Як готують зміну влади у ЄС. Розповідаємо про "євровибори" 2024 року, важливі для України
На самому початку літа, 6-9 червня, у Євросоюзі пройдуть ювілейні, десяті європейські вибори. Голосування, яке відбудеться в усіх 27 країнах-членах, запустить глобальне оновлення ключових органів ЄС – зміниться склад Європарламенту та Єврокомісії, а також керівництво Європейської ради і зовнішньополітичної служби ЄС.
Це перші євровибори, в яких не братиме участі Велика Британія.
А також перші європейські вибори в умовах великої війни на континенті, зі ще більшими ризиками кібератак, масштабних кампаній дезінформації та впливу на громадську думку з використанням найновіших технологій. А от спроби Росії впливати на вибори фіксуються вже зараз.
А ще це будуть перші вибори після масштабного корупційного скандалу в Європарламенті, який підживив євроскептиків.
Нерідко можна почути побоювання, що на цих виборах популістські та євроскептичні сили (які зазвичай мають або донедавна мали тісні стосунки з Кремлем і досі підтримують його наративи) отримають значно вищі результати, ніж раніше. Понад те, опитування свідчать, що ультраправий блок отримає третє місце (і зможе претендувати на участь у розподілі посад).
Втім, є всі підстави розраховувати, що ця небезпека не втілиться, і керівництво ЄС формуватимуть більш проукраїнські партії. Як не дивно, забезпечити їхнє лідерство допоможе… один з ключових антиукраїнських політиків Євросоюзу, угорський прем’єр Віктор Орбан.
Про те, як це можливо і як саме проходять європейські вибори (на яких у майбутньому голосуватимуть і українські виборці і де вже зараз беруть участь громадяни України) – читайте у статті "Європейської правди".
А для тих, хто віддає перевагу візуальному формату, редакція підготувала пояснювальне відео.
Найбільш багатомовний парламент світу
Спершу коротко нагадаємо, чим є Європейський парламент (ЄП).
Це – орган Євросоюзу, до якого входять обрані прямим загальним таємним голосуванням депутати з кожної країни ЄС.
Усередині ЄП євродепутати об’єднуються не за національністю, а за належністю до європейських партій – наднаціональних партійних союзів, до яких за своїми ідейними переконаннями приєднуються політсили з країн-членів ЄС (а також як спостерігачі/партнери можуть долучатися партії з України чи інших з країн поза межами Євросоюзу).
Європарламент є одним з найчисельніших парламентів у світі, до його складу може бути обрано до 751 депутата.
Попри це, про нього іноді жартують, що це "орган, який нічого не вирішує".
І справді, у новинах про резолюції Європарламенту, де висловлюється позиція євродепутатів з того чи іншого важливого питання, часто є згадка про те, що такі рішення не мають зобов’язуючої сили.
Втім, ЄП має цілком конкретні важливі функції та реальний вплив. Він активно залучений до розробки та ухвалення законодавства, яке є обов’язковим для застосування у країнах-членах, і якщо певна законодавча пропозиція не отримає згоди Європарламенту, то вона не може бути схвалена.
Також Європарламент затверджує європейський бюджет і здійснює нагляд за витратами європейських коштів, що дає йому додаткові важелі.
І, зрештою, Європарламент має схвалити кандидатуру президента Єврокомісії за пропозицією Євроради (лідерів країн-членів), а також затверджує сформований склад Єврокомісії (тобто, умовно кажучи, "міністрів" ЄС). До слова, це затвердження не є процедурною формальністю. Наприклад, п’ять років тому Європарламент заблокував призначення єврокомісарів, з кандидатурами яких не погодився, через що тодішня зміна влади в ЄС відбулася із затримкою.
Унікальна риса Європарламенту – те, що у ньому працює найбільша у світі команда перекладачів-синхроністів. Річ у тім, що депутати під час засідань можуть на свій вибір говорити будь-якою з 24 офіційних мов ЄС! Також усі фінальні документи перекладаються всіма офіційними мовами.
І хоча такий прояв поваги до кожної мови кожної держави-члена ЄС чимало коштує європейським платникам податків, від нього не відмовляться, бо це – один з принципів Євросоюзу.
