"Жоден із кандидатів у президенти не буде підвищувати пенсії, знижувати ціну на їжу, будувати лікарні чи гарантувати мир у всьому світі – адже він просто не має на це повноважень. Хоча це можуть бути сфери, які ви вважаєте найважливішими для свого життя. 

Але президент може гарантувати конституційність, гідне представництво країни, інтерес до найважливіших для суспільства тем та чинити легітимний тиск для змін. А цього зовсім замало", – із таким закликом напередодні президентських виборів у Словаччині звернулася чинна глава держави Зузана Чапутова.

Перший тур президентських виборів пройде вже 23 березня. І Чапутова не братиме в них участі – попри те, що вона завершує лише першу каденцію, президентка ще минулого року заявила, що не піде на другий термін.

Це дає чудовий шанс прем’єру Роберту Фіцо монополізувати владу в країні. Партія Фіцо Smer-SD не висувала свого кандидата, а підтримала кандидатуру спікера та лідера коаліційної партії "Голос" Петера Пеллегріні.

Його перемога дозволить Фіцо монополізувати свою владу у Словаччині.

Наразі Пеллегріні є фаворитом перегонів, випереджуючи самовисуванця Івана Корчока, якого підтримує прозахідна опозиція. Саме ці два політики мають усі шанси вийти у другий тур, що відбудеться 6 квітня.

Попри те, що відставання Корчока є незначним, для перемоги йому буде потрібно максимально мобілізувати прозахідний електорат, а також залучити до себе виборців тих політиків, які не пройдуть до другого туру.

І тут важливим є те, що третє місце на цих виборах, швидше за все, займе абсолютно одіозний політик, що лобіює зняття санкцій з РФ та заявляє про свою підтримку дій Путіна.

Дипломат проти "листоноші"

Великий мітинг на підтримку Івана Корчока, що пройшов у Братиславі 19 березня, зібрав близько 10 тисяч учасників.

Для Словаччини це дуже велика цифра. Під час попередніх президентських виборів жоден із кандидатів у президенти не збирав такі великі мітинги на свою підтримку.

Колишній міністр закордонних справ Іван Корчок йде у президенти як самовисуванець, проте його кандидатуру підтримують більшість опозиційних сил: ліволіберальна "Прогресивна Словаччина", а також праві консерватори з партії "Свобода та справедливість" (SaS) та Християнсько-демократичного руху (ХДР).

"Цієї суботи у вас буде можливість визначитися з двома альтернативами. Перше – чи віддасте ви свій голос таким чином, щоб чинна влада фактично також отримала й посаду глави держави. Друга альтернатива – президент, який повинен діяти згідно зі своїми переконаннями, без наказів, і який повинен забезпечувати належне функціонування конституційних органів своїми рішеннями", – стверджує Корчок. 

Під першим варіантом мається на увазі фаворит перегонів Петер Пеллегріні. Минулого року лідер партії "Голос" мав золоту акцію – адже від того, до якої коаліції доєднається ця політсила, залежав результат парламентських виборів.

Пеллегріні, який був вихідцем з партії Фіцо Smer-SD і навіть за її квотою був прем’єр-міністром, цілком очікувано обрав коаліцію з Фіцо та його традиційним партнером – Словацькою національною партією Андрея Данко, отримавши за це посаду спікера.

Втім, тоді Пеллегріні обіцяв, що використає свій вплив на коаліцію, щоб гарантувати збереження прозахідного курсу Словаччини. Вже зараз можна стверджувати – цю обіцянку він виконувати й не збирався.

Наразі у Словаччині проходять масштабні протести проти низки ініціатив нового уряду. Йдеться і про скасування спеціалізованої прокуратури, що призведе до розвалу справ проти топкорупціонерів, і про захоплення суспільного мовника RTVS, а також про зміну зовнішнього курсу країни.

Варто зазначити: ані спікер Пеллегріні, ані його партія "Голос" фактично не реагували на розворот країн від ЄС.

І через це Корчок стверджує, що у разі перемоги його опонент не стане повноцінним головою держави, а буде лише "листоношею Фіцо".

Натомість сам Пеллегріні до останнього намагався уникнути гострих питань, позиціонуючи себе як "президента-об'єднувача".

"У Словаччині достатньо розділеного суспільства. Якщо ми хочемо рухатися вперед як нація, ми повинні нарешті спробувати об’єднатися. Тому що тільки єдина нація може впоратися з важкими випробуваннями, які постали перед Словацькою Республікою. Нам не потрібен ані президент, ані опозиція, ані коаліція. Нам потрібен президент народу", – стверджує він. 

Під "тяжкими випробуваннями" спікер Пеллегріні вочевидь має на увазі війну в Україні. І це – одне з питань, щодо якого у словацькому суспільстві є глибокий розкол. 

Український фактор

Ще рік тому Словаччина була одним із ключових союзників України. Країною, яка першою передала Києву систему ППО, а згодом – і винищувачі МіГ-29.

Усе змінилося восени минулого року, коли до влади повернувся Роберт Фіцо. Лідер партії Smer-SD, який втрете став прем'єром, заморозив військову допомогу Києву, хоча й залишив комерційні військові контракти.

А одночасно, разом з угорським прем’єром Віктором Орбаном, Фіцо активно лобіює початок мирних переговорів із Кремлем (тобто фактичну капітуляцію України).

Такий курс призвів до різкого погіршення відносин Братислави із партнерами по Вишеградській четвірці – Польщею та насамперед із Чехією.

