Про що б не домовилися у Варшаві прем'єри Денис Шмигаль із Дональдом Туском, питання експорту агропродукції, поряд з міграцією та Волинською трагедією, на роки увійшло до списку запальних тем у польсько-українських відносинах.

Неможливість знайти спільну мову з аграріями називають головною поразкою перших ста днів уряду Туска. 

Протести, які розпочалися ще минулого року, цьогоріч спалахнули з новою силою. 

Заблоковані вулиці у столиці та великих містах, магістралі між воєводствами, кордони з Німеччиною, Литвою, і в першу чергу – з Україною.

Незважаючи на те, що через протести фермерів польська економіка втрачає мільйони злотих – і йдеться не тільки про експортні втрати, але й банальну вартість часу праці людей, котрі запізнюються на роботу, – 

протестувальники отримують безпрецедентну підтримку з боку суспільства. 

Так, як показує опитування IBRiS для Rzeczpospolita від першої половини лютого, понад 77% поляків, незалежно від партійних преференцій, підтримують протест аграріїв. Тільки 3% виступають рішуче проти. Для порівняння: п’ять років тому, коли протестували польські вчителі, їх підтримали лише 44%.

Як показує інше опитування вже від початку березня, у протестах поляки звинувачують насамперед Єврокомісію та уряд Матеуша Моравєцького. Щоправда, майже 10% головним винуватцем називають Україну (це більше, аніж уряд чинного прем’єра і Росію).

Хоча віцеміністр сільського господарства Міхал Колодзейчак – колишній лідер профспілки "Агроунія", яка сама торік протестувала проти імпорту сільськогосподарської продукції з України, – і каже, що фермери мають схаменутися, бо від суспільної любові до ненависті один крок, наразі нічого не вказує на те, що протести припиняться.

Що ж є паливом для фермерського незадоволення та чому поляки ладні поступитися своїм комфортом та прибутками, але стоять стіною за своїми аграріями?

Протести замість реформ

Щоб відповісти на це запитання, варто придивитися до соціальної та економічної позиції фермерів у Польщі після вступу країни до ЄС.

По-перше, поляки дуже прив’язані до продуктів "вироблено у Польщі". Це і підтримка національного виробника, і сентимент до родинного коріння, і часто ірраціональне переконання, що продукція з інших країн ЄС більше "напхана хімією".

По-друге, фермерство асоціюється з родинною справою, що передається з покоління до покоління.

А відповідно, його захист – це захист традиційних цінностей. 

Стаття 23 Конституції 1996 року прямо говорить, що основою сільськогосподарського устрою держави є сімейне господарство, а закон "Про формування аграрного устрою" 2003 року вимагає від держави протидіяти концентрації сільськогосподарських угідь та радикально обмежити продаж сільськогосподарських земель індивідуальним власникам, які до цього мають спеціалізовану аграрну освіту. 

Закон було ухвалено напередодні вступу до ЄС, коли аграрії де-факто виступали головною суспільною групою, що опонувала приєднанню. Тоді вони побоювалися, що, з одного боку, їхні землі почнуть скуповувати заможні німці та голландці, а з іншого – що європейська система субсидіювання змусить радикально обмежити виробництво продукції. 

На початку 2020-х 50% сільських господарств у Польщі мали площу від 1 до 5 гектарів, і тільки 3% – понад 50 гектарів. Фермерство є головним джерелом прибутків для 10% мешканців села, і кількість "рільників" щороку скорочується. 

При цьому в секторі існують великі гендерні диспропорції – на польському ТБ вже 10 років йде програма "Rolnik szuka żony" ("Фермер шукає дружину"), яка у гумористичній формі розкриває серйозну проблему: жінки все частіше їдуть з села, здобувають освіту та перебираються у міста, залишаючи місцевих чоловіків самотніми та фрустрованими, що перекладається, зокрема, на популярність ультраправих рухів у фермерському середовищі.

По-третє, не дивлячись на солідні грошові трансфери з Брюсселя, загальна ситуація у польському фермерстві погіршується.

У 2004-2023 роках польське сільське господарство отримало 67 млрд євро у рамках спільної сільськогосподарської політики ЄС. Дві третини цього пішло на прямі виплати фермерам, решта – на інвестиції у розвиток села. За внеском у ВВП ЄС польське сільське господарство обігнало Нідерланди та трохи відстає від Німеччини.

Водночас, як показує дослідження Інституту публічних справ, 54% фермерських господарств у 2022 році отримали збитки або працювали в нуль. 44% фермерів були змушені постійно виконувати іншу роботу аби зводити кінці з кінцями, а ще 36% – роблять це час від часу. 