У далекому 2006 році теперішній президент Фінляндії, а на той час євродепутат Александр Стубб проаналізував витрати на перекладачів та дійшов висновку, що якби робочими мовами були лише найпоширеніші англійська, французька та німецька, то вартість синхронного перекладу вдалося би знизити зі 118 тисяч євро на день (!) сесійної роботи Європарламенту до близько 9 тисяч євро. А відтоді ця вартість лише зросла – зокрема, через те, що за цей час до ЄС долучилися ще три нових держави-члени і додалося ще три робочі мови.
Як проходять вибори
Європарламент, а слідом за ним і четвірку ключових топпосадовців ЄС (президентів Європарламенту, Єврокомісії, Євроради та головного дипломата) переобирають кожні п’ять років.
Цикл зміни влади починається з виборів до Європарламенту. І хоча, здавалося б, йдеться про єдині, спільні вибори – вони проводяться у кожній з держав-членів ЄС окремо та за відмінними правилами. Тут знову проявляється принцип Євросоюзу щодо поваги до національних особливостей.
У законодавстві ЄС закріплені лише окремі правила виборів. Зокрема, те, що євродепутатів мають обирати прямим голосуванням, що висувати кандидатів можуть тільки партії, а також те, що у кожній країні кількість євродепутатів, обраних від певної партії, має бути пропорційною кількості голосів, які виборці віддали за цю партію.
В усьому ж іншому організація голосування на європейських виборах має численні національні особливості.
Десь обирають за закритими партійними списками, як на українських виборах; десь діють так звані "відкриті списки", де виборець може віддавати перевагу не лише партії, а й кандидатові; десь працює аналог "мажоритарки", модифікований, щоб відповідати вимогам ЄС щодо пропорційности голосів. Одні країни встановлюють прохідний бар’єр для партій, інші – ні (у ЄС, втім, є вимога про те, що такий бар’єр не має перевищувати 5%) тощо.
Наприклад, у Франції поділу на округи немає, виборці голосуватимуть просто за список політсили, якій віддають перевагу, і не можуть змінювати порядковість кандидатів у списку. Для проходження партії повинні набрати щонайменш 5% голосів. У Німеччині те саме – але бар’єра немає.
А от у Польщі – 13 виборчих округів, у кожному з яких партії змагаються окремо, і діє також прохідний бар’єр на рівні 5%.
Навіть день виборів у кожній країні свій, встановлений лише проміжок: у 2024 році голосування буде проходити 6-9 червня, з четверга по неділю (але результати голосувань почнуть публікувати після закриття дільниць в останній країні). Це також зроблене для урахування національних традицій. Так, Нідерланди голосуватимуть 6 червня, Ірландія – 7 червня, Болгарія – 9 червня, одночасно проводячи і дострокові вибори до парламенту. У Бельгії голосування поєднається з федеральними парламентськими й місцевими виборами, а ще в кількох країнах – з місцевими виборами.
Ще одна цікавинка: громадяни країни-члена ЄС, які є резидентами іншої країни Євросоюзу, не обов’язково мають голосувати у країні свого громадянства. Утім, в такому разі вони зобов’язані зробити вибір, бо проголосувати можуть лише один раз.
У наступному складі Європарламенту буде 720 євродепутатів – на 15 більше, аніж є зараз. Цю цифру завчасно визначають керівні органи ЄС перед кожними виборами, а з нею і кількість мандатів для кожної конкретної країни.
Максимальна кількість євродепутатів від однієї країни – 96. Таке представництво у майбутньому Європарламенті отримає Німеччина, трохи випереджаючи Францію та Італію. А найменше депутатів, по шість, матимуть Кіпр, Мальта і Люксембург.
До слова, Польща, населення якої до повномасштабної війни було співмірне з населенням України – у п’ятірці країн з найбільшою кількістю депутатів і матиме у наступному Європарламенті 53 представники.
Хто опиниться у новому Європарламенті
Офіційна реєстрація політсил та кандидатів, які балотуються на європейських виборах, ще триває, але вже добігає кінця.
У виборах беруть участь національні партії кожної конкретної країни ЄС, тож виборці побачать у бюлетенях кандидатів від добре знайомих їм національних політсил.
Але у Європарламенті ці євродепутати працюватимуть не як фракція своєї національної партії, а об’єднаються у фракції загальноєвропейських політичних партій або груп. Діяльність таких "європартій" регулюється на рівні ЄС та фінансується з європейського бюджету. Деякі з них з певними переформатуваннями існують фактично з 1950-х років.
У теперішньому скликанні Європарламенту – сім політичних груп.
