Якими є шанси на отримання Україною фінансування від Сполучених Штатів?

Це вкрай непросте і болюче для нас питання, адже наближається середина березня, а Конгрес США поки що так і не ухвалив новий великий пакет допомоги Україні.

Тим часом українські Збройні Сили відчувають помітний "голод" на ключові боєприпаси, а міста України постійно перебувають під ризиком нових ударів за умови скорочення запасів для потреб сил протиповітряної допомоги. Причому активізація інших гравців, що постачають допомогу Україні, напевно, не в змозі перекрити допомогу з боку США, принаймні станом на поточний момент.

На що в такій ситуації може розраховувати Україна? Яка ймовірність того, що пакет фінансової допомоги все ж буде схвалено? І яким тоді може бути розмір цієї допомоги? 

Фактор Трампа

Мало хто очікував, що період невирішеності щодо допомоги нашій країні з боку США так затягнеться.

Звісно, процеси всередині Америки були на поверхні, очевидні, але все ж таки важко було цілком адекватно оцінити масштаб паралічу процесу прийняття рішень, дисфункції Конгресу, ступінь поляризації американського суспільства в цей рік президентських виборів, потужність впливу Дональда Трампа на Республіканську партію, зокрема її фракцію в Конгресі та керівництво Палати представників.

Щодо фактора Трампа, то немає жодних сумнівів, що він і надалі матиме негативний вплив на підтримку України.

Антиукраїнська позиція Трампа сьогодні не є лише ситуативною, обумовленою потребами виборчої кампанії. Така позиція є усталеною, послідовною, такою, що простежується принаймні від 2016 року.

І підстав сподіватися на те, що ця позиція зазнає змін, немає. Якщо вірити угорському прем'єр-міністру Віктору Орбану за підсумками його недавнього спілкування з Трампом, то нічого доброго експрезидент США Україні не готує.

До речі, саме Орбан особисто свого часу дуже активно посприяв формуванню такого бачення щодо України у Трампа.

Перспектива можливого повернення Трампа в Білий дім для України лякаюча.

Якісь сподівання на те, що він є таким собі непередбачуваним, імпульсивним політиком, що може змінити погляди, абсолютно безпідставні.

Намагання вибудувати якісь місточки, канали зв’язку з Трампом є логічними, але навряд чи призведуть до позитивних результатів.

Але до виборів, не кажучи вже до інаугурації, яка відбудуться в січні 2025 року, ще багато часу.

Тож варто дивитися на проблеми в міру їх надходження. І фокусуватися на тих перешкодах, які Трамп та його поплічники в Конгресі вже створили на шляху до прийняття нового пакета допомоги Україні.

Тим більше, що за масивністю ці перешкоди можна фігурально порівняти з потужними оборонними лініями, що їх збудувала Росія на сході та півдні України.

Дві помилки Байдена

Адміністрація президента Джо Байдена теж несе свою частку провини за нинішню ситуацію.

І йдеться тут навіть не про те, як вона переймається через ту гіпотетичну ескалацію з боку Росії, невизначеність стратегії війни, затримки з наданням зброї та відмову надавати окремі її види.

Нещодавня промова Джо Байдена в Конгресі ще раз підтвердила курс на підтримку України. І це не просто риторика. Президент глибоко вірить у необхідність надання такої допомоги.

Тому порівнювати те, що робить ця адміністрація, хоч часто і не у перфектний спосіб, з тими, хто пропонує прибрати будь-яку допомогу в принципі, та ще й підштовхнути Україну до капітуляції, – це відверто неправильно.

Перша велика помилка Білого дому полягала в тому, що там не передбачали системність, потужність та послідовність опозиції з боку республіканців у справі схвалення нового пакета допомоги.

Видається, що в Білому домі недооцінили опозицію з цього питання.

Методична робота з опозицією, зокрема з тією її частиною, яка поділяє думку про необхідність подальшої підтримки Україні, вибудування певної спільної платформи, схоже, не велися. Підготовка до переговорів з республіканцями щодо можливих поступок, компромісів не була якісною. Тому коли проблема вийшла на новий рівень уже на початку цього року, це певною мірою заскочило адміністрацію зненацька.