Дійшло до того, що Чехія вирішила заморозити міжурядові консультації зі Словаччиною, оскільки не вважає їх доцільними через "значні розбіжності". Варто пояснити, що навіть після "розлучення" Чехія та Словаччина продовжували вважати себе найближчими партнерами, постійно координуючи свої зовнішні рухи.

Замороження міжурядових консультацій, подібна до нинішньої, існувала лише у 1990-х роках за керівництва словацьким урядом одіозного Владіміра Мечіара – тож нинішній натяк Праги є більш ніж прозорим.

А напередодні під час наради 26 лютого в Парижі щодо підтримки України, чеський прем’єр Петр Фіала, дізнавшись, що участь у консультаціях братиме й Роберт Фіцо, скорегував свою доповідь щодо подробиць закупівлі боєприпасів для України – щоб ця інформація не потрапила через словацького прем’єра до Путіна.

"Відповідальність за це (розрив у відносинах із Чехією. – Ред.) лежить на нашій владі. Адже те, що зараз відбувається, точно несе шкоду Словацькій Республіці", – коментує цей розрив Іван Корчок. 

Натомість для Пеллегріні нинішня криза у відносинах із найближчим союзником є не світоглядним розривом, а спробою чеського уряду "своєю войовничою політикою" вирішити внутрішні політичні питання.

Так само Пеллегріні, хоч і вважає причиною війни в Україні агресію РФ, однак лобіює якомога швидше замороження конфлікту, беручи за приклад ситуацію з Кіпром. "Мирні переговори можуть тривати рік, два, п'ять чи вісім років", – каже голова "Голосу", пояснюючи, чому переговори з Путіним, на його думку, варто розпочати якнайшвидше. 

"Золота акція" українофоба

Режим передвиборчої тиші у Словаччині розпочався 21 березня. Це означає, що два останні дні до голосування кандидати не мають права вести агітацію, а медіа – публікувати дані соціологічних опитувань.

Останнє опитування, оприлюднене 20 березня, називає Петера Пеллегріні фаворитом і першого туру, і всієї кампанії. Зокрема, у першому турі за спікера готові віддати 37,5% словацьких виборців, тоді як за Івана Корчока – 36,3%.

Попри такий невеликий розрив у першому турі, у Пеллегріні набагато кращі шанси у другому, який пройде 6 квітня, перетягнути до себе голоси, віддані за інших кандидатів.

Третє місце з результатом 13,1% займає Штефан Гарабін – відверто антизахідний та проросійських політик.

Зокрема, на відміну від прем’єра Фіцо, який заморозив військову допомогу Києву, проте залишає гуманітарну, колишній голова Верховного суду та ексміністр юстиції Гарабін обіцяє скасувати всю допомогу, а разом із тим – добиватися скасування санкцій проти РФ.

Також Гарабін обіцяє порушити словацьку політичну традицію, коли з першим візитом новообраний глава держави їде у Прагу – і поїхати до Москви. І "вишенька на торті": Гарабін заявляє, що розуміє дії Путіна й на його місці так само розпочав би "денацифікацію" України.

Попри те, що для виборців Гарабіна Пеллегріні виглядає занадто прозахідним, очікується, що більшість із них у другому турі все ж підтримають спікера. Так само можуть вчинити виборці кандидата-неонациста Маріана Котлеби, втім, за нього готові проголосувати лише 0,8% словаків.

А на додачу, завдяки підтримці Віктора Орбана, за Пеллегріні у другому турі готові віддати голоси більшість етнічних угорців, які у першому турі підтримують Кріштіанна Форро (4,3%). 

Натомість Корчок може розраховувати лише на голоси відвертих аутсайдерів перегонів, а також на частину виборців експрем'єра Ігоря Матовича (за нього в першому турі готові проголосувати 3,5%). Попри те, що Матович активно критикує Фіцо та Пеллегріні, він уникає говорити про підтримку Корчока у другому турі, називаючи його "кандидатом від братиславських кав’ярень".

Тож не дивно, що у другому турі Пеллегріні є безумовним фаворитом – соціологи прогнозують, що він набере 54,5% проти 45,5% у ексміністра.

Додаткова проблема: щоб залучити голоси у другому турі, Пеллегріні доведеться стати своїм для виборців Гарабіна. Зокрема, відмовившись від попередньої стратегії бути своїм і для прозахідного, і для проросійського таборів.

Тож не виключено, що найближчим часом риторика Пеллегріні вже мало чим відрізнятиметься від риторики Фіцо.

А на додачу розпочалася кампанія чорного піару проти Корчока. У команді Фіцо звинувачують його у тому, що, ставши президентом, він відправить солдатів воювати в Україну (хоча президент Словаччини таких повноважень не має).

І це не лише заяви – у Словаччині вже з'явилися білборди зі спотвореними цитатами Корчока про правильність "військового сценарію". І хоча ті слова стосувалися воєнних дій Ізраілю в Газі, їх намагаються притягнути до України. 

* * * * *

Попри високі шанси на перемогу "висуванця Фіцо", результат перегонів ще не визначений.

Під час попередніх виборів словаки не ризикували довіряти Фіцо всю повноту влади, двічі поспіль обираючи президентами його опонентів.

Тим більше, у словацькому суспільству є розуміння, що після президентських виборів Фіцо активізує свої зусилля зі встановлення повного контролю за країною.

Незалежний президент, навіть з обмеженими повноваженнями, залишається одним із небагатьох факторів, здатних зупинити рух Словаччини до авторитаризму.

І якщо Івану Корчоку вдасться мобілізувати прозахідний електорат, він матиме реальний шанс на перемогу.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"