Провал чи перемога Орбана? Три висновки про результати виборів в Угорщині

Європейські та світові медіа рясніють заголовками про сенсацію на виборах до Європейського парламенту в Угорщині, яка може обернутися втратою влади для прем'єр-міністра Віктора Орбана. 

Це правда, але її дуже важливо прояснити, аби не сприймати все, що сталося, буквально і не потрапити в пастку (не)бажаних очікувань.

Насправді Орбан і виграв ці вибори (причому і європейські, і місцеві), і водночас програв їх. 

Він виграв їх кількісно, тобто за кількістю здобутих голосів, але програв за якістю – тобто з точки зору репутації та зміни політичного ландшафту.

Річ у тім, що ці вибори показали, що у партії "Фідес" і Віктора Орбана є альтернатива. Принаймні, станом на зараз.

Нинішня ситуації дещо нагадує парламентські вибори в Угорщині 2002 та 2006 років, коли "Фідес" перемагав за кількістю голосів, але опинявся в опозиції. Або коли на місцевих виборах 2019 року (які пройшли тоді відразу після виборів до Європарламенту) партія Орбана здобула тотальну перемогу по всій країні, набравши на пів мільйона більше голосів, ніж уся опозиція разом узята, але програла крісла мерів 12 великих міст, включно з Будапештом.

У всіх цих трьох випадках команді Віктора Орбана було дуже політично боляче, як і зараз.

Сьогодні у більшості медіа озвучують результати виборів до Європарламенту в Угорщині на рівні відсотків. Тут є певна пастка. 

Дійсно, 44% – це найнижчий результат "Фідес" в історії участі у виборах до Європарламенту. 

Однак, якщо поглянути на кількість голосів, які отримав "Фідес", а це відповідно 2 мільйони 15 тисяч голосів, то виявиться, що цей результат є найкращим результатом "Фідес" в історії виборів до Європейського парламенту. 

І хай саме на цьому аспекті зараз наголошує вся пропагандистська машина "Фідес", аби переконати всіх, що вони виграли, а не програли ці вибори, ці цифри є правдивим фактом. 

Як це можливо? Уся справа у явці.

Вона на цих виборах також стала рекордною, понад 59%, а це 4,5 мільйона виборців з 7,8 мільйона зареєстрованих.

Для порівняння: У 2019-му явка склала лише 43%, тобто близько 3,4 мільйона виборців, з яких за "Фідес" проголосувало 1 824 220, що тоді склало 52,56%. Тобто менше голосів, але більше відсотків, ніж у 2024-му. Різниця суттєва.

Але це лише шматок картини. Бо, власне, фіаско полягає не тільки у тому, що прийшло значно більше виборців, і значна частина цього додаткового електорату не проголосувала за "Фідес". 

Ключове фіаско "Фідес" на цих виборах полягає у тому, що майже 30%, а це понад 1,3 мільйона виборців, проголосували за партію TISZA ("Тиса") на чолі з Петером Мадяром, про яких до 10 лютого цього року ніхто нічого в Угорщині не знав, окрім обмеженого кола осіб.

Жодна політична сила Угорщини не показувала такий результат ні на парламентських, ні на європейських виборах після того, як "Фідес" повернувся до влади 2010 року і безперервно керує країною. 

Йдеться про політичний проєкт, який зародився у лютому-березні цього року на тлі педофільського скандалу в Угорщині, що призвів до відставки президентки Котолін Новак.

Петер Мадяр – це класичний "чорний лебідь".

Більше того, зараз як політичний проєкт він з командою схожий на команду Володимира Зеленського у рік тріумфу на президентських та парламентських виборах. Сьогодні також важко сказати, якою є політична платформа партії TISZA, окрім протестних настроїв та заклику до повної зміни системи і старих політиків. 

Водночас є певна ілюзія, що Петер Мадяр як правий консервативний політик і людина з системи "Фідес", чи то NER (так зараз сленгово позначають режим команди Віктора Орбана від Nemzeti Együttműködés Rendszere, переклад – Система національної співпраці, аля угорська версія deep state в негативному значенні цього слова), відхоплює саме електорат Орбана, який у ньому розчарувався. 

Насправді поки цього не видно. Ба більше, за електоральними перетоками, які можна відстежити якраз за результатами виборів, ми маємо парадокс, коли начебто правий політик перехопив насамперед виборців ліберальної партії Momentum, фактично знищивши її, а також Партії двохвостого собаки.

Очевидно, що йдеться насамперед про молодіжний протестний і прозахідний електорат, який прагне змін поза межами ідеологічних рамок. 

Схожі протестні тенденції ми бачимо і в окремих містах. До прикладу, "Фідес" несподівано програв у Дьорі (заможному місті на кордоні зі Словаччиною, де виріс Петер Сійярто), знову поступився у Будапешті (щоправда, мінімально) та Годмезевашаргеї.

Що це все означає у підсумку?

Перше: саме у протестному потенціалі угорського суспільства є ключова загроза для Віктора Орбана. Так, Угорщина є "захопленою державою", якщо говорити політологічною мовою, але разом з тим вона залишається електоральною демократією. І тому саме вибори та висока явка на них можуть дати старт демонтажу всього режиму. 

Віктор Орбан з командою це дуже добре знають, багато над цим працюють, зокрема над тим, як через медіа та пропаганду мобілізувати свого виборця й одночасно демобілізувати не свого. Однак цього разу це Орбану не вдалося, як вони не старалися.

Але вони точно не зупиняться і спробують винайти нових, "більш дієвих" ворогів. 

Друге: саме вибори до Європарламенту показали, що Віктор Орбан стикнувся з браком якісних кадрів, старінням команди та "ідеальним штормом", який обернувся проти нього і його планів на 2024 рік.

Орбан це також розуміє. Він не хотів жертвувати Юдіт Варгою та Котолін Новак, але змушений був. На наступний день після виборів про свою відставку заявив міністр культури та інновацій Янош Чак, важлива людина з нинішньої команди Орбана, яка не виправдала очікувань.

Третє: парламентські вибори в Угорщині, які заплановані на 2026 рік, почалися набагато швидше, тобто на наступний день після виборів до Європарламенту і місцевих виборів. 

Внутрішня політика Угорщини знову стає цікавою і… дуже брудною.

Так, Віктор Орбан сьогодні у найслабшій політичній позиції як всередині країни, так і на рівні ЄС. Але це не робить його менш небезпечним.

Україна і західні партнери повинні це усвідомлювати – і не легковажити.

Автор: Дмитро Тужанський, 

директор Інституту Центральноєвропейської стратегії

Матеріал створений у співпраці з Інститутом Центральноєвропейської стратегії в рамках його проєкту Re:Open Ukraine, що покликаний пояснити Україну її західним сусідами, а західних сусідів ​​– Україні заради успішної європейської та євроатлантичної інтеграції