Причина – високі вимоги ЄС до якості продукції та зростання вартості праці. 

Остання досі є меншою, ніж у Німеччині чи Італії, і саме тому польська продукція успішно конкурує з європейськими виробниками. Але не має жодних шансів із конкурентами за межами ЄС. 

До цього додається падіння цін на аграрну продукцію на світових ринках. Протягом 2023 року сільськогосподарська продукція дешевшала – тонна зерна коштувала понад 300 євро, а тепер не дотягує навіть до 200. 

Паливо теж дешевшало, але не так швидко, натомість зросли відсоткові ставки по кредитах, що збільшило виплати за ними та вартість лізингу сільськогосподарської техніки.

Як переконують аналітики Інституту публічних фінансів, у перспективі допомогти могло б укрупнення фермерських господарств та розбудова логістики поставок поза Європою. Проте польський фермер хоче результатів вже сьогодні і свої вимоги скеровує до Єврокомісії та України.

Війна з глобальним капіталом

Протести фермерів не мали б такої підтримки у суспільстві, якби не зачіпали зрозумілі і правим, і лівим ноти: боротьбу індивідуальних підприємців з глобальним, олігархічним капіталом та відстоювання стандартів харчової продукції. 

При цьому глобальним злом, з яким фермери борються на обох фронтах, є і Брюссель, і Київ.

Єврокомісії дістається за нову аграрну політику спільноти, яка включає у себе Європейський зелений курс (Green Deal) – масштабну програму трансформації європейських економік заради зменшення викидів СО2.

Так, Європейський зелений курс передбачає обмеження площ оброблюваної ріллі, зменшення використання пестицидів на 50%, перехід на низькоемісійну сільськогосподарську техніку. Порушників чекатиме обмеження дотацій від Євросоюзу, що сьогодні складають 38% бюджету польських фермерів.

Корисні у довгій перспективі, вимоги Комісії в короткій призведуть до зменшення обсягів продукції та зниження інвестиційних можливостей європейських аграріїв.

У випадку України протестувальники критикують концентрацію угідь у руках великих агрохолдингів, де нижча вартість праці дозволяє створювати дешевшу продукцію, а також закидають українцям недотримання європейських стандартів використання добрив та пестицидів, що робить українські харчі "отруйними", небезпечними для польського споживача.

Логіка фермерів така: ми маємо втратити, аби підтягнути свою продукцію до ще вищих вимог ЄС, тоді як на ринок потраплятиме дешевша українська їжа, ще й поганої якості.

Що прикметно, у журналістських текстах та блогах, як цитати з Біблії, без жодних підтверджень, повторюються такі тези: 

- більшість агропродукції в Україні – в руках олігархів та міжнародних агрохолдингів, тому ми залишаємо без грошей не умовного селянина Петра, а тільки власника палацу на Кіпрі (насправді агрохолдинги контролюють менше третини українських угідь);

- більшість українського зерна виробляється з використанням не дозволених у ЄС пестицидів, частина агропродукції взагалі походить з Чорнобильської зони (насправді серед перевірених у 2023 році 717 проб українського зерна випадки забруднення були виявлені у п'яти).

Критикують не тільки Україну, а й польський уряд, який нібито хоче покласти польське фермерство на вівтар української перемоги над Росією.

Тому, переконані фермери, шлях для українських товарів до Польщі треба закрити.

При цьому рефлексії, що буде далі (ембарго ж не може бути вічним, Україна за 5 чи 15 років, але має стати членом ЄС), у середовищі фермерів немає. 

Цієї рефлексії немає і у польському суспільстві – соціологи навіть вбачають у масовій підтримці протестів бажання показати середній палець ЄС та Україні. 

"Поляки побоюються, що в результаті "зеленої трансформації" вони можуть втратити цивілізаційні блага та ознаки статусу, яких вони нещодавно досягли...

Недоречно критикувати Україну, коли вона здійснює такі військові зусилля проти спільного ворога. Проте ми також бачимо цю країну як конкурента – незалежно від того, чи конкурує вона з нами зараз. Ми сприймаємо її керівників як невдячних, які недооцінюють масштаби наданої їм допомоги. Ми реалізуємо цю критику, підтримуючи протести, які опосередковано спрямовані проти України. Це безпечний шлях не бути звинуваченим у недостачі політкоректності", – говорить голова IBRiS Марчин Дума у розмові з Rzeczpospolita.

Порозуміння (не) можливе

Побоюючись протестів аграріїв, ще у вересні минулого року уряд "Права і справедливості" запровадив одностороннє ембарго на українську агропродукцію.

А у січні 2024 року Чеслав Секерський, міністр сільського господарства вже у новому коаліційному уряді, визнав, що ембарго де-факто має безстроковий характер.

