З 2014 року увага українців, які цікавляться боротьбою з агресором у міжнародних структурах, нерідко була прикута до ПАРЄ. Річ у тім, що Парламентська асамблея Ради Європи виявилася тим органом, де Україна та її друзі могли просувати санкції проти Росії, а також критикувати путінських депутатів за їхньої присутності.

Так ПАРЄ на кілька років перетворилася на арену політичної боротьби між РФ та її критиками.

Росію це дуже дратувало. Вона гуркала дверима, шантажувала Раду Європи своїми внесками, навіть вимагала змінити правила і надати їй імунітет від українських претензій – і часом мала у цьому успіх. Аж доки її не вигнали з організації у березні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення.

Поки що у Раді Європи лишається 46 з 47 держав.

Але слідом за Росією у Раді Європи можуть покарати й інші держави.

Про одну з них можна говорити з певністю.

Зараз Азербайджан та держави Ради Європи почали обмін жорсткими звинуваченнями, і цей процес точно призведе до санкцій проти Баку. А з часом процес, що запущений, може призвести навіть до виходу або виключення Азербайджану з організації.

Головне питання – у тому, як уникнути ще значнішого розвалу Ради Європи.

Ця стаття пояснює, що та чому відбувається у Страсбурзі та яку позицію обрала Україна.

Шторм за російським сценарієм

Рада Європи – пан’європейська організація зі штаб-квартирою у Страсбурзі, що фокусується на просуванні та захисті стандартів демократії та прав людини.

На відміну від Євросоюзу (де для вступу необхідно відповідати певним стандартам демократії), до Ради Європи свого часу включили усі держави Європи, за винятком лукашенківської Білорусі (бо та взагалі не прагнула участі у європейських форумах).

Тоді, у 1990-х роках, Захід був повний мрій про те, що членство східноєвропейських держав у РЄ перетворить їх у демократії західного типу, але дива не сталося. Один з прикладів – Росія, де після вступу до РЄ ситуація з багатьох питань лише погіршилася. Так само не стали демократіями Азербайджан, Туреччина тощо.

У Страсбурзі усі ці роки уникали покарання для своїх "двійочників"; єдиним винятком стала російська історія.

Здавалося, що Рада Європи готова продовжувати функціонувати, маючи у своєму складі кілька держав з авторитарним чи навіть диктаторським керівництвом.

Але події 2024 року розпочали нову сторінку.

Усе почалося зі спроби накласти санкції на азербайджанську делегацію. Для цього у ПАРЄ використали процедуру, за якою свого часу, починаючи з 2014 року, "карали" депутатів-росіян. Причому обмеження для них могли бути суто символічними, та й тих у Баку могли легко уникнути.

Але з’ясувалося, що Азербайджан налаштований на конфлікт.

Спроба "дрібного покарання" для Баку дуже швидко переросла у повномасштабну кризу, яка не дозволяє виключати навіть швидкого виходу Азербайджану зі складу Ради Європи.

Свого часу, коли Росія діяла аналогічно та шантажувала Страсбург своїм виходом з РЄ – ці погрози працювали, це спричиняло жах у західних столицях, де були готові поступатися часом навіть цінностями заради збереження цілісності організації. З Азербайджаном цього не відбувається.

"Ми надто довго відкладали рішення щодо Азербайджану. Настав час його ухвалити". Це майже дослівна цитат з однієї із закритих дискусій парламентарів, і вона дуже добре відображає настрої у Страсбурзі.

Виявилося, що європейські парламентарі "хочуть крові", тобто твердо налаштовані на покарання азербайджанців.

Привід для санкцій та причина кризи

Щоби почати процедуру накладання санкцій на будь-яку державу, треба мати фактичні аргументи для цього. Так, коли Україна ініціювала запровадження санкцій проти РФ, приводом були протиправна анексія Криму, масові порушення прав людини в Криму та на Донбасі тощо.

На цьому тлі причина претензій у бік Азербайджану звучить дріб’язково.

Йдеться про те, що у Баку не запросили спостерігачів ПАРЄ на позачергові президентські вибори, які Ільхам Алієв проводить 7 лютого (і на яких він, безсумнівно, переможе). Інших міжнародних спостерігачів туди запросили, а представників Ради Європи – ні. Хоча Азербайджан як член організації мав це зробити.

"Навіщо вони це роблять? Усі ж знають, що Алієв переможе на цих виборах без жодних фальсифікацій. Він шалено популярний після повернення Карабаху. Тому ми намагалися переконати: та запросіть тих спостерігачів, і знімемо всі питання", – поділився з "ЄвроПравдою" один з членів ПАРЄ, що намагався домовитися з азербайджанськими представниками.

Депутати з кількох країн підтвердили "Європейській правді", що азербайджанці відповіли категоричною відмовою усім, хто намагався з ними домовитися.

Навпаки, Азербайджан виявився налаштований на загострення конфлікту.

Не лише тоді, коли відмовився "гасити" конфлікт у зародку.

Глава азербайджанської делегації Самад Сеїдов (який, до речі, є одним з найдосвідченіших членів ПАРЄ, працює в асамблеї з початку 2001 рок) у вівторок прийшов на засідання моніторингового комітету, де розглядали претензії до його країни, та зробив усе можливе, щоб налаштувати проти Азербайджану якомога більше депутатів. Він звинувачував європейців, передусім німців (які розпочали процедуру), у корупції, відмовлявся від зобов’язань, які має його країна, тощо.

Складалося враження, що він хоче отримати найжорсткіше можливе рішення – і якщо так, то він досяг успіху.

Від дрібного питання про спостереження за виборами дискусія перейшла до питань переслідування опозиції, політв’язнів, відсутності свободи слова тощо.

