Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) у вівторок ввечері абсолютною, переконливою більшістю рекомендувала розпочати процес вступу Косова до організації. Тепер політичних перепон для цього рішення фактично не лишилося. Навіть серби публічно визнають, що програли цю битву, та прогнозують офіційне запрошення Косова до Ради Європи менше ніж за місяць.

Це рішення матиме надпотужні наслідки, але воно не стало сенсацією. Поразка Сербії була цілком прогнозованою та очікуваною.

Та деталі дискусії у Страсбурзі все одно важать і заслуговують на увагу.

Зокрема, те, як парламентарі грали у гру "заплющимо очі на реальність".

Хоча у пленарній залі звучали заяви про те, що вступ до РЄ стане кроком до міжнародного визнання Косова, та й ухвалене асамблеєю рішення згадує про це – більшість прибічників членства Косова публічно заперечували цей факт.

Ця тактика, попри її очевидну нещирість, дозволила мобілізувати додаткові голоси за визнання Радою Європи Косова.

У підсумку публічними та принциповими противниками будь-якого рішення щодо Косова лишилися (за поодинокими винятками) тільки парламентарі-серби. Представники ще кількох країн, включно з Угорщиною, проголосували проти, але з більш м’якими аргументами, які не заперечують визнання Косова у принципі.

Багато хто, включно з українцями, проігнорували голосування, але за місяць і Києву доведеться визначатися.

"Європейська правда" стежила за тим, як тривали дебати у Страсбурзі, та пояснює, що ж відбувається. А для тих, хто віддає перевагу відеоконтенту, ми підготували пояснення у відеоформаті:

Чому Косово – особливе?

Для Белграда 16 квітня стане днем політичної поразки, яку сербська влада багато років поспіль успішно відтягувала, але останні два роки звели ці зусилля нанівець.

Зараз ми знаємо Сербію як проросійську державу в центрі Балканського півострова, та у минулому сторіччі вона була центром Югославії – регіональної держави, створеної в кінці Першої світової війни для об’єднання південних слов’янських народів. Їхній союз кілька разів трансформувався і проіснував до 1990-х, коли у часи правління Слободана Мілошевича розпочалися кровопролитні війни між сербами та представниками інших народів колишньої Югославії. Бойові дії супроводжувалися етнічними чистками та подекуди геноцидом, після чого Белград поступово втратив контроль над усіма регіонами, що мали статус республік – вони стали незалежними державами, і сербська влада зрештою визнала це розлучення.

Після етнічного конфлікту та втручання НАТО відкололося також Косово, яке згодом також проголосило незалежність. Але ця територія, хоч і була населена переважно албанцями, не мала статусу окремої республіки та за документами була "автономною областю" Сербії, тому Белград досі не визнав її втрату.

Річ у тім, що для сербів Косово має символічне, історичне та міфологічне значення – мовляв, тут, у монастирях на косовській території зароджувалося сербське православ’я.

Такий собі аналог російської тези "Киев – мать городов русских, а потому…"

Позицію сербської влади не змінило також рішення Суду ООН, який підтвердив право краю на незалежність на підставі того, що після етнічних чисток з боку армії Сербії косовари не зможуть жити з ними в одній державі.

Понад те, заперечення незалежності Косова відтоді перетворилося на основу зовнішньої політики Сербії. Белград (за допомогою Москви, для якої Сербія стала інструментом протистояння із США та Заходом загалом) навіть пропонував різноманітні "плюшки" та заохочення дрібним океанським державам, які свого часу заявили про визнання незалежності Косова.

Але серед тих, хто не визнає його незалежність, є також цілком респектабельні держави, у тому числі п'ять членів ЄС – Іспанія, Греція, Кіпр, Румунія, Словаччина; в Раді Європі таких держав 12. Досі не визнала Косово і Україна.

Усі названі держави мають проблему з сепаратизмом (для Румунії і Словаччини причиною є значна угорська меншина та побоювання сепаратизму з їхнього боку; для іспанців – баски та каталонці; для греків і кіпріотів перепоною є розділений Кіпр, північ якого окупована Туреччиною). І хоча косовська історія є особливою через етнічні чистки та геноцидальні дії сербів у 1990-х роках, які не мають аналогів у жодній з цих держав, їхні столиці стереглися косовського прецеденту.

Через це, зокрема, Косову був закритий шлях до міжнародних організацій. Багаторічні спроби Приштини пробити стіну в ООН, ЄС, Раді Європи не мали успіху. Аж доки не почалася велика війна 2022 року. Тоді, після вигнання росіян з Ради Європи, Косово подало заявку до Страсбурга і процес пішов ("ЄвроПравда" детально розповідала про це у 2022 році).