Делегування переговорів відповідним сенаторам (за всієї поваги до сенатора Кріса Мерфі, який виконав титанічну роботу, і взагалі є справжнім великим другом України) не спрацювало.

Така тактика могла мати успіх при взаємодії зі "старою" Республіканською партією, яка була здатна працювати з опонентами, але не з новою моделлю зразка MAGA (протрампівського крила республіканців).

Зрозуміло також, що не було насправді жодного плану "Б". Відкритим питанням є, чи якийсь план "Б" був можливий в теорії.

І хоча не зрозуміло, що могло би стати повноцінною альтернативою великому пакету допомоги через Конгрес, але опрацювати дії на випадок неприйняття такого пакета або його тривалого замороження було би потрібно.

Якщо з кінця жовтня 2021 року Вашингтон методично, покроково будував проукраїнську коаліцію на випадок повномасштабної російської навали, то зараз Білий дім, метафорично кажучи, "втратив м’яч".

Другою важливою помилкою була відсутність постійної, методичної комунікації з боку виконавчої гілки влади з американським суспільством щодо війни Росії проти України в цілому та підтримки Києва зокрема.

Ця допомога часто сприймалась як якась суто альтруїстична справа. Тобто те, що Росія робить жахливі речі і Україну шкода, й тому саме її треба підтримати. Так виглядав принцип або скоріше гасло за відсутності чітко сформульованого принципу.

Такий розрахунок на симпатії американців до України працював до певної міри. Але він не мав бути замінником повноцінного пакета пояснення, чому саме Америка має допомагати Україні. Тому і настрої потихеньку змінювалися, рівень підтримки певною міри впав.

А оскільки вакуум заповнюється тими, хто активніше просуває свій наратив, на місце проукраїнських тез почали заходити антиукраїнські.

Проте в адміністрації Байдена довго не зважали на ці зміни. Лише протягом останніх місяців Байден та його люди почали говорити про те, що допомога Україні, власне, є в інтересах США і що внесок фінансами та зброєю приносить Америці великі дивіденди.

Надія ще є

Попри всі проблеми, очікування щодо пакета допомоги Україні в Конгресі лишаються позитивними.

Спікер Майк Джонсон зараз є під великим тиском. З одного боку, зрозуміло – від трампівського крила власної партії, з якого він саме походить. Джонсон боїться "повстання" хардлайнерів-трампістів, не хоче швидко розділити долю свого попередника, спікера Кевіна Маккарті.

Але є і потужний тиск з боку прихильників подальшої підтримки України.

Джонсон не хоче і "повстання" з боку своїх однопартійців, які могли би підтримати перспективу вже добре відомої нам усім сьогодні петиції про звільнення.

Такий сценарій виставив би Джонсона неспроможним та слабким. Тож думається, що він намагатиметься уникнути такого принизливого для себе сценарію.

Але чи буде великий пакет допомоги, що вийшов з Сенату, проголосований у Палаті представників? Швидше за все, ні.

Сьогодні вже зрозуміло, що прив’язка допомоги Україні до інших питань, зокрема про зміцнення південного кордону США, не спрацювала. Тож, можливо, дійсно треба зараз розглядати всі ці питання окремо?

Можливі й окремі альтернативні законопроєкти від певних груп у Палаті представників. Але їх створення та узгодження забирає час.

Ми знаємо, що будь-який проєкт допомоги Україні пройшов би через Палату представників, але проблема полягає в неготовності поставити щось на голосування.

Існує і загроза зменшення суми підтримки.

Урізання може відбутися за рахунок скорочення невійськової допомоги, яка також конче необхідна нашій країні. В деяких проєктах, що курсують зараз коридорами Конгресу, йдеться саме про це. 

Хай там як, є надія на те, що пауза, що занадто затягнулася, незабаром закінчиться.

І ця надія не є безпідставною. Але коли саме це станеться і як на виході виглядатиме кінцевий продукт – досі невідомо. 

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень, доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова