За Трампа та проти України: хто такий Джей Ді Венс, кандидат у віцепрезиденти США
Інтрига довкола Трампового "номера два" – кандидата у віцепрезиденти – розвіялась у перший день Національного з’їзду Республіканської партії США у Мілуокі, штат Вісконсин. Жодних несподіваних поворотів: експрезидент обрав одне з імен у короткому переліку, який останні тижні циркулював у ЗМІ.
Разом із Трампом кампанію за його повернення в Білий дім очолить 39-річний (а в серпні вже стане 40-річним) сенатор від штату Огайо Джеймс Девід Венс, або скорочено Джей Ді Венс.
"Як віцепрезидент Джей Ді Венс буде й далі боротися за Конституцію, підтримуватиме наших військових і робитиме все, щоб ПОВЕРНУТИ АМЕРИЦІ ВЕЛИЧ", – так представив свого обранця колишній господар Білого дому.
Дуже молодий (якщо порівняти з республіканським істеблішментом), з мінімумом політичного досвіду (в Сенаті він засідає з 2023 року) і – що, певно, найважливіше для самого Дональда Трампа – цілковито лояльний йому.
Настільки лояльний, що чинний президент Джо Байден назвав Венса "клоном Трампа в усіх питаннях".
За визначенням, імовірний віцепрезидент США має схожі з експрезидентом погляди і на питання України та Росії. Це – тривожний сигнал, причому не лише для Києва, а й для Європи, адже лише підтверджує, що американське топкерівництво в разі приходу республіканців до влади стане більш ізоляціоністським.
"ЄвроПравда" розповідає, що відомо про Джей Ді Венса та його погляди на найбільшу за останні три чверті століття війну на європейському континенті.
Перші випробування
Майбутній "номер два" в команді Трампа народився під іменем Джеймс Дональд Боумен у 1984 році в невеликому місті Мідлтаун.
Розташоване на південному заході штату Огайо, воно входить до так званого Іржавого поясу – цей термін охоплює американські райони, що свого часу були центром сталеливарної та вугільної промисловості, та з минулого століття почали занепадати.
Батьки Боумена, які мають шотландське та ірландське коріння, розлучилися, коли той був ще малою дитиною. Мати після цього змінить його середнє ім’я на Девід.
А позаяк вона потерпала від героїнової та алкогольної залежності, Джеймса разом зі старшою сестрою Беверлі переважно виховували дідусь і бабуся, надто – остання.
Материні батьки переїхали в Мідлтаун зі штату Кентуккі, з гірського регіону Аппалачі. Його мешканці сформували власну культуру, в основі якої лежать відданість сім’ї та спільноті, необхідність виживати в суворих природних умовах і гордість за власне походження.
Пізніше хлопець візьме дівоче прізвище матері Венс – і зрештою стане Джеймсом Девідом Венсом.
Або скорочено – Джей Ді Венсом.
Після завершення середньої школи він пішов служити в Морську піхоту США і кілька років працював військовим кореспондентом при американському контингенті в Іраку.
Далі – отримав диплом політолога та філософа в Університеті штату Огайо та юридичний ступінь у Єльській школі права. В останній він познайомився з майбутньою дружиною Ушею Чілукурі, з якою нині має трьох дітей.
Далі Джей Ді Венс працював у юридичній фірмі та інвесткомпанії, спробував себе як венчурний капіталіст і ненадовго затримався у фірмі Петера Тіля – одного з ключових гравців Кремнієвої долини й донора Республіканської партії.
За іронією долі, згодом Тіль спонсоруватиме і його кампанію.
Голос Іржавого поясу
Слава до Венса прийшла у 2016 році, коли він опублікував книгу Hillbilly Elegy (дуже приблизний переклад – "Сільська елегія"), за мотивами якої Netflix пізніше зняв однойменний (не надто популярний) фільм.
Суть книги криється в самій назві. Словом гіллбіллі (буквально перекладається як "Білл із пагорба") часто позначають жителів Аппалачських гір та особливості їхнього побуту й культури.
З одного боку, гіллбіллі – незалежні, загартовані до життя в складних умовах, пишаються своїм походженням. З іншого – чинять опір усьому новому та не прагнуть шукати кращого життя для себе.
У попкультурі слово "гіллбіллі" стало радше зневажливим позначенням відсталої людини, "селюка", якщо шукати приблизний український відповідник.
Мемуари Венса могли б і не стати бестселером, якби не час їхнього виходу.
Це був розпал передвиборчої кампанії у США, де про себе гучно заявив Дональд Трамп – голос упослідженого білого американського виборця, часто без вищої освіти, що працює на виробництві, виступає проти глобалізації й політкоректності – словом, вважає, що його країна сходить на пси.
У книзі майбутній політик дуже відверто описує своє дитинство: алкоголізм і насильство з боку діда; залежність матері, яка зрештою померла від передозування, коли хлопець вчився в Єлі; життя без рідного батька; бідність і відчай у його рідному Мідлтауні.
