Всього рік тому проросійські сили суттєво посилили свої позиції у Болгарії. Цьому сприяли прокремлівські настрої чинного президента Румена Радева, а головне – неготовність укладання коаліції між провідними проєвропейськими силами у країні.

Як наслідок, жодна з коаліцій була неможливою без участі проросійських сил, через що країна раз за разом – чотири рази поспіль – йшла на дострокові парламентські вибори.

З кожним достроковим голосуванням зростали результати відверто пропутінської партії "Відродження". І це змушувало припускати сценарій, що рано чи пізно ця партія отримає результат, який дасть їй можливість сформувати свій уряд.

На щастя, тепер ця загроза минула.

Провідні прозахідні сили Болгарії:  ГЕРБ-СДС та блок "Продовжуємо зміни" – "Демократична Болгарія" домовилися про ротаційний принцип урядування, згідно з яким політсили не створюватимуть формальної коаліції, але кожна з них матиме свій уряд, який працюватиме півтора року.

Ця угода не лише дозволила вийти з політичної кризи. Новий уряд Болгарії посилив підтримку України, в тому числі військову, а за необхідності – долав для цього президентське вето.

І от тепер коаліція "дозріла" до прийняття конституційних змін, які обмежують повноваження президента під час політичних криз.

Тобто – зроблені кроки, що унеможливлять зловживання владою Румена Радева. І це – дуже потужний удар по проросійських силах Болгарії.

Хто має право стати прем'єром?

"За експеримент із конституцією болгари заплатять високу ціну, і мій обов'язок як глави держави – звернутися до Конституційного суду", - із такою заявою вийшов Румен Радев, реагуючи на прийняття конституційних змін у фінальному третьому читанні.

Обурення Радева є зрозумілим. Тепер у випадку політичної кризи він не зможе призначити на посаду голови технічного уряду будь-яку особу за своїм вибором.

Конституційні зміни чітко окреслюють перелік осіб, які можуть бути призначені технічним прем’єром. Ним може бути призначений спікер парламенту, голова Центробанку Болгарії, або його заступник, голова та заступник голови Рахункової палати, омбудсмен або його заступник. У цей список спочатку також було включено й голову Верховного касаційного суду, але згодом ця норма була прибрана.

Якщо ж всі зазначені урядовці відмовляються обійняти посаду голови технічного уряду, нового прем’єра має обрати вже не президент, а парламент – тепер вже без обмежень.

Окрім цього, конституційні зміни дозволяють призначення на державні посади людей із подвійним громадянством. Ця норма, втім, не діє щодо президента країни, а для народних депутатів встановлена вимога проживання в Болгарії протягом останніх 18 місяців.

Водночас вона легалізує повернення до політики країни тих болгар, хто вже давно виїхав з країни, взявши друге громадянство в одній з країн ЄС. Провладні партії зазначають, що аналогічні норми діють в усіх інших країнах ЄС, окрім Болгарії.

Натомість опозиція найбільш гостро критикує саме цю норму, називаючи її "величезним проломом у системі національної безпеки".

Решта змін стосується демонополізації системи влади відповідно до рекомендації ЄС.

Так, обмежуються повноваження генерального прокурора (також передбачається обрання нового генпрокурора), а Вища рада судочинства розділяється на два органи: Вищу раду прокурорів та Вищу раду судочинства. 

Натомість опозиція має отримати додаткові повноваження, адже без її голосів стає неможливим призначення голів регуляторів – для цього тепер потрібно дві третини голосів депутатів, так само, як і для зміни конституції.

Ще один вимушений альянс

У процесі зміни конституції привертають увагу два моменти.

Перший – швидкість прийняття змін. Якщо відповідний проєкт було зареєстровано ще влітку, то всі три читання пройшли вже у грудні. При цьому друге та трете читання, які мали бути тривалими (адже кожна зміна мала голосуватися окремо), відбулися протягом двох днів: 19 та 20 грудня.

Другий момент – де саме були знайдені голоси для конституційних змін.  Проєвропейські ГЕРБ-СДС та "Продовжуємо зміни" – "Демократична Болгарія" сумарно мають просту більшість, але не конституційну. Тож, для прийняття змін в основний закон їм треба було залучитися підтримкою однією з опозиційних сил.

Нею стала партія "Рух за права і свободи" (ДПС) – партія, що представляє інтереси турецької громади країни, і яка має чималий досвід коаліційної співпраці із ГЕРБ-СДС.

Щоправда, репутація у цієї партії не найкраща.

Зокрема, співголова партії Делян Пеєвський був неодноразово звинувачений у корупції і наразі перебуває під санкціями США.

Це унеможливлює формальне входження ДПС до коаліції, проте в нинішньому парламенті це не перший приклад їхнього голосування разом із правлячими партіям, зокрема – у питанні долання президентського вето щодо передачі Україні бронемашин.

Болгарські аналітики пояснюють це новим курсом партії, яка відходить від впливу Анкари і більш орієнтується на ЄС.

Таким чином, в опозиції до конституційних змін залишились лише дві проросійські партії: вже згадане "Відродження" та соціалісти, а також популістська партія "Є такий народ".

Заходи на запобігання новій кризі

Які наслідки матимуть нинішні конституційні зміни?

По-перше, судова реформа має переконати скептиків серед країн ЄС у тому, що Болгарія відповідає критеріям входження до Шенгену.

Що ж стосується послаблення повноважень президента, то таким чином парламентська більшість готується до нових виборів, які мають пройти у 2026 році.

Угода, ухвалена між  ГЕРБ-СДС та блоком "Продовжуємо зміни" – "Демократична Болгарія", передбачає, що кожна з політсил матиме змогу самостійно формувати уряд, який пропрацює лише півтора року. Першим право сформувати свій уряд отримали партії "Продовжуємо зміни" та "Демократична Болгарія" – проте наприкінці наступного року він має поступитися уряду, який сформує ГЕРБ-СДС.

Ця угода гарантує стабільний та прозахідний курс Софії, проте не вирішує головної проблеми. Вона полягає у том, що ГЕРБ-СДС, попри проєвропейську риторику, має токсичний корупційний шлейф.

Відповідно, повноцінне формування коаліції із ними для "нових" прозахідних партій є репутаційно смертельним.

Ця проблема постане через два з половиною роки, коли завершиться термін чинної угоди.

Тоді мають пройти нові парламентські вибори, по завершенню яких прозахідні сили знову зіткнуться із непозбувною проблемою – як створити альянс, який буде прийнятним в очах їхніх виборців.

Ця криза може стати шансом для Румена Радева на реванш. Тим більше президент Болгарії більше не приховує своєї проросійської риторики. Не виключено, що по завершенню своєї другої каденції у 2027 році він планує залишитися в політиці, очоливши одну з проросійських партій.

На щастя, конституційні зміни унеможливлять зловживання президентом своїх повноважень для "розкрутки" своєї політсили.

Тим самим суттєво зменшуючи ризики поверненню Болгарії до відверто проросійської політики.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"