Коли Сеїдов вийшов із зали, абсолютна більшість депутатів комітету (тобто практично всі, за рідкісними винятками) проголосували за те, щоб виключити азербайджанців із січневої сесії взагалі. А якщо не виправляться (а як йдеться вище, вони такого наміру не мають) – то представників Азербайджану на весь 2024 рік позбавлять статусу членів ПАРЄ.

Такого рішення у ПАРЄ не ухвалювали ще ніколи.

Навіть коли у минулому накладали санкції на росіян, то їх позбавляли окремих прав, як-от право голосу, але не викидували з асамблеї повністю.

Ви спитаєте, чому взагалі азербайджанці йдуть на конфлікт? Найреальніше, питання зовсім не у спостереженні за виборами. Це – лише привід для обох сторін, щоб розпалити конфлікт. А реальною причиною є те, що у Баку не сприймають деякі рішення Страсбурга. Наприклад, ухвалена на попередній сесії у жовтні-2023 резолюція ПАРЄ щодо останньої Карабаської війни розізлила Баку.

Як наслідок, Азербайджан вирішив не просто помститися ПАРЄ та Раді Європи, а й замислився над збереженням свого членства в організації.

Як каратимуть Азербайджан?

Ухвалене комітетом політичне рішення ще не є остаточним. Важливо те, як його сформулюють у документі ("ЄвроПравда" слідкуватиме за цим) та чи затвердять його у сесійній залі.

І суто формально у ПАРЄ є кілька шляхів.

Обійтися без покарання Азербайджану вже неможливо – занадто високо усі підняли ставки.

Найм’якший варіант (який ще добу тому здавався найреальнішим) – затвердити азербайджанську делегацію з точковими санкціями. Хоча тут у асамблеї простір для дій обмежений. Ще у 2019 році, рятуючи росіян від українських санкцій, ПАРЄ заборонила сама собі позбавляти держави-порушниці права голосу (це те, що ми завжди вимагали зробити з РФ). Але простір для символічних, менш значущих санкцій все одно лишився: наприклад, можна заборонити азербайджанцям доступ до керівних посад у ПАРЄ.

Утім, цей варіант фактично закритий. Депутати налаштовані на щось масштабніше.

Другий варіант – викинути Азербайджан з асамблеї, фактично, до кінця поточного року, лишивши для них можливість повернення у разі якихось поступок (на які в Баку йти не готові).

І є третій, ще жорсткіший варіант – ініціювати спецпроцедуру через системні порушення прав людини у Азербайджані. Наслідком цієї процедури може стати замороження членства або виключення країни зі складу Ради Європи.

Це – така собі "ядерна зброя" проти порушника, яка потребує 2/3 голосів і високої явки та є малореальною. Але зважаючи на накал емоцій, виключити цього також не можна. Ба більше, про це вже кажуть офіційно! "Зараз вже час розпочати дискусію про те, чи має ця держава взагалі лишатися в організації. Не лише ПАРЄ, а й у Раді Європи загалом", – заявив "ЄвроПравді" експрезидент ПАРЄ Тіні Кокс, що був одним із тих, хто встав на засіданні, щоб ініціювати санкції проти Баку.

Але цілком імовірно, що "виганяти" Азербайджан не знадобиться, бо він сам вийде з Ради Європи.

Про це відкрито говорять у коридорах ПАРЄ. У тому числі азербайджанські представники, коли спілкуються "не під запис", кажуть: мовляв, подумайте самі, навіщо нам ця Рада Європи, що вона нам дає, окрім критики та головного болю?

Офіційно в Баку цього не підтверджують. Вже згаданий Самад Сеїдов відмовився коментувати ЄП свої плани і порадив почекати оголошення з цього приводу, яке він зробить у середу.

Але підконтрольні владі азербайджанські ЗМІ, які у питаннях РЄ зазвичай транслюють позицію Сеїдова, категоричні: Баку має піти геть.

"Ця інституція більше не має ваги… Тепер, коли проблема Карабаху вирішена, Азербайджану не потрібна Рада Європи, яка не має впливу в Європі", – йдеться у статті без підпису на сайті державної агенції APA.

Головні небезпеки

Треба наголосити, що українська делегація поводиться у цій історії без помилок. Ми не були серед ініціаторів позбавлення Азербайджану повноважень (українські депутати вийшли із залу у той момент) і, наскільки відомо, не беремо участі у голосуваннях з цього приводу.

І питання тут не в симпатії до Азербайджану.

Попри хибність проведення аналогій між нашими державами, треба констатувати, що одна з ключових претензій на адресу Баку – це порушення прав людей під час деокупації Карабаху. І тому в українських політиків та дипломатів виникає питання: чи не стикнеться Україна з подібними претензіями, коли ми будемо проводити деокупацію та реінтеграцію Криму та Донбасу?

І другий момент, який лякає далеко не лише Україну.

Ніхто не знає напевно, чи не спричинить імовірний вихід Азербайджану з РЄ ланцюговий ефект. Чи не стане це сигналом і для інших держав, які не надто щасливі у складі Ради Європи, як-от Туреччини? Але поки що ця загроза видається не надто сильною.

Перш за все через те, що Азербайджан ще нізвідки не вийшов. І не можна виключати диво, яке підштовхне його надовго лишитися у складі організації.

А по-друге, наразі поведінка Туреччини не свідчить, що вона хоче повторити шлях Росії та Азербайджану. Понад те, у дискусіях у ПАРЄ турки на диво пасивні і не стають на захист свого союзника.

Тож цілком можливо, що "розвал Ради Європи" обмежиться виходом однієї держави, яка насправді не має жодного стосунку до цінностей цієї організації.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",

зі Страсбурга