У відносинах Сербії із Заходом з’явилася додаткова точка напруги – яка може стати чималою проблемою для президента Александара Вучича.

2 лютого Апеляційний суд Белграда прийняв надзвичайно скандальне рішення – він скасував попереднє судове рішення про визнання чотирьох колишніх співробітників Управління державної безпеки (включаючи двох її екскерівників) винними у вбивстві журналіста та медіаменеджера Славка Чурувії.

Це вбивство сталося ще 1999 року, коли ще існувала Югославія, а її президентом був Слободан Мілошевич.

Втім, ця справа залишається надзвичайно актуальною для сербської політики. Достатньо згадати, що міністром інформації, який неодноразово погрожував Чурувії, в ті часи був Александар Вучич – нинішній президент Сербії.

Ворог Мілошевича. І Вучича

"Цей вирок – послання майбутнім поколінням, що нам потрібно тікати з такої країни. Я не бачу іншого меседжа, окрім того, що держава безсила перед деякими злочинцями і що вона два з половиною десятиліття не може розкрити справу про вбивство журналіста", – так скандальне судове рішення прокоментував президент Незалежної асоціації журналістів Сербії (НУНС) Желько Бодрожич. 

Славка Чурувію вбили на Великдень 1999 року – під час бомбардування НАТО Югославії.

Відомий журналіст та засновник кількох видань: Nedeljni telegraf, Dnevni telegraf та Evropljanin – деякий час був у добрих відносинах із президентом Слободаном Мілошевичем.

Проте згодом через свої критичні статті про війну у Косові він став особистим ворогом для родини югославського президента.

Зокрема, дружина Мілошевича Мір’яна Маркович назвала Чурувію "головним ворогом держави" і сказала, що народ покарає його. До речі, ця заява була зроблена за кілька днів до вбивства журналіста.

А ще він мав конфлікт із міністром інформації Александаром Вучичем. Останній розробив спеціальний закон про недостовірну інформацію, відповідно до якого видання Чурувії кілька разів штрафували, а в 1998 році були офіційно закриті.

А точніше – були змушені друкуватися за кордоном і нелегально ввозилися у Сербію.

За це у березні 1999 року двох журналістів цих видань та самого Чурувію засудили до п’яти місяців ув’язнення, формально – за порушення громадського спокою. Втім, за сприяння адвокатів цей вирок так і не набрав сили.

А вже 11 квітня Чурувію застрелили "два нападники, вдягнені у чорне і в чорних шапках з прорізами для очей на головах".

Справа тривалістю у 25 років

Лише згодом, після відставки Мілошевича та відкриття архівів, стало відомо, що за журналістом та його дружиною у три зміни стежили 27 співробітників Управління держбезпеки.

Розслідування цього вбивства тривало до 2011 року. Втім, трьома роками раніше журналістам стало відомо, що підозрюваними у цій справі є співробітники Управління держбезпеки.

Як виявилося, слідство дійшло висновку, що безпосередніми виконавцями вбивства є колишні співробітники спецслужби Ратко Ромич та Мирослав Курак, а замовниками – керівники Управління державної безпеки Радет Маркович та його белградського відділення Мілан Радонич.

У 2015 році нарешті розпочалися судові слухання, а в 2019 році винесли перший вирок. Згідно з ним, замовники вбивства отримали по 20 років ув’язнення, а виконавці – по 30 років.

Варто відзначити, що слідство не стало шукати замовників вбивства серед вищого керівництва країни.

На той момент вдова Мілошевича рятувалася у Москві від ордерів Європолу, а Вучич під час слідства був прем'єр-міністром, а на момент оголошення вироку вже став президентом Сербії.

Втім, і це рішення було нетривалим – апеляція скасувала вирок першої інстанції.

Натомість у 2021 році у повторному провадженні Спецсуд знову визнав винним чотирьох згаданих ексспівробітників спецслужб. Єдина різниця з попереднім рішенням – тепер організаторам вбивства дали по 30 років, а виконавцям – по 20.

Саме це рішення і було скасоване 2 лютого 2024 року. Апеляційний суд визнав, що "немає прямих чи непрямих доказів, які б достовірно підтверджували, що Маркович, Радонич, Курак і Ромич є виконавцями цього злочинного діяння".

Нинішнє рішення вже не підлягає оскарженню – і це може мати чималі політичні наслідки.

Фото  Slavko Ćuruvija Foundation

Від редакції - ми замінили попереднє фото, згенероване штучним інтелектом

Рішення на користь РФ

"Я очікувала обвинувального вироку за вбивство Чурувії", – заявила після оголошення вироку прем’єр-міністр Сербії Ана Брнабич.

Таким чином вона відреагувала на звинувачення опозиції, що влада заздалегідь знала (і не лише знала, але й погодила) виправдальний вирок.

Втім, варто визнати: для Александара Вучича активізація цієї справи є небажаною. Адже в його інтересах було максимально дистанціюватися від неї.

У 2021 році чинний президент Сербії отримав цілком комфортний для себе вирок. Де-факто він зумів нав’язати суспільству компроміс – покарання організаторів вбивства в обмін на мовчання про його можливих замовників.

Рішення апеляційного суду руйнує цей компроміс і дає підстави опозиції знову говорити про особисту відповідальність Вучича за це вбивство.

Цей скандал не залишиться непоміченим для Заходу – і це також чимала проблема для сербської влади, яка протягом довгих років вдало маневрувала між Заходом та Росією.

Тим більше, що вкрай невдалим для Вучича виявився й момент оголошення виправдального вироку. 6 лютого відбулося перше засідання Скупщини – новообраного парламенту Сербії.

Парламентські вибори пройшли 17 грудня минулого року і супроводжувалися системними порушеннями, які викликали масштабні протести опозиції.

Про ці порушення оголосили і в Європарламенті, закликавши Єврокомісію врахувати таке відхилення Сербії від демократичних норм та її невідповідність статусу країни-кандидата на членство в ЄС.

Скандальне рішення у справі вбивства журналіста може посилити настрої у ЄС переглянути відносини з Сербією.

Це все явно не відповідає планам Вучича. Проте всередині влади Сербії, а особливо в силових структурах, є чимало антизахідних політиків, яких цілком влаштовує розрив із Заходом.

І звичайно, такий розрив цілком влаштовує Росію, адже погіршення відносин Сербії із Заходом автоматично означає посилення проросійського вектора політики Белграда.

Хай там як, а судове рішення 2 лютого стало ще один кроком (не першим, але явно й не останнім), яке відводить Сербію від руху до ЄС до альянсу з Росією.

Зупинити цей рух ще можливо, але з кожним таким кроком стає все важче.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"