А серби, які завжди покладалися на підтримку росіян, опинилися у новій реальності.

"Серби усіх країн, єднайтеся!"

Навіть розуміючи примарність успіху, сербська влада намагалася зробити все можливе, щоб уникнути поразки. Зрештою, таке рішення ПАРЄ потребувало не простої більшості, а двох третин голосів.

Тому на засідання у Страсбурзі скликали усіх "дружніх" депутатів, хто міг би проголосувати проти запрошення Косова. Сербський президент Александар Вучич особисто дзвонив друзям. Наприклад, в останній день намагався домовитися з азербайджанським лідером Ільхамом Алієвим, але марно, азербайджанські депутати отримали вказівку не псувати відносини ні з ким – і не пішли до зали.

"Бойовою силою" Белграда стали парламентарі сербського походження, обрані від різних балканських держав. Лише вони погодилися підписатися під поправками до рішення ПАРЄ, які мали на меті відмовити Косову у членстві у принципі. Утім, попри усі зусилля сербських депутаток (так склалося, що у ПАРЄ від цієї країни активно працюють саме жінки), ці правки у вівторок були відхилені голосуваннями, як на засіданні комітету, так і у пленарній залі. "Наші противники навіть не знаходили кращого пояснення, ніж фраза "це не логічно", – бідкалася через це на засіданні Дуна Сімонович-Братич.

Примітною стала позиція Угорщини та депутатів від партії Орбана.

Угорщина свого часу визнала Косово і, можливо, була б навіть не проти перетворення косовської історії на прецедент – але водночас угорський та сербський лідери, Орбан та Вучич, за останні роки дуже зблизилися, і не тільки на основі своєї проросійськості.

Тож проурядові депутати з Угорщини, разом з італійцями із правлячої партії Мелоні, запропонували компроміс: не відмовляти Косову в принципі, але відкласти його вступ до Ради Європи, запровадивши кілька умов. Але й ця ідея була відкинута абсолютною більшістю.

Як наслідок, проти негайного запрошення Косова до Ради Європи проголосували депутати від Сербії та етнічні серби з Чорногорії і Боснії, а також парламентарі від Іспанії, Угорщини, Кіпру, одна ліва грекиня (більшість представників Греції все ж віддали голоси "за", і це насправді важливо), двоє французів від найбільш проросійських лівих популістів, один німець із так само проросійської партії "Альтернатива для Німеччини".

Може здатися, що це чимало. Але щоби зрозуміти серйозність поразки Белграда, варто порівняти кількість голосів "за" та "проти" (29 та 131), і взяти до уваги зусилля з мобілізації прибічників з боку Сербії. До слова, від їхніх противників тиску не відчувалося, та й перемога все одно була у них у кишені.

Ще до початку голосування представниці Сербії визнавали, що їхня поразка неминуча. "Вітаю вас всіх із тим, що ви увійдете в історію через найбрутальніше порушення усіх норм, на яких стоїть ця організація. Ви вирішили взяти у Раду Європи щось таке, що не є державою", – спересердя заявила сербка Біляна Пантич-Піля.

І так само вони не приховували, ще не мають сумніву: в середині травня, на міністерській зустрічі Ради Європи у Страсбурзі, Косово отримає офіційне запрошення.

То чи можна говорити про визнання Косова?

Більшість держав, що заперечують незалежність Косова, не дали жодного голосу проти цієї історичної резолюції, і лише три з них (сама Сербія, Іспанія та Кіпр) виступили системно, скоординовано проти неї.

А надважливим стало те, що доповідачка ПАРЄ Теодора Бакоянні, яка готувала і захищала рішення про запрошення Приштини до Ради Європи, є грекинею, та й непростою ("ЄвроПравда" детально розповідала про неї у статті "Капкан для проросійської Сербії"). Тож їй та багатьом іншим депутатам доводилося шукати аргументи, чому вони не стають на захист позиції держави.

Бакоянні, представляючи проєкт, спробувала довести, що вступ Косова не буде його визнанням, що можна продовжувати тримати баланс тощо. "Якби мене зобов’язали висловитися щодо визнання Косова – я би не вийшла з цим звітом і зайняла би позицію моєї держави, але він не містить такого слова", – пояснювала депутатка. Вона та багато інших парламентарів, що взяли слово, наполягали на тому, що мета – не змінити статус Косова, а "дати майже двом мільйонам людей доступ до механізмів захисту прав людини, в тому числі до Європейського суду з прав людини".

Утім, було складно позбутися враження, що вони й самі у це не вірять.

