Ядерні санкції: що дасть заборона США імпорту російського урану та чи підтримає її ЄС
Недавня заборона США, введена проти імпорту російського урану, стала першим прецедентом реальних санкцій проти російської цивільної атомної енергетики.
На відміну від багатьох інших сегментів російського енергетичного ринку, атомній електроенергетиці протягом перших двох років після повномасштабного вторгнення РФ в Україну вдавалось уникати суттєвих обмежень з боку США та ЄС.
Але чи долучиться ЄС до подібних ініціатив і чи не стане це початком повномасштабних західних санкцій проти "Росатому"?
Захищений від санкцій?
До західних санкційних списків потрапляли лише окремі дочірні компанії "Росатому".
Проте, якщо не брати до уваги окуповану Запорізьку АЕС, це були переважно структури, що займались неосновними видами діяльності корпорації (зокрема судноплавним машинобудуванням, атомними криголамами, співпрацею з російською оборонною галуззю). Натомість сам "Росатом" і його ключові дочірні структури (TВЕЛ, Техснабекспорт (TENEX), Атоменергомаш) залишились поза фокусом санкцій.
Причиною такого поблажливого ставлення називали насамперед виробниче та технологічне домінування російської компанії в атомній галузі: "Росатом" є найбільшим проєктантом ядерних реакторів за межами країни базування свого офісу, контролює 40% світових конверсійних та 46% збагачувальних потужностей, а також є першим і поки що єдиним у світі комерційним виробником нового виду палива для ядерних ректорів четвертого покоління.
Залежність Заходу від послуг "Росатому" є достатньо суттєвою.
В 2021 році частка постачання російського урану до США становила 14% і також компанія мала частку 28% у наданні послуг збагачування урану. Щодо ЄС то його частка у постачанні урану становила 17%, 22% у конверсії і 30% у надаванні послуг збагачування урану.
Усунення подібної економічної залежності об’єктивно потребувало часу на переорієнтування виробничих ланцюжків, що набагато важче в умовах глобального ринку з обмеженою пропозицією.
І от нарешті прийнятий минулого тижня Сенатом США законопроєкт до 2040 року встановлює заборону на імпорт російського урану.
Утім, не все так просто – рішення передбачає також окремі більш компромісні положення. Зокрема, Департамент енергетики матиме право надавати дозволи на виключення з-під дії обмежень за умови, що відповідним компаніям вдасться довести, що в них немає можливостей забезпечити альтернативні постачання.
Утім, строк дії усіх можливих виключень подібного роду має закінчитись до початку 2028 року.
Подолання залежності
Чи викличе подібне прийняте американцями обмеження ефект доміно, який призведе до встановлення повноцінного санкційного режиму проти російської цивільної ядерної енергетики?
Тут варто розуміти незручні реалії: "Росатом" – це не "Газпром", і втрата європейських та американських ринків не стане проблемою для російського гіганта атомної галузі.
Загальна вартість портфоліо контрактів компанії на наступні 10 років становить $136 млрд. Щорічні доходи теж зростають – зокрема в 2022-му році вони становили $11,8 млрд.
Однак попри це, частка західних країн у цих доходах не є критичною – "Росатом" заробив орієнтовно 720 млн євро на європейських ринках та 1 млрд в США.
Натомість росіяни активно просувають свої послуги в країнах глобального Півдня, зокрема в Африці.
Саме з огляду на це, санкції проти "Росатому" – це насамперед про усунення залежності західних країн від РФ та виконання їх радше морального обов’язку не фінансувати збройну агресію, ніж про завдання якоїсь суттєвої дестабілізаційної шкоди російській енергетичній галузі.
Такі можливості у ЄС існують. Відповідно до минулорічного звіту Агентства постачань Євроатому, запасів урану в ЄС достатньо для забезпечення середньостатистичних потреб континенту на наступні три роки.
І тут економічна кон’юнктура, створена серед іншого повномасштабним російським вторгненням в Україну, діє аж ніяк не на користь росіян. Відповідно до оцінок аналітиків авторитетного консалтингового агентства Platts восени 2022 року, перевищення ціни у $70-75 за фунт урану мало б стати тою межею, після якої виробники отримують економічні стимули до початку активної розробки нових родовищ.
Ця межа була пройдена в грудні минулого року, і, попри певний незначний спад та стабілізацію з лютого, спотова ціна є стабільно вищою за $80. Це найвищий показник за останні сімнадцять років та більш ніж удвічі перевищує ціну на уран на момент перед повномасштабним вторгненням. І прийняття американського ембарго здатне знову спричинити новий стрибок у її зростанні.
