"Нафтова війна" з Орбаном та Фіцо: що дасть Україні посилення енергетичних санкцій

Заяви про порушення Україною Угоди про асоціацію з ЄС, наміри винести цю проблему на консультації на рівні Європейської комісії, а за необхідності – розпочати процедуру арбітражу. І навіть погрози у відповідь зупинити постачання в Україну енергетики та палива, а разом із тим – блокувати ухвалення Євросоюзом нових виплат Києву. 

Усе це – заяви двох країн ЄС, Угорщини та Словаччини, на нещодавнє рішення Києва розширити санкції проти російської компанії "Лукойл".

Якщо раніше українські санкції проти цієї компанії стосувалися лише фінансових операцій: виведення капіталів, торговельних операцій та участі в приватизації чи оренді державного майна, то віднедавна до них додався і головний "батіг" – заборона на транзит.

Що це означає на практиці?

Чому нові санкції унеможливлюють транзит лише тієї нафти, яку продає "Лукойл"?

На практиці це працює так: українська "Укртранснафта" отримує заявки від європейських замовників, і якщо бачить контракт із "Лукойлом", то не має права транспортувати цей обсяг.

За аналогічною процедурою ЄС в останньому пакеті санкцій на рівні Євросоюзу була введена заборона на реекспорт російського зрідженого газу.

Основна мета України – зменшення доходів країни-агресора. Адже усі гроші, які Кремль отримує як прибуток, вкладаються у війну.

Такий крок України доповнює картину атак на нафтопереробні підприємства, нафтосховища та експортні термінали: війна триває вже майже три роки, і експорт енергоресурсів досі дає РФ необхідні ресурси, щоби продовжувати агресію і навіть йти на ескалацію.

Якщо подивитися на оперативні дані Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), то стає зрозуміло, що росіяни все ще отримують майже 300 млн євро щодня від продажу нафти і трохи менше – від продажу нафтопродуктів. Позбавити РФ цих доходів – одне з ключових завдань України.

Проте у цих санкцій є й зворотний бік. Цей крок миттєво відобразився на тих країнах ЄС, які залишилися залежними від трубопровідних поставок російської нафти – і є винятками в загальноєвропейському ембарго. Тобто на Угорщині та Словаччині.

За словами голови угорського МЗС Петера Сійярто, нові українські санкції призвели до призупинення транзиту нафти, що "фундаментально загрожує безпеці енергопостачання Угорщини та Словаччини".

"Словаччина не має наміру бути заручницею українсько-російських відносин, а рішення українського президента означає, що словацький нафтопереробний завод Slovnaft, що входить в угорську групу MOL, отримає на 40% менше нафтопродуктів, ніж йому потрібно для переробки", – заявив словацький прем'єр Роберт Фіцо.

На жаль, українська сторона не приділила достатньо уваги інформаційному супроводу своїх дій.

Тож не дивно, що іноземні ЗМІ поширюють інформацію, що ці санкції є нібито помстою України за візит угорського прем'єра Віктора Орбана до Москви. Також задаються питання, чому санкції введені тільки проти компанії "Лукойл" і не чіпають іншу російську компанію – "Роснефть".

Щодо останнього варто згадати, що санкції проти інших російських енергетичних компаній, таких як "Роснефть", стоять на порядку денному в Україні з 2016 року. Зокрема, був підготовлений проєкт постанови Верховної Ради щодо заборони співпраці з "Роснефтью" та її дочірніми компаніями та заборони будь-якого транзиту продукції.

На жаль, до рішучих дій із заборони транзиту ми дійшли лише зараз. Варто також розуміти, що до 2022 року "Роснефть" була в основному пов'язана з Німеччиною, де російська компанія мала частки в трьох німецьких НПЗ. Один з найбільших розташований у місті Шведт.

Проте наразі через систему трубопроводів "Дружба" до Німеччини постачається лише казахстанська нафта, а через порт Гданська – інша сировина, проте також неросійського походження.

Саме тому ухвалене Україною рішення посилити санкційний тиск насамперед щодо "Лукойл" виглядає цілком логічним (хоча постачання російської нафти до країн проводять ще й "Татнефть" та інші компанії з РФ. – Ред.).

Зрештою, введення Україною нових санкцій також варто розглядати під іншим кутом: в ситуації, коли ми вимагаємо повного нафтового та газового ембарго від ЄС, наша готовність забезпечувати транзит російської нафти виглядає дивно.