З теплотою Венс відгукується про дідуся й бабусю, надто – про останню, яка спонукала його важко працювати й добиватися кращого майбутнього. Головна думка "Сільської елегії", власне, якраз і полягає в тому, що саме силою волі та наполегливістю американці з непростих районів можуть досягти успіху.
Були й критики "Сільської елегії", які звинувачували Венса у стереотипізації американців із бідних районів. І все ж книга не просто завоювала автору популярність – вона перетворила його на такий собі колективний голос Іржавого поясу, який пояснював в етері CNN, що за виборці там живуть, що вони відчувають.
І головне, книга пояснювала, чому ці люди голосували за Трампа.
У The Times, де у 2017 році вийшло велике інтерв’ю з автором "Сільської елегії", його так і називатимуть – "шепотун Трампа".
Венс на хвилі популярності книги заснував громадську організацію для допомоги дітям із неблагополучних сімей в Огайо (яка через кілька років закрилася) і власну інвесткомпанію.
Першою нагодою потрапити на Капітолійський пагорб для Венса став 2018 рік: він всерйоз обмірковував балотування до Сенату, та все ж відмовився, аби присвятити більше часу сім’ї.
Та через кілька років, коли сенатор-республіканець від Огайо Роб Портман оголосив про завершення кар’єри, Венс пішов у політику – і в листопаді 2022 року переміг на виборах з 53% голосів.
Від "американського Гітлера" до команди Трампа
У сенатській кампанії Венса помітну роль відіграла підтримка Дональда Трампа, який на той час уже пішов з Білого дому. Втім, у 2016 році майбутній сенатор від Огайо відверто критикував майбутнього президента.
Положення його політичної програми "коливаються між аморальними й абсурдними"; він "непридатний для найвищої посади" у США; сам Трамп – "опіоїд для мас", "ідіот", ба навіть "американський Гітлер"; Венс його "просто не переварює"; Трамп йому "ніколи не подобався" і він себе вважає Never Trumper, тобто "людиною, яка нізащо Трампа не підтримає"; і взагалі, з таким кандидатом-республіканцем, можливо, краще голосувати за Гілларі Клінтон?
Через п’ять років, під час кампанії за місце в Сенаті, Венс видалить усі твіти з критикою Трампа.
Більш того, публічно перепросить за все погане, що він про нього говорив. А потім стане активним агітатором Трампового руху за "повернення Америці величі".
Що саме стало надломним моментом, який змінив відносини між двома політиками?
Одна з версій – ситуація з Бретом Кавано, якого Трамп у 2018 році номінував на посаду судді Верховного суду. На слуханнях у Сенаті одна жінка звинуватила Кавано у зґвалтуванні, й на тлі загального неприйняття Трампа серед демократів історію активно висвітлювали у ЗМІ.
У цей час, як згадував Венс, популярність Трампа в його домі "суттєво зросла" – не в останню чергу тому, що його дружина працювала в офісі Кавано, коли той ще був суддею апеляційного суду.
Сам Венс у великому інтерв’ю The New York Times говорив і про особисту зустріч із Трампом у 2021 році, яка змінила ставлення до нього, і про загальну критику лібералів ("Не дозволялось нічого говорити. Якщо когось образив, це вже був акт насильства", казав він NYT про протести Black Lives Matter).
Або більш сучасна версія, після призначення кандидатом у віцепрезиденти Трампа: "Я повівся на брехню та перекручування ЗМІ. Я купився на ідею, що він нібито мав був зовсім іншим, жахливою загрозою демократії. Дурня".
Хай там як, та саме підтримка Трампа стала ключовим чинником, який допоміг майбутньому сенатору від Огайо обійти конкурентів на республіканських праймериз, а згодом – і перемогти на виборах.
А у відповідь Венс став вірним солдатом Трампової "гвардії".
Нинішнього "номера два" в команді експрезидента США зараховують до руху "нових правих". Це – спроба інтелектуального обґрунтування трампізму, який, на думку прихильників руху, Республіканська партія повинна прийняти, а не відкинути.
"Нові праві" підтримують протекціонізм, ізоляціонізм та жорсткі заходи проти міграції, а у внутрішній політиці закликають до насаджування християнських цінностей і активнішого втручання у великий бізнес (химерним чином республіканець Венс підтримує профспілки та страйки працівників, водночас виступає проти абортів і програм із "заохочення різноманіття").
"Катастрофа" і для України, і для ЄС
Джей Ді Венс в останні місяці фігурував як один із імовірних кандидатів на посаду віцепрезидента в команді Трампа.
Серед інших претендентів найчастіше називали імена сенатора від Флориди Марко Рубіо та губернатора Північної Дакоти Дага Бергема.
В електоральному плані всі троє могли принести щось корисне кампанії республіканця: Рубіо (який свого часу теж гостро критикував Трампа) міг би апелювати до голосів американців латиноамериканського походження; Бергем – до більш поміркованого консервативного електорату (кажуть, він подобався особисто Меланії Трамп).
Ну а Венс – до того самого Іржавого поясу, який свого часу привів Трампа до найвищої посади у США.
Експрезидент тягнув інтригу до останнього.
Хоча він ще в січні говорив, що визначився з кандидатурою віцепрезидента, зливи з його оточення не дають сумніватися: рішення ухвалили фактично в останню мить (власне, сам Венс дізнався про номінацію за 20 хвилин до того, як про неї оголосив Трамп).
А ще – показують, наскільки змінився підхід Трампа до політики з 2016 року. Тоді він, принаймні на перших порах, покладався на доньку Іванку та її чоловіка Джареда Кушнера – представників умовного істеблішменту, а нині набагато більше консультувався із синами Дональдом-молодшим та Еріком, які, навпаки, закликають його апелювати до свого ядерного MAGA-електорату.
Особливо активно працює Дональд Трамп-молодший – який, за збігом обставин, давно дружить із Джей Ді Венсом.
Останній же всіляко підкреслює свою відданість трампізму й Трампу особисто. Наприкінці минулого року, приміром, Венс закликав порушити справу проти історика Роберта Кагана. Той у колонці у The Washington Post заявив, що нове президентство Трампа перетворить США на диктатуру. У цьому сенатор від Огайо побачив заклики до "відкритого перевороту".
Венс також прямо заявив, що погодився б – на відміну від Майка Пенса – не затверджувати результати президентських виборів у 2020 році у штатах, де Трамп говорив про фальсифікації під час підрахунку голосів.
А після замаху на експрезидента Венс написав у X (Twitter), що це не окремий інцидент, і натякнув, що в ньому прямо винен Джо Байден із закликами "за будь-яку ціну зупинити" Трампа, який у разі приходу до влади стане "авторитарним фашистом".
У схожому – трампістському – руслі Джей Ді Венс ставиться і до допомоги Україні.
За прикладами далеко ходити не треба: у квітні, коли в Конгресі США вирішувалась доля багатомільярдного пакета військової допомоги Києву, він написав колонку у The New York Times, суть якої зводиться до простої тези: ресурсів для перемоги України у війні проти Росії нема ні в кого, тим паче у США, тому який сенс виділяти щось зараз – треба домовлятися про "припинення вогню":
"Білий дім не раз говорив, що не може вести переговори з російським [правителем] Владіміром Путіним. Це абсурд. Адміністрація Байдена не має прийнятного плану для перемоги українців у цій війні. І чим раніше американці зрозуміють цю істину, тим раніше ми можемо дати раду цьому безладу й укласти мир".
Не дивно, що Венс виступає проти членства України в НАТО і вважає, що Київ має піти на "значні територіальні поступки", бо це – "єдиний вихід із конфлікту".
У лютому на Мюнхенській безпековій конференції Венс на правах емісара Трампа відмовився називати Путіна "екзистенційною загрозою Європі" й припустив, що республіканська адміністрація може з ним працювати.
"Я ніколи не стверджував, що Путін є доброю і дружньою людиною. Я стверджував, що це людина з особливими інтересами, і Сполучені Штати повинні реагувати на цю людину з особливими інтересами. Але той факт, що він поганець, не означає, що ми не можемо займатися елементарною дипломатією і розставляти пріоритети в інтересах Америки. Поганців багато в усьому світі, і мене зараз набагато більше цікавлять деякі проблеми в Східній Азії, ніж в Європі".
Про Україну в Мюнхені Венс теж говорив: мовляв, у США немає достатньо можливостей, аби задовольняти всі потреби українців у зброї – та й узагалі: "Скільки це все ще триватиме? Скільки це все буде коштувати?"
Від можливості зустрітися з українською делегацією Венс відмовився, тому що, за його словами, "не думав, що дізнається щось нове". Можна посперечатися, адже це саме Венс повторював вкид російської пропаганди про те, що українська влада купує яхти за гроші Заходу.
Коротко його кандидатуру в інтерв’ю Politico підсумував анонімний високопосадовець ЄС: "Катастрофа". Причому не лише для України, а й для Євросоюзу.
Звісно, посада віцепрезидента в імовірній адміністрації Трампа може й не грати визначальної ролі, коли йтиметься про політику щодо України та Росії. Та-таки Камала Гарріс не займається українським напрямком узагалі. Але в контексті Трампа так само треба пам’ятати, що його оточення вкрай лояльне та намагається "вгадувати" його погляди й думки.
Тим паче, що ідеологічно Джей Ді Венс просто ретранслює ідеї трампізму й самого Трампа.
Та після суботнього замаху особа "номера два" в команді республіканського кандидата набуває ще більшої ваги.
Адже в разі, якщо з Трампом станеться щось набагато серйозніше, саме на Венса будуть покладені обов’язки кандидата в президенти. А, можливо, і президента США.
Автор: Олег Павлюк,
журналіст "Європейської правди"