Як наслідок, активність щодо нових проєктів все наростає.
Зокрема ряд уранових шахт вже відкрились або готові відкритися в США. Також повідомляється про нові проєкти в Канаді, Австралії, та Намібії. Активно дискутується можливість зняття обмежень на видобування урану в Швеції – країні, яка разом із Чехією та Україною володіє найбільшими покладами урану на континенті. Очікується, що місцевий уряд може представити проєкт рішення вже до середини цього місяця.
Для досягнення більшої диверсифікації свої постачань, Франція як країна з найбільшим сектором ядерної енергетики на континенті активізувала дипломатичні зусилля – як в Казахстані, так і в Монголії.
Конверсія та збагачування
Іншим суттєвим козирем "Росатому" є позиції на світовому ринку конверсії та збагачення урану.
Тут теж помітно значну активність західних компаній протягом останніх двох років. Британська Urenco анонсувала 15% розширення потужностей на своїх збагачувальних заводах в Юнісі, штат Нью-Мексико (найбільший в США та єдиний збагачувальний комбінат на момент повномасштабного вторгнення), а також в голландському місті Альмело.
Окрім цього, французька Orano вже запланувала 30% відсоткове збільшення потужностей на своєму промисловому об’єкті "Жорж Бесс 2" в південній частині Франції.
Можливості конверсійних заводів також збільшуються – зокрема компанія Honeywell ще перед вторгненням у 2021 році оголосила про повторний запуск свого конверсійного заводу в Метрополісі, штат Іллінойс (який становить 20% загальносвітової потужності у конверсії).
Однак наскільки ці оновлення інфраструктури співвідносяться із загальною потребою виробничих потужностей, які мають компенсувати відмову від послуг "Росатому"?
У цьому плані варто звернутись до думки авторитетної міжнародної установи, що проводить моніторинг стану ринку цивільної атомної електроенергетики в ЄС – а саме до останнього опублікованого в січні цього року річного звіту Агентства постачань Євроатому за 2022 рік.
Згідно з їхнім аналізом, можна зробити висновок, що за умов максимальної утилізації наявних та планових обсягів збагачувальних та конверсійних потужностей західних країн відмова від послуг "Росатому" є цілком реальною, однак тільки в контексті планових об’ємів виробництва до 2032 року.
А втім, якщо прогнозоване значне збільшення потужностей атомної електроенергетики таки буде здійснене – а саме про це у грудні минулого року на кліматичному форумі в Дубаї домовились уряди понад двадцяти країн – то збільшення обсягів генерації АЕС вимагатиме подальших інвестицій в нові інфраструктурні об’єкти для збереження відсутності потреби у послугах "Росатому".
Конструювання та технічна підтримка реакторів
Попри конструювання ядерного реактора в Угорщині, фізичний процес якого почався вже після повномасштабного вторгнення, у "Росатома" станом на зараз немає ніяких перспектив щодо розширення свого портфоліо будівництва реакторів у Європі.
Будівництво ядерного реактора Ханхіківі-1 було скасоване фіннами майже одразу після повномасштабного вторгнення. Ще перед тим, весною 2021 року, російська компанія не була допущена до тендерів щодо будівництва нових реакторів на Дукованській АЕС в Чехії після скандалу із причетністю російської розвідки до вибухів на військових складах цієї країни у 2014 році.
Утім, найбільш важливим завданням протидії "Росатому" на європейському континенті виявилось усунення залежності колишніх країн комуністичного блоку.
Країн, реактори яких були зведені в часи холодної війни за радянськими технологіями, що вимагали технологічної експертизи росіян.
Ключовою ініціативою у цьому плані є проєкт APIS. Консорціум, до складу якого входять більше 10 компаній, у липні минулого року отримав фінансування ЄС на здійснення проєкту виробництва ядерного палива для радянських та російських реакторів типу ВВЕР без безпосередньої участі "Росатома".
Осердям ініціативи є промисловий комплекс Westinghouse у Швеції. У проєкті беруть участь ряд центральноєвропейських країн, а також Україна. Результати проєкту вже є вагомими – вже у вересні 2023 року Рівненська АЕС першою в Європі отримала неросійське паливо для реакторів типу ВВЕР, а зовсім нещодавно подібний новий тип палива був використаний у Болгарії на Козлодуйській АЕС.