Для Косова вступ до Ради Європи – це передусім питання визнання. І про це говорили не лише сербські виступаючі, заяви яких більшість пропускала повз увагу. Самі косовари цього також не приховували!

"Це питання не просто членства, а питання визнання... Ми готові зайняти своє місце у європейській спільноті", – наголосив косовський депутат Арбен Гаші, який також отримав слово на дебатах.

Ба більше, ухвалений документ теж прямо каже, що статус Косова змінюється!

Адже Рада Європи як організація з моменту запрошення Косова має "припинити статус-нейтральну політику", тобто визнати його суверенітет, каже рішення.

Статут Ради Європи не дає жодних різночитань і дозволяє запрошувати до організації лише "європейські держави" та й згодом підкреслює, що членами РЄ можуть бути тільки "держави". І це при тому, що частина членів РЄ, включно з Україною, вважають Косово не окремою державою, а складовою Сербії.

Страсбург, звісно, не може зобов’язати Київ, чи Бухарест, чи Мадрид до жодних юридичних дій у міжнародних відносинах, тим більше до визнання косовської незалежності.

Але й ігнорувати цю зміну теж буде складно, бо в рамках РЄ нам тепер доведеться комунікувати з Косовом на офіційному, дипломатичному рівні (робити це одночасно з "невизнанням" – м’яко кажучи, дивно). Зрештою, колись Косово стане також головуючою державою у РЄ, тобто очолить організацію за ротацією. І як з ним тоді взаємодіяти?

Ну і врешті-решт, сам факт того, що одна з ключових міжнародних організацій світу (а Рада Європи має саме такий статус) визнає Косово суверенною державою, змінює парадигму для всього світу.

А передусім – не може обійтися без наслідків для Сербії.

Вийти не можна лишитися

Сербський уряд та правлячий клас, які тривалий час покладалися на допомогу Москви, опинилися перед непростою розвилкою.

Як вже йшлося вище, у Белграді чудово усвідомлюють, що програли битву у Страсбурзі. Про це свідчать не лише заяви на дебатах у ПАРЄ. Не менш показовим стало те, що Вучич був змушений пом’якшити риторику. Тепер він вже не погрожує вийти з Ради Європи, як спересердя робив раніше, а навпаки, каже, що не відмовиться від європейського шляху. Нагадаємо, що вихід Сербії з РЄ зупинив би євроінтеграцію країни у принципі.

Але й залишити свою поразку без реакції також не можна!

У вівторок у Страсбурзі сербські депутатки пообіцяли відповідь на ухвалене рішення. "Ми будемо змушені залишити цю асамблею", – заявила членкиня ПАРЄ Ельвіра Ковач (є представницею угорської меншини Сербії). Але після цієї заяви не було жодного розвитку. Парламентарки утримуються від нових публічних заяв: не кажуть, чи втілять цю погрозу, і як надовго вони планують залишити Страсбург (цілком реально, що все виллється у бойкот на одну-дві сесії, який є очікуваним і не матиме жодного реального впливу).

І, зрештою, головне питання – це не ПАРЄ, а подальша участь Сербії у роботі організації в цілому.

Тут ясність з’явиться після засідання Комітету міністрів Ради Європи 16-17 травня у Страсбурзі, який має ухвалити фінальне рішення.

На цьому засіданні визначатися доведеться не лише Сербії, а й Україні.

З одного боку, ми не визнаємо незалежності Косова і свого часу зайняли цю позицію не без причин.

З іншого – при виборі партнера логічніше підтримувати косоварів, які допомагають нам під час російської агресії і навіть надсилають пакети оборонної допомоги ЗСУ, ніж проросійську владу Сербії.

З третього боку, отримати в особі Белграда ще одного ворога також не дуже б хотілося. Особливо зважаючи на чутки про те, що до ЗСУ через механізми реекспорту (та з мовчазної згоди сербського уряду) потрапляють сербські боєприпаси...

Поки що Київ намагається "пропетляти між краплинами", не ображаючи жодну зі сторін. Зокрема, українські депутати на засіданні ПАРЄ просто вийшли з зали на час розгляду цього питання, щоб не було потреби голосувати. Хоча був один виняток – це депутат Олексій Гончаренко, який є давнім та переконаним прибічником незалежності Косова, і цього разу також проголосував "за". Однак він, як відомо, представляє опозицію.

Що робитиме глава МЗС Дмитро Кулеба на травневій зустрічі міністрів Ради Європи – де Україні так чи інакше доведеться демонструвати позицію, – поки лишається під питанням. Це, напевно, залежатиме і від сербських дій у час, що залишився до того. Але ігнорувати той факт, що Косово закріпилося на карті Європи, тепер стає практично неможливим.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"