Найбільшу кількість місць має правоцентристська Європейська народна партія (також відома за абревіатурою ЄНП, або англійською – EPP), яка зберігає першість у ЄП з 1999 року. До ЄНП належить і теперішня (та скоріш за все, й майбутня) президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, а також президентка Європарламенту Роберта Метсола. У ЄНП здавна є кілька партій-партнерок в Україні, серед яких – "Євросолідарність" та БЮТ.
Друга найбільша фракція – соціал-демократи, або, якщо офіційно – лівоцентристський "Прогресивний альянс соціалістів і демократів". До цієї групи належить СДПН канцлера Німеччини Олафа Шольца.
Третя – ліберальний блок європартій Renew Europe, основним учасником якого є "Альянс лібералів і демократів за Європу" (ALDE), до якого, серед інших, входить політсила президента Франції Емманюеля Макрона. Українським партнером ALDE є, зокрема, пропрезидентська "Слуга народу".
Наступні за чисельністю у Європарламенті – "Зелені – Європейський вільний альянс"; "Європейські консерватори і реформісти" (до цієї групи, зокрема, належить партія прем’єрки Італії Джорджії Мелоні "Браття Італії"); за ними йде ультраправа "Ідентичність та демократія", що об’єднує частину найбільш неоднозначних політсил країн ЄС, як-от німецьких правопопулістів "Альтернатива для Німеччини", французьке "Національне об’єднання" Марін Ле Пен, австрійську Партію свободи, італійську "Лігу" тощо. І, нарешті, найменша фракція – "Ліві", що об’єднує політиків крайнього лівого ухилу, аж до відвертих комуністів.
Що зміниться після виборів?
Звісно, точні прогнози зараз зробити неможливо, але загальний розподіл сил можна передбачити з високою впевненістю. У тому числі на підставі численних опитувань, які дозволяють доволі точно побачити передвиборчі тенденції.
Головне – це те, що про жодну перемогу ультраправих (а тим більше ультралівих) не може і йтися.
Перше місце у парламенті напевно збереже ЄНП, яка лідирує в опитуваннях із величезним відривом; на другому, як і зараз, будуть соціал-демократи. До речі, есдеки сподівалися мати більше представництво, але стикнулися з низкою проблем. По їхньому авторитету боляче вдарив "Катаргейт" – корупційний скандал щодо підкупу євродепутатів, передусім саме есдеків, катарськими грошима. А ще вони втратили одного з впливових членів – словацьку партію SMER-SD Роберта Фіцо, яку вигнали з групи через проросійську та антиукраїнську позицію Фіцо на національних виборах.
Для України остання деталь є важливою, бо свідчить, що на європейському владному Олімпі є нульова толерантність до антиукраїнських партій та політиків.
Понад те, зараз окремі партії навіть включають українок до свого списку! Так, латвійська ліберальна партія Kustiba Par! (у перекладі "Рух За!") висунула українку Іванну Волочій своїм головним кандидатом на виборах до Європарламенту в червні. А у Бельгії від новоствореної, також ліберальної партії Voor U ("Для тебе") балотується українка Марта Барандій. Утім, невідомо, чи потраплять вони до Європарламенту навіть у разі успіху своїх партій, бо система відкритих списків дозволяє виборцям голосувати не лише за партію, а й за конкретного кандидата.
Та повернемося до розкладу сил.
У новому Європарламенті топпартії, ЄНП та есдеки, можуть отримати кількість мандатів, близьку до нинішньої (177 і 139 відповідно). А далі – прірва. Бо ліберали з Renew, які зараз мають третю фракцію зі 102 мандатами, можуть втратити з двадцять "штиків" і опинитися, не виключено, навіть на п’ятому місці.
Претендентів на "бронзу" в новому складі ЄП – декілька. Якщо покладатися суто на опитування, то високими є шанси праворадикалів з "Ідентичності та демократії" – тих, що є україноскептиками і часто мають російський шлейф. Але швидше за все, вони не отримають такого "призу", бо їх обійдуть "Європейські консерватори і реформісти".
Це має статися через те, що до консерваторів у новому скликанні приєднається "Фідес" угорського прем’єра Віктора Орбана, яку у 2021 році вигнали з Європейської народної партії. "ЄвроПравда" вже розповідала, що через це Орбану навіть доводиться пом’якшувати риторику щодо України. Бо якщо ти відкрито антиукраїнський – то не маєш шансів на політичне лідерство в ЄС.
Автори: Марія Ємець, Сергій Сидоренко,
"Європейська правда"