняно з багатьма іншими країнами. Можливо, саме тому вимірювання сприйняття створює враження, що рівень корупції є вищим, ніж він є насправді. Але реальність у тому, що це поки що найкращий показник, який ми маємо", – пояснює Аллан Паг Крістенсен.

Усі погоджуються, що цей варіант виходу з кризи сприйняття корупції, який демонструє українське суспільство, є тривалим і непростим. Але іншого, схоже, не існує.

У Transparency International не планують переглядати методологію свого дослідження.

"Індекс сприйняття корупції не відбиває реальності – але буде використовуватися, зокрема, інвесторами, бо іншого немає", – погоджується ексглава литовської Служби спеціальних розслідувань (аналог НАБУ) Жидрунас Барткус.

Хоча звучать також і революційні ідеї.

"Посадками" корупцію не подолати?

Напевно, найбільш креативний варіант запропонувала румунська та загальноєвропейська експертка у питаннях антикорупції, професорка Аліна Мунгіу-Піппіді, яка свого часу була дотична до так званого "румунського антикорупційного дива" з арештом багатьох топкорупціонерів, аж до рівня прем’єр-міністра.

Попри цю історію успіху, вона застерегла Україну не концентруватися занадто на "посадках"

"Це звучить провокативно і може здаватися спірним, щодо цього є практично консенсус у антикорупційних колах: під час антикорупційних реформ боротьба з випадками корупції не є найголовнішою. Щоби реально зменшити системну корупцію  треба побудувати ефективно функціонуючу державну систему. А її не побудуєш лише за допомогою арештів кількох топпідозрюваних", – констатувала експертка.

Ба більше, вона жорстко розкритикувала ЄС через те, що європейські органи оцінюють успіхи України саме за кількістю антикорупційних вироків щодо політично значущих осіб, і застерегла Україну щодо негативних наслідків такого підходу. "Замість реальної боротьби з причинами корупції, такі арешти допомагають побудувати практику вибіркового переслідування. Можливо, з "гарними хлопцями" при владі вам вдається арештувати прем’єра – та потім люди у владі можуть змінитися", – пояснила вона.

Інша проблема, на яку не часто звертають увагу у антикорупційних зусиллях – це те, що у державі з поширеною корупцією, на кшталт України, неможливо побудувати антикорупційну систему за допомогою вироків, адже судді – це відбиток суспільства. "І якщо судова система є частиною проблеми – вона не може бути частиною вирішення".

Як вийти з цього зачарованого кола?

Лише тривалою роботою. Через проведення судової реформи, що має тривати роки, бо інакше не буде якісною. А ще Аліна Мунгіу-Піппіді радить більше використовувати позасудові (але, звісно, легальні) методи боротьби з корупцією.

"Застосовуйте передусім адміністративні, а не кримінальні важелі. От скільки людей у вас втратили посаду через підозру в корупції? А звільнення – це ж простий крок, який не потребує тривалого кримінального процесу, – запропонувала експертка. – Це може бути ефективніше, ніж знайти когось одного, хто провів закупівлі корупційно, а потім витратити 4-5-6 років для того, щоби посадити його за ґрати".

Пропозиція румунської антикорупційної експертки звучать доволі радикально. До того ж, звісно, ніхто не розглядає можливість взагалі відмовитися від кримінального переслідування топкорупціонерів (особливо коли цей індикатор лишається основним в оцінюванні успіхів України).

Але думка про те, що одними "посадками" корупцію не подолати – цілком слушна. Особливо в ситуації, коли Україна шукає швидший шлях виходу з "зачарованого кола" високого сприйняття корупції у суспільстві.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

телеміст "Київ – Брюссель" та спецпроєкт ЄП був створений за фінансової підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС