Російський заколот? Ні, не чули! Як Захід "проспав" зміну зовнішнього курсу Чорногорії

Двоє громадян Росії, кілька громадян Сербії та Чорногорії, звинувачених у тероризмі (а точніше, у підготовці державного перевороту) в день виборів у Чорногорії у 2016 році, були 12 липня виправдані за всіма звинуваченнями Вищим судом в Подгориці.

І це при тому, що в 2019 році чорногорський суд прийняв абсолютно протилежне рішення – усі обвинувачені були визнані винними та отримали загалом 70 років ув'язнення.

Але апеляційна інстанція у 2021 році скасувала цей вердикт.

А нове судове рішення не просто підтвердило позицію апеляції, а й навіть посилило її.

Фактично 12 липня суд не просто виправдав фігурантів справи, а й дав зрозуміти, що не було самого предмета обвинувачення – організованої російськими спецслужбами насильницької зміни влади з метою завадити вступу Чорногорії до НАТО.

Після захоплення парламенту прозахідна Демократична партія соціалістів на чолі з її лідером Міло Джукановичем, за задумом путчистів, мала бути відсторонена від влади (а сам Джуканович – вбитий), тоді як очолити країну мала проросійська партія "Демократичний фронт".

Однак тепер при владі у Чорногорії перебувають ті ж самі проросійські сили – і поступовий розворот зовнішнього курсу країни включає і таке "переписування історії".

Без шансів на перегляд

Серед виправданих заколотників, що святкують нині перемогу – провідні проросійські політики Чорногорії, екслідери "Демократичного фронту" – нинішній спікер парламенту Чорногорії Андрія Мандич та депутат Мілан Кнежевич.

Також від покарання звільнені екскомандувач жандармерії Сербії Братислав Дікич, а ще двоє росіян, яких вважають агентами російських спецслужб: Едуард Шишмаков (він же, за даним The Insider і Bellingcat, Едуард Широков) та Володимир Попов (він же Владімір Мойсеєв).

Після виправдувального вироку у справі про "державний переворот" Андрія Мандич опублікував у мережі Х фото з Міланом Кнежевичем з підписом "мужність і свобода". В інтерв’ю журналістам звільнений від обвинувачення спікер назвав справу сфальсифікованою, а зняття обвинувачень – "великою перемогою для всієї Чорногорії та уроком, щоб подібні речі ніколи ні з ким не повторилися".

Ймовірність повернення до рішення суду 2019 року дуже мала.

Передбачається, що Спеціальна прокуратура Чорногорії має можливість оскаржити виправдувальні вироки.

Але враховуючи, що спецпрокурори взагалі не прийшли на суд 12 липня, щоб підтримати висунуті звинувачення, прогнози відповідні.

Завершення "процесу століття" саме так, виправданням усіх обвинувачених і фактичним спростуванням версії про існування змови проти прозахідного курсу Чорногорії, викликає безліч запитань.

Головними з них є два: Чому виправдальне рішення стало можливим? І як і на що вплине це рішення?

Переворот без путчу

Зрозуміло, що основною причиною розвалу справи про "державний переворот" стала зміна влади в Чорногорії.

Як відомо, без усіляких путчів проросійські сили стали частиною влади внаслідок парламентських виборів 2020 року.

Наступні вибори, парламентські та президентські, лише посилили позиції політиків, що орієнтуються на Москву.

Найкращою ілюстрацію нинішнього стану речей в чорногорської політиці є те, що з опозиційного діяча зразка 2016 року Андрія Мандич перетворився на одного з очільників країни, а його політична сила – нині це коаліція "За майбутнє Чорногорії" – стала частиною владної коаліції.

Зрозуміло, що кадрові зміни торкнулися всіх гілок та рівнів влади, у тому числі правоохоронної та судової системи.

Нинішня чорногорська опозиція – представники Демократичної партії соціалістів – так і кажуть: зміст вироку в справі про державний переворот було визначено саме після змін у складі Спецпрокуратури та суддівської колегії.

Для України подібна ситуація є дуже добре (на жаль) знайомою. Після зміни влади одні політичні діячі виходять з в’язниці, інші, навпаки, прямують за ґрати. Саме це сталося і в Чорногорії.

Можна, звісно, обурюватися політичним впливом на судову гілку влади і на правоохоронну систему, але симбіоз влади і правосуддя є реальністю багатьох "постсовкових" країн.

Щоправда, в даному випадку йдеться про країну-члена НАТО і кандидата у члени ЄС. Однак, як показує практика, "м’який переворот" може статися і в такій країні.

Це стало можливим не просто через пасивність Заходу, а внаслідок політики потурання проросійським силам Чорногорії з боку як офіційного Брюсселя та Вашингтона, так і західних експертів.

Звичайно, окремі західні функціонери періодично заявляли, що представники колишнього "Демократичного фронту" не розглядаються як партнери.

Проте одночасно інші західні посадовці без внутрішніх вагань тиснули руки фігурантам справи про "державний переворот", що в останні роки зайняли високі кабінети, вітаючи їх з успіхами "у проведенні реформ".

Показово, що нинішній вердикт Вищого суду в ЄС практично проігнорували.

Сполучені Штати змогли сформулювати свою позицію, але вона полягає в тому, що "висновки робити ще рано", "ще нічого не ясно".

"Посольству Сполучених Штатів у Подгориці відомо про вердикт Високого суду в Подгориці щодо повторного судового процесу за спробу тероризму проти підозрюваних агентів російської розвідки та їхніх чорногорських і сербських помічників, які нібито організували спробу державного перевороту в Чорногорії 2016 року. Оскільки це вирок першої інстанції, є можливість оскарження в подальшому судовому провадженні. Посольство продовжуватиме стежити за розвитком подій у цій справі до винесення остаточного вердикту", – йдеться у повідомленні посольства США в Подгориці.

Тож не дивно, що в регіоні підозрюють, що існують закулісні домовленості про "здачу Заходом Чорногорії". Нехай не напряму Росії, але дружній до Кремля Сербії.

Переворот, в який не повірили

Показовий момент – фігурантів справи про державний переворот, а саме Мандича та Кнежевича, президент Сербії Александар Вучич називав і називає своїми друзями, запрошував і запрошує на всілякі важливі заходи (наприклад, Всесербський сабор), демонструючи свою довіру та повну підтримку.

Відповідно, нинішній тріумф проросійських сил у Чорногорії через регіональну оптику виглядає як посилення не стільки Москви, скільки Белграда.

І таке посилення не виглядає загрозою для Заходу. Все ж таки Сербія формально перебуває на шляху до ЄС, і Путіна, в його війні проти України, на офіційному рівні не підтримує. А тому по факту є абсолютно прийнятним партнером для Заходу.

Якщо ж казати не про офіційних осіб, а про експертний вимір, то західні експерти та журналісти набагато більше раділи поваленню корупційного, авторитарного і пов’язаного з криміналом "режиму Джукановича", аніж аналізували наслідки приходу до влади в країні НАТО проросійських сил.

Навіть доведені журналістами-розслідувачами факти про агентів ГРУ Шишмакова (Широкова) та Попова (Мойсеєва) та їхню роль у спробі антинатовського путчу в 2016 році не вплинули концептуально на загальну оцінку подій у Чорногорії серед експертів та медіа.

Своєрідний настрій Заходу, який відверто крізь пальці дивиться на становлення в Чорногорії лояльної до Белграда, проросійської влади, не міг не відобразитися і на місцевих реаліях.

Рішення суду 12 липня абсолютна більшість лідерів суспільної думки в Чорногорії не сприймає як загрозу.

І це не дивно, адже західні партнери Чорногорії поводяться так само.

Втім, основною причиною спокійного відношення більшості чорногорців до "скасування" справи про "державний переворот" є все ж таки не позиція Заходу, а суто місцева специфіка.

Джуканович та його політична сила настільки втратили авторитет і довіру громадян (звинувачення в корупції, зв’язках з криміналом, авторитаризмі не виникли на порожньому місці), що навіть прозахідний електорат охоче повірив у версію російської пропаганди, місцевих проросійських політиків і, зрештою, суду в Подгориці про інсценування путчу.

"Контрольним пострілом" у залишки довіри до команди, що викрила змову російських спецслужб, стало нещодавнє обвинувачення колишнього головного спеціального прокурора Мілівоє Катнича у воєнних злочинах під час нападу Югославської народної армії на Дубровник на початку 1990-х.

Зрозуміло, що ці поки що нічим не доведені підозри не мають ніякого стосунку до подій 2016 року, але ж осад залишається.

* * * * *

Набір усіх перелічених причин призвів до того, що наразі Чорногорія не тільки виправдала агентів ГРУ та їхніх поплічників, але й легітимізувала проросійські сили у своєму політичному полі.

Наступним кроком стане значно більша присутність проросійських сил у владі й посилення їхнього впливу на всі сфери життя країни. А через Чорногорію – і на весь регіон Західних Балкан.

Одночасно буде відбуватися "сербізація" країни і втягування її до "сербського світу".

В якийсь момент чорногорська політика може майже повністю синхронізуватися із сербською.

Це є відповіддю на задане вище друге питання.

Схоже, що ЄС такий розвиток подій повністю влаштовує. А Сполученим Штатам зараз явно не до Чорногорії.

Що стосується НАТО, то невідомо, чи є в Альянсу план запобігання такому розвитку ситуації. Судячи з усього, немає.

Автор: Наталя Іщенко,

журналіст, редактор порталу "Балканський оглядач", з Подгориці (Чорногорія)