Перспективні технології
У плані розробки новітніх західних технологій ядерної енергетики без участі "Росатома" можна чітко виділити їх три категорії з різним станом справ – хорошим, задовільним і проблематичним.
Дослідження можливостей комерціалізації технологій ядерного синтезу та розробка проєктів малих модульних реакторів є проєктами майбутнього. Зокрема, щодо малих модульних реакторів, про використання яких будують плани і в українському уряді, не бракує пропозицій проєктів від компаній із різних країн – Westinghosue, Holtec International, NuScale, Hitachi GE, EDF та інші будуть готуються складати конкуренцію "Росатому".
Минулого грудня Європейський Парламент підтримав резолюцію щодо потреби розвитку цієї технології у Європі. Активно подібними питаннями займаються і в американському Департаменті енергетики.
Донедавна тільки РФ була єдиним комерційним виробником високопробного низькозбагаченого урану, що використовуватиметься як паливо для ядерних реакторів наступного четвертого покоління.
Однак у жовтні минулого року на збагачувальному заводу у Пікетоні, штат Огайо, розпочались пілотні подібні виробничі операції. В кінці минулого року Конгрес виділив кошти для департаменту енергетики щодо планових закупівель цього виду палива у внутрішніх виробників для стимулювання попиту на їх продукцію та надання їм економічних стимулів до виробництва.
ЄС у цьому питанні поки що позаду – до січня лише відбувались консультації зі зацікавленими сторонами щодо можливого створення публічно-приватного партнерства щодо виробництва даного виду палива в Європі.
Найскладніша ситуація із налагодженням західними компаніями свого власного промислового ланцюжка конверсії повторно обробленого урану.
З огляду на брак значного внутрішнього уранового виробництва, питання повторного використання відпрацьованого ядерного палива є особливо актуальним для Європи. Так, французька EDF, оператор найбільшої мережі ядерних реакторів у Європі, попередньо планувала вже до 2030-их закривати повторно обробленим ураном 30% своїх промислових потреб.
І якщо у плані збагачення повторно обробленого урану у французів, окрім росіян, є ще аналогічний контракт із Urenco (обидва укладені в 2018 році), то у плані конверсії відпрацьованого палива в росатомівської дочірньої компанії ТВЕЛ поки нема альтернатив.
Щоправда, Westinghouse отримав грант від британського уряду на дослідження можливості використання подібних технологій на своєму промисловому об’єкті у Спрінгфілдсі, і разом з Orano є партнером EDF у дискусіях побудови такого конверсійного заводу у Західній Європі до 2030 року.
Однак офіційної конкретики у цьому питанні поки нема.
Нове вікно можливостей?
Американське рішення про уранове ембарго здатне відкрити вікно можливостей вже для європейських санкцій.
Ситуація із повноцінними санкціями проти "Росатома" у Європі поки що вперлась у глухий кут – заклики до реальних заходів не призводять до політичних зрушень: навіть за умови подачі Єврокомісією відповідного проєкту рішення, можливий опір ряду країн в Європейській Раді.
Окрім того, експерти говорять про час, який необхідний на досягнення технологічної можливості безболісної відмови від співпраці з "Росатомом".
Утім, якщо накладення негайних санкцій наштовхується на аргументи про технологічні перешкоди, варто розглядати можливості більш гнучкого реагування. Якщо точніше,
першим кроком до успішного накладення санкцій може стати прийняття середньострокові стратегії усунення залежності від російської цивільної атомної енергетики.
Стратегії, подібної до плану RepPowerEU 2022 року щодо викопних російських галузей.
Так, ЄС оголосив про необхідність повністю позбутись російського імпорту вуглеводнів (газу, нафти, вугілля до 2027 року) – ще до того, як реальні ембарго щодо вугілля та нафти були накладені.
Подібним чином, американське рішення про заборону імпорту російського урану теж містить можливості для окремих компаній щодо отримання відстрочки – однак вона обмежена часовими рамками, що гарантуватимуть, нехай і повільне, але повне імплементування цього рішення.
Подібний стратегічний підхід може бути використаний і при плануванні європейських санкцій проти "Росатома". Адже без конкретних зобов’язуючих строків та офіційно закріплених намірів, подібні плани і переговори за закритими дверима можуть розтягуватись дуже надовго.
Приклад західноєвропейського конверсійного заводу для повторно обробленого урану із браком реального прогресу є яскравим цьому прикладом.
Автор: Ігор Мошенець,
докторант Центральноєвропейського університету