Так само, попри те, що пункти перетину кордону кілька тижнів тому оголосили критичною інфраструктурою, польська влада не поспішає відтіснити звідти протестувальників.

Новий-старий прем’єр Дональд Туск під час кожної зустрічі з українськими посадовцями, як-от у Варшаві 28 березня, говорить, що сторони наблизилися до порозуміння, але яким воно буде – таємниця. У цьому сенсі він нагадує свого головного політичного опонента Ярослава Качинського, який от-от обіцяв розкрити правду про Смоленську авіакатастрофу.

Українцям не варто очікувати поступок з боку Туска.

Протести фермерів в усій Європі підсилюють аргументацію поляків в очах Єврокомісії; на відміну від "Права і справедливості", Туск у Брюсселі – на доброму рахунку, від його вимог не відхрестяться як від антиєвросоюзної маячні; нарешті, вирішити питання ембарго та блокади українського кордону для Туска політично дорожче, ніж не вирішувати.

Виборчий календар – місцеві вибори 7 квітня, вибори до Європарламенту на початку червня – це тільки одна з причин.

Інша причина – польському політичному класу важко змиритися з тим, що українці можуть не тільки про щось просити, а й чогось вимагати.

Так, поляки досі підтримують надання допомоги Україні. У березневому опитуванні United Surveys для Dziennik Gazeta Prawna i RMF FM три чверті поляків підтримують надання Україні гуманітарної допомоги, понад половина виступає за надання військової допомоги, а 47% – за продовження прийняття біженців.

Проте коли питання стосується експорту зерна – тобто не допомоги як такої, а визнання за Києвом прав та інтересів, – підтримка сходить нанівець. Хоча український опір – це інвестиція в європейську безпеку, а українські біженці приносять більше грошей, ніж генерують витрат, це Київ має показати більше розуміння.

Повторюся: є об’єктивні економічні причини для протестів польських аграріїв, і було б дивно, якби Варшава більше керувалася інтересами українських експортерів, ніж своїх виробників. Але те, що причини протестів польських фермерів та брак реакції влади на них є зрозумілими, не означає, що усі форми і наслідки протестів є прийнятними для України. 

Блокада кордону з Україною вже призвела до затримки гуманітарних вантажів, численних випадків вербального насильства проти українських мігрантів та біженців, врешті – до збитків для самого польського бізнесу, який тільки минулого року продав до України товарів на понад 12 млрд євро.

У цій ситуації українській владі не варто сподіватися на залагодження справи у Брюсселі за спиною поляків. Це тільки зіпсує і без того напружені відносини.

А публікація лідерами думок фото наслідків обстрілів у Харкові та черг на кордоні подобається українському Фейсбуку, а от поляками сприймається як моральний шантаж. Тобто – теж не веде до порозуміння.

Що зараз потрібне – це виважена інформаційна кампанія (не тільки у Польщі, в усьому ЄС) про те, яку роль у зниженні прибутків рільників відіграє ситуація на світових ринках, а яку – експорт з України. Важливо також коректно висвітлювати роль аграрного експорту з Росії та Білорусі у дестабілізації європейських ринків.

Польських аграріїв треба познайомити з їхніми українськими відповідниками, а не з українськими міністрами.

Потрібні особисті контакти, спільне обговорення викликів; сам факт визнання проблем польських фермерів з боку українців вже міг би розтопити кригу.

Не треба оцінювати усіх протестувальників за відомим плакатом – насправді антиукраїнські гасла саме політичного характеру під час протестів у меншості.

Наразі на "українському компоненті" протестів найбільше наполягає "Конфедерація" – лідер партії Кшиштоф Босак у Сеймі закликав запровадити ембарго не на чотири, а на всі види української агропродукції. Саме "конфедерати" наполягають, аби протест проходив у форматі блокади кордону.

З цією політичною силою – яка має міцну антимігрантську платформу та проросійських діячів у своїх лавах (саме у такій пропорції) – теж треба працювати, польсько-український діалог не може бути тільки милими зустрічами людей, знайомих вже 30 років. 

На рівні експертної дипломатії полякам треба доносити меседж: відкриваючи фури з українським зерном та обшукуючи багажники українських автівок, протестувальники не просто демонструють своє незадоволення, а забирають у польської держави її монополію на контроль та примус.

Це небезпечний прецедент в умовах російської гібридної агресії.

Натомість українцям вже зараз треба змиритися: питання аграрного експорту, так само, як міграція та Волинська трагедія, на роки увійшло до списку запальних тем у польсько-українських відносинах. 

Автор: Олена Бабакова,

журналістка (Варшава)