Усе це посилює аргументи України у випадку, якщо заяви Будапешта та Братислави про арбітраж все ж будуть реалізовані.

Зрештою, накладені санкції мають політичний характер, а тому не можуть регламентуватися стандартними економічними правилами.

Тим більше, озвучені угорським топдипломатом аргументи не завжди коректні. Зокрема, угорський оператор MOL має технічну можливість брати нафту із середземноморського ринку, наприклад, через хорватський термінал Adria. А тому колапсу "орбаноміки" цілком можна уникнути.

Аналогічна ситуація і зі Словаччиною, адже в цій країні є лише один НПЗ, який входить в ту саму угорську структуру MOL. А відповідно – опція з терміналом у Хорватії працює і тут.

Тим більше, що українська сторона неодноразово попереджала про свої наміри посилити санкції.

А тому цей крок точно не був несподіванкою для Угорщини та Словаччини, які мали достатньо часу, щоб підготуватися до нових реалій. І відповідні положення щодо диверсифікації постачання енергоресурсів закладені в план REPowerEU, який погоджений всіма країнами ЄС ще у 2022 році.

Так, відповідні заходи здійснили інші країни, які до 2022 року також були залежними від російської нафти, але знайшли їй заміну, наприклад Чехія.

Саме через ці аргументи, звернення зі скаргою проти України ані в арбітраж ЄС, ані в орган вирішення суперечок СОТ наразі не виглядає надійним сценарієм для Угорщини та Словаччини.

Швидше за все, ці країни як основний інструмент впливу будуть використовувати політичний тиск, намагаючись ветувати важливі для України ініціативи ЄС, зокрема надання фінансової допомоги.

Це буде далеко не перша спроба Угорщини зловживати правом вето, проте це може викликати жорсткий опір інших країн ЄС. Головне, щоб Київ доніс свої аргументи до європейських столиць та отримав їхню підтримку.

Тим більше, що в шостому пакеті санкцій, яким запроваджено нафтове ембарго та передбачені винятки для окремих країн, передбачений також кейс зупинки транзиту.

Якщо постачання сирої нафти трубопроводом з Росії до держави-члена ЄС, що не має виходу до моря, переривається з причин, які не залежать від цієї держави-члена, імпорт нафти з РФ морським шляхом до цієї держави-члена дозволений шляхом тимчасового відступу.

Такий виняток діятиме, доки постачання трубопровідним транспортом не буде відновлено або поки Рада ЄС не вирішить, що заборона на імпорт нафти, що постачається трубопроводом, має застосовуватися до цієї держави-члена.

Можна також сказати, що ця історія може мати успішне завершення для України навіть у випадку, якщо Київ буде змушений під політичним тиском відновити транзит і призупинити дію санкцій.

В такому разі перемогою стане встановлення чітко визначеного кінцевого терміну, коли Угорщина та Словаччина мають остаточно відмовитись від купівлі російської трубопровідної нафти.

Наостанок варто проаналізувати,

які наслідки для України може мати припинення поставок електроенергії, чим погрожує Угорщина.

Значний дефіцит, викликаний російськими ударами по об’єктах генерації, змушує нас не тільки імпортувати електроенергію, яка в ЄС частіше за все є дорожчою, але й просити надавати нам аварійну допомогу.

І якщо питання комерційного імпорту – це суто технічна робота ринків, то надання аварійної допомоги – це добра воля оператора сусідньої країни. І Угорщина не є тією країною, яка надає нам найбільше такої допомоги. Скоріше відмовляє, ніж надає.

Але розглядати це питання як торги "ти мені – я тобі" однозначно не варто.

Є країна-агресор, експорт нафти з якої перебуває під санкціями. Так, під час впровадження цих санкцій були зроблені винятки для окремих країн, але й часу для того, щоб диверсифікувати поставки, було достатньо.

З іншого боку, є країна, яка страждає від агресії, в якої зруйнована значна частина енергообладнання і яка стоїть на межі чергової гуманітарної катастрофи напередодні наступної зими.

І в цьому контексті спроби шантажувати нас постачаннями електричної енергії або транзитом газу з будь-якого боку виглядають відверто некоректно.

Автор: Олена Лапенко,

генеральна менеджерка у сфері безпеки та стійкості DiXi Group